Германські приголосні

приголосні

лабіальні

дентальні

велярні

зімкнені

p

b

t

d

k

g

фрикативні

f

þ

s [z]

χ

[h]

сонорні

m

n

w

r

l

y

Германські приголосні відрізняються від спільноіндоєвропейських особливим консонантизмом, тобто системою приголосних, які виникли в результаті першого пересуву приголосних (слід за Я.Гріммом). Пересув приголосних стосується індоєвропейських зімкнених приголосних – велярних (k, g, gh), дентальних (t, d, dh), лабіальних (p, b, bh). Окремі закономірності розвитку германських приголосних були відкриті ще Р.Раском (1818), проте Я.Грімм представив їх як систему взаємопов’язаних фактів (1822). Суть першого пересуву приголосних полягає в зміні зімкненими приголосними в германських мовах типу артикуляції. Датування першого пересуву приголосних має значні труднощі. Вважають, що цей процес відбувся задовго до виникнення писемності, але не пізніше ніж І ст. н.е. Його закінчення більшість вчених датують кін. V – поч. VI ст. н.е. Індоіранські, балтійські, слов’янські мови також зазнавали змін у системі консонантизму.

Перший пересув приголосних складається з трьох актів, кожен з яких стосується певної групи приголосних.

І. Індоєвропейські зімкнені дзвінкі аспіровані перетворилися на германські спіранти b‾,, ð, g, g^w, а потім розвинулися у відповідні проривні b, d, g. Напр.:

bh> b	скр. bhrātā ‘брат’, лат. frāter	гот. broþar, двн.-англ. brōðor, двн.-ісл. broðir;
dh> d	скр. mádhyas ‘середній’, лат. medius	гот. midjis, двн.-англ mid, двн.-сакс. middi;
gh> g	і.-є.*ghostis ‘чужинець’, лат. hostis	гот. gasts, двн.-ісл. gestr, двн.-сакс., двн.-в.-нім. gast, двн.-англ. giest;
g^wh >g^w	і.-є.*seŋgwh ‘звучати’	гот. siggwan ‘співати’, двн.-англ. singan, двн.-в.нім. singan, двн.-ісл. syngva.

ІІ. Індоєвропейські дзвінкі неаспіровані b, d, g, g^w перейшли в германські глухі зімкнені p, t, k. Напр.:

b> p	лат. slābnas, рос. слабый	гот. slēpan, двн.-англ. slæpan, двн.-сакс. slapan;
d>t	двн.-інд. vidā ‘знання’, скр. védmi, лат. video, укр. відати	гот. witan, двн.-англ., двн.-сакс. witan, двн.-ісл. vita, двн.-фр. wita;
g> k	лат. ego ‘я’, грец. egóō	гот. ik, двн.-англ. ic, двн.-ісл. ek;
g^w> k^w	двн.-інд. gadáti ‘він каже’	гот. qiþan, двн.-в.-нім. quedan, двн.-фр. quetha, двн.-сакс. quethan.

ІІI. Індоєвропейські зімкнені глухі p, t, k, k^w перетворилися в германських мовах на глухі щілинні f, þ, h, h^w:

p > f	скр. aparam ‘після’	гот. afar ‘потім’, двн.-ісл. afar;
t > þ (th)	грец. μετά ‘між’	гот. miþ, двн.-фр. mith, двн.-сакс. mið;
k >h	і.-є. *kle-p, грец. κλέπτω, лат. clepo ‘красти’	гот. hlifan;
k^w> h^w	двн.-інд. kas, лат. quis, лит. kas	гот. lυo, двн.-сакс. hwē, двн.-англ., двн.-фр. hwā, двн.-в.нім. hwer.

Отже, усі зімкнені приголосні зазнали пересуву, окрім фрикативного s. Винятки становлять такі випадки:

1) індоєвропейські глухі зімкнені не перетворюються на щілинні, якщо їм передує зімкнений s. Напр.:

st>st лат. est ‘є’, гот. ist;

sp>sp лат. spuere ‘плювати’, гот. speiwan;

sk>sk лат. scindere ‘рвати’, гот. skaidan.

2) У сполучені двох зімкнених перший зімкнений стає щілинним, а другий залишається зімкненим:

pt> ft лат. captus ‘схоплений’, гот. hafts ‘наділений чимось’;

kt> ht лат. octo ‘вісім’, гот. autau.

Основними концепціями, що пояснюють причини першого пересуву приголосних є:

1. Психологічна теорія (Я.Грімм). Пересув пов’язаний зі схильністю германців до зміни місць проживання. Дзвінкі (слабкі) звуки перетворювалися на глухі (сильні) як прояв сміливості й гордості давніх германців.

2. Географічна теорія (Г.Мейер, Г.Остхоф). Зміна артикуляції спричинена особливостями проживання давніх германців у гірських районах Скандинавії.

3. Теорія субстрату (А.Мейє). Пояснює пересув приголосних впливом переможеної мови “субстрату” на мову, що перемогла. Народи, які прийняли й засвоїли той індоєвропейський діалект, що йому пізніше судилося стати германською мовою, зберегли свої попередні артикуляційні навички й тенденції.

4. Теорія “найменшого зусилля” (Дж.Ципф). Вважається, що при збільшенні частоти вживання фонеми зменшується її “складність”, фонема як наслідок змінюється й перетворюється на іншу. Отже, збільшення кількості зімкнених призвело до їх пересуву (дзвінкі перейшли в глухі). Однак саме поняття ‘складність’ не завжди піддається чіткому визначенню.

5. Глотальна теорія (В.В.Іванов, Т.Гамкрелідзе). На думку прихильників цієї теорії, найбільш архаїчними системами приголосних є системи в германських мовах, вірменській і хетській. У германських мовах відбувся лише другий (верхньонімецький) пересув приголосних.

Зіставивши індоєвропейські та германські форми, вчені помітили винятки з першого пересуву приголосних. Їх пояснив датський науковець Карл Вернер у 1877 р. (закон Вернера). Дослідивши чергування наголосу, він сформулював таке правило: індоєвропейським глухим проривним p, t, k, усередині слова після ненаголошеного складу або в кінці слова після голосного в германських мовах відповідали дзвінкі проривні – b, d, g. Напр.:

t>d	скр. pitár, грец. πατήρ, лат. păter, укр. батько	гот. fadar, двн.-англ. fæder, двн.-фр. feder, двн.-сакс. fadar, fader, двн.-в.-нім. fadar;
k>g	скр. daçát, грец. δεκάς, лат. decem, укр. десяток	гот. tigjus, двн.-ісл. tigr, двн.-англ. -tig, двн.-в.-нім. -zug;
p>b	скр. saptá, грец. επτά, лат. septem	гот. sibun, двн.-в-нім. siban;

Отже, після перенесення наголосу на кореневий склад, дзвінкі, що виникли за законом Вернера, фонологізувалися (фонологізація – закріплення ознаки, яка виникла в певній позиції, тобто на алофонному рівні). Після фонологізації певні фонеми внаслідок одзвінчення якісно змінилися. Так, індоєвропейський фрикативний s при подзвінченні за законом Вернера модифікувався в германських мовах у дзвінкий *z, а потім (за винятком готської) у позиції між голосними перетворився на r. Це явище відоме в лінгвістиці як закон ротацизму. Напр.: лит. custos‘сторож’, гот. huzd ‘скарб’, двн.-англ. hord, двн.-сакс. hord, horth, двн.-сакс. hort.

Найяскравіше чергування за законом Вернера представлене в системі форм германських сильних дієслів. У формі однини претериту, що відповідає індоєвропейському перфекту з наголосом на кореневому складі, виступає глухий щілинний f, th, h, s. Для форми множини претериту й дієприкметника ІІ, які в спільногерманській мали наголос на закінченні, характерним є дзвінкий проривний b, d, g, *z/r. Напр.:

‘вибирати’	інфінітив	мин. ч. одн.	мин. ч. мн.	дієприкм. ІІ
двн.-англ.	cēosan	cēas	curon	coren
двн.-в.-нім.	kiosan	kōs	kurum	gikoran
двн.-сакс.	kiosan	kōs	kurun	gikoran
двн.-ісл.	kiósa	kaus	kørom	kørenn

Другий (верхньонімецький) пересув приголосних є особливістю давньоверхньонімецької мови. Зміни стосуються шести глухих і дзвінких зімкнених.

1. Германські глухі зімкнені t, p, k, після голосних перетворилися на відповідні глухі спіранти z,z,, ff, h(h). Напр.:

t> z,z,	гот. itan, двн.-сакс., двн.-англ. etan	двн.-в.-нім. e z,z,an ‘їсти’;
p>ff	гот. greipan, двн.-сакс., двн.-англ. grîpan	двн.-в.-нім. grîfan ‘схопити’;
k>h(h)	гот. brikan, двн.-сакс., двн.-англ. brekan	двн.-в.-нім. brehhan ‘ламати’.

2. Глухі германські t, p, k на початку слова, після приголосних (l, m, n, r) або при наявності подвоєння (довготи) переходять у відповідні африкати z (zz), pf (ph), (k)ch [kχ]. Напр.:

t>z(zz)	гот. twai, двн.-англ. twē, двн.-фр. twêne	двн.-в.-нім. zwei ‘два’;
p>pf(ph)	гот. hilpan, двн.-англ. helpan двн.-фр. helpa	двн.-в.-нім. helphan, helpfan ‘допомагати’;
k>(k)ch	гот. drigkan, двн.-англ. drinkan	двн.-в.-нім. (південні діалекти) trinchan ‘пити’.

3. Дзвінкі зімкнені d, b, g перейшли у відповідні глухі t, p, k. Напр.:

d>t	гот. dauhtar, двн.-англ. dohtar, двн.-фр. dochter	двн.-в.-нім. tohtar ‘дочка’;
b>p	гот. bairan, суч.-англ. bear	півд.-нім. peran ‘нести’;
g>k	гот. gast, двн.-англ. gast	півд.-нім. cast ‘гість’.

Виключення з другого пересуву приголосних становлять групи приголосних sk, sp, st, tr, ht, ft, в яких глухі зімкнені t, p, k залишилися без змін.

Припускають, що другий пересув почався приблизно у V–VI ст. н.е. задовго до появи писемності. Цей процес поширювався нерівномірно з півдня на північ. Повністю пересув відбувся в південнонімецьких (баварському та алеманському) діалектах. У середньоверхньонімецьких (франкських) діалектах інтенсивність пересуву слабшає з просуванням на північ. Це явище зовсім не позначилося на нижньонімецьких діалектах, що дозволяє розмежувати нижньонімецьку та верхньонімецьку області (‘лінія Бенрата’: Дюсельдорф на Рейні – Магдебург на Ельбі – Франкфурт на Одері).

Третій (датський) пересув приголосних полягав у тому, що колишні глухі проривні p, t, k, на початку слова перед ненаголошеною голосною в сучасній датській мові зазнають сильної аспірації. Водночас колишні дзвінкі b, d, g, є слабкими (ненапруженим, глухими). Напр: дат. pa ‘на’, ti ‘десять’, ko ‘корова’ (початкові приголосні сильно аспіровані). В словах bil ‘авто’, dum ‘дурний’, gal ‘божевільний’ – початкові приголосні глухі.