38. Етапи розвитку країн Східної Європи у другій половині хх ст. Сутність і форми демократичних революцій 1989 р. Посткомуністичне суспільство.

Протягом 1945-1946 рр. при активній підтримці більшості населення тут були проведені соціально-економічні та політичні реформи:

- демократизація суспільного життя, відновлення буржуазно-демократичних форм державності або конституювання народних фронтів, комітетів, рад як нових органів влади;

- аграрна реформа, спрямована на ліквідацію великого землево­лодіння і створення дрібних приватних селянських господарств. З розвитком кооперативного руху та колективізацією відбувалося подальше обмеження прав приватної власності на землю;

- поетапна націоналізація великої промисловості, банків, транс­порту, але збереження дрібного приватного сектору у промисловос­ті, роздрібній торгівлі та сфері послуг;

- запровадження елементів державного планування.

“Побудова основ соціалізму” (1947-1953 рр.) У результаті “другого етапу” націоналізації у державній власності та управлінні було сконцентровано майже все промисло­ве виробництво. Країни “соціалістичного табору” розгорнули екс­тенсивну індустріалізацію з акцентом на прискорений розвиток важкої промисловості і без урахування міжнародного розподілу праці. Цей курс в умовах панування командно-адміністративної системи управління призвів до диспропорцій в економіці: уповіль­нення розвитку сільського господарства, легкої промисловості, житлового будівництва. Наслідком цього помил­кового економічного курсу стали серйозні соціально-політичні кризи 1953-1956 рр. у Польщі, Угорщині, НДР, Чехо-Словаччині. Їх каталізатором були глибокі деформації у суспільно-політичному житті: диктат правлячих комуністичних партій, культи влас­них вождів, політичні репресії. Масові народні виступи в цих країнах проходили під гаслами підвищення рівня життя, демократи­зації та поглиблення народно-демократичних революції. Проте власті оголосили їх “контрреволюційними бунтами” і вдалися до застосування сили. Народне повстання 23 жовтня - 4 листопада 1956 р. у Будапешті було придушене радянськими танками.

Певними особливостями відрізнявся “самоврядний соціалізм” в Югославії. Керівництво країни на чолі з І. Броз Тіто відмо­вилося від проведення колективізації та виробничого кооперуван­ня, дозволило вільний продаж та оренду землі та використання у певних межах найманої праці, широко впроваджувало госпрозра­хунок, робітниче та місцеве самоврядування.

У травні 1955 р. 8 соціалістичних країн Європи на чолі з СРСР утворили військово-політичний блок ОВД, який надалі неодноразово використовувався радянським керівництвом як інс­трумент силового тиску, а інколи і прямого збройного втручання у внутрішні справи “братніх соціалістичних країн”.

Однією з головних перешкод на шляху економічних реформ ста­ла відсутність будь-яких серйозних спроб їх поєднання із рефор­мами у політичній сфері. Деяке пом’якшення політичного режиму в країнах Центральної і Південно-Східної Європи після смерті Сталіна та XX з’їзду КПРС не переросло у кардинальну перебудову системи адміністративно-бюрократичного соціалізму.

Процес демократичного оновлення краї­ни був перерваний введенням 21 серпня 1968 р. військ п’яти держав-учасниць ОВД на територію Чехо-Словаччини під приводом “захисту соціалізму від підступів контрреволюції”. Ця акція озна­чала кінець “Празької весни”. Вона викликала масові протести світової громадськості і серйозно підірвала престиж “соціалістичної співдружності”, яка втратила останній історичний шанс еволюційного демократичного оновлення суспільно-політичної сис­теми і радикальних економічних перетворень. У розвитку соціаліс­тичних країн продовжували накопичуватися кризові явища.

Криза “світового соціалізму” (80-і рр). Крах комуністичних режимів. З другої половини 70-х рр. міжнародна ситуація і соціально-економічне та політичне становище європейських соці­алістичних країн помітно ускладнилися. Диспропорції у розвитку господарського ме­ханізму призводили до хронічного дефіциту багатьох товарів ши­рокого вжитку, загострення продовольчої проблеми. Таким чином, вже наприкінці 70-х рр. “соціалістичний табір” почав перетворю­ватися у другорядну економічну і соціально-політичну силу, його відставання почало набувати стадіального характеру. Лише у війсь­ковій сфері його позиції залишалися ще досить сильними.

Наслідком глибокої економічної і соціально-політичної кризи стала хвиля демократичних революцій 1989 р. в країнах Централь­ної і Південно-Східної Європи, які характеризувалися не тільки величезною швидкістю, але й радикальністю результатів. Неспромож­ність командно-адміністративної економічної системи, політичне банкрутство правлячих комуністичних партій, моральна деградація їх керівництва, “криза низів” – все це зумовило виникнення своє­рідної революційної ситуації, яка відбивала прагнення мас до скасування компартійної монополії на владу, демократизації і глибо­ких соціально-економічних перетворень. Форми і методи демократи­чних революцій були різними - від “оксамитової” революції в Чехо-Словаччині до кривавих сутичок в Румунії, що призвели до чисель­них жертв, але всі вони спричинилися до краху тоталітарних режимів.

У жовтні 1989 р., незабаром після офіційного святкування 40-річчя НДР, масові виступи в Берліні та Лейпцигу примусили піти у відставку керівництво країни на чолі з Е.Хонеккером. Символом краху комуністиої диктатури в НДР стало зруйнування Берлінського муру в ніч з 9 на 10 листопада 1989 р. На виборах 1990 р. перемогу здобули опозиційні партії, що виступали під гаслами возз’єднання Німеччини. Новий уряд на чолі з представником ХДС Л.де Мезьєром поставив цю проблему в центр своєї політики. У травні 1990 р. був підписаний договір між НДР і ФРН про встановлення валютного, економіч­ного та соціального союзу, а 31 серпня - Договір про об’єднання Німеччини. 3 жовтня договір набрав чинності: НДР припинила своє існування.

На відміну від “ніжної революції” в Празі події в Румунії  супро­воджувалися насильством і спричинилися до багатьох людських жертв. Після кривавої розправи 16-17 грудня 1989 р. з де­монстрантами в м.Тімішоарі, 22 грудня у Бухаресті народ при підтримці армії скинув диктатуру клану Чаушеску. Влада в країні перейшла до рук Фронту національного визволення на чолі з І.Ілієску.

Таким чином, у східноєвропей­ських країнах відбувається процес ліквідації економічних і політичних структур авторитарно-бюрократичного “соціалізму” і перехід до нової системи соціально-економічних і політичних інститу­тів сучасного демократичного суспільства.