3. Актуалізація опорних знань студентів:

- Згадайте головні події міжнародного життя міжвоєнного періоду, які могли вплинути на культурні процеси цього періоду;

- Назвіть головні структурні елементи культури;

- Які країни, на Вашу думку, являлись «законодавцями мод» в культурному житті міжвоєнного періоду, чому?

- Які особливості, на Вашу думку, мав культурний розвиток в країнах з тоталітарними та демократичними режимами.

4. Коментар відповідей студентів, підведення узагальнюючих висновків.

5. Повідомлення плану заняття та вивчення нового матеріалу згідно теми заняття:

ПЛАН

1. Загальні тенденції культурного розвитку міжвоєнного періоду. Література в 20 – 30-і рр.

2. Образотворче мистецтво та архітектура.

3. Тенденції розвитку науки. Становище культури в країнах з тоталітарними режимами.

5.1 Катастрофічні наслідки Першої світової війни, соціальні катаклізми, що настали за нею, докорінно вплинули не тільки на

світогляд мільйонів людей на всіх континентах, а й на культуро-сприйняття. Відбувся перегляд попередніх уявлень про призначення і критерії культури, духовності, переоцінювалися деякі світоглядні стереотипи, орієнтації, започатковані ще епохами просвітництва, романтизму. Серйозну кризу переживав раціоналізм як спосіб змінювати світ шляхом звернення до розуму людини. Не перекреслюючи культурні надбання минулого, в міжвоєнний період стверджувалася культура, орієнтована на глибини індивідуальної психології.

Нове світосприйняття зумовлювало і пошуки нових художніх форм, здатних адекватно його втілити. Відтак на передній план у культурному житті виходили модерністські (авангардистські) течії, які, принаймні так вважалося, адекватно відтворювали загальні суперечності епохи, соціальну невлаштованість життя, хаотичне бродіння умів, нові уявлення про людину, про її нездатність контролювати свої вчинки, наслідки суспільного прогресу.

Найвпливовішими представниками естетики авангардизму в літературі 20—30-х років були Дж. Джойс, Т. Еліот .Д. Лоуренс

(Великобританія), А. Жід, А. Камю (Франція), Ф. Кафка (Австрія), У. Фолкнер (США) та ін. Місце "маленької людини" в суспільстві, її вчинки, зумовлені усвідомленням своєї незахищеності,- центральна проблема літератури модернізму. В США в міжвоєнний період авангардна література не набула такого поширення як в Європі. Проте реалістичні твори Т. Драйзера, С. Льюїса, Ю. О'Ніла, Е. Сінклера, Дж. Стейнбека, як і література "втраченого покоління" Е. Хемінгуея, набули світової популярності.

Радянська література, в умовах відносної ідеологічної розкутості 20-х років, розвивалася в безперервних пошуках і експериментах, у протиборстві реалістичних і модерністських тенденцій, класового екстремізму і загальнолюдського гуманізму. З помітним ухилом у бік модернізму писали М. Булгаков, І. Бабель, М. Зощенко, А. Платонов та ін.

5.2 Ще в більшій мірі, ніж літературу, авангард захопив світове образотворче мистецтво. У стилі абстракціонізму, експресіонізму в 20—30-ті роки творили відомі французькі митці Ж. Брак, М. Громер, німецькі — Г. Гросс і О.Дікс, австрієць О. Кокошка та багато інших. У середині 20-х років утвердився і через декілька років став чи не наймоднішою течією в мистецтві сюрреалізм (мистецтво надприродного, надреального). Його найбільш відомими представниками були іспанець С. Далі, бельгієць П. Дельво, французи М.Дюшан і І. Тангі та ін.

Найвідомішим представником авангардизму в образотворчому мистецтві міжвоєнного періоду був П. Пікассо. "Крайній ре­волюціонер у мистецтві", як його називали, він за свою творчу діяльність звертався чи не до всіх творчих напрямків — від сюр­реалізму до стилів, близьких соцреалізму. Як і інші видатні художники-модерністи, він у своїй творчості в абстрактних формах відображав реальну дійсність тогочасного світу. Прикладом може бути його всесвітньо відома картина "Герніка", яка в символічних формах передавала трагедію, пов'язану з громадянською війною в Іспанії (батьківщині художника), застерігала проти фашистської небезпеки.

Явищем світової культури став російський (радянський) авангард 20-х років. Причому в творчості його представників (М. Ларіонов, К. Малевич, О. Родченко, В. Татлін, М. Шагал та ін.) авангардистські стилі вдало поєднувалися з виробничим дизайном, який тільки-но входив у світову практику. Так, у 1925 р. на Всесвітній виставці в Парижі радянські художники представили свою новаторську колекцію моделей одягу й завоювали найвищу нагороду — "Гран-прі". Український авангард (сам термін стосовно 20—30-х років вперше з'явився лише в 70-ті роки) в образотворчому мистецтві представляли К. Малевич, який значний час працював в Україні, А. Петрицький, О.Архипенко та ін. Доречно зазначити, що Україна стала останнім пристанищем російського авангарду. Українські журнали "Альманах-Авангард" і "Нова генерація" наприкінці 20-х ще продовжували друкувати твори вже переслідуваних у Москві й Ленінграді російських авангардистів.

Несправедливо мистецтво міжвоєнного періоду зводити лише до модерністських напрямків. Значна, якщо не більша, частина художників зі світовим ім'ям продовжували творити в традиційному реалістичному стилі чи на межі реалістичного і модерністського. Це стосується таких всесвітньо відомих творців як Е. Бурдель, А. Майоль, А. Матісс (Франція), Д. Сікейрос, К. Ораско, Д. Рівера (Мексика), У. Зорак, Р. Кент (США) та багатьох інших. Не стало кроком назад і російське реалістичне мистецтво, яке наприкінці 20-х років потіснило авангард.

Докорінний перелом у міжвоєнний період відбувся і в архітектурі. Ф. Райт в Америці, В. Гропіус, Ф. Журден, Е. Саарінен і особливо Ле Корбюзьє в Європі поклали початок новому архітек­турному стилю, що одержав назву "конструктивізм" і відповідав технічним можливостям тогочасної індустрії. Для нього характерні строга функціональність архітектурних форм, стандартизація й індустріалізація будівельних робіт. Архітектурна ідеологія 20—30-х років реалізується в численних новаторських творіннях. Конструктивізм того періоду завоював право називатися особливим художнім стилем. Його втіленням стали Рокфеллер-центр у Нью-Йорку, комплекс Держпрому в Харкові, перші станції Московського метрополітену.

5.3 Наука міжвоєнного періоду вирізнялася не тільки бурхливи­ми темпами розвитку, а й різким зростанням її соціальної значимості. Найважливіші її досягнення пов'язані з відкриттями глобального значення в галузі атомної і ядерної фізики. В астрофізиці, хімії, біології та інших природничих науках стали широко застосовуватися поняття і методи, пов'язані з вивченням атома та атомного ядра. Утверджується релятивістська (заснована на загальній теорії відносності) космологія. Нові можливості, зокрема застосування теорії відносності до мікросвіту, відкрила квантова механіка — найбільш значне теоретичне узагальнення фізики 20-х років. Відкриття вслід за електронами, фотонами, протонами і позитронами електрично незаряджених частинок — нейтронів завершило фізичну інтерпретацію періодичної системи елементів.

З відкриттям у 1934 р. французькими фізиками Ірен і Фредеріком Жоліо-Кюрі штучної радіоактивності ядерна фізика впритул наблизилася до одержання енергії за рахунок поділу ядер урану. Почалося застосування радіоактивних ізотопів у техніці, біології, медицині. У галузі теоретичної фізики значних результатів досяг Український фізико-технічний інститут (Харків), у якому деякий час працювали вчені світового рівня І. Курчатов та Л. Ландау. В 1932 р. тут вперше в Радянському Союзі було успішно здійснено розщеплення атома літію, а написана Л. Ландау праця з кінетичної теорії плазми стала основоположною на десятиріччя вперед у дослідженнях термоядерного синтезу.

Світове значення мали дослідження Ю. Кондратюка з теорії космічних польотів, які пізніше використовувались як у вітчизняному ракетобудуванні, так і в американських програмах освоєння космосу. Велике майбутнє чекало і заснований Є. Патоном у 1932 р. Інститут електрозварювання (Київ).

З утвердженням тоталітарних режимів культура зазнала непоправних втрат. Сфера духовного життя належала до числа тих, які в першу чергу і в найбільшій мірі підлягали жорсткій ідеологічній регламентації. Все, що не вписувалося в ідеологічні стереотипи і політичні наміри тоталітарних режимів, зазнавало утисків, переслідувалося, нищилося. Нищилися не тільки надбання культури — духовної, матеріальної, а і її носії і творці — інтелігенція.

Передусім це стосувалося Радянського Союзу і фашистської Німеччини. В останній з приходом до влади націонал-соціалістів розвиток культури і науки значно уповільнився, що, крім іншого, було пов'язано і з вимушеною еміграцією багатьох представників інтелігенції, насамперед єврейського походження.

У переважній більшості вона емігрувала до США, значно посиливши потенціал американської науки.

Ще трагічніше склалася доля радянської інтелігенції, недовіра до якої була характерною рисою сталінського тоталітарного режиму. Ідеологічні й політичні адепти сталінізму вбачали в інтелігенції, і небезпідставно, інтелектуальну опозицію тоталітарній владі.

Отже, міжвоєнний період для світової культури був складний і неоднозначний. За два десятиліття духовна скарбниця людства збагатилася безцінними культурними скарбами, науковими досягненнями. Культура не змогла вберегти світ від війни, але в цьому була її біда, а не вина.

У світовій історії міжвоєнного періоду, зокрема в практиці соціально-економічних і культурних перетворень, з погляду сьо­годнішнього розуміння подій багато що здається ірраціональним, таким, що не вкладається в поняття здорового глузду, тим більше політичної логіки. І не тільки у вчинках політиків, ай у позиції тих, кого вони зробили співучасниками своїх діянь, нерідко злочинних.

6. Закріплення нового матеріалу завершується співбесідою за такими питаннями: