Гадяцький трактат (1657)1
В ім'я боже, амінь. На вічну пам'ять теперішнім і наступним!
Комісія між станами Корони Польської і в. кн. Литовського з одної сторони і вельм. гетьманом і військом Зап. з другої —докі-нчена дня 6 (16) вересня 1658 р. вельм. Стан. Казим. Бєньовським і Казим. Людв. Євлашевським — визначеними з сойму від найясн. короля Яна Казимира комісарами, з вельм. гетьманом Ів. Виговським і всім військом Зап., в обозі під Гадячом.— Дай боже щоб щасливо і вічно-тривало!
Вельм. гетьман Зап. з усім військом Зап. на вищезгаданім місці, прийнявши нас комісарів як годиться пристойно і вдячно, і зваживши нашу повновласть комісарську, надану нам повагою соймовою, декларував з усім військом:
Релігія грецька старинна, така з якою Русь приступила до Корони Пол [ської], аби зіставалася при своїх прерогативах і вільним уживанню свого богослужения, по всіх містах, містечках -і селах, в Короні Полській і великому князівстві Литовському, - так далеко як сягає язик народу Руського. На соймах, в війську, в трибуналах, не тільки в церквах, але в публичних процесіях в відвідуванню хворих з святощами, в хованню померших і взагалі у всім — так як свобідно і прилюдно виконує своє богослужения обряд римський.
Тій же грецькій релігії дається право свобідного фундування нових церков і монастирів, так само поновлення і поправлення старих (...)
А унія, що викликала досі замішання в Рчп., касується і в Короні і в в. кн. Лит.— і хто хоче нехай вертає до римською, а хто хоче — до грецького не уніатського богослужения.
Світські пани римської віри — дідичі й урядники й. кор. м. — не матимуть ніякої юрисдикції над духовними і світськими людьми, ані над ченцями — тільки їх законний пастир (...)
Також по містах коронних і в. кн. Лит., як сягають церкви грецького обряду, аби зростала обопільна любов, міщани римської і грецької релігії мають рівно заживати спільних вільностей і свобід, і грецька релігія, не має бути нікому перешкодою до магістрату.
В Києві король й. м. і стани коронні позволяють засновані академію, котра має користуватися такими прерогативами і вільностями, як академія краківська, з тою тільки умовою, щоб у тій ака-демії не було професорів, магістрів і студентів ніякої секти: аріанської, кальвинської, лютерської. А щоб студентам і учням не було ніякої оказії до бійок, всякі інші школи, які були в Києві пе-ред тим, й. кор. м. накаже перенести де інде.
Другу таку ж академію й. к. м. і стани коронні і в. кн. Лит. позволяють (заснувати) там де для неї буде знайдене відповідне місце. Вона заживатиме тих же прав і вільностей як і київська, але заснована має бути з тою ж умовою як київська: щоб у ній не було професорів, магістрів і студентів секти аріанської, кальвинської, лютерської. А де та академія буде заснована, там інші школи не мають засновуватися на вічні часи.
Гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, буде вільно ставити, свобідно в них науки відправляти і деякі книги друкувати про релігійні контроверсії — але не ображаючи стату кор. і без пасквілів на короля й. м.
(2). А що вельможний гетьман з військом Зап., від Рчп. Відірваним, 3 любові до короля, пана свого і власної вітчини, повертається (до них) вирікаючися заграничних протекцій, то й. кор. м. і всі стани кор. і в. кн. Лит. вічною амнестією, себто вічним забуттям покривають все, що з обох сторін допустив біг — полишаючи то маєстатові його, як офіру за гріхи спільні. Забезпечують у тім всякого стану людей від найменших до найвищих без виїмку – як у війську Зап. так і шляхтичів, урядників і приватних людей, чисто всіх, котрі яким небудь чином пробували чи пробують при гетьманові попереднім і теперішнім (...)
Вся Річпосполита народу Польського, в. кн. Литовського і Руського, і належних до них провінцій відновляється цілком такою як була перед війною, себто — ці три народи мають зіставатися непорушно, як були перед війною в границях своїх і при сво-бодах (своїх) згідно з законами — в радах, судах і вільній елекції панів своїх — королів польських, литовських і руських. Коли під тягарем війни з заграничними державами щось постановлено було на зменшення границь і вільностей тих народів, це має вважатися за недійсне і пусте, і вищеназвані народи повинні зіставатися при своїх свободах, як єдине тіло одної і нероздільної Рчп., не робля-чи між собою різниці з приводу віри: як хто визнавав і визнав христіанську релігію — чи римську чи грецьку, всі зістають в спокою, при вільності. Хіба якісь засуди або декрети були винесені перед війною і за час війни цілком законно — при наявності сторін чи в відсутності.
(3). Війська Зап. число має бути 60 тисяч, під владою гетьмана руського, згідно з стародавніми вольностями їх.
Скільки наемного («затяжного») війська буде на Русі, все має бути під владою того ж гетьмана.
Пробувати військо Зап. має в тих воєводствах і маєтках, де воно було перед війною. Всякі вільності надані (їм) привилеями найясніших королів польських потверджуються: вони (козаки) зістаються при стародавних вільностях і звичаях своїх, що не тількі в нічім не обмежується але навпаки — потверджуються всякою повагою. Ніякий державець корол. маєтностєй, ні староста, ні пан дідичний ні доживотний, ані їх підстарости, урядники і всякі інші слуги не будуть стягати ніяких податків з козацьких хуторів, сіл, містечок, домів ні під яким претекстом. Вони мають бути вільні від яких-небудь тягарів, цла і мита, як люди лицарські, у всій Короні й. в.кн. Лит. Мають бути також вільні від усяких судів старостів, дер-жавців, панів і їх намісників - тільки під юрисдикцією самого гетьмана військ Руських мають зіставатись. Також всякі напитки, лови в полях і на ріках й інші козацькі пожитки мають зіставатись при козаках свобідно, згідно з їх звичаями (...)
(4). Для скріплення і більшої певності цього договору гетьман військ руських до кінця свого життя має бути гетьманом військ Руських і першим сенатором воєводства Київського, Браславського і Чернігівського. А по смерті його має бути вільний вибір гетьмана: стани воєводства Київського, Браславського і Чернігівського виберуть чотирьох кандидатів, і з них одному король надасть (гетьманство).
Двір (...-) для биття всяких грошей має бути заложений в Києві, або де буде признано зручнішим — однієї якості і металу, і з королівською особою (портретом).
Податки, які Рпта1 ухвалятиме на соймі, в воєв. Київськім Браславським і Чернігівськім мають уживатися на наємне військо,що буде під владою гетьмана військ Руських.
Спільні ради і спільні сили всіх тих народів против кожного неприятеля. Мають всі три старатися спільно всякими способами аби Рпта мала вільну навігацію на Чорне море.
Коли б станом Коронним і в. кн. Лит. прийшлось почати війну з царем московським, військо Зап. до такої війни не буде притягнене.
Коли ж би цар не схотів вернути провінцій Річ посполитої на неї наступав, тоді мають сполучитися всі сили: коронні, в. кн Лит. і військо Руське Запорозьке, під регіментом свого гетьмана і воювати.
Маєтності нерухомі і рухомі, королівщини і записи сум, конфісковані від обивателів Руської землі, котрі пристали до шведського або до запорозького війська і тепер вертаються до батьківщини,— мають їм бути повернені і служби їх в війську кор. і в. кн. Лит. мають бути компенсовані і оплачені.
(5). Гетьмани з військом Зап. — теперішні і наступні — відступивши від усяких заграничних протекторів, більше до них приставати не мають. Навпаки — мають пробувати в вірності, підданстві послушенстві у найясн. маєстату королівства польського і наступників його і всій Річпосполитій і будуть пробувати вічно.
Але так щоб це не нарушало братерства зав'язаного з ханом кримським, а коли може то бути без порушення цілості Річпосполитої — то і з царем московським.
Посольств від «граничних (гетьман) не мас приймати, і якби такі трапились — має їх відсилати до короля й. м. у в кн. Лит., на Білій Русі і в Сіверщині.
Також всім монахам до костелів, кляшторів, маєтностей і фундацій (...)
Але час повороту визначить король й. м., порозумівшись з геть-маном зап., і спосіб реіндукції (повороту у володіння) має захову-ватися такий, що ніхто не має повертатися до свого володінні іна-кше як за універсалом й. корол. м. і вельм. гетьмана запорізького. В цім має бути порозуміння обох сторін.
Для судження всяких справ як кримінальних так і поточних має бути в тих трьох воєводствах свій окремий трибунал — з та-ким порядком, який вони самі собі уложать. Але крім того мають буті окремі судові староства в Овручу і Житомирі.
(7). А для кращої певності — тому що гетьман з військом Зап., і ці воєводства, що були відірвалися, відкидають всяку протекцію інших народів і добровільно — як вільні до вільних, рівні до рівні і шановні до шановних повертають,— тому, для певнішого дотри-мання нинішнього акту король і Річпосполита дозволяють наро-дові Руському (мати) осібних канцлерів, маршалків і підскарбіїв з правами сенаторів, і інші уряди народу Руського (...)
Також суд в королівських містах і всякі декрети — задворні й судові - тільки в названих трьох воєводствах (тобто в Київськім, Браславськім і Чернігівськім. — Уклад.) (...)
Аби з суперечок за підданих обвинувачених в своєвільстві не виходило нових замішань,— касуються всякі процеси про видачу підданих, про наїзди, забране майно, шкоди починєні під час внутрішньої війни,— земські, гродські, трибунальські, також і декрети трибунальські винесені в тих справах — особливо щодо воєводства Київського, Волинського, Браславського й Чернігівського.
При складанню договору з царем московським, коли б до того прийшло, роль й. м. і стани коронні і в. кн. Лит. мають вимагати ненарушеної репутації (реабілітації) вельм. гетьмана і нинішнього договору- (...)
А щоб ця конституція мала вічну вагу і повагу, вона в усім своїм змісті від початку до кінця буде включена в конституцію (постанови соймові), ухвалена соймом, рахована за вічний незмінний закон і так дотримувана».
Діялося в таборі під Гадячем, дня і року вищезазначеного»
До булави великої руської належатиме Чигринське староство, як то значиться в привілею наданім пок. Б. Хмельницькому від короля й. м.
Гетьман війська Руського буде вільний від резідування при королі й. м.
Конвокація воєводства Київського, Браславського і Чернігівського буде скликана універсалом королівським після сойму, що має бути зложений якнайскорше».
Іван Виговський гетьман війська кн. Руських рукою власною і печатка.
[електронний ресурс [режим доступу] //ww.rius.kiev.ua/biblioteka/metod1/4]
НАВЧАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
? Визначте та підтвердить текстом які положення Гадяцького трактату являються позитивними для українського народу?
? Визначте та підтвердить текстом які положення трактату стотусуються релегійної свободи?
?На підставі вивчення тексту розкрийте позитивні риси та співпрацю у галузі освіти які пропонує трактат?
Іван Мазепа
МИ СТОЇМО ТЕПЕР, БРАТІЄ, МІЖ ДВОМА ПРОВАЛЛЯМИ..
Промова до урядників військових і цивільних козацької України напередодні розриву з Москвою 1708 р.1
«Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх минути. Воюючі між собою монархи, що зблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні їм народи терплять уже і ще перетерплять безодню лиха незмірного, а ми між ними є точка або ціль всього нещастя. Обидва вони, через свавільство своє і привласнення необмеженої влади, подобляться найстрашнішим деспотам, яких вся Азія і Африка чи коли породжували. І тому подоланий з них і повалений зруйнує собою і державу свою і оберне її внівець. Жереб держави тих визначила наперед доля рішитися в нашій отчизні і на очах наших, і нам бачивши загрозу тую, що зібралася над головами нашими, як не помислити й не подумати про себе самих?
Мій розсуд, чужий усім пристрастям і шкідливим для душі замірам, є такий: коли король шведський, завше переможний, якого вся Європа поважає і боїться, подолає царя російського і зруйнує царство його, то ми з волі переможця, неминуче причислені будемо до Польші і віддані в рабство полякам і на волю його наставленка та улюбленця, короля Лещинського, і вже тут нема й не буде місця договорам про наші права та привілеї, та й попередні на теє договори і трактати самі собою скасуються, бо ми, натурально,пораховані будемо, яко завойовані, або зброєю підкорені, отже, будемо раби неключимі, і доля наша остатня буде гірша за першу, якої предки наші від поляків зазнали з таким горем, що сама згадка про неї жах наганяє.
А як допустити царя російського вийти переможцем, то вже лиха година прийде до нас од самого царя того; бо ви бачите, що хоч він походить од коліна, вибраного народом з дворянства сво-го, але, прибравши собі владу необмежену, карає народ той своєвільно, і не тільки свобода та добро народне, але й саме життя його підбиті єдиній волі та забаганці царській. Бачили ви і наслідки деспотизму того, яким він винищив численні родини найбільш варварськими карами за провини, стягнені наклепом та вимушені тиранськими тортурами, що їх ніякий народ стерпіти і перетерпі-ти не годен. Початок спільних недуг наших зазнав я на самому собі. Вам бо відомо, що за відмову мою в задумах його, убивчих для нашої отчизни, вибито мене по щоках, як безчесну блудницю. І хто ж тут не признає, що тиран, який образив так ганебно особу, що репрезентує націю, вважає, звичайно, членів її за худобу нетяму-чу і свій послід? Та й справді за таких їх уважає, коли посланого нього депутата народного Войнаровського із скаргою на зухвасьства та звірства, чинені безнастанно народові од військ московських з проханням потвердити договірні статті, при відданні Хмельницького уложені, яких він ще не потверджував, а повинен за тими ж договорами потвердити, він прийняв поличниками й тюрмою і вислати хотів був на шибеницю, від якої врятувався той лише втечею.
Отже, зостається нам, братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше, щоб нащадки наші, кинуті,в рабство нашою неключимістю, наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили. Я нащадків не маю і мати, звичайно, не можу, отже, непричетний єсьм в інтересах насліддя, і нічого не шукаю, окрім щастя тому народові, який ушанував мене гетьманською гідністю і з нею довірив мені долю свою. Проклятий був би я і зовсім безсовісний, якби віддавав вам зле за добре і зрадив його за свої інтереси!
Але час освідчитися вам, що я вибрав для народу свого і самих вас. Довголітній досвід мій у справах політичних і знання інтересів народних одкрили мені очі на нинішнє становище справ міністерських, і як вони зблизилися до нашої отчизни. За першу умілість вважається в таких випадках таїна, неприступна ні для кого, аж доки станеться. Я її довірив одному собі, і вона мене перед вами виправдує власною своєю важливістю.
Бачився я з обома воюючими королями, шведським і польським, і все вміння своє ужив перед ними, щоб переконати першого про протекцію і милість отчизні нашій од військових напастей та руйнацій у майбутній на неї навалі, а щодо Великоросії, нам єдиновірної і єдиноплемінної, випросив у нього нейтралітет, себто не повинні воювати ми ні з шведами, ані з поляками, ані з великоросіянами, а повинні, зібравшися з військовими силами нашими, стояти в належних місцях і боронити власну отчизну свою, відбиваючи того, хто нападе на неї війною, про що зараз ми повинні оголосити государеві, а бояри його, які не заражені ще німещиною і пам'ятають пролиту безневинно кров своїх родичів, про все теє повідомлені і зо мною згодні. Для всіх же воюючих військ виставляти ми повинні за плату харчі і фураж, в кількості, можливій без власного зубожіння нашого; а при будучому загаль-ному замиренні всіх воюючих держав рішено поставити країну нашу в той стан держав, в якому вона була з-перед володіння польського, із своїми природними князями та з усіма колишніми правами й привілеями, що вільну націю означають. Поручитися за теє взялися найперші в Европі держави: Франція і Німеччина; і ся остання дуже сильно наполягала на такому положенні нашому ще в днях гетьмана Зиновія Хмельницького, за імператора Фердинанда III, але не справдилося воно через міжусобицю та необдуманість предків наших.
Договори наші про вищесказане уложив я з королем шведським письмовим актом, підписаним з обох сторін і оголошене ним в означених державах. І ми тепер уважати повинні шведів за своїх приятелів, союзників, добродіїв і немов би од Бога посланих, щоб увільнити нас од рабства та зневаги і поновити на найвищому ступні свободи та самостійности. Відомо ж бо, що колись були ми те, що тепер московці: уряд, першість і сама назва Русь од нас до них перейшли. Але ми тепер у них, яко притча во язиціх! Догововори сії з Швецією не суть нові і перші ще з нею, але потверджують вони і поновлюють попередні договори та союзи, од предків наших з королями шведськими уложені. Бо відомо, що дід і батько нинішнього короля шведського, мавши важливі прислуги од військ наших у війні їх з ливонцями, германцями та Данією, гарантували ?гетьмана Хмельницького, по злуці вже з Росією, вислано сильний корпус козацький, з наказним гетьманом Адамовичем, на підмогу королеві шведському Густавові, і допомагав він йому під час здобування столиць польських, Варшави й Кракова. І так,нинішні договори наші з Швецією суть тільки продовження давніших в усіх народах уживаних. Та й що ж то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобиться, воістину, нетямущим тва-ринам, од усіх народів зневажаним».
[електронний ресурс [режим доступу] //ww.rius.kiev.ua/biblioteka/metod1/4]
НАВЧАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
? Доведіть, користуючись текстом документа, основну ідеєю промови до козаків Івана Мазепа.
? За допомогою тексту розкрийте сутність вислову: «Ми стоїмо між двома проваллями».
? Обґрунтуйте за допомогою тексту зміни поглядів Івана Мазепи на зовнішню політику.
? Розкрийте за допомогою тексту обґрунтування гетьманом принципу нейтралітету.
ПИЛИП ОРЛИК