22. Реформи XVIII ст. В Російській імперії. Російський абсолютизм та його еволюція.

Реформаторська діяльність Петра І, що роз­почалась у першій половині ХІХ століття була пов’язана з утвердженням абсолютної монархії в Росії.

Причини реформ були пов’язані зі спробою передових верств панівного класу подолати відсталість країни, створити умови, що забезпечу­вали б її національну незалежність, господарський і культурний розви­ток, а також обороноздатність.

Реформа міського управління остаточно завершилася на початку 20-х років, коли у Петербурзі був створений Головний магістрат, що відав магістратами в інших містах. Останні, що складались уже з довічно обраних осіб - бурмистрів і ратманів, - відали збором податків і судочинством у містах. Міське насе­лення поділялося на “регулярних” і “нерегулярних” громадян.

Реформа центрального державного управління була завершена створенням колегій. Протягом 1718-1721 років замість 44 старих громіздких приказів, що перед тим виконували функції центральних установ, у країні було створено 13 нових установ-колегій, що відали певними га­лузями управління.

Отже, самостійна політична роль церкви була ліквідована. Церква перетворилась у складову частину чиновницько-бюрократичного апарату абсолютистської держави.

У 1706-1709 роках країна була поділене за адміністративно-тери­торіальним принципом на губернії. Однак у І7І9 році величезні адмі­ністративно-територіальні - утворення були піддані дальшій реорганіза­ції. Поділ на губернії зберігався, але водночас кожна з них поділялася на провінції, що ставали основною одиницею адміністративного управління. На чолі провінцій стояли воєводи, які відали господарськими, фінансовими й поліцейськими справами та підлягали з господарських питань безпосередньо відпо­відним колегіям і Сенату. Провінції, кількість яких була близько 50, що, у свою чергу, поділялися на дистрикти /повіти/.

Найдрібнішими одиницями місцевого управління в сільській місце­вості залишалися такі традиційні виборні органи, як сотні й десятки. На чолі їх стояли відповідно сотники й десятники, які після обрання на селянських сходах затверджувались і приводилися до присяги воєво­дою провінції і безпосередньо підлягали земському комісару. Однак сотники й десятники не входили до офіційної чиновницької ієрархії. На поміщицьких землях фактичною одиницею управління продовжувала бути й надалі панська садиба.

Таким чином, уся ця складав система органів влади й управління /від царя-імператора до провінційного воєводи/ мала яскраво виражений класово-феодальний характер, забезпечувала активну участь дворян­ства у здійсненні офіційної політики, яку проводила абсолютна монар­хія на місцях.

Збройні сили Російської імперії формувались на основі рекрутської повинності, що вво­дилась у країні на початку XVIIІ століття. Суть рекрутської системи зводилася до того, що кожного року все оподатковане населення країни зобов’язане було з певної кількості душ /від 100 до 500/ віддавати одного молодого рекрута на довічну службу в армію або флот.

Друга чверть XVІIІ століття, зокрема період від 1725 до 1752 року, в політичній історії Росії відзначається загостренням бо­ротьби у середині пануючого класу. Найбільш характерним виразом цієї боротьби були двірцеві перевороти, військовою опорою яких були при­вілейовані гвардійські полки.

У той же час Західна Європа розкололася не два ворожих політич­них табори. У 1725 році, з одного боку, виник так званий Віденський союз у складі Австрії то Іспанії, з другого - договір між Англією, Францією і Пруссією - Ганноверський союз. Обидва угруповання намага­лися залучити на свій бік нові держави, і зокрема Росію.

Після поразки у війні за “польську спадщину” Франція почала по­силено провокувати Туреччину на війну з Росією для того, щоб відновити втрачені нею позиції у Польщі. Крім того, вона, як і Туреччина, всіма засобами намагалася не допустити утвердження Росії на Чорному морі.

Російсько-турецька війна що весь час назрівала, розпочалась у 1735 році походом васала Туреччини кримського хана на землі, що були повернуті Росією Ірану. Відбулося зіткнення кримських татар з ро­сійськими військами.

Російська армія тим часом одержала гучну й дуже важливу перемо­гу над турками під Ставучанами /серпень 1739 р./, зайняла Хотин і Ясси. Населення Молдавії вбачало у російській армії своїх визволите­лів від турецького ярма і всіляко допомогало їй. Молдавська делегація, що прийшла до табору російських військ, заявила про бажання молдаван перейти під владу Росії. У вересні 1739-го було укладено договір з Молдавією про прийняття її е російське підданство із збе­реженням автономії.

Вершиною внутрішньої політики Катерини ІІ була “Грамота на право вільності і при­вілеї благородного російського дворянства”, видана в 1785р. За жалуваною грамотою дворянство дістало монопольне право володіти селянами, землями і надрами землі, право на торгів­лю, заводити торги і ярмарки, звільнялось від податків і тілес­них покарань. Дворянство дістало особливий становий корпора­тивний устрій — повітові і губернські дворянські зібрання. Вони збирались раз на три роки і обирали повітових та губерн­ських предводителів дворянства. Вплив їх на діяльність губерн­ських і повітових державних органів був дуже великий. Предводителі дворянства мали право заявляти цареві про свої поба­жання. Жалувана грамота поширювалась і на дворянство При­балтики, України, а після поділів — на дворян Польщі і Білорусії. Одночасно було дано “Грамоту на права і вигоди містам Ро­сійської імперії”. Жалувана грамота містам поділяла все насе­лення країни на 6 розрядів. До першого розряду, незалежно від станової належності, входили «справжні міські обивателі», які мали в місті будинок або землю. До другого розряду входили купці всіх трьох гільдій (залежно від багатства). Третій розряд становили цехові ремісники, четвертий — іногородні та іноземні “люди, які в цьому місті торгують, працюють або займаються іншими міщанськими справами”. До п'ятого розряду входили “імениті громадяни”: вчені, художники, “всякого звання і стану, капіталісти”, банкіри, купці, які ведуть оптову торгівлю, судно­власники. І, нарешті, до шостого розряду входили “посадські”, які “промислом, рукоділлям або роботою кормляться в тому мі­сті”. Третій і шостий розряди, куди входила основна маса насе­лення міст, дістали назву ”міщан”, “міщанства”. Містом керу­вала “загальна міська дума”, до складу якої входили «гласні» від усіх шести розрядів. Обирали їх раз на три роки всі городяни, які досягли 25 років. “Загальна дума” обирала “Шестигласну думу”, в якій під головуванням міського голови засідали «гласні» від розрядів. “Шестигласна дума” працювала регулярно. Вона відала міським господарством, стежила за торгівлею і “благочинням”.