Розділ 2. Товарне виробництво, форми нагромадження капіталу

Тема 5. Товарна форма організації суспільного виробництва. Товар і гроші

План

1. Натуральне господарство. Сутність і основні риси товарного виробництва.

2. Товар і його властивості.

3. Сутність і функції грошей.

4. Теорії, що визначають вартість (цінність) товару. Закон вартості.

Для людини немає нічого природнішого за

працю, людина народжується для неї,

як пташка для польоту і риба для плавання.

Франческо Петрарка

1. Натуральне господарство. Сутність і основні риси товарного виробництва

Головними рисами натуральної економіки є нерозвиненість суспільного розподілу праці, ізольованість від зовнішнього світу; самозабезпеченість засобами виробництва і робочою силою, можливість задоволення всіх або майже всіх потреб за рахунок власних ресурсів.

Головними рисами натурального господарства є:

1. замкнутість і універсальність праці кожного члена господарсь­кого осередку;

2. виробництво орієнтоване на задоволення внутрішніх потреб господарського осередку;

3. виробництво і споживання не опосередковані необхідністю обміну продуктами праці і тому відсутні протиріччя між ними;

4. економічний суверенітет виробника не обмежений ринковими чи адміністративними механізмами. Обмеженість природних ресурсів і безмежність потреб виступають головними факторами, що визначають поведінку виробника.

Історично на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво. Під товарним виробництвом розуміється така організація суспільного господарства, коли продукти виробляються окремими, відособленими виробниками, причому кожний з них спеціалізується на виробни­цтві одного чи декількох видів продуктів, тому для задоволення потреб суспільства необхідна купівля-продаж продуктів, що стають товарами на ринку.

Розрізняють просте і розвинене (капіталістичне) товарне виробництво, які мають спільні риси й відмінності (табл. 5.1).

Таблиця 5.1

Ознаки простого та розвитого товарного виробництва

Просте товарне виробництво	Розвинуте товарне виробництво
Спільні риси:
1. Приватна власність на засоби виробництва. 2. Ринкова форма зв'язку між виробниками. 3. Конкуренція між товаровиробниками.
Відмінності:
1. Виробник продукту та власник засобів виробництва - одна особа. 2. Експлуатація, як правило, відсутня. 3. Виробництво товарів спрямоване на задоволення потреб виробника. 4. Виробництво здійснюється на базі індивідуальної, відособленої праці. 5. Виробництво товарів має підпорядковане значення стосовно натурального господарства.	1. Виробник продукту - найманий робітник, власник товару – капіталіст. 2. Експлуатація існує. 3. Виробництво товарів здійснюється для одержання прибутку. 4. Виробництво ведеться на базі спільної, об'єднаної праці найманих робітників. 5. Товарне виробництво набуває загального характеру.

2. Товар і його властивості

Товар – продукт праці, який виготовляється не для власного споживання, а для обміну і реалізується шляхом купівлі-продажу.

Товар має такі властивості:

1) споживну вартість;

2) мінову вартість;

3) вартість (цінність).

Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Споживна вартість товару – це його здатність задовольняти певну потребу людини.

Як споживні вартості товари надто різноманітні й здатні задовольняти різні потреби людини. Наприклад, хліб, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; тканина – в одязі; споживна вартість ткацького верстата полягає в тому, що з його допомогою виробляються тканини. Отже, як споживні вартості товари задовольняють ті чи інші потреби, як предмети особистого споживання або як засоби виробництва.

Мінова вартість – це здатність товарів як споживних вартостей обмінюватися один на одного в певних кількісних співвідношеннях (пропорціях). Наприклад, один телевізор обмінюється на 1500 кг зерна пшениці. У цьому кількісному співвідношенні виражається мінова вартість телевізора. Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різних кількісних пропорціях; отже, він має безліч мінових вартостей.

Різні за споживною вартістю товари прирівнюються в обміні, тому що за кількісним співвідношенням стоїть щось якісно спільне, єдине, яке робить їх співмірними. Цим спільним, що міститься в усіх товарах і робить їх співмірними, є те, що всі вони – продукти праці, незалежно від її конкретної форми. Уречевлена, втілена в товарі суспільна праця становить вартість товару, яка виявляється при обміні. Отже, вартість є внутрішньою властивістю товару, а мінова вартість є зовнішнім виявом вартості, формою її прояву в акті обміну. Слід пам'ятати, що суспільна праця, яка втілена в товарах, - єдине джерело вартості. Але товар має дві властивості: споживну вартість і вартість, то чи може бути одна й та ж праця джерелом (творцем) різних, протилежних властивостей товару. В чому полягає причина цієї двоїстості?

Двоїста природа товару зумовлена двоїстим характером праці, що його створює.

На двоїсту природу товару, трудове походження вартості вказували представники класичної політичної економії, але вони не могли пояснити цього явища. Вперше в економічній науці цю проблему розв'язав К. Маркс, відкривши двоїстий характер праці, втіленої в товарі. Праця, що створює товар, є одночасно конкретною працею, що створює споживну вартість. З іншого боку праця товаровиробника - це витрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрата енергії, мускулів, розуму, нервів тощо. У цій своїй якості вона є абстрактною працею і створює вартість товару.

Конкретна праця разом з природою є умовою створення конкретної споживної вартості. Вона якісно різнорідна - це результат великої кількості різноманітних видів конкретної праці. Тобто види конкретної праці, як і створювані нею споживні вартості, різноманітні. Вони різняться між собою предметом і знаряддям праці, технологією, знаннями, професійними навичками робітників, метою і результатом виробництва. При цьому слід пам'ятати, що людська праця не виступає єдиним джерелом споживних вартостей. Сукупність споживних вартостей – предмет поєднання людської праці з речовиною природи. Абстрагуючись від особливостей конкретних видів праці, можна виявити суспільну абстрактну працю.

Абстрактна праця, що створює вартість, –- це специфічна суспільна форма праці, яка властива лише товарному виробництву і виражає економічні відносини відособлених товаровиробників. Тому і вартість, в якій втілена абстрактна праця, – є також суспільною властивістю товару, а не природною.

Це означає, що відособлені товаровиробники, працюючи один на одного, вступають між собою у виробничі відносини. Отже вартість – це суспільна форма відносин між людьми в умовах товарного господарства, вона є величиною абстрактною.

Визначаючи двоїстий характер праці товаровиробника, слід мати на увазі, що товарному виробництву властива основна суперечність — між приватною та суспільною працею. З одного боку, праця кожного товаровиробника внаслідок його економічної відокремленості є приватною працею. Він сам визначає, що, як і для кого він буде виробляти. З іншого боку, товаровиробники зайняті суспільною працею, бо їх приватна праця є часткою всієї загальнолюдської праці, призначеної для задоволення суспільних потреб у різноманітних товарах і послугах. Суспільний характер цієї праці виявляється в процесі товарного обміну.

До вищесказаного потрібно додати, що товаровиробники здійснюють виробництво в різних індивідуальних виробничих і природних умовах, тому на виготовлення однакових товарів витрачається різна кількість праці і різні затрати робочого часу. Тобто в товарах матеріалізується різна індивідуальна вартість. Але на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються однаково, бо враховується лише їхня суспільна вартість. Її величина визначається не індивідуальними затратами праці, а кількістю суспільно необхідної праці й вимірюється робочим часом. Тобто величина суспільної вартості товару визначається суспільно необхідним часом, який потрібний для його виробництва. Суспільно необхідний робочий час – це час, який затрачається на виготовлення товару за певних суспільно нормальних умов виробництва і середнього в даному суспільстві рівня продуктивності та інтенсивності праці. Сама ж величина суспільно необхідного робочого часу наближається до індивідуальних затрат праці тих товаровиробників, які виготовляють на ринок основну масу товарів одного роду, і встановлюється стихійно в ході конкурентної боротьби. Якщо, скажімо, для виробництва певного товару при середній умілості та напруженості праці витрати будуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 4 год. на одиницю і вироблятиме 100 одиниць даного товару, друга - 5 год. і вироблятиме 250 одиниць товару, третя - 6 год. і вироблятиме 150 одиниць товару. У наведеному прикладі суспільно нормальними умовами, які визначають суспільну вартість цього товару, є 5 годин.

Наведений приклад свідчить, що реалізація товарів за суспільною вартістю призведе ось до чого. Перша група товаровиробників, що мають менші індивідуальні витрати, на кожній одиниці готової продукції додатково виграватиме 1 год., а третя група, навпаки, 1 год. втрачатиме, оскільки їхні індивідуальні витрати вищі, ніж суспільні.

Суспільно необхідний робочий час і зумовлена ним суспільна величина вартості не є постійними і залежать від продуктивної сили праці, яка визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки і техніки, технології, кваліфікацією, професійною майстерністю виробника, його досвідом, традиціями, природними умовами. Отже величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивності суспільної праці. Під продуктивністю праці розуміють кількість продукту, який виробляється за одиницю робочого часу. Із зростанням продуктивності праці вартість одиниці товару зменшується, а вартість всієї виробленої продукції залишається незмінною.

Праця товаровиробника може бути більш інтенсивною, або менш інтенсивною. Під інтенсивністю праці розуміють витрати праці за одиницю робочого часу. Інтенсивніша праця створює за одиницю робочого часу більшу вартість порівняно з менш інтенсивною працею. За високо інтенсивної праці кожна одиниця робочого часу містить більшу масу праці, ніж за низько інтенсивної. Це свідчить про те, що при зростанні інтенсивності праці величина вартості одиниці товару не змінюється, але пропорційно зростає сукупна вартість, що створюється протягом робочого часу. Тому суспільно необхідні витрати праці вимірюються робочим часом за середньої інтенсивності праці.

Визначаючи величину вартості товару, важливо розрізняти просту (некваліфіковану) і складну (кваліфіковану) працю. Величина вартості товару вимірюється витратами простої праці, тобто праці середньої умілості, посильної кожному працівнику суспільного виробництва на даному етапі розвитку. Складна праця вимагає попередніх значних затрат часу на придбання працівником кваліфікації. За одиницю складної праці створюється більша вартість, ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої через ринкові відносини в процесі обміну товарів. Усяка складна праця виступає як помножена проста праця.

Отже, суспільна величина вартості товару значною мірою визначається суспільно необхідними витратами праці на його виробництво, а також корисністю товару.