4.5. Чергування голосних (аблаут)

Аблаут – спонтанне чергування голосних у корені, суфіксі або закінченні (при постійному складі приголосних), успадковане спільногерманською мовою з індоєвропейської прамови. В індоєвропейських мовах – це чергування еіо. Існує два типи чергування: якісне та кількісне. Поширеним якісним аблаутом є чергування віндоєвропейських мовах звуків е–о – нуль звука, напр.: лат. tegō ‘вкриваю’ –toga‘одежа’. Для кількісного аблауту характерне чергування різних за довжиною голосних. Напр.: лат.legō‘збираю’ –lēgi ‘збирав’. Виокремлюють чотири ступені аблауту:

1. е/о– повний або нормальний;

2. ступінь, що включає ē/ō – подовжений;

3. е–ø, о–ø – нульовий;

4. замість довгого з’являється його редукований варіант – ступінь редукції.

Причини виникнення і механізм породження аблаута залишаються невідомими. Вважають, що він у свій час був зумовлений фонетично, проте простежити це в германських мовах уже неможливо. Для германських мов – це спонтанне чергування, яке закріпилося за певними граматичними розрядами (дієслово). Його також використовують як словотворчий засіб.

Оскільки в германських мовах і.-є. е відбилося як е/і; і.-є. о як а, то чергування за аблаутом тут має форму і/е – а – нуль. Чергування голосних за аблаутом у германських мовах має тісний зв’язок з морфологічною будовою, зокрема на ньому побудоване утворення форм сильних дієслів. Це найкраще проілюструвати на прикладі перших п’яти класів дієслів готської мови. Оскільки пам’ятки писемності з інших германських мов датуються пізнішим часом, творення в них часових форм дієслів за аблаутом важко простежити.

Готські сильні дієслова І–V класів мали таку систему форм: інфінітив і теперішній час – однина минулий час – множина минулий час – дієприкметник ІІ.

І клас: steigan ‘підніматися’ –staig – stigum – stigans;

ІІ клас: biudan ‘пропонувати’ – bauþ – budum – budans;

ІІІ клас: bindan ‘зв’язувати’ – band – bundum – bundans;

IV клас: qiman ‘прийти’ – qam – qēmum – qumans;

V клас: itan ‘їсти’ – at – ētum – itans;

Отже, чергування голосних має такий вигляд:

I: i: – ai – i – i

II: iu – au – u –u

III: i – a – u – u

IV: i – a – ē – u

V: I – a – ē – I

У першому класі є спільний елемент і. Якщо його винести за дужки, то залишиться ‘зерно’ аблауту ряд і/а/нуль; і виступає ускладнювачем. У ІІ класі таким ускладнювачем є u – а отже, і/а/нуль. Третій клас характеризується індоєвропейським чергуванням en – on – n, що відповідає германському en/in – an – un – иn. В ІІІ класі множини минулого часу u з’явився як наслідок розвитку сонорного приголосного n, який був спочатку складоутворюючим і голосного перед ним не було. Пізніше він утратив цю функцію, а в нульовому ступені перед ним розвинувся голосний u. Отже, маємо ряд і/а/нуль. Так само пояснюється поява голосного u дієприкметника ІІ. Припускають, що поява довгого ē в формі множини минулого часу дієслів IV класу пояснюється вклиненням в основне чергування кількісного чергування довгого і короткого е (і/а/нуль). Поясненням цього є редуплікація, яку, на думку В.Штрайтберга, використовували для творення усіх класів сильних дієслів. У результаті випадіння першого складу відбувалося заміщувальне подовження в другому складі, яке спостерігаємо у IV класі сильних дієслів. П’ятий клас, в основному, збігається з IV: появу і в формі дієприкметника ІІ пояснюють перенесенням її туди за аналогією з форми інфінітива. Отже в усіх п’яти класах готських сильних дієслів спостерігається чергування і/а/нуль.

У германських мовах аблаут використовували як засіб словотвору. Напр.: гот. drigkan ‘пити’ – drank ‘напій’ (і – а), двн.-англ. þencan ‘думати’ – þank ‘думка’ (е – а), двн.-в.-нім. springan ‘стрибати’ – sprung ‘стрибок’ (е – нуль).