3. Продукт праці та його форми

Поняття «продукт» використовується найрізноманітнішими науками: геологією, біологією, соціологією, медициною тощо. В одному випадку це продукти вулканічної діяльності, в іншому – продукти життєдіяльності, у третьому – продукти соціальної діяльності тощо. В економічній теорії продукт – результат трудової діяльності людини.

Продукт, праця і людина не існують одне без одного, тому, що:

1) продукт – об'єктивно існуючий результат праці;

2) сам процес праці;

3) суб'єкт праці, який змінюється в процесі трудової діяльності і у такому розумінні також є її продуктом.

Рис. 2. 4. Форми ефекту праці

Натуральний продукт – створена працею річ, призначена для безпосереднього споживання. На­туральний продукт споживається в тому самому господарстві, в якому він створений. Прикладом може слугу­вати селянське господарство, що забезпечує себе всім необхідним. На відміну від натурального продукту, товар – продукт праці, призначений для обміну. У сучасному суспільстві основна маса продуктів виробляється як товари.

Послуга – корисний ефект, представлений діяльністю людини. Послугами є, наприклад, перевезення вантажів і пасажирів, доставка пошти і т. ін. Послуга може бути предметом купівлі-продажу. Але на відміну від товару вона не набуває предмет­ної форми.

Продукт у русі від виробника до спожи­вача послідовно реалізується:

Благо  споживна вартість (як властивість блага задовольняти потребу) корисність (як ко­рисний ефект, який здобуває суб'єкт, споживаючи благо).

Так, як продукт є не тільки корисною річчю, але й уречевленою працею, праця також набуває у своєму русі певних форм, а саме:

Уречевлена праця  вартість  мінова вартість

Якщо, об’єднати ці два рухи, то видно, що: єдність блага та уречевленої праці являє собою про­дукт праці. Єдність споживної вартості і вартості утво­рює товар. А єдність корисності та мінової вартості ста­новить цінність. Цей рух можна подати в такий спосіб:

Продукт  то­вар  цінність.

Продукти як уречевлена праця відтворю­ють кількісну міру праці, необхідної для задоволення тієї чи іншої потреби, і кожне матеріальне благо містить пев­ну кількість праці, тому можна встановити зв'язок між оцінкою корисності блага і витратами праці на його ви­робництво. Це співвідношення становить об'єктивну ос­нову для з'єднання трудової теорії вартості і теорії корис­ності.

4. Характер праці та його розвиток

Історично першою формою суспільства є первіснооб­щинний лад. У первісному суспільстві всі його члени брали участь у процесі праці, спільно добували засоби до існування. Їхня праця із самого початку — це спільна праця, але кожна людина виконувала лише частину праці. Отже, вся праця була поділена між індивідами. Проте це не є поділ її на різні роди, види (полювання, землероб­ство тощо), а поділ між індивідами одного виду праці, наприклад, полювання. Розділення праці виступає тут як інша характеристика сумісності. Якщо праця суміс­на, значить, виконується декількома індивідами. Кож­ний виконує лише частину праці, отже, уся праця вияв­ляється поділеною між її учасниками. Таку працю мож­на кваліфікувати як суміснорозділену. Вона є клітиною, з якої історично розвиваються суспільний поділ і відок­ремлення видів праці, а також її кооперування та усуспільнення.

Саме внаслідок безпосереднього збігу сумісності і розділеності діяльність індивіда набуває характеру суспіль­но-людської діяльності.

Історично розділення праці може розвинутися до відокремлення індивіда як незалежно­го приватного власника і виробника, але завжди передбачає суспільний зв'язок, який робить працю кожного приват­ного виробника частиною спільної праці всього суспіль­ства.

Чим більше розділено працю, тим більше в ній бере участь індивідів і тим сильніше виражено її кооператив­ний характер. Але разом з поділом праці розвивається і відокремлення його різних видів (землеробства, ремес­ла, будівництва). Це означає зростання взаємозалежності різних відокремлених видів праці, розвиток їхнього су­спільного характеру.

Всезагальна праця є суспільнорозділеною працею, але такою, яка пройшла через історичний розвиток своїх сторін (сумісності і розділеності) до рівня взаємовідно­син протилежностей та їхнього злиття в новій єдності. Процес узагальнено можна представити схематично:

Рис. 2.5. Процес узагальнення праці

Усередині такий рух містить два процеси:

1) історично суміснорозділена праця розвивається і здійснюється через протилежності приватної і суспільної праці;

2) той самий процес набуває форми взаємовідносин абстрактної і конкретної праці.

Абстракт­на праця – праця товаровиробників, що виступає як затрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми. Абстрактна праця – історична категорія, властива лише товарному господарству. Вона утворює вартість товару.

Конкретна праця – праця, що затрачається у визначеній корисній формі, створює визначену споживчу вартість (вугілля, метал, хліб тощо).

Отже, праця пекаря, крав­ця, коваля тощо — це конкретні види праці, що відрізня­ються визначеними засобами, предметами праці, харак­тером трудових операцій, метою і результатами. Але разом з тим усі вони є витратами людської енергії, мускулів, нервів тощо, витратами людської праці взагалі (абстрактної праці).

Формування всезагальної праці відбувається в міру перетворення праці з головної фізичної та енергетичної сили творення матеріального багатства на головну твор­чу та інтелектуальну силу. Розглянутий узагальнений вираз перетворення суміснорозділеної праці у всезагальну працю через розвиток протилежностей поділу і відок­ремлення, з одного боку, та кооперування і усуспільнен­ня з іншого, конкретизується по двох лініях.

Рис. 2.6. Процес перетворення суміснорозділеної праці у всезагальну

Схеми у формалізованому вигляді відображають найбільш загальний зміст історичного процесу розвитку характеру праці, втіленої в продукті. Зміна суспільних форм продукту праці і зміна характеру праці здійснюєть­ся в процесі історичного розвитку форм обміну.