Казання про владу... (1646)1
Неперевершений у славі Господь і Бог наш, Ісус Христос, творячи чудеса, прославив свою єдину Церкву, яка є істинно святою й прекрасною у правді, і предивним чином, навіть серед лиха й гоніння, — бо ж у них вона, як золото в горні, випробовується, - завжди прославляє. На цій істинній вірі, як на несхитній ос за твердженням Апостола, повинна утримуватися Церква.
Що ж може бути вище за ту владу, яку від Христа Бога й Нареченого свого має свята Східна Православнокатолицька Церква у своїх архієреях та ієреях. На небі вищий за всі сили тільки один Бог, —бо ніхто ж інший не може відпускати гріхи — тільки Він один, а не князь світу цього, як про це говорить святий Золотоуст у книзі «Про священство (у другому слові глави четвертої): «Не ангелам і архангелам Бог дав владу цю; на небі ж утверджено так: «Що на землі зв’яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв’язане на небі». Таким чином, мають владу зв'язувати і ті, хто володіє землею, але тільки тілесно. Цей же союз стосується насамперед духа й походить з небес, бо якщо ієреї щось зроблять внизу, на землі, то, звісно, сам Бог угорі творить. Що ж не інше, як не те, що вся небесна влада дана через ієреїв, бо він говорить: «Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затрима-ються». Яка влада може бути більшою за цю? Увесь суд віддав Отець Синові, бачу ж можливість судити, віддану ієреям від Сина (...)
(...) Отже, тих, хто має джерело своєї дії від Бога, належить слу-хатися, бо Христос говорить: відкидаючи вас, мене відкидають. Тому ця влада духовна, бо вона тих, хто занепав у гріх і дійсно роз-каявся, від гріха звільняє, надмірно ж розбещених і не покірливих, що у гріху й беззаконні перебувають, а також тих, хто не розкаявся, зв'язує. Але ж влада ця справді від Христа Бога, тому як щось ієреї розв'яжуть, то на небі це розв'язаним є, як щось на землі зв'яжуть, той на небі це звязаним є; небо ж не цією людською владою підтри-мується, а Божественною силою, даною від Христа Бога: ніхто ж гріхи прощати не може, як передрікається, тільки один Бог (...)
Тому цю духовну невидиму владу Христос, Господь і Бог наш,дає одній лише своїй святій, чистій і непорочній Нареченій, Православно-католицькій Апостольській Церкві. Тільки в ній одній гріхи вірних, що впали в них після схрещення, таїнством покаяння через архієреїв та ієреїв розв'язуються й зв'язуються. У тій же самій істинній Церкві, котра є: тілом Христовим, Христос, а не хто інший є главою. Ця єдина церква є підпорою й утвердженням істини і Пречиста Діва (бо Вона пороку не має), що є єдиним чоловіком,Христом, заручена. А оскільки є певна різниця між неістинною і істинною Церквою, то про духовну силу й владу, яку дав їй Господь Бог, вічний її Наречений, предивним видимим знаменням чудово сповіщає. Єретичні й відступницькі зборища, які помилково називають себе Церквою Христовою, владу цю духовну мати не можуть, бо лише в істинній Православно-католицькій Церкві [виявляється] видимими чудесами справжня невидима влада, що від Христа дана й перед усіма постає явленою. Чудо ж це преславне справді було: коли найсвятіший патріарх та інші архієреї владою цією, що від Христа їм дана, когось із тих, хто творив беззаконня й не покаявся, зв'яжуть і від Церкви відлучать, то тіло такого відлученого й духовно зв'язаного після смерті не зотліває і не руйнується, а кам'яніє, бубнявіє, наче тимпан, стає чорним, як вугілля, і в такому стані воно перебуває довічно (...)
Ваша ж Мати, Соборна Церква, якщо хто навіть багато від неї забажає, дасть йому; ця ж Церква і прощає, і благословляє, й освячує, і до Царства Небесного вводить. І ви її також любіть, і скоряйтеся перед нею, і навіть, нехтуючи вашими намірами, допоможіть їй, і творіть багато молитов за те, щоб стояла, утримувалася і святилася православна віра посеред тернини, зміцнена вашим православним благочестям ним, же й пишайтеся перед іновірцями. Це саме підтримує багатьох нужденних і звільнює багатьох полонених, і бідних рятує багатьох, і спустошені монастирі й прекрасні храми відновлює й керує ними,і тим, хто трудиться в них, подає допомогу, — ті ж,хто її здійснює, мають велику винагороду і прощення, і ми тих прощаємо (...)
Таким чином, маємо в руській церкві духовну владу, від Христа Бога дану, що зв'язує й розв'язує, видимим знаменням, від Бога спо-віщену. Тож не вагайтеся ніскільки і міцно тримайтеся істинної Свя-тої Східної Церкви, у ній спасіння маючи, тому що бачите насправді, що и ній розв'язуються від гріхів ті, хто покаявся. Полюби ж цю владу, котру Христос Бог Церкві своїй святій захотів подарувати. І зробив чудо над розслабленим, — за те дякуємо, говорячи: «Слава тобі, Гос-поди, що дав цю свою Божественну владу людині». І ця ж влада на велику користь і втіху душам нашим від Господа залишена, як Він сам про не говорить: Хай усі побачить, що Син Божий має на землі владу розв'язувати гріхи. Не взяв же він її з собою на небо, але тут на землі залишив, бо де согрішаємо, там прощення здобути повинні (…)
НАВЧАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
? На підставі вивчення тексту визначте:
яку владу має церква.
Яке значення церкви в житті народу?
Співвідношення духовної та світської влади.
Чи передбачили погляди Могили наявність релегійної свободи?
Феофан Прокопович
Правда воли монаршей во определении наследника державы своей (1722)
(...) И когда повелевает Апостол молиться за Царя и за все иже во власть суть, нужду того показует сию (да тихое и безмолвное житие проживем).
О сих и прочих писаний явно есть Царского сана долженство еже есть сохранять, запрещать, во всяком беспечалии содержать, наставлять же и исправлять подданных своих, яко же выше речено.
А если о добре общем народа себе подданного столько печься должен есть Самодержец, то как не должен есть прилежно смотреть, дабы по нем наследник был добрый, бодрый, искусный и такой, который бы доброе отечества состояние не токмо сохранит в целости, но и паче бы утвердил и укрепил, и если бы что недовершенное застал, тщился привести в совершенство: если же сам добро Государство управив, оставит оное негодному, неискусно-му, ленивому, но разве рассыпать общее добро могущему, то что пользы его попечение: не сам ли виновен будет всему нестроению и гибели, худым наследником сделанной; что пользы, что сам много добра отечеству промыслил, если сам чрез наследника непотребного все то разрушит: воистину, какой похва-лы достоин искусный кормчий, который добро правит корабль, отлучайся же от корабля, посадит на кормило вместо себя чело-века, к тому отнюдь необученного, таковой достоин и Монарх, ко-торый управленное от себя Государство худому и разорительно-му отдаст наследнику.
(...) А когда бы так несчастлив в сынах своих был Монарх, что ни единого бы от них не видел к Царствованию устроен; и угодна, то должен пред Богом, яко о приставничестве своем слово ему воздать имущий, должен есть и с стороны усмотреть искусного благонравною и того написать наследником. Сия бо должность происходит от вышеписанных должностей самого Бога поведением наложенных Царем.
Но туюжде и вольность и должность Царей увидим, когда рассудим еще всенародное намерение, которым Монархия введена и содержима быть разумеется, от чего покажется и должное народа воле Царской во всем повиновение.
Всем известно, что не един по всем мире образ есть высочайшего правительства, но инде главные всего отечества дела управляются согласием всех жителей, яковое правительство было прежде у многих народов Еллинских и долго пребывало у римлян. А в наши времена есть такое правительство в Венеции, Голландии и в Польше, и сие нарицается Демократия, т. е. Народодержавство.
Инде же не всего народа, но и не единого лица волею, но не-сколько избранных мужей сословием правится отечество, яковый правления образ был в Риме при десяти правителях недолгое время и сие правительство нарицается Аристократия.
Инде же вся держава в руках единого лица держится, и сия именуется Монархия, т. е. Самодержавство.
Но и сверх сих образов правления бывают правительства, от-личные от всех сих именованных, которые с сих же троих или дво-их аки бы смешений состав свой имеют.
Еще Монархия двойственного вида есть: в иной бо Монархии ж наследный скипетр содержится, но по смерти Монарха едино-го избирает народ Монарха по согласию своему, несмотря на дети Монарха умершего. Таковая аки бы была Монархия Римская от Кесаря Юлия до Константина Палеолога и ныне Германоримская аки бы таковая.
Иная же Монархия наследная есть, в которой по отцу сын и по брату брат, иногда же по отцу и дочь царствует. И так в одном доме содержится скипетр, из руки в руки до сынов и внуков пере-ходит, и разве пресечется линия крови Самодержавной, в то время народа согласием Монарх новый избирается. Таковые Монархии прежде были и ныне суть, между которыми есть сия преславно ныне процветшая Монархия Всероссийская.
От сего же правительств разнообразия показуется ясно, что ни правления образ и сама наследная Монархия имеет начало от первого в сем или оном народе согласия, всегда и везде по воле своей премудро действующу смотрению Божию. Сие же глаголем о честном и правильном начале Монархии, не вспоминая зде Монархий оных, которые начало приняли от некоего превозмогающего в народе человека, насильством народ покорившего, яковое начало имела Монархия Ассирийская от Немрода, хотя и в таковых Монархиях, когда уже народ непрекословно, безмятежно, еще же и доброхотно повиноваться Самодержцу своему приобык, разуметь подобает, что дом Монарший не к тому насильством своим похищенное, но всенародною волею отданный себе скипетр держит, сам бо народ доброхотным своим повиновением являет на то преклоненную волю свою.
Еще же рассудить подобает, каковая воля народная в начал Монархии избирательной разумеется и какова в начале Монархии наследной: от таковых бо воли народной толков прямых и истинных много света получим и о свободной или несвободной воли монархов в определении наследников своих.
Не можно же инако толковать народной воли только от самого вида и образа монархии, какова бо где Монархия есть, таковую и волю народную в начале той Монархии бывшую разуметь подобает.
Так в начале монархии избирательной каковая была воля на-родная сими словами изобразить можем: согласно все хотим, глаголет народ к Монарху первому, да ты владей нами к общей пользе нашей донележе жив пребываешь, и мы все совлекаемся с воли нашей и тебе повинуемся, не оставляя нам себе самим никакой свободности к общим определениям, но только до смерти твоей, по твоей же смерти будет паки при нас воля наша, кому высочайшую над нами власть отдадим по усмотрению достоинства и по нашем согласии. В монархии же наследной таковая была к первому Монарху воля народная, аще и не словом, но делом изъявленная. Согласно всем хотящим, да ты к общей нашей пользе владеешь над нами вечно, т. е. понеже смертен еси, то да по тебе ты же сам вперед да оставляешь нам наследного владетеля, мы же, еди-ножды воли нашей совлекшеся, никогда же оной впредь ниже по смерти твоей употреблять не будем, но как тебе, так и наследникам твоим по тебе повиноваться клятвенным обещанием одолжаемся и наших по нас наследников тем же долженством обязуем. Таковой же толк воли народной в наследуемой Монархии не токмо от вида самой Монархии утверждается (яковая бо где Монархия есть, таковой себе сперва похотел народ), но и по тому известен есть, что когда народ Монархом наследным клятву свою для некоей важной вины обновляет, не иных употребляет слов, только вышеположенных или им подобных и равносильных к изъявлению клятвенного своего обещания. Ведать же подобает, что народная воля, как в избирательной, так и в наследной Монархии и в прочих правительствах образах бывает не без собственного смотрения Божия (как о сем и выше упомянуто), но божиим мановением движима действует, понеже ясно учит священное писание, яко же выше сего довольно мы видели, что нет власть аще не от Бога. И того ради для долженства, как подданных к Государю своему, так и Государя к добру общему подданных своих не от единой воли народной, но и от воли Божией происходят.
Посмотрим же, какие долженства подданных и какие Государей являются в наследной Монархии, и с вышеположенного толкования воли народной, разумея же купно, и Божией, и что может не может творить народ и Государь.
Долженства народа подданного сии суть.
Должен народ без прекословия и роптания все от самодержца повеления творить, что и выше под числом тринадесятым от слова Божия показано, зде же и от толкования воли народной ясно показуется: аще бо народ воли общей совлекся и отдал оную Мо-нарху своему, то како не должен хранить его повеления, законы и уставы без всякой отговорки.
И потому не может народ судить дела Государя своего, ина-ко бо имел бы еще при себе волю общего правления, которую весь-ма отложил и отдал Государю своему (...)
Кольми паче не может народ повелевать что-либо Монарху своему, как бо повелевать может тому, которому отдал волю свою. Достойное памяти слово есть Валентиниана, которого когда воин-ство избрало Императором и стали вопить домогаться, дабы он в товарищи себе другого нарек, отвечал им так: меня, рек, избрать Императором было в вашей воле, но когда уже избрали есть меня, сие, чего желаете, не в вашей, но в моей воле есть. Вам яко подданным подобает тихо мирно пребывать, мне же яко Императору смотреть надлежит, что есть на потребу. Если же так свободен Монарх избранный (какова была Римская Монархия), то колми паче наследный, которому народ волю свою и власть над собою во веки отдал.
Хотя народ из начала наследной Монархии усматривает мужа доброго, который бы с великою отечества пользою царствовать мог, однако ж, когда уже избрал его Самодержцем своим, а он не таков, какого его надеялся покажется, или и быв на время добр, перемениться в злого, не может уже народ отставить его, не может бо отданной ему воли своей отнять, коею бо волею мог бы сие творить понеже воли своей и власти лишился. Но хотя бы и хо-тел диавола, и аще кая иная словообразия суть в писании . Свободил же нас Христос и от обрядовых законоположений, и от самизвольных человеческих, аки бы ко спасению нужных изобретений, о чем неоднократно поучает апостол. Но подробну о том сказывати неивремя сие. А от послушания заповедей Божиих и от покорения властем предержащим должнаго не подал нам Христос свободы, но и паче оное утвердил, яко же после покажется.
И сии наипаче славы безчестити не трепещут и всяку власть мирскую не точию не за дело Божие имеют, но и в мерзость вменяют, не ведуше бо, что есть смирение истинное, что есть нищета духовная: но по внешнем виду тое разсуждающе, все, еже велико и славно есть презирают, и в грех ставят, и така о державе верховной ниже помыслити хотят бытию праведну и от бога уза- коненну (...)
Вопросим первее самаго естества нашего, что нам сказует о сем. Ибо, кроме писания, есть в самом естестве закон, от Бога положенный: глаголет бо апостол: «Егда языцы, не имуще закона, естеством законная творят, сии, закона не имуще, сами себе суть закон: иже и являют дело законное, написанное в сердцах своих». Таковыя законы суть в сердцы всякаго человека: любити и боятися бога, хранити свое житие, желати неоскудевающаго наследия роду человеческому, не творити другому, еще себе не хощещи, почитати отца и матерь. Таковых же законов и учитель и свидетель есть совесть наша. Что бо есть, яко и о тайном, нам точию ведомом, злодеянии, некое чуем грызение в наших помыслех? Разве яко от создателя сила сия в естестве нашем всеянна есть. Того ради и Павел, сказуя закон, на сердцах написанный, в помянутом слове, показует того известие и глаголет: «являют дело законное, написанное на сердцах своих, спослушествующей им совести, и между собою помыслом осуждающым или отвешающым, в день, егда судит бог тайная человеком».
Зри же, аще не в числе естественных законов есть и сие, еже быти властем предержащем в народех? Есть тако воистину! И се всех законов главизна. Ибо понеже с стороны одной велит нам естество любити себе и другому не творити, что нам не любо, а со другой стороны злоба рода растленнаго разоряти закон сей не сумнится, всегда и везде желателен был страж, и защитник, и сильный поборник закона, и то есть державная власть. Не приходит сие многим на мысль, да для чего? Для того, что, безопасно под таковыми стражами пребывающе, не разсуждают добра своего, яко обычного. Аше же бы кто вне таковаго строения пожити с людьми хотел, уведал бы тот час, как недобро без власти (...) Кратко реши: свидетель есть весь мир, вси народи свидетели. Аще же когда обретаем некое грубое народище безглавное (хотя и не весьма такое: ибо поне во всяком домовстве свой правитель есть), таковых человек скотом обычне уподобляем и описуєм их сею притчею: «ни царя, ни закона». Известно убо имамы, яко власть верховная от самаго естества начало и вину приемлет. Аще от естества, то от самаго Бога, создателя естества. Аще бо первыя власти начало и от человеческаго сословия и согласия происходит, обаче понеже естественный закон, на сердце человеческом от Бога написанный, требует себе сильнаго защитника и совесть тогожде искати понуждает (яже и сама семя Божие есть), того ради не можем не нарещи самого Бога властей державных виновника. От сего же купно яве есть яко естество учит нас и о повиновении властем должном. Вий-ди внутрь себе и помысли сие: власть державная естественному закону есть нуждна. Не скажет ли абие тебе совесть твоя: убо власти не повиноватися, на закон естественный грешити есть? Помысли сие: власть творит, яко безбеднии пребываем. Не скажет ли абие совесть: убо властей не хотети, есть хотети погибели человеческой? Еще помысли: вижду власть от Бога быти нашим здравым разумом нам узаконяемую. Не наведет ли совесть: убо властем противитися, есть противитися Богу самому? И то то есть, что и самый афеисты (хотя таковии по совести своей не суть) советуют, дабы в народе бог проповедан был. Чесо ради? Инако, рече, вознерадит народ о властех, Яве убо, яко совесть человеческая от Бога власть быти видит и Бога ради властей боятися понуждает (...)
НАВЧАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
? За допомогою тексту розкрийте:
поняття монархіі та охарактеризуйте її види.
роль волі народа за монархічної форми правління
роль церкви у побудові державної влади
концепції виникнення державної влади дотримується автор
Яков Козельский
Філософічні пропозиції (1768)
ЮРИСПРУДЕНЦІЯ
8. Юриспруденція є знання усіх можливих прав або правостей.
Глава перша
ПРО ПРАВА
9. Основа всякого доброго або неупередженого, тобто ні худого, ні доброго в міркуванні усіх тварюк, що відчувають, справи називаю я правом або правостию, або справедливістю; наприклад, право є людині любити свого ближнього, для того щоб бути і від нього любиму, також право є людині живитися тому що ця справа хоча не приносить ні користі, ні шкоди, іншим людям, однакож воно потрібне для дотримання життя людині.
Це право називаю я Божественним, тому що воно вироблене від самого Бога, вічним, - що з ним перебуває і перебувати повинно, необхідним, - що без нього усі тварюки, що відчувають, страждати повинні, неодмінним, - що не залежить від тварюки, а від Творця.
У міркуванні залежності або наміру право, або загальне право, розділяється на багато особливих, якось: на право натуральне, право всесвітнє, або право народів, право граждан-ское і інша.
Правость, уноровленную в міркуванні людської на-туры і у міру слабкості її, називаю я натуральним правом (ius naturae); наприклад, щоб людині розділяти час свого життя дивлячись по своїй натурі, тобто по своїх силах, на їжу, безвин-ную забаву і відпочинок, є натуральне право.
Правость, спостережувану від усіх вселенныя народів в об-хождении між собою для взаємного їх благополуччя, називаю я всесвітнім правом, або правом народів (ius gentium); наприклад, поступати так з іншими народами, як би бажано було, щоб і вони з нами поступали, є всесвітнє право.
Правость, уставлену в громадянах для спокійного їх сожития і постійного благополуччя, або рівновага їх, називаю я цивільним правом (ius civile); наприклад, всякому громадянинові старатися у міру своїх сил про користь свого суспільства, і суспільству нагороджувати своїх громадян у міру їх гідності є цивільне право.Ненаситні самолюбцы, не знаючи, або не хоча знати, в чому
полягає істинне право, вигадали ще неяке військове право, яке ніколи не було, немає і не буде правом (.) Деякі письменники оголошують, що війну вести право мають володарі, а мені думається, що ніхто на світі не має права до війни, окрім таких людей, які такі скривджені, що образа їх коштує по справедливості війни, і коли притому вони до доставлению собі задоволення не мають іншого засобу, окрім війни.З вышеписанного виходить, що скільки ми мати можемо добрих і праведних намірів, то стільки і прав можливо.
Частина перша
ПРО ЗАКОНИ І ЗАСНОВУВАНІ НА НИХ ДОБРОЧЕСНОСТІ
Від різних прав, як від коріння гілки, відбуватися повинні різні закони, якось: від Божественного права - Божественні, від натурального - натуральні, від всесвітнього - всемир-ные, а від цивільного - цивільні закони і інші.
Як усіх прав істота полягає в праведному і корисному для людського роду намірі, то тому вони усі без вилучення справедливі, отже, і закони, засновані на тих правах, суть справедливі; а якщо які закони не на них засновані, то вони не можуть бути справедливі.
Тепер слід мені визначити закон, але для кращого по-знания його потрібно раніше знати, що є зобов'язання.
Зобов'язання називаю я відміна по волі або понужде-ние по неволі до якої-небудь доброї справи за допомогою в Як людська воля схиляється до чого або отвращает-ся від чого з причин, то виходить з цього, що при зобов'язанні до якої-небудь справи потрібно показувати причини, і тому:
Чим більше причин і чим вони сильніше до чинення або до залишення якої справи, тим більше росте зобов'язання.
Чим більше хто розумний, тим більше для нього зобов'язання, тому що більша розумом людина більше угледить спонукальних причин до чинення або до залишення якої справи, ніж менший розумом.
На того не спадає зобов'язання, хто не має розуму, і тому
немовлят і позбавлених розуму людей зобов'язати не можна.
На неможливі справи, або які не полягають в нашій силі, немає зобов'язання.
Не повинне і непристойно зобов'язати до натуральних і до худих справ, а тільки до вільних і добрих.
Хто зобов'язався до чого, той зобов'язався надією або страхом.
Закон називаю я правило або веління, по якому людина справи свої розташовувати зобов'язався страхом покарання або надією нагородження. А то правило, яке наслідувати може людина з повною свободою, також без страху покарання і без надії нагородження, називаю я радою.
Закон не може бути без зобов'язання, а зобов'язалися ми шукати добра і бігати від зла, і тому слід описувати в законі користь або шкоду від якої-небудь справи; а з цього виходить, що закон зобов'язав тільки того, кому він відомий.
А як інші люди знайтися можуть, що не захочуть знати закону, або хоча і знатимуть, та стануть вибачатися удаваним незнанням, то для того усі громадяни без вилучення зобов'язалися до знання законів; і у такому разі, ніж менше законів, тим легше за їх знати і виконувати; що ж в багатьох суспільствах мабуть многозаконие (плід людських неправостей) і як там незнання якого-небудь закону може бути іноді справедливо, то тому і вибачно.
Закони розділяються на Божественні, натуральні, усі-мирні, цивільні.
Божественний, як Создателев закон, промишляє благо-получие взагалі для усіх його тварюк і не схильний ніякий пе-ремене; він містить в собі відомі істинним богочтителям десять заповідей, які своїм змістом такі великі, що немає тієї доброчесності, яка б не сходствовала з ними, і немає тієї вади, якого б вони не забороняли.
Закон натуральний є натуральне спонукання в чело-веке до того, що він робити хоче або не хоче; наприклад, закони натуральні суть наступні: є, пити, гуляти, бавитися, ис-кать приємного, відвертатися від осоружного, берегти свій живіт, захищатися силою від шкоди, що завдається.
Закон всесвітній називаю я той, який служить до безперешкодного усіх вселенныя народів поводженню між собою, як, наприклад, посилати послів, містити непорушно трактати і інша.
Закон цивільний називаю я той, який промишляє благополуччя одним тільки своїм громадянам, не піклуючись про інших, і схильний в міркуванні часу або місця до зміни наприклад, закони цивільні суть придбавати маєток без образи ближнього, користуватися своїм, не чіпати чужого, любити свого співгромадянина і іншого.
А як з людських справ деякі основа своє мають на усіх цих законах, а інші грунтуються тільки на деяких з цих законів, то я стану пропонувати про справи людських взагалі і згадувати буду при кожному, на якому воно законі або праві засноване (..оздая-ния; і справа, по такій відміні або спонуканню вироблюване, називається посада.
Частина друга
ПОЛІТИКА
243. Політика є наука виробляти праведні наміри самими способнейшими і притому праведними засобами в дійство.
244. Інші шанують мистецтво хитро і оманливо поступати з людьми політикою, але в тому є погрішність, як з самого слова політики дізнатися можна; політика по розуму слова означає науку яка сглажує, але хитра і оманлива по своїй натурі.
Як юриспруденція учить спостерігати доброчесність, так політика наставляє зберігати доброчесність і благопристойність; чи юриспруденція учить бути доброчесним, а політика бути і здаватися доброчесним.
Як намір кожної людини особливо і усіх народів взагалі полягає в тому, щоб прагнути до свого благополуччя, а засоби, що служать до досягнення цього наміру, досвід, суть пряма доброчесність і прямий розум, і тому я в міркуванні благополуччя особливого кожної людини і загального усіх народів розділю загальну політику на політику, щодо до кожної людини особливо, і на політику, що стосується до на-чальствующих осіб; а як людина особлива з прямою доброчесність і прямим розумом рідко потрапляє в несчастие, так, думається мені, і ціле суспільство з прямою доброчесністю і прямим розумом не скоро повагається; і ці дві міцні підпори можуть його підтримувати проти усіх бурь і неправедних наглостей яких-небудь владолюбних сусідів.
Глава друга
Про ПОЛІТИКУ, що СТОСУЄТЬСЯ ДО НАЧАЛЬНИЦЬКИХ ОСІБ
364. Політикою начальницьких осіб називаю я мистецтво їх управляти своїми підлеглими так, щоб вони їх любили і шанували(.)
Пан Руссо говорить, що між людьми веління одного і слухняність іншого спершу почало своє отримай від сили, а потім, як вони вже до того звикли, то для можливого благополуччя людського роду залишається правлячим його долею по людинолюбству засновувати ці людські дії на праведних і верноисполняемых договорах.
Людина при зміні натурального стану в цивільне придбала у вчинку своїй справедливість замість спонукання, в справах своїх - мораль на місце безразборной сліпоти і в усьому своєму житії - посада замість натурального примушування і наслідує розум, не слухаючи своєї схильності; і хоча він через сі зміну позбавляється багатьох натуральних вигод, проте на місце того придбаває інші великі якості, здібності його безупинно зростають, поняття поширюються, думки робляться благородніше, і уся його душа височіє до такої міри, що якщо б зловживання нового цього стану не зводило його часто нижче натурального, то повинен би він безупинно благословити той час, який його вивів з того стану і зробив з безум-ного і обмеженої тварини розумним і людиною.
Людина через договір з суспільством втрачає натуральну вільність і необмежене право до усього того, що його спокушає і що він осягнути може, а придбаває громадську вільність і власність маєтку. Натуральна вільність кожної людини не має інших меж, як тільки його сили, а громадянська вольность обмежена громадською волею. Володіння натуральне є дія сили людської або право раніше того, що заволоділо, а приватні маєтки заснована на визначенні громадської волі.
У цивільному стані отримує чоловік ще моральну вільність, яка робить його паном над самим ним, тому що спонукання бажання є рабство, а покора існуючим законам і є вільність.
Людина через гроадянський стан замість втрачення натуральної рівності придбає рівність моральну і законну і, будучи натурально не рівний силою або розумом іншому, робиться рівним за договором і по праву.
З дослідів досить відомо, що звичаї як особливі
у одній людині, так і загальні в цілому народі такі сильні, що складають як в тому, так і другом майже нову їх натуру; отже, коли люди, оставя натуральну свою незалежність, погодилися жити в суспільстві, то в міркуванні цього право громадське, або цивільне, хоча і відмінне декілька від натурального права, також і закони, уноровленные в міркуванні що не розділяється як однієї людини, так і цілого суспільства користі, повинно зберігати свято, для того що але нинішньому стану всього світу як незалежність натуральна є неможлива справа, то тому право і закони натуральні по справедливості поступитися повинні місце громадським, або цивільним (..)
376. Благополуччя цілого народу полягає в тому, коли кожен з його членів втрачає малу частину своїх задоволень, щоб приобресть на місце того незрівнянно велику, тому що усі люди в суспільстві бажають маєтку, честі, слави, спокою, веселощів і інше; і коли вони усі бажати будуть того безмежно, то важко кому-небудь з них бути благополучним; а якщо кожен з них поступиться одним яке-небудь зі своїх або по малій частині з усіх бажань суспільству, то через то вони без вилучення усе майже в усіх своїх же-ланиях будуть удовольствованы і тому благополучні.
Частина перша
ПРО ПІКЛУВАННЯ НАЧАЛЬНИЦЬКИХ ПОЛІТИКІВ ПРО ВНУТРІШНІЙ ДОБРОБУТ СУСПІЛЬСТВ
Внутрішній добробут суспільств вважаю я в добропорядності його і працьовитості.
Раніше, ніж стану я писати пропозиції про введення в цілі суспільства гречності, повинно мені згадати про різні форми правління, тому що важливі письменники оголошують, що не у всякому правлінні гречність вместно.
Письменники вважають чотири форми правління: 1. Демократичну, в якій увесь народ, будучи в повних зборах, установляет нові і знищує некорисні закони, вирішує карні і інші важливі справи. 2. Аристократичну, в якій сенат управляє усіма вищеописаними справами. 3. Монархічну, в якій один государ управляє народом на підставі законів. 4.Деспотичну, в якій один же государ управляє усіма справами по одній своїй волі (..)
3.Чтоб встояти якому суспільству в цілості через должайшие повіки, то потрібно, щоб дотримувало його піклувальне і премудре око, та притому таке, яке б при тих якостях могло ще жити должайшие повіки; але кому це можливо, окрім всемогутнього Бога. Отже, хоча і робляться в суспільствах некорисні для них зміни, проте на таке допущення Божий ремствувати не повинно; він є
художник, а ми брение, з якого він по своєму произволению робить в честь і не в честь посудини; та хто ще і те знає, що може бути, інше суспільство на самому початку куштування свого благополуччя починає само собою посилювати засоби до свого падіння.Але незважаючи на це, якщо розташувати суспільство так, щоб як звичаї допомагали добрим законам, так і закони - добрим звичаям, то таке суспільство пребудет довго благополучним і тим довше, чим довше згода між добрими звичаями і законами продовжиться.
((Далі Я. Козельський наводити визначення Ш. Монтеск' є принципів правління і законів республіки. (Устрій.)).
У республіканському правлінні загальна користь є основа усіх людських доброчесностей і законодательств.
Пан Монтескиу говорить, що в республіці закони творчі (les loix fondamentales) суть: 1. Подача голосів від громадян її, з виключенням іноземних, щоб від не того могли вкрастися які-небудь підлоги, і що там потрібне точно опреділити, кому, як, через кого і на що подавати голоси. 2. Щоб усі чини в республіці залежали від волі народу, і в міркуванні цього воєначальників, суддів і поліцаймейстерів своїх сам він вибирати повинен, в чому він рідко обманутися може; а для таких справ, які не схильні до законів і вимагають прозорливості в міркуванні часу, місця, особи, справи і інша, якось. 3. Установлювати закони для республіки народ повинен сам.
Здається, не погано б розташовувати закони так, щоб при всяком худій пригоді одного громадянина відчувало і учас-тие приймало в тому ціле суспільство, як, наприклад, якщо у кого по несчастию, а не від необережності його згорить будинок або він окраден буде, то щоб той збиток нагородило йому ціле суспільство, або коли хто убитий буде на вулиці, то щоб в тому відповідала ціла вулиця громадян грошовим або іншим яким стягненням. Правда, що такі закони можуть здаватися дещо неправі, але з усім тим відвертати можуть такі злодійства, і жоден член з усього суспільства під захищеному їх страждати не буде.
Пан Гельвеций пише, що в міркуванні людських вад потрібно скаржитися не на злість людську, а на слабкість законодавцев, які завжди вважали особливу користь в осоружність загальній користі.
Для чого по сьогодення (говорить той же пан Гельвеций) повчальна філософія не може поправити устоїв в народах; причиною сему те, що вади народні приховані в самих законах; і якщо хто хоче винищити вади в якому народі, не переменяя законів, що виробляють їх, той шукає неможливого і марно силиться спростувати праведні наслідки прийнятих підстав; а що стосується до слабких законів, то я на додаток до цього скажу, що причиною їх слабкості може бути непристойний порядок моралі раніше колишніх філософів.
Ніякого народу не можна зробити інакше доброчесним
як через з'єднання особливої користі кожної людини із загальною користю усіх; і щоб викласти істинні правила і прямо веду-щие до гречності, то потрібно мати пристрасть до загального добра і не поступати в тому по самолюбності.
Частина друга
ПРО ПІКЛУВАННЯ НАЧАЛЬНИЦЬКИХ ПОЛІТИКІВ. ПРО ЗОВНІШНЮ БЕЗПЕКУ СУСПІЛЬСТВ
439. Зовнішня безпека суспільства головну свою силу бере від внутрішнього його добробуту (..)
442. Засоби до збереження зовнішньої безпеки суспільства суть добре і справедливе його поводження з іншими народами, небажання покористуватися йому чим-небудь з шкодою їх; а як ці доброчесності мало чіпають порочних людей, то і зміст каж-дому суспільству себе в озброєному стані необхідно (..)
463. Якщо б спожити те число людей, які бувають в кампанії проти ворога, до якого-небудь іншій справі, то, сподіваний, вони не менше б принесли працею своїм користі, як і перемогою своєю, і те ще якщо вдасться, а побивані б на баталії люди живі залишилися.
470. При управлінні суспільств, а особливо великих, здорова політика, благопристойність і сама їх великость, вимагають від правителів їх великого праводушия, старатися в них не про збагачення їх, а про задоволений зміст і знаходити до того канали, які б була нерпиступны заздрість, не спрямовані до передзасудження і образи інших суспільств, не схильні до частих змін, не засмітилися б довготою часу; великому суспільству завоювання нові і возвышение нове не потрібні, а більше бедственны, а падіння його незрівнянно чутливіше малого (..) Великому суспільству для збереження себе в цілості потрібно мати велику суворість в зберіганні праведних законів, велику постійність і твердість в дотриманні добрих звичаїв, велику обережність і важливість в змінах і, не дивлячись ні на які отсоветования, постійно і неослабно старатися про свою гречність, то через ці засоби збереже воно свою великость на багато повік непохитно (..)
НАВЧАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ
? Доведіть, користуючись текстом документа, наскрізну ідеєю "Філософічних пропозицій (1768)" Якова Козельского.