Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
24
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
859.72 Кб
Скачать

Якою є історія українських конституцій?

Історія українських конституцій у часо­вому просторі налічує декілька століть. Біля її джерел лежать такі відомі науковому світові пам'ятки вітчизняної правової культури, як «Руська Правда», «Литовські статути», акти періоду козацької держави Богдана Хмельницького (зокрема «Березневі статті») тощо. Будучи органічною складовою історії націо­нального державотворення, історія українських конституцій (політико-правові умови підготовки проектів конституцій, їхнє затвердження, дія і т. ін.) певною мірою увібрала в себе весь трагізм багато­вікової боротьби українського народу за свою національну державність.

Безпосереднім початком історії українських конституцій вважають 5 квітня 1710 р., коли в м. Бендерах (теперішня територія республіки Молдо­ва) було затверджено «ПРАВОВИЙ УКЛАД ТА КОНСТИТУЦІЯ ВІДНОСНО ПРАВ ІВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО, укладені ясновель­можним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорозького і генеральною старшиною, полковниками, а рівно ж і самим Військом Запорозьким, схвалені обома сторонами і закріплені найяснішим гетьманом на вільних виборах урочистою присягою року Божого 1710 квітня п'ято­го в Бендерах» (більше відомі сьогодні як «Консти­туція Пилипа Орлика»). Даний документ передбачав створення незалежної української держави в межах етнографічної національної території (державні кордони України описували територію, визнану як територію української козацької держави Зборівською угодою 1649 р.), держави, в якій державну владу (певною мірою) мали б будувати за принципом її поділу на законодавчу (Генеральна Рада), виконав­чу (гетьман та його уряд) і судову (Генеральний Суд), держави, яка визнає право міст на самоврядування та державу, певною мірою також і соціальну, оскільки були окремі приписи щодо соціального захисту малоімущих (удів, осиротілих дітей тощо).

В підготовці проекту Конституції 1710 р., окрім безпосередньо гетьмана Пилипа Орлика, брали також участь А.Войнаровський, Г.Герцик, К.Горді­єнко, Л.Горленко та інші відомі представники як військових, так духовних і світських кіл тогочасного українського суспільства. Ця Конституція після сво­го прийняття діяла декілька років на Правобережній Україні (до 1714 р.).

Історія українських конституцій середини та другої половини XIX ст. представлена двома конституційними проектами: «Начерком Консти­туції Республіки» Григорія Андрузького (1848– 1850 рр.) та фундаментальною роботою Михайла Драгоманова «Вольный Союз – Вільна Спілка (1884 р.)». Г.Андрузький – активний член Кирило-Мефодіївського братства, студент юридичного фа­культету Київського університету – бачив майбутнє України як суверенного державного утворення – складової конфедерації слов'янських народів. Визначний учений М. Драгоманов пропонував реор­ганізувати царську Росію у федеративну республіку, в якій громадянам були б забезпечені широкі осо­бисті та політичні права, реально створено інститут народовладдя, враховуючи як систему вищих пред­ставницьких органів, так і органів регіонального та місцевого самоврядування.

На початку XX ст. українську конституційно-правову думку яскраво представлено проектами Конституції Миколи Міхновського («Основний Закон самостійної України – Спілки народу українського», 1905 р.) та Михайла Грушевського («Конституційне питання і українство в Росії», 1905 р.), які в багатьох положеннях продовжили конституційно-правові тра­диції, закладені М.Драгомановим. Водночас проект М.Міхновського передбачав майбутнє України власне лише як держави самостійної, з республіканською формою правління, з оригінальною системою тери­торіального устрою, з інститутом Президента України як керівника держави і голови виконавчої влади.

Президент Української Народної Республіки Михайло Грушевський

Яскравою сторінкою історії українських консти­туцій є період УНР–ЗУНР (1917–1923 рр.), котрий представлений як низкою конституційних актів (чотири Універсали Української Центральної Ради,

Конституція УНР, закони УНР про державні сим­воли, громадянство, національно-персональну автономію і т, ін., Тимчасовий основний закон ЗУНР, її законодавство, Акт Злуки від 18 січня 1919 р., конституційні акти української держави гетьмана Павла Скоропадського), так і низкою конституційних, проектів (зокрема «Проект Конституції У.Н.Р.» про­фесора Київського університету Отто Ейхельмана (1920 р.), проект Конституції У.Н.Р. д-ра Степана Барана (1920 р.), проект «Конституції У.Н.Р. Прави-тельственної комісії» (1920 р.), два проекти Конс­титуції ЗУНР професора Львівського університету Станіслава Дністрянського – «Устрій Галицької Держави» (1918 р.) та «Конституції Західно-Української Народної Республіки» (1920 р.) тощо. Дані документи (у переважній більшості своїй) перед­бачали відновлення незалежної демократичної української держави з республіканською формою правління, держави, в якій визнано й гарантовано права особи і громадянина, права національних меншин, інститут місцевого самоврядування, а дер­жавна влада будується за принципом її поділу на окремі гілки.

Невід'ємною складовою історії українських кон­ституцій є акти конституційного характеру Карпат­ської України (зокрема Тимчасова Конституція Кар­патської України 1939 р.) та документи Української Головної Визвольної Ради (УГВР) 1940–1950 рр. (зокрема Тимчасовий устрій УГВР 1944 р.). Певний слід в історії українських конституцій залишили також Конституції Української РСР 1919 (її редакція від 1925 р.), 1929, 1937 та 1978 років.

Після відновлення державної незалежності України в 1991 році розпочалася копітка робота, спрямована на створення нової Конституції України, яка завершилася її прийняттям 28 червня 1996 року. 28 червня проголошено державним святом – Днем Конституції України.