3. Актуалізація опорних знань студентів:

- Схарактеризуйте причини Другої світової війни? Назвіть країни, втягнуті у війну на її початковому етапі.

- На яких фронтах тривали воєнні дії, схарактеризуйте головні битви, що сталися на цьому етапі війни?

- Окремі історики вважають, що СРСР вступив у війну не 22 червня 1941 року з нападом Німеччини, а 17 вересня 1939 року. Чи згодні Ви з такою точкою зору?

4. Коментар відповідей студентів, підведення узагальнюючих висновків.

5. Повідомлення плану заняття та вивчення нового матеріалу згідно теми заняття:

ПЛАН

1. Напад Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції.

2. Хід воєнних дій на радянсько – німецькому фронті. Причини поразки радянських військ на початку війни.

3. Воєнні дії на інших фронтах Другої світової війни в 1941-1942 роках.

4. Окупаційний режим в поневолених країнах.

5.1 Переконаність радянського керівництва у непорушності німецько-радянської дружби дуже дорого обійшлася СРСР. І хоча до війни інтенсивно готувалися обидві сторони, ініціатива залишилася за Німеччиною. Народ СРСР було дезінформовано заявами, в яких спростовувалися чутки про очікувану війну між СРСР і Німеччиною. З метою нападу на СРСР було розроблено план «Барбаросса», який був остаточно затверджений в грудні 1940 р. План передбачав розгром Радянського Союзу в ході «блискавичної війни», яку планувалося завершити за 7-8 тижнів і дійти до Волги. Для цього було зосереджено 190 дивізій, 2/3 повітряних сил та більшість флоту. Планувалось нанести одночасно три головних удари:

- група армій «Північ» наносить удар на Прибалтику і далі на Ленінград;

- група армій «Центр» наносить удар по Білорусії і далі на Москву. Саме цей напрям став головним, де було зосереджено більшість військ;

- група армій «Південь» повинна була знищити військові формування в Україні і далі просуватись на Кавказ.

Вранці 22 червня 1941 р. тисячі гармат німецького вермахту звалили тонни смертоносного матеріалу на прикордонні застави, штаби, вузли зв'язку, аеродроми і райони розташування частин Червоної армії. На величезному фронті від Балтики до Чорного моря на схід розпочався наступ підготовлених, технічно озброєних військ.

Друга світова війна вступила в новий період.

Правлячі кола Англії та США розуміли, що після розгрому СРСР Німеччина зможе завдати удар і по їхніх країнах. 22 червня 1941 р. прем'єр-міністр Англії Уїнстон Черчілль, а 24 червня президент США Франклін Рузвельт проголосили про рішучість своїх країн підтримати Радянський Союз в його війні проти Німеччини.

• 12 липня між Москвою і Лондоном була підписана угода про спільні дії у війні проти Німеччини. У цей же час були підписані угоди радянського уряду з емігрантськими урядами Польщі і Чехословаччини, відновлені дипломатичні відносини з емігрантськими урядами Бельгії та Норвегії.

• 14 серпня 1941 року зустріч лідерів США та Британії, на які було узгоджено план спільних дій. Підсумком зустрічі стало підписання Атлантичної хартії. 24 вересня до Атлантичної хартії приєднався СРСР;

• 29 вересня – 1 жовтня 1941 року у Москві відбулась конференція за участю 3-х країн «великої трійки». Обговорювалося питання воєнно – економічної допомоги СРСР, зокрема про поставки зброї. США поширили на Радянський Союз дію закону про ленд-ліз, надали йому значний кредит.

• 1 січня 1942 року у Вашингтоні була підписана Декларація Об’єднаних Націй, яку підписали представники чотирьох країн (+ Китай) та ще 22 держави. Згодом до неї приєдналися ще ряд країн. Декларація засвідчувала прагнення всіх держав вжити заходів для розгрому фашистських держав.

5.2 Практично за два тижні нацистські війська просунулися на північно-західному напрямку на 500 км, на західному — на 600 км, на південно-західному — на 350 км. За три тижні війни радянські війська втратили близько 1 млн. солдат і офіцерів (із 170 дивізій на початку війни 28 були знищені повністю, ще 70 мали до половини втрат); 3,5 тис. літаків, 6,5 тис. танків, 20 тис. гармат і мінометів. На середину липня 1941 року були окуповані Литва, Латвія, більша частина України, Білорусії та Естонії, західні області Росії.

30 червня 1941 року був створений Державний Комітет Оборони, який очолив Сталін. Цей орган зосередив у своїх руках всю повноту влади в країні.

Основні операції на початковому етапі війни:

• Група армій «Північ», прорвавши оборону радянських військ, заволоділи Естонією і 8 вересня почали загрожувати Ленінграду, перерізавши всі сухопутні комунікації, що пов’язували місто з країною. Почалася майже 900-денна блокада міста.

• Група армій «Центр» з 10 липня почала наступ на Смоленськ, їм протистояли значно менші по чисельності і гірше озброєні війська Західного фронту. 10 серпня завдяки танковим ударам, місто було захвачено і відкрито шлях до Москви.

• На середину липня 1941 року група армій «Південь» вийшла до Дніпра і з 11 липня почалася оборона Києва. Місто захищав Південно – Західний фронт. Двома головними ударами німецькі війська закріпилися на лівому березі Дніпра і 15 вересня замкнули кільце оточення, в якому опинився весь П – З фронт. Лише 19 вересня було прийнято рішення залишити Київ, що призвело до взяття в полон понад 665 тис. чол.. П – з фронт був фактично знищений. З 5 серпня по 16 жовтня тривала оборона Одеси, після чого війська з бойовою технікою та матеріальними цінностями евакуювалися в Крим.

• Головною битвою цього етапу радянсько – німецького протистояння стала битва за Москву. 30 вересня німецькі війська перейшли в наступ. 15 жовтня один з гітлерівських загонів був зупинений лише в 15 км від Москви. Але зосередивши всі сили, війська Червоної Армії силами 3 фронтів 5 грудня перейшли у контрнаступ і до кінця січня відкинули ворожі війська на 150-200 км від Москви, ліквідувавши загрозу для столиці.

Ця битва мала велике значення, оскільки, поклала край сподіванням на блискавичну війну проти СРСР, це була перша крупна поразка Німеччини з початку війни. Під час битви за Москву гітлерівці втратили 38 дивізій , що в кілька разів більше ніж під усіх кампаній в Західній Європі.

В січні розпочались спроби наступальних дій на інших ділянках фронту, але непідготовлені як слід, вони призвели до трагічних наслідків. Особливо важкими були наслідки наступу під Харковом. У травні 1942 р. було оточені війська чисельністю понад 240 тис. чол.. Також невдало завершилась спроба визволити Кримський півострів, висадивши десант в районі Керчі. В результаті 4 липня завершилась оборона Севастополя, яка тривала з 30 жовтня і весь Крим був захоплений фашистами. Стратегічна ініціатива знову перейшла до Німеччини та її союзників.

Разом з тим гостро стало питання про відкриття другого фронту. Його відсутність дала можливість Німеччині влітку 1942 р. зосередити на радянсько-німецькому фронті 178 дивізій і 8 бригад; 29 дивізій і 12 бригад відправили її союзники. Німецьке командування вирішило розпочати наступ на Сталінград і Кавказ, щоб перетнути найважливіші комунікації СРСР, позбавити його хліба і нафти, забезпечити Німеччину сировиною і продовольством. Після цього передбачалося завдати нищівного удару по Москві з півдня й завершити війну. Реалізуючи цей план, німецьким військам вдалося захопити райони Дону і підгір'я Кавказу. Це був пік наступу військ гітлерівської Німеччини і її союзників на території СРСР. На півночі радянсько-німецького фронту тривала блокада Ленінграда. Радянські війська опинилися в надзвичайно складному становищі.

Значення радянсько-німецького фронту розуміли союзники СРСР, його успіхи у війні з Німеччиною, на їхню думку, визначали воєнне становище не лише в Європі. США і Англія збільшили постачання в СРСР через Мурманськ і Архангельськ, Іран і далекосхідні порти військової техніки.

Причини поразки радянських військ на початку війни:

- фактор раптовості нанесення першого удару (довгий час виключалася сама можливість війни проти СРСР з боку Німеччини, навіть коли стало ясно що напад неминучий, більшість військ не вдалося привести в бойову готовність; Сталін довгий час не вірив в те, що Гітлер нападе на СРСР саме в 1941 році (до капітуляції Британії).

- репресії серед командних кадрів (в результаті тотальних репресій некомплект командних кадрів складав від 20 до 33 %, репресовано понад 60 тис. чол., з 733 командирів найвищого рангу репресовано 579, з 5 маршалів – 3. Лише 7% командирів мали вищу воєнну освіту, а 37 не пройшли навіть повного навчання у середніх закладах.

- воєнна доктрина базувалася на веденні війни на чужій території, тому обороні країни приділялося значно менше уваги, а війська виявилися не готовими саме до такого роду боїв.

- помилковість у визначенні головного напряму удару, яким вважався з початку війни південний, а головні сили були зосереджені на центральному.

- не завершено переозброєння військ (на 80% зброя була застарілих зразків, сучасна тільки запускалася у масове виробництво, або існувала в дослідних зразках.

- на боєздатності армії позначилася загальна атмосфера, що панувала в країні: загальна недовіра, боязнь брати ініціативу на себе призводило до неможливості приймати швидкі рішення. Тим більше, що Сталін який приймав найважливіші рішення в перші дні фактично був недоступний.

5.3 У час розпалу німецького наступу під Москвою правлячі кола Японії розпочали війну проти США. 7 грудня 1941 р. з'єднання військово-морського флоту атакувало американський флот на базі Перл-Харбор, де останній втратив значну частину кораблів. Через три дні японська авіація знищила тихоокеанську ескадру Великої Британії. У грудні 1941 — березні 1942 р. Японія окупувала Бірму, Індонезію, Малайю, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, тобто захопила колоніальні володіння США, Англії і Голландії.

11 грудня війну США оголосили Німеччина та Італія. Все це значно розширило театр воєнних дій.

До кінця 1941р. повну перевагу в Тихоокеанському регіоні мали японські війська, захопивши території з загальним населенням 150 млн. чол. Але 3 1942 року ініціатива поступово переходить до британо – американських військ, які в червні 1942 року в ході морської битви біля о. Мідуей японцям було завдано великої поразки (знищено 5 з 10 авіаносців та велику кількість літаків морської авіації). Після невдалої спроби закріпитися на Соломонових островах поблизу Австралії в лютому 1943 року, корінний перелом в цьому регіоні завершився.

Поразка італійців в Африці, змусила німецьке командування в лютому 1941 року перекинути корпус генерала Роммеля. Через два тижні війська вже підійшли до кордону з Єгиптом і зав’язалися бої за фортецю Тобрук. В червні 1942 року після запеклих боїв фортецю було захоплено і відкрито шлях до Каїру. В цій ситуації британці перекинули війська під командуванням генерала Монтгомері.

Зосередивши в Північній Африці значні військові сили, маючи перевагу в танках, артилерії та авіації, у жовтні 1942 р. англійські війська перейшли в наступ і в битві під Ель-Аламейном досягли значної перемоги. Цим самим було досягнуто корінного перелому в боях за Північну Африку.

5.4 Ще задовго до початку війни Гітлер не приховував своїх планів встановлення "нового порядку", який передбачав територіальний переділ світу, поневолення незалежних держав, винищення цілих народів, встановлення світового панування.

Крім народів Австрії, Чехословаччини і Албанії, які стали жертвами агресії ще до початку війни, на літо 1941 р. фашисти окупували Польщу, Данію, Норвегію, Бельгію, Голландію, Люксембург, значну частину Франції, Грецію та Югославію. Німеччина одержала під свій контроль величезний геополітичний простір. Азіатський союзник Гітлера — мілітаристська Японія — окупувала деякі райони Китаю та Індокитаю.

"Новий порядок", що спирався на багнети, підтримували і профашистські елементи окупованих країн — колабораціоністи.

До складу Рейху були включені Австрія, Судетська область Чехословаччини, Сілезія і західні області Польщі, бельгійські округи Ейпен і Мальмеді, Люксембург, французькі провінції Ельзас і Лотарингія. Від Югославії до Рейху відійшли Словенія, ІІІтірія. Ще до війни була створена маріонеткова Словацька держава під егідою фашистської Німеччини, а Чехія і Моравія перетворені на фашистський протекторат.

Значні території дістали і союзники Гітлера: Італія — Албанію, частину Франції, Греції, Югославії, Болгарія контролювала Добруджу, Фракію, до Угорщини увійшли землі від Словаччини, Чехії, Румунії та Югославії.

Як правило, в окупованих країнах формувалися маріонеткові уряди з колабораціоністських елементів. Проте не скрізь вдавалося створити такі уряди. Так, у Бельгії і Голландії агентура німецьких фашистів була досить слабкою для утворення таких урядів. Після капітуляції Данії її уряд слухняно виконував волю окупантів. З деякими "союзними" державами (Болгарія, Угорщина, Румунія) були встановлені фактично васальні відносини. Вони за безцінь збували в Німеччину свою аграрну продукцію і сировину в обмін на дорогі вироби промисловості.

У подальшому держави фашистського блоку мали намір змінити існуючий на той час розподіл колоніальних володінь: Німеччина прагнула повернути собі англійські, бельгійські та французькі колонії, які втратила після поразки у Першій світовій війні, Італія — заволодіти Середземномор'ям та Близьким Сходом, а Японія — встановити контроль над усією Південно-Східною Азією та Китаєм.

Найбільш жорсткий фашистський "порядок" встановлювався в країнах Східної та Південно-Східної Європи, оскільки слов'янським народам передбачалася участь рабів німецької нації. Був розроблений план «ОСТ» який передбачав знищення більшості населення слов’янських країн(від 30 до 85 %) та заселення їх німцями. Відповідно до імперської політики більшість робіт, що є простими, другорядними, примітивними, мала виконуватися не німцями, а виключно особами, які були так званими допоміжними народами (наприклад слов'янами). Керуючись цим принципом, нацисти вивозили до Німеччини на рабську працю тисячі людей. На травень 1940 р. у Німеччині перебувало 1,2 млн. іноземних робітників, у 1941 р. — 3,1 млн., у 1943 р. — 4,6 млн.

По всій окупованій території створюються концентраційні табори, через які протягом війни пройшли до 18 млн чол.., з яких 12 млн були знищені. Широко використовувалася система масових екзекуцій, що тримати народ у покорі: Хатинь у Білорусії, Лідице у Чехословаччині, Орадур у Франції. Загалом жертвами геноциду стали майже половина з загальної кількості загиблих у роки війни (65 млн чол..)

З літа 1942 р. нацисти в усіх окупованих країнах перейшли до масового і систематичного знищення євреїв (холокост, жертвами якого стали понад 6 млн чол.).. Люди єврейської національності повинні були носити розпізнавальні знаки — жовту зірку, їм було закрито доступ в театри, музеї, ресторани і кафе, вони підлягали арештам, відправці в табори смерті.

Нацизм як ідеологія був відвертим, цинічним запереченням усіх прогресивних цінностей, що виробило людство за свою історію. Він насаджував систему шпіонажу, доносів, арештів, катувань, створював жахливий апарат репресій і насильства над народами. Або змиритися з цим "новим порядком" у Європі, або стати на шлях боротьби за національну незалежність, демократію і соціальний прогрес — така була альтернатива, що постала перед народами окупованих країн.

6. Закріплення нового матеріалу завершується співбесідою за такими питаннями: