5. Боротьба Риму за світове панування.

Римляни називали фінікійців пунами, звідси походить назва війни між Римом та Карфагеном –“пунічна”. У ХІІ ст. до н. е. фінікійці заснували свою колонію в Північній Африці – Карфаген. У ІІІ ст. до н.е. Карфаген був могутньою Середземноморською державою, що розташовувалась на головних морських шляхах і була центром обміну ремісничих виробів зі Сходу на сировину Заходу та Понту. За політичним устроєм Карфаген був рабовласницькою олігархічною республікою.

Війна з обох боків носила загарбницький характер, це була боротьба двох могутніх держав за панування в Середземномор’ї. Всього відбулось три пунічні війни.

Перша Пунічна війна (264 – 241 р. р. до н. е.) Початок війни пов’язаний з сицилійським містом Мессани, яке захопили південно - італійські найманці й попросили допомоги у римлян. Народні збори вирішили надати допомогу. Рим шукав привід приєднати до своїх володінь територію багатої Сицилії. Керівником операції було призначено консула Аппія Клавдія. В першій же битві біля мису Міле у 260 р. до н. е. римляни розбили карфагенський флот. Проте на Сицилії все ще залишалися добре укріплені карфагенські фортеці Дрепани і Лілібей, тому сенат вирішив завдати по Карфагену удару з Африки.

Ситуація погіршала, коли Карфаген змінив командуючого на талановитого Гамількара (блискавка) Барку, який вимотував ударами сили противника. Обидві сторони були знесилені. У 241 р. до н. е. було підписано мир на таких умовах: Рим отримує 3,2 тис. талантів контрибуції, всі острови між Сицилією (включно) та Італією. Та для Карфагену ці втрати були незначними, а для Риму це була сильна економічна підтримка. Але було зрозуміло, що війна на цьому не закінчується.

Друга Пунічна війна. (218- 201 р.р. до н.е.) Після взяття Сагунта Ганнібал щедро винагородив солдат, частину війська на чолі з братом Гасдрубалом залишив на Піренейському півострові і послав послів до галлів, щоб заручитись їхньою підтримкою у війні проти римлян. За словами Полібія за собою наприкінці квітня 218 р. до н. е. він повів 50 тис. піхоти, близько 9 тис. кінноти, перейшов з ними через Піренейські гори до місця переправи через річку Родан.

Римляни відправили послів до Карфагену з вимогою видати їм Ганнібала. Сенат їм відмовив, тоді було оголошено війну. Рим готував одночасно два удари: консула Сципіона відправили в Іспанію, а Лонгу в Африку. Ганнібал зламав ці плани, тому що пішов швидкими темпами на Рим з півночі. Це був блискучий план, адже з півночі карфагенян ніхто не чекав, до того ж галли надали йому допомогу. Увесь шлях від Нового Карфагену тривав близько 5 місяців, а перехід через Альпи – десь 15 діб. У Ганнібала лишилось 20 тис. піхоти, 6 тис. кінноти та декілька бойових слонів. Тут відразу відбулася сутичка з галлами. Після перемоги Ганнібала вони поповнили його військо.

Перша зустріч Ганнібала із Сципіоном відбулась біля притоки р. По –р. Тіцині. Завдяки кінноті Ганнібал отримав перемогу, Сципіон же був поранений. У грудні 218 р. до н. е. відбулася зустріч з ворогом біля р. Требій. У обох сторін було по 40 тис. піхоти, та кінноти більше у Ганнібала. Він знову виграв бій.

Наступний бій відбувся в 217 р. до н. е. біля Тразименського озера. Ганнібал перебив чи полонив усіх римлян, правда полонених італіків він відпустив. Та Ганнібал не пішов на Рим, адже ще не мав для цього достатньо сил. Він обрав тактику систематичного спустошення Італії. Вздовж Адріатичного узбережжя він просувався на південь. Армія награбувала величезні багатства.

У Римі було обрано диктатора – досвідченого і спокійного Фабія Максима. Демократи від себе обрали начальника кінноти, Мінуція Руфа. Коли Ганнібал вторгся в багату Кампанію, Фабій Максим йшов за ним, завдаючи систематичних ударів з тилу.

Битва під Каннами. У 216 р. до н. е. Ганнібал захопив Канни - важливий продовольчий пункт римлян. Це і підштовхнуло римлян до битви. У римлян було 80 тис. піхоти і 6 тис. кінноти, а у Ганнібала –40 тис. піхоти, але 10 тис. кінноти. Римляни потрапили в “мішок” Ганнібала. Він отримав блискучу перемогу.

Коли на бік Ганнібала перейшла багата Капуя, римляни вирішили з нею поквитатися і у 211 р. до н. е. взяли місто в облогу. Ганнібал намагався виманити римлян від міста, але не зміг, тому він пішов на Рим. Він підійшов до міста за 8 км і став табором. Захопити місто він не міг, оскільки мав не достатньо сил. Падіння Капуї, як і взяття Сіракуз римлянами, справило сильне враження на італійців. Союзники – італіки почали відпадати від Ганнібала. Тарент здався Риму.

У 211 р. до н. е. римський сенат відрядив в Іспанію армію на чолі з Публієм Сципіоном (сином). Він захопив Новий Карфаген, в його руки потрапили всі запаси карфагенян, після чого розбив Гасдрубала. Одночасно в Іспанії були добиті рештки карфагенян на чолі з Магоном. Таким чином, уся Іспанія до осені 206 р. до н. е. знаходилася в руках римлян.

Обидві армії (Сципіона і Ганнібала) зустрілися в 202 р. до н. е. біля Зами. Піхоти вони мали приблизно однакову кількість – по 40 тис., але перевага в кінноті цього разу була на боці Сципіона. І вони виграли битву. Карфагеняни втратили більше 10 тис. воїнів. Це була перша поразка Ганнібала. Сам полководець утік.

У 201 р. до н. е. було підписано мир – закінчилася Друга Пунічна війна. За умовами договору, Карфаген втратив всі неафриканські володіння і частину африканських, повертав усіх полонених, судна і слонів, а також виплачував 10 тис. талантів контрибуції протягом 50 років. За свою перемогу Сципіон був прозваний “Африканський”.

Третя Пунічна війна (149 – 146 р. р. до н. е.) Не дивлячись на всі збитки, Карфаген усе ще залишався багатою державою. Коли римський сенатор Марк Порцій Катон відвідав місто з інспекційною поїздкою, то побачив квітуче місто і більше не міг заспокоїтись: кожен його виступ у сенаті закінчувався однією фразою: "А втім, я вважаю, що Карфаген має бути зруйнованим". У 150 р. до н. е. карфагеняни самі дали привід до війни, напавши на римського союзника царя Масініса. Римляни негайно відправили військо. Карфаген вирішив здатись без бою, але сенат продиктував такі принизливі умови (дати 300 заручників з дітей знаті, здати всю зброю, виселитись з міста за 15 км., а місто зруйнувати), що жителі міста почали опір. Вони вночі кували зброю, звільнили рабів для армії, жінки з свого волосся плели канати тощо. Два роки тривала облога міста. Місто зрівняли із землею і прокляли, щоб тут ніколи не відновилось життя. Так за 20 років римляни знищили основних своїх торгових конкурентів: Карфаген, Родос і Коринф і стали володарями Середземномор’я.