Розділ 3. Мови германських народностей та перші писемні пам’ятки

3.1. Рунічне письмо.

3.2. Мови германських народностей IV–ХV ст. Писемні пам’ятки.

3.3. Особливе місце готської мови у вивченні германських мов.

1. Рунічне письмо

Найдавнішим видом писемності германців було рунічне письмо. Рунічний алфавіт був поширеним серед усіх германців до прийняття ними латинського або грецького алфавіту. Питання щодо його походження й досі лишається дискусійним. В ісландських писемних пам’ятках виникнення рун пов’язують з ім’ям бога Одіна. Сучасні рунологи простежують зв’язки рун з системами письма освіченого населення Європи: греками або римлянами. Більшість вчених схиляється до думки про близькість рун та північноіталійського алфавіту (етруського). Прихильники теорії грецької основи рунічного алфавіту вважають, що його поширило плем’я готів. Згідно з іншою версією, цю функцію приписують кімврам, маркоманам та герулам.

Назва букв ‘руни’ утворена від основи, що мала значення ‘таємниця’ (*rūnō, пор. також гот. rūna ‘таємниця’). Згідно з іншою гіпотезою, слово *rūnō тлумачать як ‘вирізаний знак’.

Рунічний алфавіт германців (‘старші руни’) нараховував 24 знаки. Завдяки першим шести літерам він отримав назву ‘футарк’ (fuþark). Знаки являють комбінацію вертикальних і похилих ліній (див. Рис.2). Їх використовували в магічних та культових цілях. Ініціально руни вирізали на дереві, тому більшість з них втрачено; збереглися лише ті, що знаходилися в сприятливих умовах, зокрема в болотяних місцевостях. Пізніше використовували метал, зокрема золоті вироби. У процесі християнізації (IV–ХІІ ст.) рунічне письмо витіснив латинський алфавіт (у готів – грецький). Як наслідок до ІХ ст. рунічне письмо зникає на території Франкської держави, а в ХІ ст. його заміщує латинський на території Британських островів.

Рис. 2. Рунічний алфавіт (старші руни)

Найпоширенішим футарк був у північній Європі. В Таблиці 1 наведені романізовані літери футарку та їх значення (відповідно до Клаус Дювель [1968], Вольфганг Краузе [1966], Оррін Робінсон [1992]).

Таблиця 1

Значення літер футарку

СТАРШІ РУНИ
латинська літера	назва	значення назви
f	fehu	худоба, майно
u	urûz	зубр
þ	þurisaz	людожер, страшна людина
a	ansuz	бог ас
r	raidô	подорож, візок
k	kaunan	хвороба
g	gebô	подарунок
w	wunjô	радість
h	haglaz	град
n	naudiz	лихо
i	îsaz	лід
j	jêran	(хороший) рік
i	îwaz	тис (дерево)
p	perþô	фруктове дерево
z (R)	algiz	лось
s	sôwilô	сонце
t	Tîwaz	ім’я бога (Тів)
b	berkanan	березова гілка
e	ehwaz	кінь
m	mannaz	людина
l	laukaz	цибуля-порей
ng	Ingwaz	ім’я бога родючості (Інгво)
d	dagaz	день
o	ôþalan	успадкована власність

Коментар: 1) У рунічних написах неможливо диференціювати довгі та короткі голосні, хоча така різниця, безумовно, існувала. 2) Літера R засвідчена лише в рунах. Вона маніфестує звук, проміжний між [z] та [r].

Зазвичай рунічні написи складаються з одного або двох слів. Написи з одного слова позначають певний термін або власне ім’я. Наприклад, на кінчику спису, знайденому в Норвегії (спис з Евре Стабю), написано: raunijaR ‘випробовувач’. Найвідомішою рунічною пам’яткою є напис на втраченому золотому розі Галлехус: ek hlewagastiR holtijaR horna tawidô ‘я, Глевадаст із Хольта, ріг зробив’.

Рунічні пам’ятки континентальних германців відносять до епохи Меровінгів (VI–VIII ст.) – це в основному амулети та фібули (застібки для одежі). Більшого поширення набули руни в Англії, а особливо у скандинавських народів. Відомими пам’ятками давньоанглійського рунічного письма є віршований напис релігійного змісту на кам’яному хресті біля села Рутвел на південному заході Шотландії (The Ruthwell Cross), напис на скриньці з китового вуса, знайденого у Франції поблизу міста Клермон-Ферран (скринька Френкса – передана до Британського музею археологом Френксом) – нортумбрійський діалект – VIII ст. Згідно з особливостями інгвеонського діалекту, кількість рун в англосаксів була збільшена до 28. Давньоанглійська ж “Рунічна пісня” IX–X ст. налічує 33 руни. У скандинавських народів руни відомі починаючи з ІІІ ст. Тут вони зберігалися особливо довго через пізню християнізацію Скандинавії, де латинський шрифт з’являється в XI ст. Проте рунічне письмо не зникло, а було перенесене на пергамент і використовувалося до ХVI ст. У Швеції збереглися особисті записи рунами, створені протягом ХVI–XVII ст. Загалом знайдено 150 предметів з рунічними написами, датовані ІІІ–VIII ст.

Під час християнізації германців найважливіші соціальні та культурні функції майбутніх національних мов виконувала латина – єдина письмова мова того часу (мова церкви). Оскільки латина була недоступна широким верствам населення, а також значній кількості представників верхівки суспільства, перші записи рідною мовою були швидше допоміжним засобом навчання латини, а також церковної пропаганди. Задля здійснення записів рідною мовою західні та північні германці звернулися до латинського алфавіту, а готи (східні германці) – до грецького. Оскільки рідні мови значно відрізнялися від латини (довгота голосних, наявність певних звуків, відсутніх у латині), латинський алфавіт пристосовують до рідної мови. Зміни в основному торкаються доповнень у вигляді нових букв та буквосполучень (наприклад використання ch для позначення глухого задньоязикового щілинного приголосного [х]).

Ґрунтуючись на варіантах існуючого на той час латинського алфавіту, на межі VIII–IX ст. у Франкській державі був створений новий, невеликі за розміром букви якого отримали назву ‘каролінгські мінускули’ (від лат. minusculus ‘менший’). Цим алфавітом користувалися в Європі включно до ХІІ ст. (коли його витіснив готичний шрифт). Приблизно в ХІ ст. в Італії створено гостроконечне чернече письмо. Його в епоху Ренесансу почали зневажливо називати ‘готичним’ (як символ варварства).

Наприкінці XV ст. в Епоху відродження в Італії створено шрифт для печатних пресів (‘антиква’). Латинський шрифт, поширений у наш час, представляє різні варіанти антикви.