23. Польща наприкінці XVIII – на початку хіх ст.

Сусідні держави були заінтересовані в слабкості Речі Поспо­литої. Тому їхні повновладні правителі, котрі не терпіли сва­вілля у своїх країнах, охоче виступали захисниками й гаран­тами шляхетських вольностей у Польщі. Так, у 1720 р. Росія і Пруссія зобов'язалися підтримувати чинні в Речі Посполитій порядки й не допустити запровадження спадкової королівсь­кої влади. До цих зобов'язань приєдналися Швеція в 1724 р. й Австрія в 1726 р. У 1732р. Росія, Пруссія й Австрія підписали трактат "трьох чорних орлів", у якому вони ухвалили обрати на польсько-литовський престол після смерті Августа II люди­ну, котра задовольняла б усіх.

У 1772 р. Австрія, Пруссія та Росія уклали в Петербурзі угоду про поділ польських земель. Згідно з угодою Австрія одер­жала Белзьке і Руське воєводства, а також частину Краків­ського й Сандомирського, Пруссія — Помор'я (без Гданська і Торуня) й частину Куявії та Великої Польщі, Росія — Схід­ну Білорусь. Три країни, що здійснили поділ, обґрунтовували його "історичними правами" на захоплені області й "розкла­дом польської держави", керівництво якої власне тоді розпо­чало реформи. До того ж вони зажадали від Речі Посполитої затвердження поділу її власних земель.

Перший поділ польських земель ще не поклав кінець Речі По­сполитій. Країна, хоча й втратила третину території і понад ЗО % населення, мала всі умови для подальшого самостійного існування.

Новий поділ Польщі було оформлено угодою Росії та Пруссії в січні 1793 р. Росія отримала білоруські землі на схід від Двіни і Правобережну Україну. Пруссія захопила Гданськ, Торунь, частину Великої Польщі, Куявії та Мазовії з міста­ми Гнєзно, Познань, Каліш, Серадз, Плоцьк та ін. Як і за першим поділом, до Пруссії відійшли території з етнічно польським населенням, тоді як Росія захопила території, де поляки становили меншість. Кожна з держав наводила різ­номанітні аргументи, намагаючись обгрунтувати законність своїх "придбань".

За договорами 1795 р. між Росією, Пруссією і Австрією перша загарбала Західну Волинь і Західну Білорусь, частину Литви і Курляндію; друга — більшу частину Мазовії з Варша­вою й частину Литви; третя — Малу Польщу. Третій поділ знищив Річ Посполиту, стерши її з політичної карти Європи.

3 1795р. не існує єдиної держави Польщі — вона перебуває в складі трьох держав: Росії, Пруссії і Австрії.

За трьома поділами до Росії відійшло 62% території Речі Посполитої, де проживало 45% населення, до Пруссії — 20% території і 23% населення, до Австрії — 18% території і 32% населення. На всіх приєднаних до Росії, Пруссії і Австрії землях окупанти відразу запровадили свої закони й адміністративну систему, мову, податки, шляхту було позбавлено громадян­ських і політичних прав, якими вона користувалася протягом кількох століть, зокрема можливості брати участь у законо­творчості і встановленні розміру податків, оскільки в жодній з трьох країн піддані таких прав не мали. Втрата державності вплинула й на становище римсько-католицької церкви, яка підпала під цілковитий контроль вла­ди.

Черговий поділ поль­ських земель укотре порушував економічну й політичну єдність країни, а також створював специфічні умови для розвитку різних її частин.

Згідно з Конституцією Королівства Польського, підписаною 27 листопада 1815 р. у Варшаві російським імператором Олек­сандром І, виконавча влада в ньому цілком належала російсь­ким царям, які відтепер водночас вважалися й польськими королями. Законодавча влада розподілялася між Сеймом і ца­рем, але фактично останнє слово залишалося за монархом. Вищим урядовим органом ставала Адміністративна рада, а управління Королівством здійснював призначений імперато­ром намісник. Територія Королівства поділялася на вісім воє­водств і за своїми розмірами й кількістю населення посідала перше місце серед інших польських земель. Конституція да­вала дозвіл на створення польського війська. Адміністративні й судові справи мали провадитись польською мовою. Жителі Ко­ролівства отримували право на недоторканність особи, свободу слова і друку. Таким чином своїм польським підданим Олек­сандр І фактично надавав набагато більше прав, ніж їх мали інші піддані Росії.

Становище "Королівства Галичини і Лодомерії" у складі ав­стрійської монархії протягом 1815—1830 pp. не зазнало суттє­вих змін. Незначні поступки на користь "польськості" авст­рійська влада зробила для того, щоб зменшити притягальну силу конституційного ладу Королівства Польського. Краків­ська республіка формально вважалася незалежною, але фактично нею керувала створена в 1816 р. "Організаційна комісія ", що складалася з резидентів Австрії, Пруссії та Росії. Проте навіть невеличкий ступінь свободи, наданий "Вільному місту" цією комісією, давав йому змогу відігравати роль важливого цент­ру національного й культурного життя польського народу в цю добу.

Найповільніше розвивалася економіка Галичини. Указ імпе­ратора Иосифа II про ліквідацію особистої залежності селян (1781), а також підготовлені ним податкову та урбаріальну реформи (1789), що нормували селянські повинності й дещо обмежували права поміщиків, під тиском консервативних по­літиків було невдовзі скасовано. Тому аж до революції 1848р. економічні відносини в Галичині зберігались у майже недоторка­ному вигляді.

3 середини XIX ст. в національно-визвольному русі в польських землях розпочався 1863-1864 pp. новий етап. Він майже збігався з почат­ком тут промислової революції і пере­ходом, головним чином у Королівстві Польському та Сілезії, від мануфактурного до фабричного виробництва.

Січневе повстання стало ще одним кроком на шляху національної консо­лідації і сприяло зростанню суспільної свідомості поляків усіх польських регіонів. Воно примусило царську владу узаконити перетворення, сформульовані в повстанському аграрному ма­ніфесті. Зміст селянської реформи 1864р. в Королівстві Польсь­кому, умови звільнення селян у Литві та Білорусі істотно від­різнялися від загальноросійської селянської реформи 1861 р. в кра­щу сторону. Польське питання здобуло широку підтримку народів Європи.