Розділ 9. Давньогерманський словниковий склад: індоєвропейська спадщина vs. Власне германська лексика

9.1. Мовні контакти.

9.2. Спільноіндоєвропейська лексика.

9.3. Власне германська лексика.

9.4. Запозичення з класичних мов. Шляхи запозичення.

9.5. Розвиток інструментальної лексики в англійській мові VII– XVII ст. як приклад історичних змін номінативних одиниць.

9.1. Мовні контакти

У мовознавстві виокремлюють такі типи контактів: адстрат, суперстрат, субстрат.

Адстрат (термін, запропонований М.Бартолі) – співіснування мов з їх взаємовпливом.

Суперстрат (термін, уперше вжитий В.Вартбургом) – мова, що нашарувалася на мову місцевого населення і розчинилася з плином часу в останньому. Прикладом цього явища слугують нормани, які, оселившись на території Франції, прийняли французьку мову, відмовившись згодом від рідної скандинавської. Загалом для норманів такий процес властивий двічі. Другий раз це відбулося під час завоювання романізованими норманами території Англії в 1066 році, коли через багато століть вони відмовилися від своєї мови на користь англійської.

Явище протилежне суперстрату називають субстрат (термін пов’язують з ім’ям лінгвіста Г.Асколі). Субстрат – мова-підоснова, яка розчиняється в нашарованій на ній мові. Зазначимо таку особливість (В.О.Звегінцев): при суперстратних явищах відомі обидва учасники “боротьби” мов – як мова переможець, так і переможена мова. Субстрат, з іншого боку, залишається невідомим, і почасти це лише ймовірна мова. Наприклад, неіндоєвропейські риси германських мов Карстен пояснює фінським субстратом, А.Мейє – невідомим індоєвропейським, Дєчев та Гюнтерт – ертруським, Файст – іллірійським, Браун – кавказьким (яфетичним) субстратом.

Субстрат пов’язаний із переходом однієї мови на іншу, проміжним етапом при цьому є доволі тривалий період білінгвізму – двомовності (В.І.Абаєв).

Зазначимо, що лексичний рівень зазнає найбільшого впливу щодо проникнення номінативних одиниць іншомовного походження. Менш проникними є синтаксичний та фонетичний рівні. Найменш “вразливим” рівнем є морфологічний.

9.2. Спільноіндоєвропейська лексика

За генетичною спорідненістю лексику германських мов поділяють на такі частини: 1) лексика індоєвропейського походження; 2) лексика неіндоєвропейського походження (30% усього словникового складу); 3) запозичення.

У словниковому складі германських мов виокремлюють найдавніший прошарок лексики, який відноситься до спільно-індоєвропейської епохи. Зазвичай це слова, що мають переважно конкретне лексичне значення, які експлікують навколишній світ, явища природи, необхідні для існування речі. Генетичну схожість цієї лексики визначають завдяки порівняльно-історичному методу. Сюди належать іменники, дієслова, прикметники, числівники, займенники, сполучники та прийменники.

Іменник.

Серед іменників спільноіндоєвропейського походження виокремлюють такі тематичні групи:

1) Терміни на позначення спорідненості (в основному іменники, що відносяться до типу основ на -r. Напр.:

скр. bhrātā, гр. phrátōr, лат. frater, ст.-сл. братръ, гот. brōþar, двн.-англ. brōðor, двн.-в.-нім. bruoder, двн.-ісл. brōðir.

У термінах спорідненості зазвичай повторюється компонент -ter, який розглядають як своєрідний суфікс для їх утворення.