3. Сутність та особливості формування валового доходу та прибутку підприємства

Валовий продукт підприємства –- маса вироблених матеріальних благ і послуг у грошовому виразі за певний період (місяць, квартал, рік і т.д.).

Він створюється працею колективу, є його власністю і відображає обсяг затрат як живої, так і уречевленої праці у формі спожитих засобів виробництва і оплати праці. Валовий продукт, який перейшов від виробника до споживача і обмінений на гроші, є реалізованим продуктом. Отже, валовий продукт підприємства – це міра сукупної ринкової вартості кінцевих товарів і послуг, що вироблені підприємством за певний період.

Показниками, що характеризують економічні результати госпо­дарювання підприємства з позицій їх вартісної оцінки, є дохід та при­буток.

Дохід підприємства є результатом здійснення всіх видів ді­яльності суб'єктом господарювання за певний проміжок часу при використанні наявних ресурсів та врахуванні фінансово-господарських ризиків. Його складовими є виручка від реалі­зації продукції (товарів, робіт, послуг), майна підприємства та здійснення позареалізаційних операцій.

Виручка (дохід) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) – це обсяг грошових коштів, що надійшли на рахунки підприємства за певний проміжок часу в результаті здійснення операцій з продажу ви­готовленої ним продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням грошової форми розрахунку для компенсації вартості об'єкта продажу.

Виручка (дохід) від реалізації продукції є основною складовою доходу підприємства.

Отримання підприємством доходу:

• свідчить про відповідність продукції (товарів, робіт, послуг) попиту на ринку де працює підприємство;

• забезпечує покриття витрат, які виникли в процесі господарсько-фінансової діяльності підприємства;

• спричиняє виникнення об'єкта розрахунку та джерела забез­печення виконання зобов'язань підприємства перед державою;

• забезпечує фінансування розширеного відтворення на під­приємстві.

Остання характеристика виникає за умови перевищення обсягом отримуваного підприємством доходу обсягу витрат і свідчить про отримання прибутку. Отже, як розрахункова величина, прибуток - це сума на яку доходи перевищують витрати.

Спрощену характеристику взаємозв'язку названих показників (доходів, витрат, прибутку) представлено на рис. 10.3.

Рис. 10.3. Взаємозв’язок доходу, витрат і прибутку підприємства

Бухгалтерський підхід щодо визначення сутності доходу і по­рядку оцінки його обсягу ґрунтується на Національних стандартах бухгалтерського обліку і передбачає оцінку доходу окремо за кожною операцією. Згідно з П(С)БО №15,

дохід – це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активу підприємства або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцін­ка доходу може бути достовірно визначена.

При цьому не визнаються доходами такі надходження від інших осіб:

• сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету й позабюджетних фондів;

• сума надходжень за договорами комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;

• сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

• сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

• сума завдатку під заставу або погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором;

• продукція (товари, роботи, послуги), яка отримана в результаті обміну на подібну за призначенням та однакову за справедливою вартістю.

Трактування сутності доходу і прибутку з позицій бухгалтерського обліку ґрунтується на констатації факту отримання підприємством економічної вигоди, при цьому пріоритетним є історичний підхід до оцінки. У межах податкового обліку розрахунок показників фінансових результатів діяльності підприємства здійснюється з метою визначення бази нарахування і сплати податкових платежів. Економічний підхід ґрунтується на взаємозв'язку отримуваних доходів і прибутків з основними факторами, що їх обумовлюють, і передбачає оцінку їх впливу в межах ретроспективного та перспективного періодів.

Основним нормативним документом, в якому віддзеркалено податковий підхід до характеристики сутності доходів підприємства, є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств». Цей підхід передбачає оцінку загального обсягу доходу від усіх видів діяль­ності та операцій, що спричинило введення спеціального терміну "ва­ловий дохід".

Валовий дохід – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріаль­ній формах як на території України, її континентальному шельфі, включеній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валовий дохід включає:

• загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг);

• доходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх первин­ного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації);

• доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

• доходи від операцій особливого виду - товарообмінних (бартерних) операцій;

• доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходів від здійснення операцій лізингу (оренди);

• доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді.

• доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги,

Основною відмінністю при застосуванні бухгалтерського і податкового підходів до розрахунку обсягу доходу є така: податковий підхід, на відмінну від бухгалтерського, передбачає включення до доходу підприємства отриманої передоплати за продукцію (товари, роботи, послуги).

Економічний підхід при характеристиці доходу підприємства передбачає оцінку його обсягу у взаємозв'язку з основними факторами – ціною і кількістю. Основною відмінністю цього підходу порівняно з бухгалтерським і податковим є врахування у загальному обсязі доходів підприємства неявних доходів.

Неявні доходи – додаткові грошові надходження на підприємство в результаті прийняття до реалізації більш оптимальних варіантів рішень.

Відповідно до податкового обліку, прибуток як об'єкт оподат­кування (П) розраховується так:

(10.3)

^{де СВД – скорегований валовий дохід;}

^{ВВ – валові витрати;}

А – амортизаційні відрахування.

Скорегований валовий дохід – це валовий дохід після вирахуван­ня податку на додану вартість та інших вирахувань згідно з чинним податковим законодавством.

Валові витрати – це сума будь-яких витрат платника подат­ку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійс­нюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Подальший розвиток економіки, як науки, спричинив розкриття сутності прибутку як показника та економічної категорії.

Прибуток як економічний показник визначається як різниця між ціною та собівартістю продукції (роботи, послуги); між обсягом виручки від реалізації та сумою витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Прибуток як економічна категорія характеризує:

1. кінцевий результат діяльності підприємства, отримання якого є необхідною умовою його розширеного відтворення;

2. гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як господарюючого суб'єкта, його працівників і власників, що визначає пропорції в розподілі та споживані прибутку.

Рис. 10.4. Характеристика ролі прибутку підприємства в умовах ринкової економіки

Функції прибутку:

1. Оціночна функція передбачає використання прибутку підприємства як оціночного показника, що характеризує ефективності діяльності підприємства.

2. Стимулююча функція розглядає прибуток як джерело формування різних фондів стимулювання, а саме: фонду заохочення, фонду виробничого розвитку, фонду соціального розвитку, фонду виплати дивідендів, пайового фонду, благодійного фонду тощо.

3. Розподільча функція, передбачає, що прибуток є джерелом формування бюджетів різних рівнів. Він надходить до бюджетів у вигляді податків, економічних санкцій та використовується для різних цілей, визначених видатковою частиною бюджету і затверджених у законодавчому порядку.

4. Відтворювальна функція передбачає, що прибуток служить джерелом розширеного відтворення основних і оборотних фондів підприємства.

4. Норма та рентабельність прибутку. Розподіл і використання прибутку підприємства

Прибуток є важливим показником ефективної діяльності суб’єктів господарювання. Проте, абсолютний розмір прибутку не показує рівень ефективності, якість роботи суб’єкта підприємництва. Тому, для того, щоб точно визначити рівень ефективності господарської діяльності, використовують відносний показник прибутку, що виражається у відсотках і називається нормою прибутку, яка обчислюється як виражене у відсотках відношення абсолютної суми прибутку до суми авансованого капіталу у виробництво. Якщо прибуток виражається в абсолютній сумі, то норма прибутку – це відносний показник інтенсивності виробництва і виражається у відсотках.

В економічній теорії показник норми прибутку визначається за формулою:

(10.4)

де Н_П – норма прибутку, %; :

П –- маса прибутку, грн.; •

АК –- сума авансованого капіталу, грн.

Фактори, які впливають на норму прибутку:

1) зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції;

2) рівень ринкових цін на продукцію, які визначають у кінцевому підсумку величину прибутку, а отже, і норму прибутку;

3) швидкість обороту та структури авансованого у виробництво капіталу.

Первинними чинниками зростання норми прибутку є впровадження науково-технічних досягнень, інших інновацій, найпрогресивніших форм і методів організації виробництва і праці.

Практика підприємництва країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що норма прибутку може обчислюватися по-різному.

(10.5)

(10.6)

(10.7)

Ефективність підприємства характеризує узагальнюючий показник – рівень рентабельності.

Рентабельність – це кількісна визначеність відношення балансового прибутку до середньорічної вартості основних виробничих фондів і нормативних оборотних фондів. У практиці господарської діяльності підприємства рівень рентабельності визначається за формулою:

(10.8)

де Р' - норма рентабельності;

П_Б – балансовий прибуток;

Ф_ОСН. –вартість основних фондів;

Ф_ОБ. – вартість оборотних нормативних фондів.

Загальну схему розподілу прибутку можна зобразити графічно (рис. 10.5).

Прибуток, отриманий підприємством за звітний період, є дже­релом сплати податків та зборів відповідно до чинного законодавства. Сума останніх зменшує прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства.

Основним чинником, що визначає напрями розподілу чистого прибутку господарюючого суб'єкта, є його організаційно-правова фо­рма залежно від якої здійснюється державне регламентування розпо­ділу певної частини прибутку. Воно стосується страхування ризиків та участі власників підприємства у його прибутках.

Рис. 10.5. Основні напрямки розподілу прибутку на підприємстві

Нерозподілений прибуток – це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

Нерозподілений прибуток поділяється на асигновану і неасигновану частини:

- асигнована частина має певне цільове призначення (наприклад, для фінансування розвитку підприємства, проведення цільових програм тощо);

- неасигнована частина не має конкретного призначення.

Процес розподілу прибутку на підприємстві базується на таких принципах:

1. зв’язок політики розподілу із загальною політикою управління прибутком на підприємстві;

2. пріоритетність обліку інтересів і менталітету власника підприємства;

3. стабільність політики розподілу прибутку;

4. передбачуваність політики розподілу прибутку;

5. оцінка ефективності розробленої політики розподілу прибутку.