3. Ознаки, головні напрями і моделі перехідних економічних процесів нового типу

До загальних ознак перехідних економічних процесів відносять:

а) визначене поєднання спадкоємності, наступності по відношенню до минулого і його формально-логічного заперечення;

б) ефект «сумісності, що зникає» старих економічних відносин, що з тією чи іншою швидкістю відмирають, та нових економічних відносин, що прогресують, «змішаність» старих та нових форм;

в) несталість, швидкоплинність, різко виражена нестаціонарність та динамічність;

г) біфуркаційний характер, варіантність розвитку. Перехідна економі­ка перебуває в точці біфуркації, своєрідній точці «відліку», від якої, в залежності від обставин, можливий рух у будь-якому з альтернативних напрямів;

д) нецілісність і фрагментарність відтворювальних процесів;

є) конкретно-історичний характер, тобто залежність від особливостей взаємодії складових середовища перехідної економіки в історичних умовах.

В перехідній економіці поєдну­ються прогресивні та регресивні процеси.

Головними прогресивними про­цесами є:

а) суверенізація національної економіки, тобто вихід економіки на передові цивілізаційні рубежі, в такти­чному – оформлення її кордонів, визначення їх реального стану і складу;

б) роздержавлення і приватизація, формування багатоукладної економіки, в якій оптимально взаємодіють різноманітні форми власності, підприємництва та господарювання;

в) структурна перебудова економіки з метою досягнення домінування виробництв, опанування постіндустріального, інноваційного типу економічного розвитку;

г) становлення конкурентоспроможного національного товарного виробництва і на цій основі – цивілізованих ринкових відносин та механізмів аллокації (розподілу) ресурсів;

д) перехід до соціально-інтенсивного типу розширеного суспільного відтворення, досягнення та підтримання сталої та динамічної рів­новаги національної економіки;

є) гуманізація та соціалізація економічних процесів, яка в загальному плані пов'язана з формуванням людини-особистості, пріоритетним розвитком соціальної сфери у порівнянні з матеріальною;

ж) інституціоналізація як процес формування необхідних для економі­чних перетворень інститутів (формальних і неформальних норм, традицій, настанов, правил тощо), перш за все, громадянського суспільства;

з) лібералізація і демократизація економічного життя з метою створення, перш за все, сприятливих умов для ефективного вільного підприємництва і праці;

и) регіоналізація та муніципалізація, як формування системи регіона­льних і муніципальних економічних утворень, що само фінансуються і являють собою невід'ємні складові національної економіки;

і) поступове відкриття національної економіки, її органічне включення в світові процеси глобалізації, інтеграції та диференціації, розши­рення ефективних зовнішньоекономічних зв'язків;

ї) становлення сучасного типу триєдиного економічного регулювання (ринкового, державного, громадянського).

Зазначені напрями і складові перехідної економіки нового типу ті­єю притаманні всім її рівням: мікро- (підприємства і до­машні господарства); мезо- (галузі та регіони); макро- (економіка в цілому та її сфери), що інтенсивно взаємодіють і переплітаються. їх більш доклад­ну характеристику подано в наступних главах.

Перехідні процеси в економіці представлені такими моделями:

1) «шокової терапії», в межах якої домінує жорсткий і стислий за термінами монетаристський варіант неоліберальної економічної політики. Він, зокрема, передбачає:

• проведення впродовж 1-2 років радикальних антиінфляційних стабілізаційних заходів та приватизації;

• моментальна лібералізація цін;

• максимальне усунення держави від втручання в економічні процеси;

• ліквідація переважної більшості субсидій;

• запровадження повної фінансової самостійності підприємств, «жорстких» бюджетних обмежень тощо.

2) градуалістська або інкрементальна, яка наголошує на необхідно­сті поступових і відносно повільних ринкових перетворень в міру створення відповідних інституціональних передумов. Її прихильники виступають за:

• встановлення рівноваги на споживчому ринку шляхом легалізації та розвитку приватного сектора;

• поширення ринкових механізмів спочатку на виробництво та збут споживчих товарів, а згодом і на інвестиції;

• лібералізацію цін зі збереженням певного державного контролю у споживчих галузях економіки;

• формування двосекторної моделі економіки.

3) інтег­ративна модель економічних перетворень полягає у визначенні власного шляху реформ на основі переважно власних сил і ре­сурсів з огляду на складні суспільні перетворення в цілому.

Отже, моделі «шокової терапії» та градуалістську (інкрементальну) можна вважати послідовно-паралельними етапами та необхідними передумовами формування інтегративної моделі економічних перетво­рень (рис. 15.2).

Рис. 15.2. Моделі перехідних економічних процесів