9. Виникнення та розвиток станово-представницьких інституцій в країнах Західної Європи в період середньовіччя /Англія, Франція, Іспанія/.

В період класичного середньовіччя в країнах Західної Європи відбулися суттєві соціально-політичні зміни, йшов процес політичної централізації, склались нові політичні інституції. На поч. ХІV ст. у Франції на зміну сеньоріальної монархії прийшла нова форма – станово-представницька монархія, що було пов’язано із процесом політичної централізації, посиленням королівської влади, ліквідацією самовладдя феодалів і формуванням “третього стану”. Виникнення Генеральних Штатів (далі- ГШ) поклало початок перетворенню Франції у станово-представницьку монархію. Появі ГШ як особливого державного органу передувало розширення зборів королівської курії (консіліуми), що відбувалися вже в ХІІ-ХІІІ ст. Перше скликання станово-представницьких органів (назва “Генеральні штати” почала використовуватися з 1484 р.) здійснив Філіп ІV Красивий в 1302 р. у зв’язку з невдалою війною у Фландрії, економічними труднощами і протистоянням з Римом.

Виникнення станово-представницької монархії не викликало швидкого створення у Франції нового апарату державного управління, а центральні органи не зазнали суттєвої реорганізації. Важливе місце в системі центрального управління зайняла Велика Рада (з 1314 по 1497 р.), до складу якої входили легісти та 24 представника світської і духовної знаті. Рада збиралася один раз в місяць, але вона виконувала дорадчі функції. По мірі посилення королівської влади її значення зменшилося, а король почав віддавати перевагу вузькій таємній раді, на яку запрошував осїб на свій вибір.

На відміну від Франції англійські королі не були готові до залучення станів до управління, тому в Англії цей процес проходив в гострій соціально-політичній боротьбі. Основними етапами цієї боротьби був конфлікт 1215 р., який завершився прийняттям Великої хартії вольностей та громадянська війна 1258-1267 рр., що призвела до появи парламенту.

1-й етап боротьби припав на правління Іоана Безземельного (1199-1216). Конфіскація земель, арешти і страти феодалів, потурання феодальних звичаїв, викликало незадоволення баронів. 15 червня 1215 р. Іоан був вимушений підписати Велику хартію вольностей, більшість статей якої відбивали інтереси баронів і духовенства. Статті Хартії визначали васально-ленні відносини короля і баронів; обмежували свавілля короля у використанні його сеньоріальних прав, пов’язаних із землеволодінням.

Проте, через кілька місяців Іоан, заручившись підтримкою папи, проголосив баронів бунтівниками і відмовився дотримуватись статей Хартії. Розпочалася війна, на початку якої король помер, залишивши владу своєму малолітньому сину Генріху ІІІ (1216-1272), в правління якого розгорівся ще більший конфлікт (1258-1267 рр.), викликаний безкінцевими поборами населення, щедрими пожалуваннями земель родичам короля-французам, дружбою з римським папою, який отримав право призначати представників вищого кліру в Англії.

Англійський парламент остаточно склався в правління Едуарда І (1272-1307), який в 1295 р. скликав т.зв. “зразковий парламент”, а в 1297 р. видав “Підтвердження хартії”. Крім великих світських і духовних феодалів, яких запрошував сам король, до нього увійшли по два представники від міст і по два лицарі від 37 графств. В цей час функції парламенту, який збирався раз на рік або рідше і його компетенція ще не були чітко визначені. Вони зводилися переважно до затвердження податків, виступав як вищий судовий орган і мав дорадчі права. До сер. ХІV ст. англійські стани засідали спільно, а лише потім поділилися на дві палати. Виникнення станового представництва мало велике значення в процесі зростання централізованої держави і призвело до переходу на іншу сходинку феодальної держави - до станової монархії в Англії.

В державах Пірінейського пів-ва в ході Реконкісти теж відбувається формування станово-представницьких інституцій. В королівствах Леону і Кастилії вже на ранньому етапі їх існування з’являється практика скликання асамблей за участю вищої церковної і світської знаті для обговоренняпитань законодавства, судочинства, збору податків і вирішення політичних питань. В сер.ХІІ ст. (1137 р.) одно із таких зібрань, що складалося із світської знаті, одержало назву кортеси, а в 1188 р. на засіданні Леонської курії в правління Альфонса ІХ вперше прийняли участь представники “третього стану”, що поклало початок органам станового представництва на півострові.

Арагонське королівство, до складу якого крім власне Арагону входили Каталонія і Валенсія, кортеси в кожніймали з цих областей, які обиралися і засідали окремо. Арагонські кортеси складалися із 4 палат: рікос-омбрес, кабал’єрос, духовенства і міщан (з ХІІІ ст.). Селяни ніякої участі в їх роботі не брали. Особливістю станового представництва було існування в Арагонському королівстві постійного діючого органу- “генеральної депутації”, який стежив за виконанням рішень кортесів між їх сесіями. Кортеси скликалися королем раз в 5 років. Подальший занепад кортесів відбувся в сер.ХVІІ ст., коли їх позбавили вирішення податкової політики королівства.

Станово-представницькі інституції відіграли вагому роль в процесі консолідації західноєвропейських країн, сприяли посиленню державної централізації і подоланню сепаратиські налаштованої знаті.