Визначання органолептичних показників (гост 10967-90)

Прилади та реактиви

-ваги технічні;

-дробарка лабораторна;

-клянка місткістю 200-250 см³;

-олби конічні зі шліфом місткістю 100 см³;

-ошка лабораторна;

-шпатель;

-електроплитка.

Проведення визначання

Колір визначають при денному розсіяному світлі порівнянням з описом у стандартах або із зразками. Для аналізу беруть 100-150 г зерна і розміщують його поряд із зразком, визначаючи наочно різницю у відтінках кольору. Колір зерен пшениці й жита повинен відповідати їх типу. Зерна ячменю повинні бути світло-жовтого або жовтого кольору (допускається сірувато-жовтий) і мати характерний блиск. Зеленкуватий або надто світлий колір свідчить про не­дозрілість зерна. Зерно, що зберігалося у вологому стані або пошкоджене самозігріванням, втрачає блиск, стає тьмя­ним, у кольорі з’являється бурий відтінок, причому спочатку тьмяніють його кінчики. Звичайно, втрата блиску пов’язана з розвитком плісені, яка спочатку уражує зародок, а потім поширюється на все зерно.

Запах визначають у цілому і розмеленому зерні. Із се­редньої проби відбирають наважку близько 100 г, поміщають у склянку і встановлюють наявність або відсутність стороннього запаху. Для чіткішого відчуття запаху зерно насипають у конічну колбу із шліфом місткістю 100 см³, щільно закривають пробкою й витримують 30 хв при температурі 35-40 °С. Потім відкривають колбу і досліджують на наявність стороннього запаху в зерні. У свіжорозмеленому зерні він відчувається краще.

Непошкоджене зерно пахне свіжою соломою. Зіпсоване зерно набуває стороннього запаху. При цьому звичайно змінюється і його смак. За запахом встановлюють три сту­пені псування зерна. Першою ознакою псування є поява солодового запаху внаслідок самозігрівання, що викликало проростання зерна. Плісняво-затхлий запах з’являється при ураженні вологого і сирого зерна плісеневими грибами. Гнильний запах свідчить, що плісень проникла всередину зерна і викликала розклад органічних речовин. При цьому можуть виникнути спиртове, маслянокисле бродіння та інші процеси розкладу запасних речовин зерна, що супроводжу­ються утворенням речовин із різким неприємним запахом і смаком.

Стороннього запаху зерну можуть надавати домішки поли­ну, дикого часнику, сажки тощо, але він звичайно усу­вається після ретельного очищення і миття зерна.

Смак визначають таким чином: 100 г зерна очищають від сміттєвих домішок, розмелюють на лабораторному млині й беруть наважку близько 50 г, яку змішують із 100 см³ питної води, попередньо доведеної до кипіння, і закривають годинниковим склом. Суміш охолоджують до 30-40 °С і куш­тують на смак, який повинен бути у високоякісного зерна прісним.

Визначання фізичних показників

До фізичних показників зернових культур відносять вміст смітної, зернової, шкідливої й металомагнітної домішок; вміст дрібних, зіпсованих і ушкоджених зерен; крупність, натуру, масу 1000 зерен тощо.

Визначання вмісту смітної та зернової домішок

(ГОСТ 13586.2-81)

Прилади та реактиви

-ваги технічні;

-ваги аналітичні;

-дошка лабораторна;

-скальпель або лезо бритви;

- шпатель;

- пінцет;

- склянки для наважок;

- сито з отворами діаметром 6 мм;

- комплект лабораторних сит, застосовних до досліджу-ваної культури;

- магніт постійний підковоподібний;

- лупа з кратністю збільшення не менше двох.

Проведення визначання

Визначання вмісту крупної смітної домішки

Се­редню пробу зерна зважують і пересівають коловими рухами на ситі з отворами діаметром 6 мм.

Із сходу з сита вручну вибирають: солому, колоски, грудочки землі, гальку, крупне насіння смітних рослин тощо.

Крупними вважають домішки, які за своїми розмірами більші від зерна основної культури.

Колоски відносять до смітної домішки після вилучення із них зерна.

Виділену крупну смітну домішку зважують окремо за фракціями, що враховуються при визначенні смітної домішки даної культури, і виражають у відсотках щодо маси середньої проби.

Вміст окремих фракцій смітної домішки () у відсотках обчислюють за формулою

де m₁ – маса окремої фракції крупної смітної домішки, г;

m – маса середньої проби зерна, г.