15. Боротьба Франції з коаліціями європейських держав наприкінці xviiі – початку хіх ст. Наполеонівські війни.

Встановленню військової диктатури Бонапарта передувала низка чинників, як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Серед них: соціально-економічне, політичне становище Франції в період правління Директорії, й військові походи Наполеона, що відіграли помітну роль в його кар’єрі.

Державний переворот був здійснений в два етапи. 9 листопада 1799 року (18 брюмера) обидві законодавчі палати (Рада п’ятисот і Рада старійшин) під приводом розкриття змови якобінців були переведені з метою безпеки з Парижа до замку Сен-Клу, а Бонапарт – призначений командуючим паризького гарнізону,

Законодавчі палати ліквідовувались і утворювалися дві законодавчі комісії, котрим належало розробити нову конституцію, проект якої був опублікований 13 грудня (22 фрімера VIII року республіки). Згідно з проектом, виконавча влада різко посилювалась за рахунок законодавчої, також запроваджувалась посада першого консула.

Формально в її основу був покладений принцип розподілу влад. Та фактично, як вже зазначалось, законодавча влада ставилася в залежність від виконавчої, що передавалась трьом консулам, які призначались на 10 років однією із законодавчих палат – сенатом. Конституція відновлювала загальне виборче право. Фактично основні інститути влади формувались шляхом призначення. Консули призначали членів сенату, сенатори – членів Трибунату і законодавчих зборів. Таким чином, всі ланки державного управління знаходились під контролем виконавчої влади й особисто першого консула. Конституція 1799 р. встановлювала у Франції диктатуру.

Одночасно з посиленням влади Бонапарта й під прикриттям його деспотичного правління йшла робота по впорядкуванню законодавства з врахуванням нових принципів і норм права, які затвердились у Франції часів революції, - громадянської рівності, захисту власності, законності. В 1800 р. утворювалась комісія для розробки цивільних законів, що охоплювали широку сферу економічних і сімейних відносин. І вже в березні 1804 р. був опублікований Цивільний кодекс, який в подальшому отримає назву “Кодекс Наполеона”.

Одночасно з Цивільним кодексом велась робота по складання інших зводів законів, серед яких найбільш важливими були Комерційний (прийнятий в 1807 р.) і Кримінальний (1810 р.) кодекси.

Бонапарт здійснив заходи до створення нового, відданого лише йому дворянства. Першим кроком в цьому напрямку стало запровадження в травні 1802 р. Почесного легіону.

18 травня 1804 р. Бонапарт проголосив себе імператором Наполеоном. З цього приводу в черговий раз була перероблена конституція, схвалена переважною більшістю голосів на плебісциті – 3,5 млн. проти 2,5 тис. 2 грудня 1804 р. в соборі Паризької богоматері відбулась церемонія коронації, для участі в якій прибув папа римській Пій VII. Не соромлячись, Бонапарт порушив стародавній звичай: він взяв з рук папи й сам поклав собі на голову імператорську корону.

Згідно конституції 18 травня 1804 р. республіка у Франції формально зберігалась. В ній говорилось: “Управління республікою доручається імператору, який отримує титул імператора французів”. Цей титул передається по спадковості таким же чином, що й королівський. Система управління державою майже не зазнала змін. Лише в 1808 р. французька держава стала офіційно іменуватись імперією.

В 1806 р. створюється IV антифранцузька коаліція. Австрію, яка вийшла з війни, замінила Прусія. Однак пруську армію французи вщент розгромили в битвах при Йєні та Ауерштедті. Наприкінці жовтня 1806 р. Наполеон увійшов до Берліна. Тут він прийняв важливе рішення, покликане урівняти шанси на перемогу з Великобританією після поразки в Трафальгарській битві: 21 листопада 1806 р. Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду..

Досягши своєї мети у зовнішній політиці на сході, Наполеон переніс головний удар на протилежний край Європи. В 1807 р. він в ультимативній формі вимагав приєднання Португалії до континентальної блокади.

В 1812 р. так і не підкоривши остаточно народи Піренейського півострова, маючи за плечима безліч невирішених проблем на батьківщині, Наполеон здійснює похід на Росію.

“Велика армія” Наполеона вторглась в Росію 24 червня 1812 р. Вона нараховувала понад півмільйона осіб: на 2/3 вона складалась із солдат союзних або залежних від Франції країн – німців, поляків, італійців, іспанців. План Наполеона заключався в тому, щоб розбити противника в серії “вирішальних” прикордонних битв, після чого продиктувати імператору Олександру І мир на своїх умовах. Але російські воєначальники Барклай-де-Толлі і Багратіон ухилились від битви, яку намагався нав’язати Наполеон. Відступаючи, вони досягли об’єднання основних сил російської армії поблизу Смоленська.

Найбільша битва цієї компанії відбулася 7 вересня 1812 р. біля села Бородіно, коли французи наблизились до Москви на відстань декількох десятків кілометрів. Вона не дала суттєвої переваги жодній зі сторін. Розгром “великої армії” в Росії став сигналом до створення нової (шостої) антифранцузької коаліції. До її складу ввійшли: Росія, Великобританія, Прусія, Швеція і Австрія.

Основні сили наполеонівської армії були розбиті в “битві народів” під Лейпцигом 16-19 жовтня 1813 р. А в грудні 1813 р. 350-тисячна армія союзників вступила на французьку територію.

6 квітня Наполеон відрікається від престолу. За ініціативою Талейрана ще 1 квітня сенат сформував тимчасовий уряд, а 3 квітня оголосив про позбавлення влади Наполеона. Сенат 6 квітня запропонував престол королю Людовіку XVIII. 11 квітня союзники уклали в Фонтендло угоду, за якою Наполеонові в пожиттєве володіння віддавався острів Ельба в Середземному морі.

На початку 1815 року Наполеон здійснює спробу повернення до Франції. 1 березня 1815 року він висаджується на півдні Франції біля міста Канни. 25 березня Велика Британія, Росія, Австрія, Прусія укладають угоду, шо означала собою утворення VII коаліції. В битві при Ватерлоо 18 червня війська держав антифранцузької коаліції – Великої Британії й Прусії завдали Франції остаточної поразки. 22 червня Наполеон підписав акт зречення на користь сина герцого Рейхштадського, а 8 липня Людовік XVIII знову урочисто в’їхав до Парижа. Так закінчились “Сто днів” нового перебування Наполеона при владі.