4.6. Редукція ненаголошеного вокалізму

Унаслідок появи фіксованого наголосу, закріпленого за одним із перших складів слова ще в ранньогерманську епоху, відбувалася редукція ненаголошених складів у кінці слова (флексій, суфіксів). Редукції зазнали голосні в закінченнях, якщо за ними не слідувало приголосних. Редукувалися насамперед голосні е, а, о, у той час як і, u зберігалися довше, напр.: гот. hairus ‘меч’, hatis ‘ненависть’.

Довгі голосні в кінці слова зазнають часткової редукції, напр.: гот. wileis ‘(ти) хочеш’ – wili ‘(він) хоче’.

Кінцеві приголосні в ненаголошених складах зникли ще у прагерманській мові. Винятки становлять готське закінчення називного відмінка однини s та давньоісландське – r. Напр.: гот. þiubs ‘злодій’, двн.-ісл. þjofr, пор. також: двн.-англ. þeof, двн.-в.-нім. þiob, двн.-фр. þiaf.

У процесі подальшого історичного розвитку голосні і приголосні в ненаголошений складах зазнають в англійській та німецький мовах повної чи часткової редукції. В англійській мові цей процес відбувався інтенсивніше, ніж у німецькій, і призвів до повної редукції флексії у парадигмі імені й дієслова.

4.7. Система консонантизму

За способом артикуляції приголосні індоєвропейської мови-основи поділяють на сонорні (сонанти), щілинні (спіранти=фрикативні), зімкнені (проривні) та напівголосні.

До сонорних належали l, m, n, r. Напівголосними були j, w. Особливістю усіх цих звуків було те, що вони могли виступати як приголосні, так і голосні, виконуючи в останньому випадку складоутворюючу функцію, Напр.: *bņd ‘зв’язувати’. У випадку, коли сонорні були складоутворюючими їх позначали як ļ, ņ, m_o , ŗ, а напівголосні j та w – як ı, u.

У системі індоєвропейських приголосних виокремлюють такі ряди зімкнених: дзвінкі та глухі. Їх поділяють на аспіровані та неаспіровані. Дзвінкі аспіровані – bh, dh, gh, ĝh, g^wh,неаспіровані – b, d, g, ĝ, g^w; глухі аспіровані – ph, th, kh, к‾ , k^wh, – неаспіровані – p, t, k, к, k^w. Аспіровані bh, dh, gh вважають не буквосполученнями, а єдиними фонемами.

Окрім цього, для індоєвропейської мови-основи реконструюють фрикативний s та ларингальний h. У Табл. 3 представлена система приголосних індоєвропейської мови-основи:

Таблиця 3

Індоєвропейські приголосні

тип	сонорні	напів-голосні	зімкнені		фрикатив-ний	лабіо-велярний
звуки	l m n r	j w	дзвінкі	глухі	s	h
			аспіровані bh, dh, gh, ĝh, g^wh неаспіровані b, d, g, ĝ, g^w	аспіровані ph, th, kh, к, k^wh неаспіровані p, t, k, к, k^w

Своєю фонетичною будовою германські мови відрізняються від інших індоєвропейських мов насамперед системою приголосних (зімкнених зокрема). Для індоєвропейської мови-основи характерним була велика кількість проривних при незначній кількості фрикативних фонем; для германських приголосних – навпаки. Відновлена система фонем для спільногерманської мови представлена в Табл. 3.

Таблиця 4