2) Назви тварин або рослин. Спільноіндоєвропейська лексика представлена тут як назвами домашніх, так і диких тварин. Напр.:

скр. vŕkah, гр. lýkos, лат. lupus, лит. viĺkas, гот. wulfs, двн.-англ. wulf, двн.-в.-нім. wolf, двн.-ісл. ulfr.

Саме поняття ‘звір’ було пов’язане з поняттям ‘дихати’, а отже мислилося як таке, що наділене душею. Пор.: лат. animus ‘душа’, англ. animal ‘тварина’.

Найважливішими з диких рослин були дуб, береза, бук, ясен тощо. Напр.:

і.-є. *perk^uos ‘дуб’, гр. phēgós, лат. fagus, двн.-в.нім. buohha.

Зазначимо, що дуб в індоєвропейських народів був священним деревом. Це дерево етимологічно пов’язане з ім’ям слов’янського бога Перуна, давньоіндійського бога дощу й грому Parjányah-. У давньоісландських писемних пам’ятках зустрічається ім’я матері бога грому Тора – Fjςo rgyn.

3) Назви частин тіла, зокрема ‘коліно’, ‘вухо’, ‘кров’, ‘очі’, ‘серце’ тощо. Напр.:

скр. hŕd, гр. καρδία, лат. cord-, лит. śirdìs, хет. kardi-, арм. sirt, ст.-сл. срьдьце, гот. hairto, двн.-англ. heоrtе, двн.-в.-нім. herza, двн.-ісл hjarta.

4) Назви географічних понять та явищ природи. Напр.:

лат. mare ‘море’, лит. mãrés, латис. mare, дірл. muir, гот. mar-, двн.-англ. mere, двн.-в.-нім. meri, двн.-ісл. marr.

5) Назви інших предметів. Сюди належать найменування різнорідних предметів, засвідчені в германських та інших мовах. Напр.:

скр. rátha‘колесо’, лат.rota, двн.-ірл.roth, лит.rãtas, двн.-в.-нім.rad, двн.-фр.reth.

Дієслово.

Дослідження свідчать, що в індоєвропейському ареалі спільними були вираження таких понять як: жити, вмирати, пити, їсти, спати, брати, бачити, чути, іти тощо, а також окремі види робіт.

скр. svápiti ‘спати’, ст.-сл. съпати, гр. húpnos (сон), лит. sãpnas, двн.-англ. swepan, двн.-в.-нім. swefan.

Прикметник.

Позначення деяких кольорів, а також таких понять як ‘новий’, ‘старий’, ‘молодий’, тощо. Напр.:

cкр. rudhiráh, гр. ėruthrós, лат. ruber, ірл. rúad, ст.-сл. рьдръ, укр. рудий, гот. rauþs двн.-ісл. rauðr, двн.-англ. rēad, двн.-в.-нім. rôt, двн.-сакс. rôd, двн.-фр. rād.

Числівник.

Майже усі германські числівники мають індоєвропейські паралелі. Напр.:

скр. astā ‘вісім’, гр. όχτώ, лит. aštuoni, двн.-ірл. ocht, ст.-сл. осмь, гот. ahtau, двн.-англ. eahta, двн.-в.-нім. ahto.

Займенники.

Більшість основ германських особових, вказівних, питальних, відносних і зворотних займенників за етимологією індоєвропейські. Напр.:

скр. ahám ‘я’, гр. έγώ, лат. ego, ст.-сл. азъ, хет. uk, гот. ik, двн.-англ. ic, двн.-в.-нім. ih.

Сполучники, прийменники.

Найбільш стійкими в процесі розвитку германських мов виявилися службові слова: прийменники та сполучники, більшість з яких має індоєвропейські корені. Напр.:

скр. ápa ‘від, з’, гр. apó, лат. ab, гот. af, двн.-англ. of, двн.-ісл. af.

Лексичні ізоглоси.

Ізоглоса – лінія, якою на географічних картах позначають ареал поширення певного мовного явища. Межу між мовами або діалектами встановлюють на підставі пасма ізоглос. Лексичні ізоглоси (ізолекси) – це слова, що зустрічаються в обмеженому мовленнєвому ареалі (2–3 групи мов) і не зафіксовані в інших мовах. В.Порцих виокремив такі ізоглоси:

1) германо-італійські лексичні ізоглоси (26 слів). Напр.:

лат. labium ‘губи’, двн.-англ. lippa; лат. sparus ‘спис’, двн.-англ. spere, двн.-в.нім. sper.

2) германо-кельтські ізоглоси. Напр.:

двн.-ірл. ōeth ‘клятва’, гот. aiþs, двн.-ісл. eiđr, двн.-англ. aþ, двн.-в.-нім.eid.

3) германо-італо-кельтські ізоглоси (властиві всім 3 групам мов). Напр.:

лат. scutrumi ‘щит’, двн.-ірл. scīath, гот. skildus, двн.-англ. scild, двн.-сакс. skild, двн.-фриз. skeld, двн.-в.нім. scilt, двн.-ісл. skjoldr.

4) германо-балто-слов’янські ізоглоси. Напр:

прус. siraplis, укр. срібло, гот. silubr, двн.-англ. seolfor, двн.-в.-нім. silapar, двн.-фр. selover.