21. Тенденції соціально-економічного розвитку старих /Англія, Франція/ і нових /Німеччина, сша/ держав світу в останній третині хіх – на початку хх ст.

Франція. До франко-німецької війни Франція посідала 2 місце після Англії у світовому промисловому виробництві. Але вже після війни і економічної кризи 1873 р. вона поступово відтісняється США і Німеччиною, а перед Першою світовою війною вона була вже на 4 місці, значно відставши від першої трійки.

Причини такого спаду пояснюються значною мірою результатами війни. Франція була змушена виплатити 5-мільярдну контрибуцію і передати Німеччині дві важливі в економічному відношенні провінції – Ельзас і Лотарінгію. Крім того, сільське господарство не змогло перейти до інтенсивних форм господарювання, перш за все, з-за переважання дрібного і найдрібнішого землеволодіння, яке звужувало внутрішній ринок. Ще однією причиною відставання був низький приріст населення, що не давало господарству необхідної кількості робочих рук.

Починаючи з середини 90-х рр. окреслилося поступове прискорення промислового зростання, яке в період з 1905 по 1914 р. досягло темпу, раніше поміченого тільки в період Другої імперії – у середньому майже 5% щорічно.

Німеччина. Об’єднання Німеччини стало важливою передумовою для утворення єдиного внутрішнього ринку, завершення прмислового перевороту і швидкого зростання економіки Німеччини. Цьому сприяла також і 5-мільярдна контрибуція, отримана від Франції. Крім того, індустріалазація в Німеччині здійснювалася на основі досвіду інших та широкому залученні найновіших досягнень науки і техніки. Якщо ще в 1871 р. за обсягом промислового виробництва Німеччина посідала 4-е місце в світі, то на 1914 р. була вже на 2-му, поступаючись тільки США.

Періодичні кризи (1873, 1882, 1890 рр.) призвели до істотних якісних змін – наростання процесів концентрації виробництва і капіталів. Монополістичні об’єднання у виробництві дістали форму картелів і на 1896 р. їх було вже близько 250. Концентрація промислового і банківського капіталу в Німеччині відбувалася швидше, ніж в інших державах. Дедалі більш вагому роль в економіці країни грали банки, в першу чергу т.зв. „велика Д-четвірка: „Дойче банк”, „Дисконто-гезелльшафт”, „Дрезденський банк”, „Дармштадтський банк”. А фінансова олігархія – власники промислових концернів і банків – Кірдорф, Тіссен, Штумм, Крупп та ін. набували все більшого політичного впливу.

Велика Британія. Втрата промислової гегемонії. 70-ті рр. ХІХ ст. виявилися останнім десятиліттям коли Англію ще називали „майстернею світу”. Падала частка Англії також і в світовій торгівлі: від 22% на початку періоду до 15% - на кінець його.

Причинами відставання були: по-перше, застаріла технічна база англійської промисловості не могла успішно конкурувати з передовими технологіями і найновішим технічним парком „молодих” індустріальних держав; по-друге, Англія відставала від інших держав у сфері запровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки; по-третє, повільно оновлювалися основні фонди виробництва, а значить,повільно зростала продуктивність промисловості; по-четверте, відтік капіталу з Англії у відсталі і колоніальні країни призводив до зниження інвестицій у власне виробництво; по-п’яте, інші країни, оберігаючи внутрішні ринки, зводили протекціоністські бар’єри, подолати які англійські товари не завжди були спроможні.

Економічні труднощі призводили до соціальної напруги, до активнішої боротьби робітників за свої економічні інтереси, до наростання жіночого руху тощо. Це спонукало до життя державну політику соціального реформізму. Творцем „ери соціальних реформ” став ліберальний уряд Д.Ллойд-Джорджа. Так, наприклад, закони 1897-1906 рр. надавали робітникам допомогу при нещасних випадках на виробництві. У 1908 р. було прийнято закон, який забезпечував робітникам державні пенсії і тоді ж робочий день для гірників (у шахтах) скорочувався до 8 годин. У 1911 р. було прийнято закон про страхування у випадку хвороби і, вперше в історії, у випадку безробіття. Таким чином, в очах громадськості саме держава виявлялася ініціатором соціального реформізму.

США. Після Громадянської війни економічний прогрес США небачено прискорився. Його основою був розвиток важкої промисловості, саме тих галузей, які визначали рівень індустріальної держави. Так, з 1870 по 1900 рік виплавлення чавуну збільшилося у 8 разів (до 15,4 млн. т ), сталі – в 150 разів (до 11,2 млн т ), видобуток вугілля – в 10 разів (до 212,3 млн. т ). Загальна вартість продукції з 1860 по 1900 р. зросла у 6 разів. Особливо бурхливо розвивалося залізничне будівництво, яке, в свою чергу, стало важливим стимулом економічного розвитку США. На 1900 р. залізниці з’єднали всі штати, а чотири трансконтинентальні магістралі – тихоокеанське і атлантичне узбережжя. Загальна протяжність залізниць склала 190 тис. миль, що дорівнювало майже половині світової залізничної сітки.

Первісна (після війни) нестача робочої сили компенсовувалася раціоналізацією виробництва і запровадженням новітніх науково-технічних винаходів.

У ХХ ст. США увійшли провідною промисловою державою світу. Так само динамічно розвивалося сільське господарство США. Ліквідація рабовласницького плантаційного господарства на Півдні і прийняття закону про роздачу незаселених земель створили надзвичайно сприятливі можливості для прискореного розвитку аграрного сектора економіки. Фермерське господарство виявило велику ефективність.

Причинами такого безпрецендентного економічного зростання США стали такі фактори: по-перше, географічне розташування (віддаленість від європейських конкурентів плюс протекціоністська політика уряду) і сприятливе природнє середовище (багатющі природнв ресурси , грунти і клімат); по-друге, Громадянська війна знаменувала перемогу вільного, фермерського шляху розвитку капіталізму в сільському господарстві; по-третє, індустріалізація США відбувалася на базі впровадження передових технологій, наукових відкриттів і винаходів; по-четверте, важливим фактором індустріалізації стало зростання чисельності населення . Розвиток американської економіки супроводжувався глибокими якісними змінами – концентрацією і централізацією виробництва і капіталу.

Таким чином, наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. США вступили в якісно новий етап – епоху корпоративного капіталізму, коли монополістичні об’єднання набули величезної і небаченої раніше економічної і політичної сили. Для основної маси населення таке панування монополій мало вкрай негативні наслідки через відсутність його соціальної захищеності.