8. Причини, хід і наслідки хрестових походів.

Хрестовими походами в історичній науці прийнято йменувати тривалі воєнно-колонізаційні експедиції європейських феодалів, що тривали протягом розвинутого середньовіччя до країн Близького Сходу та проти слов'янських і балтійських народів. Походи до країн Східного Середземномор'я тривали з 1096 по 1270 рік. Зовні вони мали суто релігійний характер, оскільки метою походів офіційно вважалось визволення Палестини від "невірних" і повернення християнам "Гробу господнього".

Причини хрестових походів полягають, частково, у політичних змінах, що відбулися в другій по­ловині XI ст. на Близькому Сході, а частково у загальних економіч­них тенденціях розвитку і загостренні соціальних суперечностей у самій фео­дальній Європі.

Основною причиною хрестових походів, було загострення суспільних суперечностей в середені самої Європи. Масі дрібного лицарства в XI ст. вже невистачало земель, оскільки феод звичайно перехо­див старшому синові, і молодші брати не могли сподіватися на батьківську спадщину. Для цієї категорії походи на Схід здавалися єдиним виходом із скрутного станови­ща. Великим феодалам- князям і баронам - важливо було від­вернути увагу лицарства, щоб запобігти усобицям і розколу все­редині свого класу.

Протягом двох років напруженої боротьби хрестоносці завоювали Антіохію, Едессу і 15 липня 1099 р. вони штурмом взяли Єрусалим. Хрестоносці жорстоко пограбували місто і перебили більшу частину його населення. Внаслідок своїх завоювань хрестоносці заволоділи всім східним узбережжям Середземного моря (Єрусалим, Антіохія, Тріполі, Едесса, Tip, Сідон, Акра, Бейрут, Хайфа та ін.). На захопленій території хрестонос­ці утворили 4 держави, головною з яких вважалось Єрусалимське королівство, до складу якого формально входили три інші держави - Едеське графство (1098-1144), Антіохське князівство (1098-1268) та графство Тріполі (1109-1289), які існували як вассальні володіння.

Щоб організувати захист земель на Сході, хрестоносці створювали постійне військо. Важливу роль в цьому відігравали духовно-лицарські ордени, що мали особливий чернечий статут. Ордени підпорядковувались безпосередньо папі. На Сході було організовано три ордени. У 1113 р. орденський статут одержав італійський Орден госпітальєрів або іоанітів (на честь свого патрона — св. Іоана). Спершу госпітальєри дійсно ставили своєю метою обслуговування госпіталів, де лікувалися поломники, але пізніше цей орден перейшов до суто воєнної діяльності. У 1128 р. виник Орден тамплієрів або храмовників (франц. temple — «храм»). Його приміщення знаходилося на території, де за переказом, знаходився храм царя Соломона. Третій орден, що складався з німецьких лицарів, був заснований значно пізніше, у 1190 р. і мав назву Німецького або Тевтонського ордену. На початку ХІІІ ст. Тевтонський орден перебрався до Європи, обравши місцем своєї діяльності береги нижньої Вісли, куди його запросили польські феодали для боротьби проти місцевих "язичників" - пруссів.

У 1187 р. Єрусалим заходив султан Саладін, який створив велику державу, до якої увійшли Єгипет, частина Сірії, частина Месопотамії і намагався ліквідувати Єрусалимське королівство. Проти Саладіна в Європі було організовано Третій хрестовий похід (1189—1192). У ньому брали участь три європейські володарі - французький, англійський і німецький королі. Фридріх І Барбаросса не дійшов до Палестини, потонувши у 1190 р. під час переправи через гірську річку у Сирії. Німецькі загони, втративши короля, майже всі повернулися до Європи. Два інші королі - французький Філіпп II Август і англійський Річард І Левове серце - були давніми ворогами і тому не довіряли один одному. Найактивнішим у війні на Сході був Річард І, який захопив о.Кіпр, після чого англійські війська разом з французькими взяли важливу фортецю Акру (1191) на узбережжі Середземного моря. Річард І, залишавшись у Палестині в битві біля Яффи (1192 р.) завдав серйозної поразки Саладіну і хоча Єрусалим здобути не вдалось, він зміг укласти з Саладіном угоду, за якою європейцям було надано вільний доступ у священні для християн міста — Єрусалим, Віфлеем, Назарет та ін.

Найважливішим результатом третього походу було завоювання західноєвропейцями острова Кіпр. Сюди пізніше переїхав із Акри єрусалимський король із своїм двором. Кіпрське королівство виявилось найміцнішим з усіх володінь хрестоносців, яке проіснувало до другої половини XV ст.

На початку XIII ст. папа Інокентій ІІІ закликав до нового, четвертого (1202-1204), хрестового походу проти Єгипту. Венеція, яка вела вигідну торгівлю з Єгиптом, але була зацікавлена в ослабленні Візантії, відвернула хрестоносців від їх початкової мети і підштовхнула їх на завоювання Константинополь. Скориставшись протиріччями всередині нової візантійської династїї - Ангелів (що правили з 1185 р. після Комнінів), хрестоносці, захопили у 1204 р. столицю Візантійської імперії і створили на південній частині Балканського півострова нову державу під назвою – Латинська імперія. Західноєвропейські феодали грабували і експлуатували місцеве візантійське населення.

Спочатку учасники п'ятого хрестового походу вели воєнні дії у Палестині, потім перенесли їх у Єгипет, де хрестоносці захопили м. Дамієтту, але в результаті невдач змушені були звільнити захоплену ними частину долини Нілу.

Шостий хрестовий похід (1228—1229) був організований Фрідріхом II Штауфеном, якому дипломатичним шляхом вдалось повернути Єрусалим та деякі інші міста. Але вже у 1244 р. турки знову взяли Єрусалим, і він вже остаточно був втрачений для християн.

Сьомий і восьмий хрестові походи організовував французький король Людовік IX з метою зміцнити свій вплив у Північній Африці. У сьомому поході (1248—1254) Людовік IX здійснив наступ на Єгипет, але потрапив у полон і мусив виплатити за своє звільнення великий викуп. Під час восьмого походу (1269—1270) ЛюдовікІХ зосередив свої зусилля на облозі м.Туніс, але під час облоги у французькому таборі почалася чума, і жертвою її серед багатьох інших став сам король. Це була остання значна військова експедиція європейців, що ставила собі за мету захоплення мусульманських територій на Близькому Сході під прапором хрестоносного руху.

Після цього походи на Схід припинилися. Володіння хрестоносців одне за одним переходили до рук мусульман. У 1268 р. турки взяли Антіохію, у 1289 p.-Тріполі, у 1291 p.- Акру. Острів Кіпр, де жили “єрусалимські королі” після втрати Єрусалима, перейшов до венеціанців.

Хрестові походи сприяли ознайомленню європейців зі східною промисловістю і сільськогосподарською технікою. Європейці засвоїли за цей час багато східних прийомів текстильного і металургійного виробництва, фарбувальної справи, парфюмерії.