Питання для обговорення

1. Поняття свідомості.

2. Структурні елементи свідомості.

3. Психологічні характеристики свідомості.

4. Несвідоме, несвідомі потяги, класи прояву несвідомого.

5. Виникнення та історичний розвиток свідомості людини.

6. Структура психіки.

7. Свідоме та несвідоме.

8. Класи прояву несвідомого

Поняття і ключові слова

свідомість взаємодія свідомого та несвідомого

предметна свідомість розрізнення понять несвідомого

рефлексія класи прояву несвідомого

самосвідомість підсвідомого та надсвідомого

несвідоме психологічні характеристики свідомості

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Форми вияву психіки, спільні для людин і тварин.

2. Причини виникнення свідомості.

3. Класи прояву несвідомого.

4. Поняття надсвідомого.

5. Рівні свідомості.

Бібліографічний список

Основна література: (13); (14); (27).

Додаткова література: (11); (13).

Змістовий модуль ІI. Психологія особистості. Особистість у діяльності і спілкуванні

Семінарське заняття № 4-5

Тема 5. Особистість. Структура особистості. Тема 6. Розвиток особистості та „Я- концепція”

Мета занять: поглибити, систематизувати та узагальнити знання про:

- індивідуально-психологічні особливості особистості;

- тісний зв'язок здібностей з діяльністю людини, з її темпераментом, характером, знаннями, уміннями та навичками.

План занять

1. Характер і його риси.

2. Темперамент, види темпераменту.

3. Розвиток як форма існування особистості.

4. Самооцінка особистості. Рівень домагань.

5. Самосвідомість.

Методичні рекомендації до семінарських занять

В процесі засвоєння цієї теми треба зрозуміти тісний зв'язок здібностей з діяльністю людини, з її знаннями, уміннями та навичками, а також те, чим здібності від них відрізняються

До другої половини XX сторіччя склалось багато різних підходів і теорій особистості.

Р.С. Немов склав узагальнюючу схему класифікації теорій особистості.

1. Основа для класифікації

2. Засіб прояву поведінки

2. Засіб придбання даних про особистість

2. Реактивність — це реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді на зовнішні або внутрішні впливи. Вона характеризується ступенем мимовільності реакцій

3. Активність — показує, наскільки інтенсивно (енергійно) людина впливає на зовнішній світ і переборює перешкоди в досягненні цілей (наполегливість, цілеспрямованість, зосередженість уваги).

4. Пластичність виявляється в швидкому пристосуванні до обставин, що змінюються.

7.Ригідність — особливість, протилежна пластичності, складність або нездатність перебудуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини.

8. Екстраверсія, інтроверсія — характеризуються тим, від чого переважно залежать реакції та діяльність людини — від зовнішніх вражень, які виникають в цей час (екстраверсія); чи від образів, уявлень та думок, пов'язаних з минулим та майбутнім.

У сучасній психології користуються гіпократовою класифікацією типів темпераменту.

Сангвініку властива досить велика нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів, емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим, емоційні переживання сангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадоволених виховних впливах спричинює недостатню зосередженість, похапливість, а то й поверховість.

Холерику властивий високий рівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість та поривчастість рухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Неврівноваженість може виявитися в нестриманості, запальності.

Флегматик характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненим переключенням уваги, повільністю і спокійністю дій, міміки та мовлення, постійними та глибокими почуттями і настроєм. Невдале виховання може сприяти формуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненність проявів емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.

Меланхоліку властивий низький рівень нервово-психічної активності, стриманість моторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина та емоційність почуттів, але слабка їх зовнішня вираженність. При недостатньому вихованні у меланхоліка можуть розвинутися підвищена емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість.

Залежно від змісту та умов трудової, навчальної та ігрової діяльності сила, врівноваженість та рухливість нервової системи (темпераменту) особистості виявляються по-різному та відіграють позитивну або негативну роль. Отже, у професійній орієнтації та підготовці до праці молоді потрібно звертати увагу та особливості темпераменту.

Основною метою цього заняття є довести до свідомості студентів, що діяльність і поведінка людини зумовлюється не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації, що виразно виявляється в темпераменті особистості.

Характер є провідною властивістю особистості і обумовлює типові для неї засоби поведінки, вчинки у стосунках з іншими.

Отже, характер — це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу та самої себе.

Характер складають риси характеру, під якими розуміються психічні властивості людини, що виявляються з великим ступенем імовірності в типових ситуаціях.

Риси характеризують і цілі, до яких прагне людина, і способи досягнення цілей.

Характер найбільше пов'язується з темпераментом, але, на відміну від нього, забезпечує змістовну, а не динамічну форму поведінки.

Знання особливостей характеру людини дає можливість передбачити, як вона поводитиме себе за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення.

Визначити структуру характеру означає відокремити в ньому провідні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.

Зміст характеру визначається суспільними умовами життя та виховання, спрямованістю людини, що виявляється в мотивації вчинків людини.

За формою наміри, прагнення реалізуються по-різному. Це залежить і від обставин, ситуацій, у яких перебуває людина, від особливостей темпераменту.

Акцентуація характеру — це крайні варіанти норми характеру як результат підсилення його окремих рис. Акцентуації характеру можуть спричинювати неадекватні дії, вчинки людини.

Виділяють такі основні типи акцентуацій характеру:

- інтровертами тип, якому властиві замкненість, утруднення в спілкуванні;

• екстравертний тип, якому притаманна жага спілкування та діяльності, балакучість, поверховість;

• неврований тип — імпульсивний, конфліктний, категоричний, підозріливий;

• неврастенічна акцентуація — з домінуванням хворобливого самопочуття, подразливості, підвищеної втомлюваності;

• сензитивний тип — з надмірною чутливістю, лякливістю,сором'язливістю, вразливістю;

• демонстративний тип, якому властиві егоцентризм, потреба в постійній увазі до себе, співчуття;

• застрягаючий тип перебуває в стані збудження та впертості, недовірливості, нетерпимості до заперечень.

Більш детальна характеристика цих та інших типів акцентуацій дається в працях К. Леонгарда, А. Лічко.

Засвоюючи цю тему, студенти повинні зрозуміти, що характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей.

Засвоюючи цю тему, студенти повинні зрозуміти, що характер утворюється із сукупності стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються у спілкуванні та спільній діяльності людей.

Увага — це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється в спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.

Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Уважно вслухаючись або вдивляючись у щось, вона не чує, що до неї звертаються, не помічає перешкод на дорозі.

Увагу зумовлюють не лише зовнішні подразники, а й здатність людини довільно спрямовувати її на ті чи інші об'єкти. Цю здатність називають уважністю. Вона являє собою характерологічну властивість особистості, завдяки якій людина володіє своєю увагою, а тому своєчасно й активно зосереджується, скеровує її.

Недостатній розвиток уважності виявляється в розосередженості та відволіканні, нездатності без зовнішніх спонук спрямовувати свою увагу й підтримувати свою увагу в процесі діяльності внутрішніми засобами.

Увага детермінується співвідношенням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, зумовлених подразниками, що впливають на чуття організму, і внутрішніми установками