4.Видова і індивідуальна чутливість тварин.

Чутливість тварин до отрут визначається фізико-хімічними властивостями отрут та видовими особливостями.

Видова чутливість тварин до отрут зумовлена ступенем розвитку центральної нервової системи , типом харчування, досконалістю регуляторних механізмів різних фізіологічних функцій, тривалістю життя, розмірами тварини та ін.. тварини, що мають більш високий розвиток, проявляють більшу чутливість до нейротропних сполук. Деякі автори вважають, що видова чутливість тварин до отрут зростає в такій послідовності: осел, кінь, кішка, собака, свиня, врх, вівця, коза, кріль. Деякі види тварин мають підвищену чутливість до певних груп речовин: вівці – до солей міді, врх і дрх – до сполук ртуті та свинцю, птиця та свині – до натрію хлориду.отруєння у вагітних тварин проходить в більш важкій формі, молоді та старі тварини більш чутливі до отрут. В основі індивідуальної чутливості тварин до отрут лежать особливості біохімічної і функціональної особливості систем організму.

Для токсикології найбільше значення мають сезонні біоритми, пов'язані зі змінами в структурі раціону, умовами утримання, відтворювальною і продуктивною функціями.

5. Шляхи надходження отрут в організм.

Основними шляхами надходження отруйних речовин в організм сільськогосподарських тварин є травний тракт, органи дихання,шкіра. Через шлунковокишковий тракт отруйні речовини надходять переважно при безконтрольному згодовуванні кормів, забруднених токсичними речовинами або тих, що містять підвищену кількість кормових добавок- кухонної солі, карбаміду і ін. Отруєння молодняка нерідко виникає при облизуванні забруднених предветів, волосяного покриву.Всмоктуються отруйні речовини в основному в тонкому відділі кишковика, інколи починаючи із ротової порожнини.Через органи дихання отруйні речовини потрапляють при використанні фосфороорганічних пестицидів у формі аерозолей.Всмоктування токсичних речовин через легені сприяє швидкому попаданню їх із лімфою в лімфовузли і інші імунокомпетентні органи. Всмоктування токсичних речовин через шкіряний покрив відбувається при протипаразитарних обробках.

6. Виведення отрут із організму. Виведення отрут із організму тварин відбувається через молоко, піт, слину, з калом та сечею. Швидкість виведення токсичних речовин впливає на силу токсичної дії, оскільки це визначає тривалість надходження токсичних речовин в організм та експозицію контакту з клітинами і тканинами організму. Через легені видяляється більшість летких речовин з повітрям що видихається, а також багато летких метаболітів які утворюються в процесі біотрансформації отрути. Через нирки із сичею виділяється більшість органічних і неорганічних сполук (солі, алкалоїди та глікозиди, деякі метали, ефірні олії). Виведення через шлунково-кишковий тракт відбувається шляхом потрапляння отрут в печінку де вони піддіються перетворенням і частково потрапляють із жовчю в тонкий відділ кишечника потім частина отрути виділяється з калом, а частина знов всмоктується в кров потрапляє в нирки і виводиться з сичею. Через шлунково кишковий тракт виводяться хлористі сполуки та метали. Через шкіру виводяться солі важких металів. Майже всі токсичні речовини виводяться з молоком. Вивиляючись із статевими секретами отрути негативно впливають на заплідненість, генетичні фактори і подальший розвиток приплоду.

7. Поняття про кумуляцію, антагонізм і синергізм отрут. Кумуляція отрути- це накопичення токсичних речовин в організмі і тканинах.Найчастіше отруйні речовини кумулюються в головному і спинному мозку, кістках, легенях, се рці, печінці, нирках, селезінці, скелетних м’язах і утримуються до 1 року.

Антагонізм отрут- здатність до протилежноі дії, внаслідок чого токсична дія отрути на організм тварини посилюється чи послаблюється.

Синергізм отрут – взаємодія отрут, в результаті якої дія отрути на організм тварини посилюється.

8. Етіологія, клінічні симптоми, діагностика, лікування і профілактика отруєнь. Діагностику отруєнь проводять , виходячи із даних анамнезу, клінічних симптомів, результатів паталогоанатомічного розтину і хімікотоксикологічного дослідження кормів, води, органів і тканин загиблих чи вимушенозабитих тварин.

Із анамнестичних даних використовують раптовість захворювання та порівняно швидку загибель тварин, масовість, відсутності у більшості випадках пропасниці.

Клінічні симптоми при отруєнні і блискавичному перебігу характеризується ураженням життєвоважливих центрів ( судоми, порушення координації рухів). Хронічний перебіг характеризується в’ялим проявом клінічних симптомів.

Велике значення для встановлення діагнозу має органолептична оцінка запаху вмісту шлунка при розтині, колір слизових оболонок.Основним при діагностиці отруєнь є хіміко-токсикологічне дослідження, при чому важливе значення має правильне взяття та пересилання проб.Заходи по збереженню тварин складаються із двох етапів: надання правильне взяття та пересилання проб.Заходи по збереженню тварин складаються із двох етапів: надання першої допомоги тваринам і подальшого лікування їх.

Перша допомога спрямовується на запобігання надходження отруйних речовин в організм та зменшення концентрації тих, що надійшли.

Лікування спрямовують на припинення подальшого всмоктування токсичних речовин та усунення загрозливих для життя тварини симптомів.

Для видалення токсичних речовин застосовують розчин калію марганцевокислого, блювотні засоби(апоморфін).

Для зниження запалення слизової оболонки вводять в середину обволікаючі

(відвар льону, желатин, крохмаль);

для запобігання всмоктування токсичних речовин- білкову воду (яєчний білок на 0.5л води).

Для прискорення виведення токсичних речовин призначають проносні. При всмоктуванні токсичних речовин в кров назначають антидоти.

Клінічна фармакологія антндотннх засобів при різних інтоксикаціях екзогенного і ендогенного походження. Теоретичне обґрунтування їх практичного застосування у в/м

Примінення антидотів дозволяє попередити дію отрути на організм, нормалізувати основні функції організму чи сповільнити функціональні і структурні порушення.

Антидоти (протиотрути) — це лікарські засоби, які при введенні в організм в умовах гострої інтоксикації можуть знешкодити (інактивувати) токсичну речовину, яка циркулює в кров'яному руслі або зв'язана з біологічним субстратом, усунути токсичний ефект її чи прискорити виведення з організму. Антидотна терапія є високоспецифічною і тому може бути використана тільки за умови кліпіко-лабораторної ідентифікації гострого отруєння. При помилковому введенні антидоту у великій дозі можливий також його токсичний вплив на організм .

Залежно від механізму дії умовно можна виділити такі групи антидотів:

1.Антидоти фізико-хімічні універсальні (наприклад, вугілля активоване), дія яких ґрунтується на фізико-хімічних процесах (адсорбція, розчинення).

2.Антидоти хімічні — механізм дії грунтується на хімічних реакціях, внаслідок чого токсичні речовини інактивуються і виводяться у вигляді нешкідливих речовин.

3.Антидоти фізіологічні (функціональні) — дія спрямована не на хімічну інактивацію токсичних речовин, а на усунення їх токсичних ефектів.

4.Імунологічні протиотрути (антитоксичні сироватки) — використовують для лікування при отруєннях тваринними отрутами (укуси гадюк, комах тощо).

5.Антидотно-лікувальні засоби змішаної дії. Однією з найважливіших вимог антидотної терапії слід вважати якнайкоротший час введення антидоту після отруєння. Чим раніше застосовано протиотруту, тим ефективнішою є її лікувальна дія.

Антидоти є прямої і непрямої дії. За сучасними уявленнями пряма або опосередкована взаємодія протиотрути і токсичної речовини повинна носити в організмі антагоністичний характер. Таким чином, антидотних ефект у його фармакологічному значенні є результатом такої спільної дії речовин, яка виражається в повному або частковому ослабленні біологічної активності однієї речовини іншою.

Фізіологічні або функціональні антидоти не реагують безпосередньо з отрутою і не змінюють її фізико-хімічного стану, а вступають у взаємодію з біологічним субстратом, на який отрута впливає негативно. Дія фізіологічних антидотів заснована на принципі функціонального антагонізму. Цей антагонізм буває різного роду, конкурентний антагонізм при якому отрута і антидот взаємодіють з одними і тими ж рецепторами клітин незалежному антагонізмі-отрута і антидот діють на різні клітинні елементи структури одних і тих же клітин, тим самим стимулюють або гальмують ті чи інші фізіологічні функції, неконкурентний антагонізм-отрута і антидот неконкурентно діють на біохімічну рецепторну структуру- вони реагують з досить віддаленими один від одного, але взаємозалежними рецепторами. У деяких випадках виділяють функціональні антидоти, специфічний ефект яких проявляється без безпосереднього їх контакту з отрутою.

Ці речовини називають антидотами непрямої дії.

Антидоти прямої дії Відбувається безпосередня взаємодія отрути і антидоту. Основні варіанти сорбентні препарати і хімічні реагенти. Сорбентні препарати-захисна дія здійснюється за рахунок неспецифічної фіксації молекул на сорбенті.Сорбцію можна здійснити з шкірних покривів, слизових оболонок, ІПКТ, з крові. Якщо отрута вже проникла в тканини примінення їх не ефективне. Приклади сорбентів-активоване вугілля, каолін(біла глина), оксид цинку.

Хімічні протиотрути після реакції між отрутою і протиотрутою утворюється нетоксична сполука. Можуть діяти в будь-якому місці до проникнення в кров отрути, при циркуляції в крові та після фіксації в тканинах. Приклади для нейтралізації к-т використовують солі і оксиди,що дають лужну р-ю. - К2СОЗ, ШНСОЗ, М§0. При отруєнні розчинними сполуками срібла (наприклад А§ИОЗ ) використовують ИаСІ, який утворює з солями срібла нерозчинний А§С1. При отруєнні миш'яком використовують М§0, сульфат заліза, при отруєнні марганцевокислим калієм КМп04 , який є сильним окислювачем, використовують перекис водню що є відновлювачем Н2О2 при отруєнні лугами використовують слабкі органічні кислоти (лимонна, уксусна) отруєнні солями плавікової кислоти (фторидами) використовують сульфат кальцію Са804, при реакції утворюється малорозчинний СаР2 при отруєнні ціанідами (солями синильної кислоти НСК ) використовують глюкозу и тіосульфат натрію, котрій зв'язує НСМ Ниже приведена реакція с глюкозою.

Небезпечна інтоксикація тіоловими отрутами (сполуками ртуті, миш'яку , кадмию, сурьми и и др. важких металів). Зв'язування металів з тіоловими групами білків призводить до руйнування структури Б, що викликає втрату функцій. Результат - порушення роботи всіх ферментних систем організму. Для нейтралізації тіолових отрут використовують дитіолові антидоти (донори 8Н- груп).. Утворений комплекс отрута - антидот виводиться з організму не завдаючи йому шкоди.

Ще один клас антидотів - комплексони (комплексоутворювачі).Вони утворюють стійкі комплексні сполуки з токсичними катіонами Со, Сд, РЬ . Серед комплексонів найбільш розповсюджені солі етилендиамінтетрауксусної кислоти (ЕДТА), найперше етилендиамінтетраацетат натрія. Антидот непрямої дії

Антидоти непрямої дії-це сполуки,котрі самі не реагують з ядами,але попереджують порушення в організмі,що виникають при інтоксикаціях.

1).захист рецепторів від токсичної дії В основі механізму дії ФОС лежить виборче гальмування ферменту ацетил-холінестерази, який гідролізує ацетилхолін - медіатор нервового збудження, і інші споріднені естерази. Під дією холінестерази ацетилхолін гідролізується на 2 частини: холін і оцтову кислоту. Виконавши свою каталітичну функцію активні центри холінестерази швидко реактивують і знову стають готовими виконувати свою біологічну функцію. Більшість ФОС, завдяки особливому хімічному спорідненості до холінестерази, інгібують її, тобто блокують її молекули за допомогою взаємодії з естеразним центром ферменту. Чим більше подібний за структурою отрута з природним субстратом холінестерази (ацетилхоліном), тим сильніше його інгібіруюча дія. На цій основі синтезовано отрути, які за своєю токсичності в десятки разів перевищують такі сильнодіючі речовини як зарин. Новоутворена фосфорильована холінестераза, на відміну від ацетильованої, є з'єднанням більш міцним, не піддається спонтанному гідролізу. Таким чином, під впливом антихолінестеразних речовин гальмується руйнування молекул ацетилхоліна і він продовжує надавати безперервну дію на холінорецептори. Холінорецептори при цьому перебувають у стані постійного перезбудження за рахунок накопичення в синапсах ацетилхоліну. Протиотрутою є атропін. Він зв'язується з рецепторами і захищає їх від дії ацетилхоліну..

Атропіну сульфат найбільш ефективний при використанні його в цілях профілактики. Для лікування його потрібно застосовувати у відносно великих дозах і повторно, тому що дія його зникає швидше, ніж закінчується токсичний ефект ФОС. На тлі надлишкової функції холінорецепторів чутливість їх до холінолітиків різко знижується. У зв'язку з цим, разова доза, у випадках важких інтоксикацій, може досягати добової терапевтичної дози. У випадках інтенсивної терапії атропіну сульфатом може розвиватися явище переатропінізації Ознаки її - сухість і почервоніння шкіри, слизових оболонок, серцебиття, розширення зіниць. При цьому антидотна терапія атропіну сульфатом повинна бути негайно припинена. Найбільш об'єктивною ознакою, які вимагають припинення введення препарату, є момент, коли звуження зіниці змінюється його розширенням. Переатропинізація протікає з характерними ознаками порушення вищої нервової діяльності. Такі речовини містяться в рослинах з родини пасльонових і, зокрема, в блекоті. Цілком очевидно, що функціональними антагоністами цих сполук є речовини, здатні стабілізувати ацетилхолін у синапсах. Тому антидотами, в даному випадку, є деякі оборотні інгібітори холінестерази (наприклад прозерин). На відміну від комплексу "яд-фермент" з'єднання прозерину з холінестеразою щодо не стабільне і підлягає спонтанному гідролізу за 2-4 години. Прозерін не здатний проникати через гематоенцефалічний бар'єр і тому практично не взаємодіє з холінестеразою головного мозку. Цього недоліку позбавлений фізостигмін (езерін), рослинний аналог прозерину. Аналогічною дією володіють, в певних дозах, і деякі препарати з групи ФОС (фосфакол, армії та інші).

2).Відновлення чи заміщення пошкодженої отрутою біоструктури. При отруєнні фторидами і НР, при отруєнні щавелевою кислотою Н2С204 проходить зв'язування іонів Са2+ в організмі. Протиотрута - СаС12.

1. Антиоксиданти. Отруєння чотири хлористим вуглецем СС14 призводить до утворення вільних радикалів,надлишок яких дуже небезпечний,він викликає пошкодження ліпідів і порушення структури клітинних мембран. Антидоти -вітамін Е.

2. Конкуренція з отрутою за зв'язування з ферментом. Отруєння метанолом: При отруєнні метанолом в організмі утворюються дуже токсичні сполуки-формальдегід і мурашина кислота. Вони більш токсичні ніж сам метанол.Це приклад летального синтезу. Зтиловий спирт С2Н50Н краще зв'язується з ферментом алкогольдегідрогеназою. Це сповільнює перетворення метанолу в формальдегід и мурашину кислоту. СНЗОН виводиться в незмінному вигляді. 1. Оксид вуглецю (II) - чадний газ (СО) 1.1 джерела - побутові джерела; - вогнища ,пожежі - хімічна промисловість - металургічна промисловість(виробництво сталі); - автотранспорт (більше половини СО). а.Механізм токсичної дії. СО порушуєтьсяОз'єднується з гемоглобіном,утворюючи карбоксигемоглобін недостатність кисню вОвластивість крові до перенесення кисню(02) організмі. Як антидот при отруєннях окисом вуглецю беруть кисень. Цей спосіб широко використовується в медицині. При цьому потерпілому дають дихати або киснем, або киснево- повітряною сумішшю. Особливо ефективно в поєднанні зі стимуляцією дихання (лобелії, цітіон, коразол та інші). Найбільш дієвою і перспективної вважається киснева терапія під надлишковим тиском у спеціальних камерах (гіпербарічна оксигенація). 4-й класс небезпеки. 2. Ціаніди - НСИ - синильна кислота 2.1 джерела Ціаністі сполуки відомі людині з давніх часів. В даний час різні сполуки синильної кислоти використовуються в техніці і сільському господарстві. Отруєння синильною кислотою спостерігаються в результаті вживання в корм деяких рослинних продуктів, що містять синильну кислоту. Так. наприклад, в насінні персика, мигдалю, абрикоса, вишні, сливи міститься глікозид амігдалин, який в організмі, під впливом ферменту емульсіна, розкладається з утворенням синильної кислоти. Синильна кислота має дуже високу токсичність. Так. у людини смертельні отруєння спостерігалися після прийому 0,05 г синильної кислоти. Загибель людей спостерігали також в результаті вживання 100 очищених насіння абрикоса (містили близько 1 г Амігдаліну). Подібно амігдаліну відщеплює синильну кислоту рослинний глікозид лінамарін (знаходиться в насінні льону), а також лауроцезарін (міститься в листі лавровишневого дерева). Дуже багато ціаністих сполук у молодого бамбука і їх пагонах (до 0,15% сирої маси). Для отруєння тварин небезпеку представляють такі ціаногенні рослини як сорго, маннік водяний, люцерна, еспарцет, суданку і деякі інші, а також водорості. Різні види тварин проявляють неоднакову чутливість до синильної кислоти. Висока резистентність до синильної кислоти відмічена у холоднокровних. Людина, мабуть, більш стійка до впливу синильної кислоти, ніж вищі тварини. 2.2 Токсичність солей Токсичність солей НСИ - обумовлюється утворенням НСИ при їх гідролізу. Ціанводень внаслідок особливого хімічної спорідненості до тривалентного заліза викликає швидке погіршення стану через блокування дихальних ферментів в клітинах(цитохром оксидази в мітохондріях)Клітини не можуть використовувати кисень і гинуть.

Антидоти Ще наприкінці минулого століття було помічено, що цукор здатен знешкоджувати ціаніди. Пізніше було встановлено, що глюкоза, з'єднуючись з синильною кислотою та іншими ціанідами, утворює нетоксичні з'єднання-ціангідрин. Тому, ще з давніх часів, при небезпеці контакту з ціанідами рекомендували тримати за щокою шматочок цукру. В даний час лікувальне значення можуть мати водні розчини глюкози (5% або 40%), які в екстрених випадках вводять у вену. Глюкоза і інші цукри реагують тільки з отрутою, що циркулює в крові. Яд. пов'язаний з клітинними структурами, вже недосяжний. Слід враховувати також, що реакція утворення ціангідрінів протікає повільно. При надходженні в організм невеликих кількостей ціанідів у крові утворюються їх з'єднання з сіркою (роданіди), які також нешкідливі для організму. Цей природний спосіб детоксикації здійснюється за рахунок наявності в організмі речовин, здатних відщеплювати сірку (цистеїн, цистин. Глутатіон). Реакція роданоутвореня потребує обов'язкової участі спеціального каталізатора - ферменту роданази. який знаходиться в клітинах печінки. Ця реакція відбувається у присутності кисню.

В кінці минулого століття для штучного утворення роданидів при ціаністих інтоксикаціях було запропоновано використовувати тіосульфат натрію,що легко відщеплюють сірку. Практичне застосування знаходить 30% розчин натрію тіосульфату, який вводиться внутрішньовенно або внутрішньом'язово.

Роданоутворюючі протиотрути реагують лише з вільно циркулюючою в крові отрутою і діють порівняно повільно, хоча антидотною активністю і перевершують глюкозу. їх рекомендують застосовувати, також як і глюкозу, у комбінації з іншими антиціанідами. Молекули гемоглобіну, що входять до складу еритроцитів, містять атом двовалентного заліза. Тому ціаніди майже не затримуються в крові і спрямовуються до тих рецепторів, які містять тривалентне залізо, тобто залізовмісних дихальним ферментам. Метгемоглобін, який містить у своєму складі тривалентне залізо, швидко приєднує до себе ціаніди. Отже, перевівши частину гемоглобіну в метгемоглобін, можна пов'язати ціаніди крові і захистити дихальні ферменти від дії токсичної сполуки (ціаніду). У зв'язку з цим в якості антидотів при отруєнні ціанідами іспользуюі також такі швидкі метгемоглюбіноуворювачі як натрію нітрит і амилнитрит. Утворюється в крові нетоксичний комплекс ціанметгемоглобін. Метгемоглобін не тільки пов'язує циркулюючий в крові ціанід, а і звільняє від нього заблокований дихальниї фермент. Метгемоглобінутворюючими властивостями володіє і метиленовий синій, однак окисляє він гемоглобін повільніше, ніж нітрити. Дуже цінним є комбінований антидот - хромосмон (1% розчин метиленового синього на 25% розчині глюкози). Треба мати на увазі, що метгемоглобіноутворюючі препарати, особливо нітрити, є отруйними речовинами, тому що вони позбавляють гемоглобін головної властивості - здатності переносити кисень.. Одним з небезпечних побічних властивостей нітритних антидотів є їх здатність різко знижувати артеріальний тиск внаслідок розширення кровоносних судин. Передозування нітритний препаратів може призвести до непритомного стану. Ціанметгемоглобін є нестійким з'єднанням і поступово розпадається з виділенням токсичного ціан-іона. Тому для запобігання повторної інтоксикації необхідно, слідом за нітритами або одночасно з ними застосувати і інші антидоти - тіосульфат натрію і глюкозу. Ще з кінця минулого століття було відомо, що Кобальт має виражену хімічну спорідненість до ціаніду, проте практичне використання його в якості антидоту стало можливим тільки завдяки появі малотоксичних кобальтових комплексів, зокрема Со, ЕДТА. Молекули цього комплексона пов'язують негативно заряджений СК-іон за рахунок вільних координаційних валентностей.

До числа антіціанідов можна віднести також вітамін В12 (гідроксікобаламін). 1-й клас небезпеки

Нітрати і нітрити Азотна кислота (ЬШО.) - міцна кислота. Солі азотної кислоти - нітрати або селітри: натрієва (№N0,), калієва (КЖ)-,). кальцієва - аміачна, та ін Нітрати застосовуються в рослинництві так як без нітратного азоту неможливий синтез білків та амінокислот. Застосування нітратних добрив дає 30-40% збільшення продукції рослинництва. Середня норма внесення нітратних добрив у грунт складає 100 кг / га. Азотиста кислота - з'єднання нетривке, у вільному стані в природі не існує. Солі азотної кислоти - значно більш леї міцні з'єднання. У медицині та ветеринарії використовуються амілнітрит і нітрит натрію як лікувальні препарати, розширюючі судини; нітрит натрію використовується також при виробництві консервованого м'яса. Нітратні солі малотоксичні для тварин і людини. Але за певних умов нітрати перетворюються в нітрити (реакції відновлення), які є високотоксичними отрутами. У ШКТ жуйних тварин утворення нітритів з нітратів є фізіологічним проміжним етапом у процесі органічного синтезу: нітрити розщеплюються до кінцевого продукту - аміаку, який використовується мікрофлорою рубця для синтезу білка. При надмірному надходженні нітратів в ЖКТжуйних тварин відбувається гальмування розщеплення нітритів, які накопичуються, всмоктуються і можуть стати причиною отруєння. При патології шлунково-кишкового тракту (гіпотонія), токсичність збільшується.

Нітрати можуть перетворюватися на токсичні нітрити в кормах рослинного походження при наступних умовах:

1. Зберігання свіжих овочів при кімнатній температурі (мікробіологічне перетворення).

2. Запарювання або варіння кормів (особливо корнеплодів буряка, моркви, картоплі) при наступному повільному охолодженні

3. Самозігрівання зеленої маси при збереганні в купі.

4. Багаторазове замерзання і відтаювання кормів.

5. Відсирювання і псування кормів (гниття, пліснявіння). 6..Обробка корму кисломолочними продуктами.

Небезпечною для напування тварин є криниця, якщо колодязь розташований поблизу від туалетів а також вода з непроточних водойм в ній накопичуються нітрити. Механізм токсичної дії нітратів та нітритів

Нітрати перетворюються в нітрити. Вступають у хімічну взаємодію з гемоглобіном крові; окислюють-двовалентне залізо гемоглобіну в тривалентне. Утворюється метгемоглобін, нездатний транспортувати кисень до тканин, формується синдром гіпоксії: гіпо - і аноксія тканин. Найбільш небезпечна аноксія мозку, серця і печінки. Відбувається розширення периферичних судин, пригнічення роботи серця, зниження системного артеріального тиску, уповільнення кровотоку. Ці зміни посилюють кисневе голодування тканин.

9 Лікування і профілактика. Отруєння тварин частіше протікає в гострій формі. Найбільш чутливі до нітратів жуйні тварини, особливо молодняк; тварини з однокамерним шлунком більш чутливі до нітритів. Найважливіше діагностичне значення мають: колір крові вишневого-шоколадного відтінку; згортаємість крові різко знижена; тканини тварини при розкритті яскраво-червоного або рожевого забарвлення, Антидотная терапія з прикладами рецептів.

І. Основний антидот - метиленовий синій. Препарат має високі окислювально-відновний потенціал. Дія його якісно різна залежно від дози. У малих дозах (до 50 мг) метиленовий синій реактивує метгемоглобін у гемоглобін за рахунок реакції відновлення .Що веде до нормалізації кисневої функції гемоглобіну, усуненню синдрому геміческой гіпоксії. У великих дозах (200-300 мг) метиленовий синій діє як метгемоглобіноутворювач (окислює гемоглобін в метгемоглобін). Тому при призначенні препарату необхідна точне дозування.

Універсальним антидотом є глюкоза. Вона прискорює процес реактивації гемоглобіну за рахунок двох механізмів:

- Стимулює синтез енергії (макроергічних фосфатів), білка і ферментів, які беруть участь в процесах ферментативного відновлення метгемоглобіну в гемоглобін.

- Метаболіт глюкози - глюкуронова кислота нейтралізує метгемоглобіноутворюючі отрути (нітрити, нітрати) в реакціях кон'югації і прискорює їх виділення з організму. Як антидот глюкозу доцільно застосовувати спільно з метиленовим синім, так як між ними відбувається ефект потенційованого синергізму.

Фармацевтичною промисловістю випускається комплексний антидот «хромосмон». Складається з 1% розчину метиленового синього на 25% розчині глюкози. При відсутності «хромосмон» антидотную суміш можна приготувати самостійно з урахуванням індивідуальних доз для тварини.

Аскорбінова кислота застосовується при отруєннях нітратами і нітритами, оскільки посилює окисно-відновні процеси в організмі, попереджує наслідки гіпоксії, ущільнює судинну стінку, стимулює синтез білків і ферментів в печінці і таким чином прискорює знешкодження отрути. Застосовується у формі ін'єкцій або всередину курсом протягом 3 днів.

Для стимуляції життєво-важливих центрів застосовуються аналептики: коразол, кардіамін. ефедрин, етимізол та ін

Для стимуляції діяльності серця застосовуються кардіотонічні засоби: адонізід, корглікон. сульфокамфокаін. строфантин .

Тіолові отрути До тіолових отрут відносять сполуки ртуті, свинцю, миш'яку, кадмію, сурми і багато інших з'єднань. Всі вони мають виборчої здатністю вступати в хімічну взаємодію дію з сульфгідрильними або тіоловими групами різних макромолекул організму.

Відомо більше 100 ферментів, активність яких гальмується при блокуванні в їх молекулі . Сульфгідрильним групам приписується особлива роль у здійсненні біохімічних процесів і підтримці життєдіяльності. З речовинами, що містять сульфгідрильні групи, пов'язане проведення нервового імпульсу, тканинне дихання, м'язове скорочення, проникність клітинних мембран та інші найважливіші функції. У результаті реакції іонів металів (ртуть, свинець, кадмій та інші) з 8Н- групами утворюються слабо дисоціюючі і нерозчинні сполуки - меркаптіди. Ці отрути гальмують вуглеводний обмін.

Першим антидотом був британський антилюїзит (БАЛ). Він синтезований на основі гліцерину, у молекулу якого ввели 2 тіолові групи. БАЛ здатний не тільки вступати у комплекс з молекулами отрути, вільно циркулюючими в крові. Він може також руйнувати комплекс "отрута- рецептор" і тим самим реактивувати дигідроліпоєвої кислоту. Пов'язана з антидотом отрута поступово виводиться через кишечник і нирки. Недолік БАЛ-невелика широта терапевтичної дії і погана розчинність у воді (лікувальна доза - соті частки грама, а токсична - десяті). Вводять антидот у спеціальних олійних розчинах, що ускладнює всмоктування його в кров і істотно уповільнює лікувальну дію.

На початку 50-х років київськими токсикологами і хіміками був синтезований вітчизняний препарат - 2,3-дімеркапто-пропансульфонат натрію (унітіол), який став використовуватися як антидот при отруєннях тіоловими отрутами. Унітіол добре розчинний у воді і по силі антидотного дії значно перевершує БАЛ. Ефективний унітіол і при отруєннях гранозаном. Потрапляючи в організм, унітіол, завдяки високій реакційної здатності сульфгідрильних груп, легко вступає в реакцію з миш'яком або металом, запобігаючи цим зв'язування отрут з меркаптогруппамі ферментних білків. Утворені малотоксичні водорозчинні комплексні сполуки циклічні тіоарсеніти або меркаптіди металів, виводяться з організму. Тіоарсеніти за міцністю перевершують ті, що утворюються при взаємодії отрут з 8Н-груіпамі ферментів, а за токсичністю поступаються останнім. Тому, при лікуванні унітіолом в сечі постраждалих виявляється більше миш'яку і металу, ніж у нелікованих. Ці антидоти використовуються в якості засобів елімінувальних отрут, що є важливим як при гострому, так і хронічному отруєнні. Унітіол реагує і з отрутою, яка вже встигла вступити в реакцію з тіоферментами. Випускається унітіол у вигляді 5% водного розчину в ампулах по 5 мл або в таблетках 0,25 і 0,5 р. При передозуванні унітіолу або підвищеної чутливості до нього з'являються головні болі, знижується кров'яний тиск, з'являється висип. Тривале використання унітіолу приводить до посиленого виділення з організму таких мікроелементів як мідь і марганець.

Сукцімер. Цей препарат має однотипну з унітіолом дією і рекомендується при отруєннях тіоловими отрутами, зокрема свинцем і ртуттю. Сукцімер більш рівномірно виводить їх з організму і у меншій мірі ніж унітіол впливає на виділення необхідних мінеральних елементів з організму. Використовуються і інші препарати: ліпоєва кислота, цистеїн (при отруєнні бромистим метилом - єдино ефективний препарат), мекаптід (ефективний при отруєнні миш'яковистим воднем). При отруєннях багатьма металами, поряд з тіоловими препаратами (унітіол, сукцімер), ефективні антидотні властивості мають комплексони (хелатоутворювачі). Ці речовини відрізняються здатністю утворювати міцні неіонізуючі водорозчинні комплекси з багатьма неорганічними катіонами. Унітіол (2,3-димеркаптопропансульфонат натрію) — це безбарвний кристалічний порошок, добре (на відміну від БАЛ) розчинний у воді. Препарат належить до групи дитіолів, тобто сполук, до структури яких входять дві активні сульфгідрильні (тіолові) групи (див. нижче). Фармакодинаміка. Унітіол має виразну антидотно-лікувальну дію в умовах гострого і хронічного отруєння тіоловими отрутами, тобто речовинами, які блокують сульфгідрильні групи білків і низькомолекулярних сполук (амінокислот, пептидів тощо). В основі механізму антидотної дії уні-тіолу лежить властивість його двох сульфгідрильних груп швидко вступати в реакцію з отрутою, запобігаючи її зв'язуванню з тіоловими групами ферментних білків. При цьому препарат утворює з отрутою малотоксичні водорозчинні комплексні сполуки, які швидко виводяться з організму. Ці сполуки за своєю міцністю перевершують ті, що створюються при взаємодії отрут з 8Н-групами біосубстратів. Унікальність унітіолу полягає в тому, що він не тільки зв'язує токсичну речовину, яка циркулює в крові, а й витісняє її з тіолових ферментів, реактивує їх, повертаючи до виконання життєво важливої ролі в метаболічних процесах організму.

Показання: гостре і хронічне отруєння сполуками ртуті, арсену, кадмію, нікелю, хрому, кобальту, ртутьорганічних сполук, а також серцевими глікозидами, препаратами осарсолу, стрептоміцину.

Комплексони. При інтоксикаціях поряд з тіоловими препаратами (унітіол, ацетилцистеїн) застосовують комплексони, які мають ефективні антидотнолікувальні властивості. Комплексони (хелато-утворювальні речовини) — це група сполук, здатних утворювати стійкі мало-дисоційовані комплекси з багатьма токсичними речовинами і швидко виводитись з організму. Як антидоти серед комплексонів у медичній практиці найчастіше застосовують тетацин-кальцій (кальцій-динатрієва сіль етилдіамінтетраоцтової кислоти), пентацин (кальцій-тринатрієва сіль діети- лентриамінопентаоцтової кислоти), пеніциламін, або купреніл (Д-2-аміно-З-мер-капто-З- метилмасляна кислота), а також дефероксамін (десферал). У медичній практиці комплексони частіше використовують як засоби, що прискорюють виведення з організму багатьох токсичних важких і рідкоземельних металів, радіонуклідів, а також серцевих глікозидів у випадках їх передозування.

ФАРІУСАКОДИНАМІКА. Основою детоксикуючої дії комплексонів є їхня властивість утворювати міцні нейонізовані водорозчинні комплекси з багатьма неорганічними катіонами, в тому числі з важкими металами, і прискорювати виведення цих комплексів із сечею. Крім того, ці препарати сприяють мобілізації металу з тканинних депо і переходу його в плазму крові. Комплексони мають дуже низьку токсичність, достатньо великий діапазон терапевтичної дії, практично не піддаються розщепленню чи будь-якій зміні в біологічному середовищі, що є важливою фармакологічною особливістю.

Показання: гострі та хронічні отруєння міддю, неорганічними сполуками ртуті, арсеном, оловом, золотом, цинком, свинцем, плутонієм, залізом, радіонуклідами. Купреніл є також засобом вибору у випадках хвороби Вестфаля — Штрюмпеля — Вільсона (гепатолентикулярна дегенерація) — порушення метаболізму міді та її надмірному відкладанні в печінці. Дефероксамін використовують не тільки як антидот при гострому отруєнні сполуками заліза, а також у випадках гемохроматозу для діагностики патологічного відкладання заліза. 2-й класс небезпеки. б.Гемолітики. Під впливом гемолітичних отрут гемоглобін виходить з еритроцитів в плазму крові і втрачає свою кисень-передавальну функцію. Існує досить багато речовин, що викликають гемоліз еритроцитів: фенілгідразін, бертолетова сіль, а також деякі медикаментозні засоби (сульфаніламіди, хінін, фенацетин та інші). Найбільш типовим гемолітичним отрутою вважається миш'яковистий водень. Миш'яковистий водень утворюється при дії технічних кислот на метали, що містять миш'як. Будучи безбарвним важким газом, миш'яковистий водень проникає в організм, головним чином, через легені. При цьому значна частина отрути піддається окисленню і переходить в елементарний миш'як і його оксиди. Як сильний відновник миш'яковистий водень взаємодіє з оксигемоглобіном. Після нетривалого прихованого періоду (3-5 годин) у крові уражених зменшується кількість еритроцитів, відзначається ураження нирок, розлад функції печінки і падіння кров'яного тиску. Для лікування інтоксикацій миш'яковистим воднем в нашій країні був синтезований специфічний антидот - антарсін (2.3-дімеркаптопропіл-п-толілсульфід), який отримав також назву меркаптід. Механізм його антидотного дії досить складний і розкритий недостатньо.

Деякі антидоти

2. Атоксіл. Фармакотерапевтична група: Сорбенти

3. Вугіллі активоване. Фармакотерапевтична група: Сорбенти

4. Десферал. Показання: Гостра і хронічна інтоксикація залізом, перевантаження залізом (у т.ч. при гемотрансфузіях). Фармакотерапевтична група: Комплексоутворюючі сполуки

5. Ентеросгель. Показання: Дезінтоксикація організму при хронічній нирковій недостатності, пієлонефриті, політоксикозі нирок; токсичний гепатит, цироз печінки, гепатохолецистит, гастрит зі зниженою кислотністю, ентероколіт, діарея; діатези, нейродерміти; опікова інтоксикація. Фармакотерапевтична група: Сорбенти

6. Карболонгф. Показання: Гострі отруєння побутовими, промисловими, харчовими отрутами, лікарськими засобами; диспепсія, метеоризм, харчові інтоксикації, отруєння алколоїдами, солями тяжких металів. Фармакотерапевтична група: Сорбенти

7. Карбосорб 250 мг Показання: Гострі отруєння харчовими, побутовими та промисловими отрутами, лікарськими препаратами; диспепсія; метеоризм; харчові токсикоінфекції; отруєння алкалоїдами, солями важких металів; при підготовці до рентгенологічних досліджень. Фармакотерапевтична група: Сорбенти

8. Купреніл. Показання: Хвороба Вільсона; отруєння важкими металами; гемосидероз; цистинурія; склеродермія; ревматоїдний артрит. Фармакотерапевтична група: Комплексоутворюючі сполуки

9. Полісорб МП. Показання: Лікування гострих кишкових захворювань, що супроводжуються діарейним синдромом, вірусних гепатитів та інших захворювань із проявами ендо- або екзотоксикозу. Фармакотерапевтична група: Сорбенти

10. Поліфепан. Показання: Диспептичні розлади, спричинені як токсичними, так і інфекційними чинниками, гострі та хронічні отруєння: алкалоїдами, важкими металами, інсектицидами, гербіцидами, продуктами побутової хімії, алкогольна інтоксикація та ін. Фармакотерапевтична група: Сорбенти

11. Силікс. Показання: Гострі кишкові захворювання, що супроводжуються діарейним синдромом (сальмонельози, дизентерія, харчові токсикоінфекції), вірусні гепатити. Фармакотерапевтична група: Сорбенти

Сорбекс. Показання: Хронічне отруєння побутовими і промисло вими токсинами, продуктами харчування, лікарськими препаратами, алкогольно- харчових перевантаженнях метою зменшення поглинання, попередження подальшого всмоктування і прискорення видалення з організму токсичних Фармакотерапевтична група: Сорбенти

12. Тетацин кальцію. Показання: Лікування гострих та хронічних отруєнь важкими та рідкоземельними елементами та їх сполуками.