36. Китай у другій половині хх ст.: підсумки громадянської війни, комуністичні експерименти Мао Цзедуна і реформи “прагматиків”.

Після визволення Китаю від японської окупації війська Чан Кайші встановили контроль над більшою частиною території країни. Під урядовими військами знаходилося близько ¾ території країни (Центральний та Південний Китай, частина Маньчжурії) та 70% населення. У кінці серпня 1945 р. за посередництва США та СРСР розпочалися переговори делегацій Гоміндану та КПК. Була досягнута домовленість про припинення військових дій та створення коаліційного уряду. Але вже в середині 1946 р. громадянська війна між Гомінданом та КПК спалахнула знову. Причини війни носили внутрішній характер, хоча не останню роль зіграв і зовнішній фактор (початок “холодної війни”). Однак, уже в середині 1947 р. комуністам вдалося змінити хід війни на свою користь. Громадянська війна завершилася повною перемогою комуністів та проголошенням Китайської Народної Республіки (КНР) 1 жовтня 1949 р.

Важливу роль відіграла соціально-економічна політика комуністів. Вони почали проводити у “звільнених районах” аграрну реформу, в той час як реформізм Гоміндану був повністю вичерпаний.

Комуністичний режим на чолі з Мао Цзедуном, орієнтуючись на досвід Радянського Союзу, розпочав у країні “будівництво соціалізму”. Новий режим неодноразово проводив компанії боротьби з корупцією, хабарництвом, спекуляцією. Час становлення комуністичного режиму в Китаї співпав з корейською війною (1950-1953 рр.). Китай надав суттєву допомогу північнокорейському комуністичному режиму Кім Ір Сена, що сприяло укріпленню влади КПК в країні та зміцненню позицій КНР на міжнародній арені.

У 1952 р. ЦК КПК прийняв рішення “про генеральну лінію в будівництві соціалізму” і одночасно затвердив план першої п’ятирічки (1953-1957 рр.). Передбачалось прискорити процес націоналізації промисловості та кооперування сільського господарства, здійснити індустріалізацію економіки за радянським зразком (наголос робився на розвиток важкої промисловості).

У 1954 р. в КНР була прийнята Конституція, яка заклала фундамент формуванню в країні культу особи Мао Цзедуна (він зайняв пост голови КНР) та посилювала диктат комуністичної партії в усіх сферах життя країни. Характерною рисою внутрішньої політики цього часу стали різного роду кампанії та чистки. У результаті “компанії ста квітів”, що досягла розмаху в середині 1957 р., були розгромлені всі опозиційні сили, що протистояли новому режиму (постраждало близько 200 тис. чоловік), посилилися антиінтелігентські настрої.

На 2-й сесії VIIІ з’їзду КПК була прийнята нова генеральна лінія, орієнтована на “дострокову побудову соціалізму” і проголошена політика “великого стрибка”. Суть “великого стрибка” зводилася до форсування темпів зростання економіки, опори на місцеві ресурси та ініціативу населення. Це повинно було, на думку керівництва КПК, сприяти рівності в суспільстві, формуванню нового ставлення до життя.

У промисловості проявом “великого стрибка”стала кампанія “боротьби за сталь”. Вона звелася до масової кустарної виплавки сталі на підприємствах, у навчальних закладах, лікарнях. Поширилася інтенсифікація праці, стимулювався ентузіазм населення, а зарплати скорочувались, зрівнювалася оплата праці кваліфікованих та некваліфікованих робітників. Політика “великого стрибка” призвела до серйозного спаду темпів розвитку промисловості, глибокої кризи в сільському господарстві, зникненню стимулів ефективної праці.

Це спричинило нові репресії проти інтелігенції та частини партійного апарату. Намагаючись покінчити з опозицією, яка виступала з критикою політики Мао Цзедуна, він розпочав в країні т. з. “культурну революцію” (1966-1976 рр.). Вона мала на меті: знищити опозицію та бюрократизм, здійснити масове перевиховання населення в дусі комуністичних ідей. Але на практиці “культурна революція” вилилася в цілу низку репресивних кампаній проти інтелігенції, старої партійної еліти та військових.

У ході “культурної революції” економіка країни зазнала колосальних збитків, було репресовано понад 200 млн. чол. Офіційно “культурна революція” завершилася зі смертю Мао Цзедуна у вересні 1976 р. У цей період Китай остаточно розриває відносини з СРСР. У період “культурної революції” відносини між країнами остаточно погіршилися.

Після смерті Мао Цзедуна в КПК розгорнулася жорстока боротьба між висуванцями “культурної революції”, т. з. “бандою чотирьох” яки виступали за продовження репресивної політики маоїзму, та “прагматиками” (їх лідером був Ден Сяопін) – прихильниками більш поміркованої політики. Перемога останніх дала змогу розпочати реабілітацію репресованих та взяти курс на проведення ряду економічних реформ, т. з. політика “чотирьох модернізацій”(грудень 1978 р.).

Була проведена широкомасштабна лібералізація цін, модернізація державного сектору, здійснена податкова реформа та впроваджено подвійний державний бюджет – регулярний та бюджет розвитку (його кошти йдуть на проведення реформ), послабилася державна монополія в галузі зовнішньої торгівлі. Усі ці заходи дозволили Китаю вийти на перше місце в світі з виробництва сталі та видобутку кам’яного вугілля, значно збільшити свої золото-валютні резерви (до 150 млрд. доларів). Значно покращився рівень життя населення, зросли реальні прибутки громадян. Але разом з тим, політика економічної модернізації породила ряд суттєвих проблем: зростає безробіття, посилення соціального розмежування суспільства, гостро стоїть демографічна проблема.

Головним питанням у зовнішній політиці залишається проблема об’єднання китайських територій. Уряд КНР відмовився від спроб збройного вирішення проблеми, віддаючи перевагу політичним заходам. Була висунута концепція “одна держава – дві соціально-економічні системи”. На таких умовах до складу КНР ввійшли Гонконг (1997 р.) та Макао (1999 р.) – колишні колоніальні володіння Великобританії та Португалії. Але не вирішеною залишається проблема Тайваню.