8.3. Управління формування і реструктуризацією програми реальних інвестицій.
В систему управління формуванням і реструктуризацією програми реальних інвестицій входять як заходи по успішній її реалізації, так і заходи по своєчасному її користуванню. Кожен інвестор прагне до покращення своєї інвестиційної позиції шляхом об’єктивної оцінки ефективності реалізуємих інвестиційних проектів і своєчасного реінвестування капіталу при настанні несприятливих обставин для здійснення окремих проектів в їх інвестиційній або експлуатаційній стадіях.
Необхідність реструктуризації програми диктується, як мінімум, двома причинами: технологічний прогрес і поява на інвестиційному ринку більш продуктивних інвестиційних товарів і більш ефективних об’єктів вкладення капіталу і суттєве зниження ефективності окремих реалізуємих інвестиційних проектів в зв’язку із змінами у зовнішньому інвестиційному середовищі, або змінами фактів внутрішнього розвитку підприємства.
Зрозуміло, що в умовах ринкової конкуренції інвестор буде намагатися реструктуризувати свою інвестиційну програму за рахунок ротації окремих інвестиційних проектів, або товарів з метою підвищення їх загальної ефективності. Порядок його дій в цьому випадку аналогічний загальним принципам формування програми реальних інвестицій. У випадку виникнення обставин, що обумовили суттєве зниження ефективності окремих реалізуємих інвестиційних проектів, інвестор вимушений приймати рішення про „вихід” цих проектів із інвестиційної програми. Це носить складне і відповідальне рішення. Складність його полягає в тому, що воно повинно базуватись на глибокому аналізі не тільки поточної кон’юнктури інвестиційного ринку, але і на прогнозі її подальшого розвитку, тому що таке зниження ефективності окремих складових інвестиційної програми може носити тимчасовий (короткостроковий) характер.
Існує певна послідовність прийняття таких рішень
По результатам постійного моніторингу реалізації інвестиційних проектів з урахуванням відхилень фактичних показників реалізації проекту на інвестиційній стадії від планових (передбачуваних) прораховується вплив окремих негативних відхилень на кінцеві показники ефективності і ризику в наступній стадії його експлуатації, встановлюються причини, що призводять до зниження ефективності. До числа основних із цих причин відносяться:
Значне збільшення тривалості будівництва.
Суттєве збільшення рівня цін на основні будівельні матеріали.
Значне збільшення вартості будівельно-монтажних робіт.
Відчутне збільшення рівня конкуренції на ринку.
Значне збільшення ставки проценту в зв’язку із зміною кон’юнктури фінансового ринку.
Недостатньо обґрунтований підбір підрядника (субпідрядників) для реалізації проекту.
Суттєве посилення податкового тиску.
При прийнятті рішення про „вихід” проекту із інвестиційної програми в якості критерій потрібно прийняти очікуване значення чистого приведеного прибутку. Продовження реалізації інвестиційного прибутку можливе лише при виконанні наступних умов:
а) чистий приведений прибуток продовжує залишатись позитивною величиною;
б) внутрішня ставка прибутковості відповідає наступній нерівності:
де
– значення внутрішньої ставки
прибутковості по інвестиційному проекту
в змінних умовах його реалізації;
–середня
ставка процента (з урахуванням фактору
інфляції) на фінансовому ринку;
–премія
за ризик, пов’язаний із здійсненням
реального інвестування в процентах;
–рівень
премії за ліквідність з урахуванням
прогнозованого збільшення тривалості
реалізації інвестиційного проекту.
Найбільш ефективні форми „виходу” реальних проектів із інвестиційної програми:
відмова від реалізації проекту до початку будівельно-монтажних робіт;
продаж часткового реалізованого інвестиційного проекту в формі об’єкту незавершеного будівництва;
продаж інвестиційного об’єкту на стадії початку його експлуатації в формі цілісного майнового комплексу;
залучення на любій стадії реалізації інвестиційного проекту додаткового стороннього пайового капіталу з мінімізацією своєї долі пайової участі в інвестуванні;
акціонування інвестиційного проекту на любій стадії його реалізації з мінімізацією своєї частки акціонерного капіталу в ньому (якщо проект структурно може бути відокремлений в цілісній майновий комплекс);
роздільний продаж основних видів активів інвестиційного проекту, що припиняється;
ініційована підприємством процедура банкрутства.
Можливості і форми швидкого „виходу” проекту із інвестиційної програми підприємства повинні розглядатися ще на стадії його розробки (при оцінці і страхуванні інвестиційних ризиків). В процесі вибору конкретних форм такого „виходу” слід виходити із економічних критеріїв і перш за все – із мінімізації втрат інвестиційного капіталу.
З метою забезпечення формування запланованого інвестиційного прибутку паралельно з обгрунтуванням рішення про „вихід” проекту із інвестиційної програми повинно готуватись рішення про можливість форми найбільш ефективного реінвестування капіталу.