Середній рівень навчальних знань

- Що передбачав німецький план «Барбароса»?

- В чому полягає значення розгрому німецьких військ під Москвою?

- Назвіть головні битви, які відбулись протягом 1941-1942 років на фронтах Другої світової війни.

Достатній рівень навчальних знань

- Чим, на Вашу думку, можна пояснити відносну легкість перемог німецької армії в СРСР протягом 1941 р.?

- Назвіть основні етапи створення антигітлерівської коаліції.

Високий рівень навчальних знань

- Чому, на Ваш погляд, Японія розпочала воєнні дії проти США, а не проти СРСР?

- Яку відповідальність за трагедію перших місяців війни несе керівництво СРСР та особисто Сталін?

Домашнє завдання:

- повторити матеріал лекції;

- опрацювати рекомендовану літературу по темі;

План заняття

Дисципліна: «Всесвітня історія.»

Тема: «Перебіг Другої світової війни в 1943-1944 роках. Розгортання руху Опору в поневолених країнах.»

Мета заняття:

- навчальна: - розглянути хід головних воєнних операції зазначеного періоду, їхні наслідки на загальний перебіг війни; сутність окупаційного режиму та його наслідки для поневолених країн; причини розгортання, методи боротьби національно-патріотичних сил на території поневолених країн.

розвиваюча: - сприяти формуванню у студентів навичок: історичного мислення, зіставлення; аналізу та узагальнення історичного матеріалу;

виховна:-виховувати у студентів почуття патріотизму, толерантності, поваги до історичного минулого своєї держави.

Вид заняття: лекція.

Тип заняття: вивчення нового матеріалу.

Методи проведення заняття: словесні ( лекція, бесіда);

наочні ( карта; таблиці ).

Методичне забезпечення: - конспект лекції;

• карта «Друга світова війна 1939-1945 рр.»

• тестові завдання.

Література

1.Всесвітня історія: 1914 – 1938 рр.: навчальний посібник для 11 кл.

середньої загальноосвітньої школи / авт.- упорядник Я.М.Бердичевський.- К.: А.С.К., 2001

2.Всемирная история: учебное пособие для 11 кл. сред. общеобраз. школы / авт.: Я.М.Бердичевский, Т.В.Ладыченко, И.Я.Щупак.- Запорожье: Премьер,2000

3.Всесвітня історія: навчальний посібник / Б.М.Гончар, М.Ю.Козицький, В.М.Мордвінцев, А.Г.Слюсаренко.- К.: «Знання»,2001

4.Всемирная история: учебник для вузов / под ред. Г.Б.Поляка, А.Н.Марковой.- М.: ЮНИТИ, 2000

5.Всесвітня історія: Навч. посіб./ Б.М. Гончар, М.Ю. Козицький, В.М. Мордвінцев, А.Г. Слюсаренко.- К.: Т-во «Знання», КОО, 2001

6.Пивовар С.Ф., Слюсаренко А.Г., Стельмах С.П. Всесвітня історія. Новітній період. 1900 – 1997 рр. – К.: «Академія», 1998

7.Полянський П.Б. Всесвітня історія 1914 – 1939 рр.: підручник для 11кл. загальноосв. навч. закладу.- К.: Ґенеза, 2004

8.Щедріна І.Е. Всесвітня історія у схемах і таблицях. 10 – 11 кл.: навч. посібник. – Х.: Видавнича група «Академія», 2001

Хід заняття

1.Організаційний момент:

- привітання студентів;

- підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.

2. Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями, порядком роботи на занятті.

3. Актуалізація опорних знань студентів:

- Назвіть причини Другої світової війни, якими подіями вона розпочалася?

- Які напрями головних ударів Німеччини можна виділити на початковому етапі війни?

- Як можна охарактеризувати події, пов'язані з приєднанням Західної України, Білорусії та інших територій до СРСР. Обґрунтуйте свою думку.

- Виділіть причини невдач Червоної Армії після нападу Німеччини на СРСР.

- Назвіть головні події на фронтах Другої світової війни протягом 1941-1942 років.

- Назвіть головні етапи формування антигітлерівської коаліції, яке значення мало її створення?

4. Коментар відповідей студентів, підведення узагальнюючих висновків.

5. Повідомлення плану заняття та вивчення нового матеріалу згідно теми заняття:

ПЛАН

1. Хід воєнних дій у 1943 році. Тегеранська конференція та її рішення.

2. Розгортання руху Опору на території окупованих держав.

3. Хід воєнних дій у 1944 році. Відкриття Другого фронту.

5.1 1943 р. став переломним у ході Другої світової війни. Збройні сили СРСР завдали рішучих поразок фашистським військам під Сталінградом і на Курсько-Орловській дузі. Англо-американські війська здійснили переможні наступальні дії в Північній Африці. З війни була виведена Італія. Наприкінці року відбулася Тегеранська конференція, де вперше зустрілися Й. Сталін, Ф. Рузвельт і У. Черчілль; її учасники розробили плани наступальних спільних воєнних і дипломатичних дій.

Завершальним етапом боротьби під Сталінградом, що тривала з 10 січня до 2 лютого 1943 р., стала операція "Кільце", мета якої полягала в остаточній ліквідації оточених німецьких військ. Сталінградська битва завершилася капітуляцією 330 тис. фашистських вояків на чолі з фельдмаршалом Ф. Паулюсом. Перемога під Сталінградом сприяла широкому наступу Червоної армії на всіх фронтах: у січні 1943 р. було розірвано блокаду Ленінграда; в лютому — звільнено Північний Кавказ. У результаті осінньо-зимової кампанії 1942/1943 рр. воєнну міць фашистської Німеччини було значно підірвано. Це високо оцінили союзники Радянського Союзу, які навесні 1943 р. значно активізували збройні дії в Північній Африці. На початку травня розпочався наступ англо-американських військ у Тунісі, що завершився повною поразкою німецько-італійських військ в Африці. Це був великий успіх усієї антифашистської коаліції.

Намагаючись знову оволодіти стратегічною ініціативою на Східному фронті, гітлерівське командування розробило план операції для оточення Червоної армії в районі Курська й Орла. Тут з боку Німеччини були задіяні 900 тис. вояків, 1,5 тис. танків, понад 2 тис. літаків; з радянського боку — більш як 1,3 млн. чоловік, 3,4 тис. танків і близько 3 тис. літаків. Це була найбільша танкова битва Другої світової війни, в результаті якої в першій половині липня радянські війська завдали нищівної поразки гітлерівцям. Продовжуючи наступ, радянські війська у вересні звільнили Лівобережну Україну й Донбас, у жовтні форсували Дніпро і в листопаді ціною великих втрат узяли Київ.

Таким чином, були визволені від окупантів значні території СРСР. Разом із тим з осені 1943 р. сталінський режим вчинював жахливі злочини, репресії проти цілих народів Кавказу і Криму. їх було огульно звинувачено у зрадництві й депортовано на Схід. З жовтня 1943 р. до березня 1944 р. були депортовані 93 тис. калмиків, 68 тис. карачаївців, понад півмільйона чеченців і інгушів, 37 тис. балкарців, 183 тис. кримських татар. Одночасно з Криму виселялися болгари, греки, вірмени, громадяни інших національностей. Усе це відбувалося під лицемірні фрази про дружбу народів, про її значення для перемоги над фашизмом.

Влітку 1943 р. війська Англії та США висадилися на Сицілії й почали готуватися до висадки в Південній Італії. При повній деморалізації італійської армії від влади був усунутий Муссоліні, а новий уряд вступив у переговори з англо-американським командуванням про капітуляцію Італії. З вересня Італія капітулювала, що означало початок розпаду фашистського блоку держав і викликало шалену лють Гітлера. До того ж новий уряд Італії оголосив війну Німеччині. У відповідь Гітлер віддав наказ окупувати Апеннінський півострів.

Різко загострилися внутрішні суперечності в країнах — союзницях Німеччини. Народні маси Румунії, Болгарії, Угорщини й Фінляндії виступали за вихід із війни. Під впливом значних перемог союзників у 1943 р. наростає антифашистська боротьба в країнах Європи. Сім держав розривають свої відносини з фашистським блоком. У Швеції перемагає позиція прихильників дотримання суворого нейтралітету у війні. Поволі переорієнтовуються на США та Англію Іспанія, Португалія, Туреччина. В цих умовах політичне і військове керівництва Німеччини робило все для того, щоб попередити розпад блоку, будь-якими засобами примусити країни-сателіти продовжувати війну.

За 5 років війни військово-економічний потенціал країн фашистського блоку значно знизився. Вони не могли змагатися з державами антифашистської коаліції. В 1943 р. СРСР, США та Англія випустили літаків у 3,5 рази, танків і самохідних артилерійських установок — у 6, гармат і мінометів — у 4,6 рази більше, ніж країни фашистського блоку.

З метою подальших узгоджених дій у війні та повоєнному устрою світу в жовтні 1943 р. у Москві було проведено конференцію міністрів іноземних справ США, СРСР і Англії. Учасники конференції обговорили питання про скоріше закінчення війни, відкриття другого фронту у Франції, про вступ Туреччини у війну на боці антифашистської коаліції тощо. В окремій декларації говорилося про необхідність створення міжнародної організації для підтримання загального миру і безпеки.

Московська конференція міністрів іноземних справ підготувала зустріч глав урядів трьох держав — США, Англії і СРСР. Вона відбулася у Тегерані 28 листопада — 1 грудня 1943 р. Після досить гострих дискусій було домовлено про відкриття в травні наступного року другого фронту десантом союзних військ на північному заході та півдні Франції. На цей час Радянський Союз повинен був організувати потужний наступ на радянсько-німецькому фронті, щоб полегшити висадку військ.

Було також домовлено про вступ СРСР у війну проти Японії через три місяці після розгрому фашистської Німеччини.

Були розглянуті питання про майбутнє Німеччини, кордони Польщі, про деякі аспекти майбутньої міжнародної організації безпеки.

І хоч конференція виявила окремі розходження між її учасниками, вона сприяла подальшому зміцненню антифашистської коаліції, її рішучості довести війну до повного розгрому гітлерівської Німеччини.

Таким чином, на кінець 1943 р. провідні країни антифашистської коаліції, володіючи стратегічною ініціативою, за наявності значної переваги у живій силі, військовій техніці й озброєнні, прагнення до погоджених спільних дій мали все необхідне для розгортання широких наступальних дій. Перестала існувати вісь Рим — Берлін, хоча маріонетковий режим Муссоліні з допомогою німецького командування правив Північною Італією.

5.2 В уярмлених фашистськими окупантами країнах Європи з самого початку війни розгорнулася визвольна, антифашистська боротьба. Вона мала різні форми і методи; характеризувалася участю в ній різних верств населення, представників різних політичних партій і організацій, людей різних віросповідань. У країнах фашистського блоку умови для визвольного антифашистського руху були виключно складними. Фашистські і маріонеткові уряди встановили тут терористичний режим і жорстоко придушували будь-яку опозицію. Проте і в цих країнах після поразок фашистських військ у 1943 р. посилилася антифашистська боротьба.

Широкого розмаху антифашистська боротьба набула у Франції, Югославії, Польщі, Чехословаччині, Албанії, Греції, Бельгії, Данії та інших країнах.

Після капітуляції Франції на цей шлях стали сили, що пішли за генералом Шарлем де Голлем, який емігрував до Англії і розпочав об'єднання французів-патріотів. 18 червня 1940 р. він закликав усіх французів до боротьби проти фашизму. Від Черчілля він одержав згоду на формування добровільних збройних сил. Рух Опору на чолі з де Голлем під назвою "Вільна Франція" мав свої організації у Франції та колоніях.

У липні 1941 р. представники від комуністів, соціалістів, християнських демократів, радикал-соціалістів та інших партій започаткували Національний фронт, який поставив завданням вигнання фашистських окупантів з французької території. Створення фронту сприяло розгортанню збройної партизанської боротьби. На літо 1944 р. чисельність загонів франтирерів (партизан) становила 250 тис. чоловік, вони організовували підрив заводів і мостів, пускали під укіс поїзди, убивали окупантів і зрадників.

У травні 1943 р. деголлівці об'єдналися з усіма учасниками Руху Опору та утворили Національну раду, що дало можливість розпочати підготовку повстання. Бійці загонів Опору допомогли англо-американським військам здійснити висадку в Нормандії, звільнити від окупантів значну територію Франції.

В Югославії також діяли дві групи Опору - комуністичні партизанські загони і контрольовані королівським урядом в еміграції загони четників. Восени 1942 р. представники антифашистських організацій і груп утворили єдиний Виконавчий комітет. Антифашистська боротьба югославського народу переросла в національну революцію. Народно-визвольна армія Югославії на чолі з Йосипом Броз Тіто влітку 1944 р. нараховувала 350 тис. бійців. Разом з радянськими військами вона взяла участь у звільненні Югославії.

У Греції також виник Національно-визвольний фронт (вересень 1941 р.), до складу якого увійшли представники Аграрної, Соціалістичної, Комуністичної партій, Союзу народних демократів та інших організацій. Створення єдиного антифашистського об'єднання дало поштовх масовій антифашистській боротьбі. Грецька національно-визвольна армія на кінець 1943 р. налічувала 40 тис. бійців.

Активно діяв Антифашистський національно-визвольний фронт Албанії, який мав 20 тис. бійців. На весну 1944 р. албанські патріоти контролювали значну територію країни.

Антифашистські групи в Польщі почали виникати з весни 1940 р. Польський емігрантський уряд на чолі з Владиславом Сікорським, який перебував у Англії, підписав з СРСР угоду про взаємну допомогу і підтримку у війні проти фашистської Німеччини. На території СРСР формувалися частини польської армії на чолі з генералом Владиславом Андерсом — Армія Крайова. З травня 1942 р. перші загони Гвардії Людової, яка формувалася переважно комуністами, почали збройну боротьбу проти фашистів. Проте досягти об'єднання цих сил не вдалося. Радянський уряд розірвав в квітні 1943 р. відносини з емігрантським урядом, орієнтуючись на комуністів.

У серпні 1944 р. сили емігрантського уряду розпочали проти окупантів повстання у Варшаві. Проте сили сторін були нерівними. СРСР не надав належної допомоги повстанцям. Гітлерівці жорстоко придушили повстання. У грудні 1944 р. було створено прокомуністичний уряд Польщі, що прагнув встановлення у країні соціалістичних порядків.

У Чехословаччині боротьбу проти фашизму очолив емігрантський уряд на чолі з Едуардом Бенешем. Навесні 1942 р. на території країни виникли перші партизанські загони, на території СРСР була сформована чехословацька військова частина. У 1942 р. чеські парашутисти організували вбивство гітлерівського намісника Гейдриха. Особливо бойовий характер мали дії словацьких партизан. Влітку 1944 р. в Словаччині розпочалося збройне національне повстання, що тривало два місяці. У березні 1945 р. було створено Національний фронт чехів і словаків, що значно активізувало партизанську боротьбу на завершальному етапі війни.

Підпільні диверсійні групи в роки війни діяли в Норвегії, Бельгії, Голландії, Данії.

Характерною рисою Руху Опору в Європі було те, що до складу партизанських загонів, диверсійних і розвідувальних груп входили представники різних народів, втікача з концентраційних таборів. Друга світова війна дала могутній поштовх соціальному, визвольному й антиколоніальному руху, що привело до падіння колоніальних імперій, демократизації усіх сторін життя європейських країн.

5.3 Докорінні зміни у воєнно-політичному становищі воюючих сторін на кінець 1943 р. змушували керівництво Німеччини і Японії переглянути плани ведення війни. Задум командування вермахту полягав у тому, щоб радянські війська утримати далі від кордонів Німеччини, відбити вторгнення англо-американських військ у Західну Європу, накопичити сили для наступальних операцій і переможного завершення війни.

Суть японського стратегічного плану полягав у тому, щоб створити безпосередню сферу національної оборони, спрямувати всі сили на зміцнення воєнного потенціалу й організовано зустріти англо-американський контрнаступ. Ставка робилася на ведення затяжної війни.

Стратегічна установка країн антифашистської коаліції полягала в тому, щоб у найкоротші строки досягти беззастережної капітуляції країн гітлерівської осі в Європі, а потім зосередити всі сили для досягнення в максимально короткий строк капітуляції Японії.

Для радянських військ першочерговим завданням було звільнення своєї території від окупантів. Уже в січні 1944 р. першою серед наступальних операцій був наступ під Ленінградом і Новгородом, в результаті якого була повністю ліквідована блокада Ленінграда. Після успішних операцій на Правобережній Україні взимку та навесні 1944 р. практично була звільнена вся територія України.

Після тривалої і ретельної підготовки 6 червня 1944 р. на узбережжя в Нормандії була здійснена висадка англо-американських військ. Так відбулося відкриття Другого фронту. Тільки в ніч на 6 червня на основні позиції противника 1136 англійських бомбардувальників скинули 5267 тонн бомб, а 1083 американських — 1763 тонн. У висадці повітрянодесантних військ брали участь 2395 літаків і 847 планерів. За декілька днів союзники захопили смугу узбережжя завдовжки 80 км і 13 - 18 км завглибшки.

Успішній висадці сприяли ретельна підготовка, секретність операції, сподівання німців на десант через протоку Па-де-Кале тощо. В цей час гітлерівське командування вперше застосувало проти Англії нову зброю: літаки-снаряди ФАУ-1. На плацдарм союзників у Нормандії були кинуті значні сили фашистських військ, техніки і авіації, проте вони не могли призупинити наступ союзників. Наприкінці липня англо-американо-канадські війська перейшли в наступ, прорвали оборону німців, захопили ряд важливих позицій. Була звільнена значна територія Франції.

У середині серпня союзні війська розпочали висадку в Південній Франції. Із завойованих плацдармів розпочався наступ на німецькі позиції для з'єднання з північним контингентом союзних військ, що відбулося на початку вересня 1944 р. В результаті утворився єдиний фронт союзних військ у Франції і полегшився їх наступ до кордонів Німеччини. Тим часом у Парижі було проголошено про початок діяльності тимчасового уряду Французької республіки.

Радянські війська восени 1944 р. спільно з Національно-визвольною армією Югославії звільнили Белград. Фашистські війська стали залишати Грецію й Албанію.

Таким чином, СРСР домігся поставленої Сталіним мети — утвердився на Балканах і Дунаї, чого так побоювався Черчілль. На півночі Європи наприкінці жовтня радянські війська вступили на територію Норвегії.

Німецьке командування в кінці 1944 р. підготувало значний контрнаступ на Західному фронті в районі Арденн. У разі успіху наступу керівництво фашистської Німеччини сподівалося на переговори з союзниками про сепаратний мир. Командування союзних військ не очікувало такого сильного наступу й опинилося у досить скрутному становищі. Проте за домовленістю Черчілля і Сталіна на початку січня 1945 р. 150 дивізій Червоної армії перейшли в наступ проти німецьких військ на Східному фронті. Це примусило німецьке командування перекинути частину військ із Західного на Східний фронт і дало змогу стабілізувати союзникам свої позиції.

У результаті цього наступу, до якого війська не були достатньо підготовлені, Сталін намагався якомога швидше захопити Будапешт і Берлін, щоб мати досить козирів у повоєнних територіальних суперечках зі своїми союзниками.

Значних успіхів досягли союзники на Середземноморському театрі дій. Вони зайняли більшу частину Італії, майже повністю розгромили воєнно-морські сили Німеччини і звели нанівець судноплавство противника на цьому театрі дій. На Тихоокеанському театрі союзники оволоділи важливими японськими стратегічними базами на Філіппінах, у Новій Гвінеї, на багатьох островах, порушили комунікацію Токіо — Сінгапур, тобто була підірвана воєнно-морська і повітряна міць Японії. В Атлантичному океані також було ліквідовано панування німецького флоту.

За таких умов активізувалася опозиція проти Гітлера у вищих колах німецького офіцерства, серед інтелігенції, у дипломатичних і державних службах, що готувала на нього замах. Згідно з планами владу в Берліні, Парижі, Брюсселі й Відні мали захопити опозиційні генерали та офіцери. 20 липня 1944 р. в ставці Гітлера у Східній Пруссії була підірвана бомба, але для Гітлера це обійшлося кількома незначними пораненнями.

Наближення поразки країн гітлерівської коаліції активізувало розробку програми повоєнного устрою світу відповідно до рішень Московської конференції міністрів закордонних справ 1943 р. 21 серпня — 28 вересня 1944 р. на віллі Думбартон-Окс (м. Вашингтон) відбулася конференція представників Англії, СРСР і США, де обговорювалося питання про створення Організації Об'єднаних Націй.

Отже, 1944 р. союзні війська на різних театрах воєнних дій успішно здійснили ряд наступальних операцій, досягли більшої узгодженості своїх дій. Збройні сили Німеччини не змогли зірвати висадку союзників у Північній і Південній Франції. Були звільнені від фашистської окупації ряд країн Європи, повністю територія СРСР. Почав розпадатися фашистський блок країн. Поразка військ фашистської Німеччини та її сателітів у Європі різко погіршила воєнно-політичне становище Японії, яка планувала з допомогою Німеччини виграти війну.

Однак серед учасників антифашистського блоку дедалі чіткіше стали виявлятися розходження, що виходили з різних державних інтересів і різних соціально-політичних систем.

6. Закріплення нового матеріалу завершується співбесідою за такими питаннями: