34. Основні тенденції соціально-економічного розвитку країн “великої сімки” у другій половині хх ст. Нтр. Структурні кризи. Постіндустріальне суспільство.

Період післявоєнної реконструкції і "холодної війни" (І945 - друга половина 50-х рр.).

Країни Західної Європи, на території яких велися бойові дії і які через це зазнали особливо тяжких втрат, відновили довоєнний рівень свого промислового та аграрного виробництва лише у 1949 р.

Темпи економічного розвитку США, Канади та деяких латиноамерикансь­ких країн були значно швидкішими через великий попит на їхню про­дукцію як на міжнародному, так і на внутрішньому ринку. Це зумови­ло економічне лідерство США у капіталістичному світі, якому сприя­ла також нова Бреттон-Вудська система міжнародних валютно-фінансо­вих відносин, що передбачала встановлення паритетів національних валют країн-членів МВФ (Міжнародного Валютного Фонду) по відношенню до американського долара.

Завдяки американській допомозі на початок 50-х рр. Західна Європа та Японія в основному подолали наслідки війни, а на середину 50-х рр. на 60-70% перевищили довоєнний рівень промислового виробництва. У Японії, Іта­лії, ФРН почалося “економічне диво” – різке прискорення темпів еко­номічного зростання, зумовлене значними капіталовкладеннями у про­відні галузі промисловості, їх технічною модернізацією, відносно низьким рівнем військових витрат, збільшенням споживчого попиту на внутрішньому ринку та масштабів зовнішньоторгової експансії. Проте США зберегли економічне лідерство у капіталістичному світі.

Однією з важливих тенденцій розвитку у післявоєнний період було посилення інтеграційних процесів, у першу чергу у Західній Європі. Їх зумовлювала об’єктивна необхідність інтернаціоналізації економічного життя, політики, науки та культури, прагнення народів до взаємного зближення та співробітництва. У травні 1957 р. члени ЄОВС уклали в Римі угоду про створення Євро­пейського економічного співтовариства (“Спільного ринку”), яка передбачала проведення єдиної економічної та соціальної політики країнами - членами ЄЕС, а у перспективі - вільний обіг товарів, капіталів та робочої сили між ними. Одночасно з ЄЕС було засновано Європейсь­ке співтовариство з атомної енергії (Євратом).

Період НТР, розвитку ДМК, співіснування і боротьби двох систем (кінець 50-х - 60-ті рр.).

Вирішальним фактором економічного прогресу з середини 50-х рр. стала науково-технічна революція (НТР) - якісна перебудова продук­тивних сил на базі перетворення науки у провідний чинник суспіль­ного виробництва, поступовий перехід від машинного до комплексно-автоматизованого виробництва. Головні напрямки НТР:

-автоматизація та комп’ютеризація виробництва та управління         виробничими процесами;

-оволодіння новими джерелами енергії;

-освоєння космосу;

-розвиток новітніх технологій, створення штучних матеріалів.

На початковому етапі (50-60-і рр.) розвиток НТР уособлювали електронно-обчислювальна техніка, атомна енергетика, нова хімічна технологія. У 1957 р. створенням у СРСР першого штучного супутника Землі було покладено початок освоєнню космосу.

Все більш широких масштабів почала набувати міжнародна активність великих монополій. Швидке зростання транснаціональ­них корпорацій (ТНК) підняло на новий рівень процес інтернаціо­налізації господарського життя капіталістичного світу. Тим са­мим здобула новий імпульс міждержавна інтеграція. Англія, яка через свої претензії на “особливі” відносини із США, суперництво з Францією та ФРН та прагнення зберегти зв’язки з колишніми коло­ніями залишилася поза ЄЕС, виступила ініціатором створення у 1960 р. Європейської Асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Крім того, у 1961 р. 24 розвинуті капіталістичні країни, у тому числі США, об’єдналися в Організацію економічного співробітництва та роз­витку (ОЕСР).

Новий етап НТР, період структурних криз та перетворень (70-ті -90-ті рр.).

Економічне становище в капіталістичному світі у 70-80-х рр. характеризувалося внутрішньою не­стабільністю та загальним уповільненням темпів зростання. Циклі­чні кризи перевиробництва у цей період з’єдналися із глобальними структурними кризами - енергетичною, сировинною, продовольчою, екологічною, що зумовило їх тривалість і значно більший вплив на економіку Заходу

Кризи та загострення умов міжнародної конкуренції дали по­штовх до активізації міждержавної інтеграції. ЄЕС не тільки зро­сло чисельно (з 6 до 12 членів), але й вступило у нову фазу сво­го розвитку. У 1985 р. Римська угода була замінена Єдиним євро­пейським актом, який передбачав створення до 1993 р. для всіх країн-учасниць Європейського співтовариства “єдиного ринку без кор­донів” з метою прискорення темпів економічного зростання і збільшення зайнятості. ЄЕС та ЄАВТ уклали спільну угоду про взаємо­скорочення мит і створення “зон вільної торгівлі”. 6 лютого1992 р. члени ЄЕС підписали Маастріхтський договір про валютно-економічний та політичний союз, який передбачає створення єдиного європейського економічного простору, пере­хід до спільної валюти - євро, поширення наднаціональних пов­новажень Європейської Ради в сфері зовнішньої та військової, а також соціальної політики, екології, культури та охорони здоров’я. Таким чином, розпочатий новий етап поглиблення еко­номічної та політичної інтеграції в Західній Європі.

Неоконсерватизм знайшов своє найповніше втілення в економічній політиці М.Тетчер в Англії (“тетчеризм”) та Р.Рейгана в США (“рейганоміка”), але широко використовувся і в ряді інших країн Європи та Канаді. У 80-х рр. уряди цих країн здійснювали пільгове оподаткування великого капіталу, підвищення непрямих податків з населення, різке скорочення соціальних асигнувань, приватизацію державної власності.

Таким чином, структурна перебудова економіки і державно­го регулювання продемонструвала значні резерви розвитку сучас­ного капіталізму, його здатність до ефективного використання найновіших досягнень НТР, інтенсифікації виробництва і резуль­тативної соціальної політики.