3.2. Мови германських народностей IV–хv ст.

Англійська мова.

В історії англійської мови виокремлюють 3 періоди:

1) давньоанглійський (англосаксонський) – від перших писемних пам’яток (кін. VII ст.) до кін. XI ст.

2) середньоанглійський – XII–XV ст.

3) новоанглійський з XVI ст. до нашого часу. Вирізняють ранньо-новоанглійський період – з XVI ст. до середини XVIII ст.

Відмітною рисою давньоанглійської мови є синтетична будова, коли основним граматичним засобом вираження синтаксичних відносин між словами є флексія, а порядок слів має другорядне значення. Лексичний склад мови представлений переважно германськими словами, більшість з яких (85%) згодом зникла. Значна їх частина індоєвропейська за походженням, отже мала відповідники в інших мовах. Запозичення в цей період малопоширені. Це латинські слова, що перейняли германці під час військових та торгівельних контактів з Римом (перший прошарок латинських запозичень), або слова, пов’язані з релігією та навчанням в епоху християнізації Англії (другий пласт латинських запозичень).

Писемні пам’ятки давньоанглійського періоду свідчать про існування на території Британії 4 діалектів: нортумбрійського (північного), мерсійського (центрального), вессекського (південно-західного) та кентського (південно-східного).

Пишучи рідною мовою, з кінця VII ст. англосакси починають використовувати латинський алфавіт, який з’явився в них завдяки ірландським місіонерам. Перші монастирі виникли на території Нортумбрії. Одним з найбільш відомих вчених того часу був Беда Високоповажний (673–735 рр.). Серед значної кількості його творів найбільш відомим є “Церковна історія англійського народу”, написана латиною і згодом перекладена давньоанглійською. Пам’ятка розповідає про англосаксонське завоювання та про розвиток невеликих королівств, що утворилися в Англії в ті часи. Твір також представляє агіографію, тобто в ньому містяться історії про святих та чудеса, які свідчать про милість Божу. На нортумбрійському діалекті був також здійснений переклад Євангеліє та написаний гімн монаха Кедмона (658–680 рр.). У ньому розповідається про те, як Кедмон, малограмотний вівчар, який працював у монастирі Вітбі, отримав чудовий дар складання віршів, постригся в ченці та став засновником християнської поезії. З вісімнадцяти напіврядків поеми вісім містять епітети, які прославляють Бога.

На вессекському діалекті збереглися наступні писемні пам’ятки: “Англосаксонська хроніка” (з VII ст.); переклади короля Альфреда (IX ст.): “Турбота пастиря” (Cura Pastoralis), “Всесвітня історія” іспанського монаха Оросія, “Розрада філософії” римського філософа Боеція; до Х ст. належать твори абата Ельфріка; ХІ ст. – проповіді Вульфстана.

“Англосаксонська хроніка” – це збірка найдавніших літописів, де змальовані події починаючи з римського завоювання і закінчуючи 1154 роком. Загалом збереглося дев’ять манускриптів, розходження між якими є доволі значними, особливо це стосується опису більш пізніх історичних подій. Хроніку почали створювати при королі Альфреді. Найвідомішими анналами є “Паркерівська хроніка”, яка закінчується 891 роком та “Петерборзька хроніка”, в якій описуються події від початку норманського завоювання до 1154 року. Перше друковане видання “Англосаксонської хроніки” датують 1692 роком, тоді вона дістала назву Chronicum saxonicum. Перший переклад англійською мовою був здійснений Р.Інгремом у 1823 р.

Мерсійський діалект представлений перекладом Псалтиря (ІХ ст.), глосами (VIII ст.), церковними гімнами.

На кентському діалекті зафіксовані переклад псалмів та юридичні документи.

Поетичні твори неможливо віднести до певного діалекту. Припускають, що вони написані на одному з англських діалектів, та згодом переписані вессекським переписувачем. Серед поетичних пам’яток найвідомішими є епічна поема “Беовульф” (VII – поч. VIII ст.), ліро-епічні вірші “Мандрівник”, “Плач Деора”, “Мореплавець”, поеми монаха Кюневульфа “Єлена”; “Юліана”, “Андрій”; поема “Юдиф” тощо.

“Беовульф” є найдавнішою поетичною пам’яткою, написаною давньоанглійською мовою. Проведений лінгвістичний аналіз доводить, що поема спочатку створена на мерсійському діалекті, проте дійшла до наших часів у переписаному на вессекський діалект манускрипті Х ст. У 1731 р. манускрипт був серйозно пошкоджений вогнем, унаслідок чого значна кількість рядків і слів поеми були втрачені. В поемі описані події, що мають відношення до германських предків англосаксів племен данів та гаутів. Розповідаються подвиги легендарного Беовульфа, який визволяє сусідній народ данів від потвори Гернделя, а в похилому віці рятує власний народ гаутів від жорстокого дракона, який спричинив його смерть.

Німецька мова. Традиційна періодизація німецької мови, запропонована Якобом Гріммом (“Німецька граматика”), включає три основних періоди: 1) давньоверхньонімецький (VIII–XI ст.); 2) середньо-верхньонімецький (сер. XI – сер. XIV ст.); 3) нововерхньонімецький (з сер. XIV ст.). В останньому періоді виокремлюють ранньоново-верхньонімецький: середина XIV–XVI ст.

Давньоверхньонімецька мова розвинулася з племінних мов західно-германських племен, які оселилися в східних областях Франкської держави. Основні діалекти періоду представлені в Табл. 2.

Таблиця 2