Питання для обговорення

1. Порівняйте між собою духовну та світську педагогіку.

2. Охарактеризуйте педагогічну думку в Україні.

3. Індивідуальний підхід до навчання.

4. В чому суть розвивального навчання?

5. Дати аналіз становлення і розвитку педагогіки.

6. Які є інші форми навчання?

7. Які існують традиційні технології навчання?

8. У чому сутність технологій розвивального навчання?

Поняття і ключові слова

класичні форми навчання

інші форми навчання

традиційні технології навчання

технологію розвивального навчання

Теми для підготовки доповідей та рефератів

1. Освіта в культурному прогресі людства.

2. Принципи побудови системи освіти в Україні.

Бібліографічний список

Основна література: (13); (27); ( 30).

Додаткова література: (4); (13); (18).

СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ №9

Тема 10. Навчання та виховання – шляхи розвитку особистості.

Тема 11. Управління та самоуправління навчальною діяльністю.

Мета занять: поглибити, систематизувати та узагальнити знання про:

- поняття процесу навчання, закономірності навчання, принципи навчання, методи і форми навчання;

- загальні форми організації навчальної діяльності;

- актуальні проблеми дидактики;

- поняття процесу виховання, структуру процесу виховання, закономірності виховання, зміст виховання, принципи і методи, мету і задачі виховання;

- поняття управління, систему освіти в Україні та принципи управління.

План занять

1. Становлення і розвиток педагогіки.

2. Форми та принципи навчання.

3. Суть процесу виховання, основні принципи виховання.

4. Поняття управління, принципи управління навчальною діяльністю.

Методичні рекомендації до семінарських занять

Звернути увагу студентів на те, що передавання знань, умінь, навичок, способів пізнавальної діяльності підростаючим поколінням почалося ще на зорі розвитку суспільства. Виокремлення цих функцій у суспільний інститут відбулося лише з переходом до цивілізації. Відтоді освіта і навчання покликані не тільки озброювати молоде покоління необхідними для праці знаннями, а й формувати світогляд, духовне обличчя особистості.

Предмет дидактики

Питання ефективної організації навчання вивчає така галузь педагогіки, як дидактика.

Дидактика (гр. — повчальний) — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання, а також виховання у процесі навчання.

Термін «дидактика» вживають у педагогічній літературі з початку XVII ст. До широкого вжитку його ввів Я.-А. Коменський. у книзі «Велика дидактика» він розробив зміст освіти, дидактичні принципи, методи навчання, вперше обґрунтував класно-урочну форму навчання. Весь процес навчання, на його думку, повинен спиратися

Предметом дидактики на всіх етапах її розвитку був зміст освіти підростаючого покоління і організація процесу, що забезпечує оволодіння цим змістом, а саме:

• визначення мети і завдань навчання;

• окреслення змісту освіти відповідно до вимог суспільства;

• виявлення закономірностей процесу навчання на основі його аналізу, спеціальної пошуково-експериментальної роботи;

• обґрунтування принципів і правил навчання на основі його закономірностей;

• вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання;

• забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання.

Основними категоріями дидактики є «навчання», «освіта», «викладання» (діяльність педагога в процесі навчання), «уміння» (процес пізнавальної діяльності учнів), «принципи навчання», «форми навчання», «методи навчання» і «засоби навчання».

Зв'язок дидактики з іншими науками

Дидактика має тісні зв'язки з багатьма науками. Передусім вона ґрунтується на педагогічній психологи, яка досліджує розвиток особистості у процесі навчання, психологічні основи навчання і виховання учнів, розкриває психологічні особливості розвитку процесів відчуття і сприймання, пам'яті, мислення, волі, емоцій, шляхи формування інтересів і мотивів, нахилів, здібностей і потреб як якостей особистості. Всі ці питання безпосередньо стосуються навчального процесу.

Необхідно зосередити увагу студентів на виділених питаннях.

Суть процесу виховання

У процесі підготовки підростаючого покоління до життя навчання і виховання становлять нерозривну єдність. Однак, як і дидактика, теорія виховання має свої характерні риси, зміст і методику.

Специфіка, рушійні сили і етапи процесу виховання

Завдання виховання в навчальному закладі реалізуються як у процесі навчання, праці, так і в цілеспрямованому впливі на вихованців у позаурочний час.

Процес виховання — система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

У ньому органічно поєднані змістовий (сукупність виховних цілей) і процесуальний (процес педагогічної взаємодії учителя та учня) аспекти.

Специфіка виховного процесу. Виховання є цілеспрямованим процесом. Наявність конкретної мети надає йому систематичності й послідовності, не допускає випадковості, епізодичності й хаотичності виховних заходів. Виховання формує внутрішній світ молодої людини, проникнути в який дуже важко. Тому воно вимагає таких методик, які давали б змогу не тільки виявляти погляди, переконання і почуття вихованців, а й збагачувати їх духовність, за потреби коригувати якості психіки. Процесу виховання властиве і розмаїття завдань та напрямів, їх кількість невпинно зростає, що зумовлено динамічністю суспільно-економічного життя. Тому для процесу виховання характерна також неперервність. «Я продовжую ще вчитися, — вважав К.-А. Гельвецій, —моє виховання ще не завершено. Коли ж воно закінчиться? Коли я не буду більше здатним до нього: після моєї смерті. Все моє життя і є, власне, тривалим вихованням».

Рушійні сили процесу виховання. Зміст і методика процесу виховання залежать від об'єктивних та суб'єктивних чинників і рушійних сил.

Студенти повинні зрозуміти, що управління —діяльність, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на об'єкт управління.

Україна успадкувала від попередніх часів розвинуту та широко розгалужену систему освіти.

За кількісними показниками існуюча система освіти відповідає рівневі розвинутих країн, але за якісними показниками, характером завдань і можливостями, технологією їх практичного втілення не може задовольнити потреби населення. Сьогодні у держави з'явилися нові можливості і механізми розв'язання проблем освіти шляхом широкого використання кращого світового досвіду.

Принципи управління — це вихідне положення, якого дотримуються в управлінні. До таких принципів належать: а) принцип науковості (опора на положення педагогіки, психології та інші науки про навчання, виховання і освіту); б) принцип демократизації (розвиток колегіальності в роботі, підзвітність керівництва трудовому колективу, конкурсний відбір керівних кадрів); в) принцип участі громадськості (створення різноманітних комісій, які сприяють роботі школи); г) принцип гуманізації (створення гуманних стосунків у дитячому і педагогічному колективах); г) принцип компетентності (знання справи); д) принцип оптимізації (раціональне використання засобів і одержання найкращих результатів); е) принцип об'єктивності і повноти інформації; є) принцип правильного добору і використання кадрів; ж) принцип ініціативи і активності; з) принцип державотворення.

В Національній доктрині розвитку освіти зазначено, що нова модель системи управління сферою освіти має бути відкритою і демократичною. У ній передбачається забезпечення державного управління з урахуванням громадської думки, внаслідок чого змінюються навантаження, функції, структура і стиль центрального та регіонального управління освітою.

Модернізація управління освітою передбачає: оптимізацію державних управлінських структур, децентралізацію управління; перерозподіл функцій та повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами; перехід до програмно-цільового управління; поєднання державного і громадського контролю; запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації; прозорість розроблення, експертизи, апробації та затвердження нормативно-правових документів; створення систем моніторингу ефективності управлінських рішень, їх впливу на якість освітніх послуг на всіх рівнях; організацію експериментальної перевірки та експертизи освітніх інновацій; демократизацію процедури призначення керівників навчальних закладів, їх атестації; впровадження новітніх інформаційно-управлінських і комп'ютерних технологій; удосконалення механізму ліцензування, атестації та акредитації навчальних закладів; підвищення компетентності управлінців усіх рівнів; більш широке залучення до управлінської діяльності талановитої молоді, жінок, а також виховання лідерів.