2. Проблеми античного рабства в сучасних історичних дослідженнях.

Питання рабовласницьких відносин в стародавніх суспільствах завжди цікавили дослідників, особливий інтерес викликає класичне рабство в античному суспільстві.

Для грецьких полісів класичного періоду характерне втілення рабства майже в усі сфери життя й виробництва. Щодо кількості рабів дослідники називають різні цифри. Так, В. Кузіщін запевняє, що раби складали одну третю населення Афін. В. Дюрант називає 115 тис. рабів у Афінах, але А. Бонар вважає, що кількість рабів була невеликою.

Основними джерелами рабства були: війни, народження в рабстві, піратство, правопорушення, боргова кабала (крім Афін).

Раби продавалися на спеціальних рабських ринках, які існували в кожному полісі. Головні ринки рабів знаходилися в Афінах, на о. Хіос та Делос. Раби коштували від половини до десяти мін ( 1 міна =436,6г.).

Хоча господар може карати раба, але не в його інтересах завдавати тяжких ушкоджень – навіщо псувати своє знаряддя праці. Аристотель наставляв рабовласників: "Треба турбуватися про живе знаряддя праці настільки, наскільки вимагає якась робота."

Рабство стояло на перешкоді наукових досліджень, які б могли привести до створення машин. Таким чином, рабство гальмувало розвиток грецької науки, вона завмерла на цілі віки.

Класики грецької філософії Платон та Аристотель не уявляли собі суспільство без рабів. Рабство існуватиме доти, писав Аристотель, доки їх працю не замінять механізми.

Самі раби в грецьких полісах, очевидно, не протестували проти свого становища, принаймні, джерела нічого про це не повідомляють. Тільки в ході Пелопоннеської війни спостерігалися масові втечі рабів, та згадане вище повстання ілотів у Спарті.

Філософи софісти, кініки, стоїки засуджують рабство як таке. Софіст Алкідам писав: "Бог нас створив рівними: природа не робить рабів", Ж. Руссо пізніше ці слова повторив.

Саме з низів прийшла до нас пізніше християнська революція. Раби, жінки та бідняки першими прийняли ідеї християнської рівності.

Рабство в Римі було більш розвиненим, що було наслідком активної завойовницької політики: патріархальне рабство швидко перетворилося в класичне.

Класичне рабство і його особливості. Після ряду успішних війн ІІІ –ІІ ст. до н. е. у соціально – економічному житті Риму сталися глибокі зміни: найперше різко збільшилась кількість рабів. Так, Фабій Максим продав у рабство 30 тис. жителів Таренту, а Тиберій Семпроній Гракх – 80 тис. і т. д.

Саме успішні військові дії призвели до напливу рабів в Італію і проникнення рабства в різні сфери життя. Використовували рабів в усіх сферах: у домашньому та в сільському господарстві, у ремеслі, торгівлі та освіті.

На думку В. Кузіщіна, основними особливостями класичного рабства були такі: 1) на відміну від патріархальної системи, при класичному рабстві виробництво спрямоване на створення доданої вартості; 2) в рабовласницькому господарстві (помісті чи майстерні) організується товарне виробництво, яке хитає устої натурального господарства; 3) раніше ізольовані господарства встановлюють більш - менш тісні зв’язки з ринком; 4) прагнення до отримання більшого надлишкового продукту призводило до посилення експлуатації рабів.

Спартанська війна (74 –71 рр. до н. е.) В центрі Італії у 74р. до н. е. почалось найбільше повстання рабів у Римській державі. Повстання почалось у школі гладіаторів, які повинні були вбивати одне одного на втіху глядачам. 74 гладіатори втекли з Капуї і заховались на горі Везувій. Взимку ряди повсталих, яких очолив фракієць Спартак, нараховували 10 тис. чол. Спартак швидко просувався через Апеннінські гори до Альп, а звідти до кельтів. По дорозі він розбив дві консульські армії і з 120 тисячами рушив на Рим... У Піцені відбулась ще одна битва, і знову Спартак переміг. Командування на себе прийняв Ліціній Красс. З шістьма легіонами він рушив проти Спартака... Дуже скоро йому вдалось здобути перемогу над 10 тис. спартаківців, які чомусь стояли табором окремо від своїх. Знищивши 2\3 їх, Красс сміливо рушив проти Спартака. Розбивши і його, він дуже успішно переслідував бунтівників, що тікали до табору, з метою переправитись в Сицилію”. Спартак намагався переправитись на острів з допомогою піратів, але пірати не дотримали свого слова. Повсталі опинились у пастці, бо римська армія відокремила їх від моря глибоким ровом і валом довжиною в 55 км. Тому Спартак пішов до порту Брундизію, щоб переправитись в Іллірію. Сенат на допомогу Крассу викликав загони Помпея і Лукулла. Вони наздогнали втікачів, зав’язався бій. Більшість воїнів і їхній вождь загинули. Декому вдалося розбігтись по лісах і звідти ще деякий час нападали на багаті вілли. Шість тисяч полонених було розіп’ято вздовж Аппієвої дороги між Капуєю і Римом. Їх тіла висіли там багато місяців – господарям на втіху, а рабам як приклад.

З даного питання можна прочитати такі роботи: “Проблемы социально – экономической истории древнего мира.», Л. Ельницкий « Возникновение и развитие рабства в Риме в VIII – III в. до н. э.», В. Кузіщін «Античное рабство как экономическая система».