11. Реформація та Контрреформація в Європі: загальні риси та національні особливості.

Наприкінці ХV - в ХVІ ст. країни Західної Європи відчули на собі суттєвий морально- психологічний вплив. На політичну арену починають виходити купецько-підприємницькі кола, які тяжіли до політичної та економічної незалежності.

На початку ХVІ ст. в Німеччині поширився гуманістичний світогляд (Еразм Роттердамський, Ульріх фон Гуттен), виразники якого в сатиричній формі викривали недоліки католицької церкви. Еразм Роттердамський (1469-1536) займався перекладом грецьких та римських авторів, критикував недоліки всіх станів суспільства, висміював зовнішні уявлення про християнство, разом з тим, не зачіпаючи догматів католицизму. Дещо далі в своїх висновках пішов Ульріх фон Гуттен (1488-1523), який виступав за свободу слова і автономію світської культури від засилля церковної цензури. В заняттях науками він вбачав шлях до морального удосконалення людини та можливость отримати славу не залежно від соціального походження.

Початок Реформації пов’язано із ім’ям професора Віттенберзького ун-ту, теолога Мартина Лютера (1483-1546). Випукник Ерфуртського ун-ту, чернець монастирського ордену августинців, він намагався очистити життя християнського суспільства шляхом повернення до ідеалів Євангелія. В жовтні 1517 р. він випустив 95 тез проти індульгенцій, що стало початком Реформації. Головна увага була спрямована на концепцію “трьох лише”: - людина рятується лише вірою; - вона набуває її лише через милість Божу; - єдиним авторитетом у справах віри є Священне Писання.

Важливим етапом в Реформації став диспут між професором теології Екком і Лютером влітку 1519 р. у Лейпцігу, під час якого М.Лютер поставив під сумнів правильність рішень церковних соборів по відношенню до позицій Я.Гуса та Д.Вікліфа.

Римський папа Лев Х у 1520 р. підписав буллу, в якій загрожував Лютеру відлученням, на що була випущена відповідь у вигляді твору “Про свободу християн”, головною ідеєю якої була свобода совісті віруючих від впливу церкви. Після спалення однієї із папських булл (відповідь на спалення книг Лютера представниками церкви) в грудні 1520 р., авторитет реформатора в Німеччині зріс і він перетворився в національного героя.

На поч. ХVІ ст. протиріччя виникають і серед прибічників реформаційного руху. В німецькому Віттенберзі під впливом цвінгліанства поширилось вчення “цвіккаузьких пророків”, які заперечували не свідоме хрещення дітей та іконопоклоніння. У відповідь на це, Лютер повернувся до Віттенберга, закликаючи своїх прибічників у березні 1522 р. до покори князівській і міській владі.

Головним противником Лютера на ідеологічній ниві Реформації став Томас Мюнцер (1489-1525), який, крім божої волі, велику увагу приділяв і “внутрішньому голосу”, прямому відвертю Божого духу. Народний реформатор вперше у Німеччині розробив богослужіння на німецькій мові. На відміну від Лютера Мюнцер переконував своїх прихильників у необхідності переходу влади до рук народу, але на першому етапі, мирним шляхом добровільної передачі влади “бідному люду”.

В ході Реформації Німеччину охопила Селянська війна 1524-1525 рр., що стала найбільш масовим проявом народної боротьби в період середньовіччя і охопила значну територію “Священної Римської імперії” (Швабія, Франконія, Тюрінгія, Саксонія, Тіроль, Зальцбург). Головні програмні документи повстання містили й реформаційні ідеї. Так, програма “12 статей”, складена цвінгліанським проповідником Шаппелером і підмайстром Лотцером: - право обирати священника общиною і утримувати його за рахунок “великої десятини”; - відміна “малої десятини”; ліквідація особистої залежності і відміна посмертного побору; - повернення общинних угідь на надання права на користування лісом, рибальством та полюванням; - скорочення терміну панщини, розміру оброку та ін. повинностей і т.п. Військам Швабського союзу вдалося розгромити повсталі франконські загони і завершити розгром повсталого селянства у Швабії.

Ще одним місцем повстання був Тюринго-Саксонський регіон, де помітну роль відіграв Т.Мюнцер. Центрами повстання стали міста Мюльгаузен і Франкенхаузен, але незважаючи на запеклий опір повсталих і на радикальність поглядів керівників повстання в цьому регіоні повстання зазнало тяжкої поразки і фактично почало згортатися (у Тіролі та Зальцбурзі тривало до весни 1526 р.).

Не менш яскраво кризові явища в римо-католицькій церкві проявилися і в Швейцарії, де населення піддавало критиці церковний клір у зловживаннях, у формалізмі у підході до благочестя, у малоосвідченості чинців та падінні їх моралі, в порушенні правил безшлюбності, в розпродажі індульгенцій тощо. Головними виразниками церковного переустрою стали швейцарські гуманісти, які гуртувалися навколо Базельського університету.

Продовжувачем реформаційних ідей у Швейцарії став Жан Кальвін (1509-1564), ідеї якого набули ще більшого поширення в Європі, особливо у Франції. Після навчання у Орлеанському та Бурзькому ун-тах Кальвін переїзжає до Базелю, де видає свою головну працю- “Повчання у християнській вірі”, а потім і до Женеви, яка стала головним центром його реформаційної діяльності. Морально-релігійні погляди Кальвіна стимулювали високу активність особистості при аскетичності власних бажань. Кальвінізм поширився до Англії, Шотландії, Франції, Нідерландів, Угорщини, Польщі та Західної і Північної Німеччини, наслідком чого стала відкрита боротьба, яку розпочала римсько-католицька церква.

Контрреформація зміцнила позиції папства, затримала поширення реформаційних ідей в деяких країнах, а в деяких взагалі знищила протестантизм, але поставлена мета - відвоювати втрачені позиції католицизму в Європі досягнута не була. Лютеранство, кальвінізм та інші напрямки Реформації поширились і навіть стали панівними в багатьох країнах Північної та Центральної Європи (Швейцарія, Угорщина, Англія, країни Скандинавії, частина Німеччини).