Розділ 5. Закономірності розвитку економічних систем. Світове господарство і міжнародні економічні відносини

Тема 15. Сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік

План

1. Типи економічних систем та їх еволюція

2. Перехідна економіка в контексті суспільних і природних процесів

3. Ознаки, головні напрями і моделі перехідних економічних процесів нового типу

4. Основи саморозвитку перехідної економіки нового типу

1. Типи економічних систем та їх еволюція

Найбільш поширена класифікація використовується на основі двох ознак: за формою власності на засоби виробництва, за способом управління господарською діяльністю (рис. 15.1).

Типи економічних систем

Рис. 15.1. Типи економічних систем

Традиційна економічна система ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками характеризували виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що окремлює поступальний соціально-економічний розвиток суспільства. Хоча традиційні економічні системи притаманні далекому минулому, деякі їх риси і нині властиві слаборозвинутим країнам.

Характерними рисами традиційних економічних систем є:

1) панування натурально-общинних форм господарювання, багатоукладність економіки, виробництво, розподіл та обмін здійснюються на основі звичаїв, традицій і культових обрядів;

2) виробництво матеріальних і нематеріальних благ здійснюється за допомогою примітивної техніки з широким застосуванням ручної некваліфікованої праці з найпростішими формами її організації та при наявності слабо розвинутої інфраструктури;

3) соціально-економічний застій, бідність і зубожіння основної частини населення;

4) високий рівень безробіття та низька продуктивність праці.

Адміністративно-командна економічна система характеризується тим, що в ній всі ресурси є власністю держави, яка здійснює централізоване управління економікою на всіх рівнях.

Особливості адміністративно-командної економічної системи:

1. планування процесу виробництва, тобто визначається перелік і обсяги вироблюваних матеріальних і нематеріальних благ та як, ким і за допомогою яких ресурсів вони будуть вироблятись;

2. централізація ресурсів, їх розподіл не на основі попиту і пропозиції шляхом прикріплення виробників до споживачів, залежність останніх від перших;

3. обмежена сфера товарно-грошових відносин, тобто неповністю задовольняються суспільні потреби внаслідок наявності хронічного дефіциту товарів і послуг;

4. не враховуються економічні інтереси учасників виробництва, тому, як наслідок, їх незацікавленість в інтенсивній праці та низька її ефективність;

5. централізоване планування та централізоване ціноутворення, відсутність конкуренції.

Головні елементи цієї системи: жорстке директивне планування, контроль держави над економікою, пріоритет адміністративних стимулів виробництва над економічними, монополізм виробників і їх панування над споживачами, переваження державного сектору в народному господарстві.

Переваги адміністративно-командної економічної системи:

- можливість нагромадження значних за обсягом виробничих ресурсів, для вирішення тактичних і стратегічних завдань шляхом їх перерозподілу у ті галузі і сфери, які визначені пріоритетними;

• забезпечується повна, хоча не завжди раціональна та ефективна зайнятість населення, що дозволяє уникнути масового і хронічного безробіття, зубожіння людей;

• враховуються такі основні суспільні потреби, як освіта, охорона здоров'я тощо, які задовольняються за рахунок централізованих коштів на певному рівні усім членам суспільства.

Ринкова економіка вільної конкуренції.

Ринкова економіка, за теорією А. Сміта, – це лад, заснований на приватній власності, в якому здійснюється вільна гра ринкових сил.

Ринкова економіка – форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю. Ринкова модель господарювання дозволяє без примусу спрямовувати ресурси туди, де вони необхідні, і перерозподіляти їх у разі зміни попиту. В ринковій системі ці процеси забезпечуються пріоритетом економічних методів управління, рівноправним існуванням різних форм власності, домінуванням споживача над виробником, децентралізацією управління, конкуренцією.

Основними ознаками ринкової економіки вільної конкуренції є такі:

• приватна власність на виробничі й трудові ресурси;

• необмежена чисельність суб'єктів ринку, абсолютно вільний доступ на ринок і вихід з нього;

• вільна конкуренція;

• доступність всебічної інформації про ринок для кожного суб'єкта;

• свобода учасників господарської діяльності;

• самостійне встановлення цін на товари та послуги;

• стихійне ринкове регулювання економічних процесів;

• відсутність у кожного із суб'єктів ринкових відносин можливості безпосередньо впливати на рішення, які приймаються іншими суб'єктами.

Таким чином, ринкова економіка – це економічна система, господарська діяльність якої базується на рівноправності різних форм і масштабів власності та економічної ініціативи, свободі учасників підприємницької діяльності, вільному ціноутворенні та вільній конкуренції.

Змішана економічна система – економіка, у якій ряд рішень по розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами, – а деякі приймаються урядом країни.

Особливості змішаної економічної системи:

• створено умови для розвитку вільної конкуренції та підприємницької діяльності;

• сформовано розвинуту ринкову інфраструктуру;

• соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення;

• суттєво посилилась роль держави в регулюванні фінансової, кредитної та цінової політики та ін.

Ознаки змішаної економічної системи:

• колективна приватна та державна власність;

• взаємодія і взаємозв'язок її форм господарювання;

• державне регулювання національної економіки з метою стимулювання сукупної пропозиції та сукупного попиту;

• маркетингова система управління національним виробництвом;

• чітка соціальна спрямованість національного господарства на основі економічного зростання.

Змішаною економікою є сучасні національні господарства розвинутих країн, бо вони однорідні за своєю соціально-економічною структурою.

Для змішаної економіки сучасних розвинутих країн світу характерне поєднання принципів самостійності та певної централізації в управлінні національним виробництвом. Це стосується не лише відносин між державою і корпораціями, а й організації економічної діяльності самих корпорацій. Будучи певною мірою централізованою системою, велика корпорація всіляко стимулює розвиток підприємницької діяльності у власних межах, надає великої самостійності її складовим ланкам. Отже, в змішаній економічній системі поєднується регулююча роль ринкових механізмів з державним управлінням національною економікою.

Існує ряд національних і регіональних моделей змішаної економіки, а саме:

1. американська, або ліберальна модель;

2. неоліберальні моделі Західної Європи (німецька, шведська та ін.);

3. японські моделі нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та ін.).

Кожна з цих моделей має свої специфічні особливості, спрямованість, але досить ефективно функціонує у відповідній країні чи на континенті.

Основними критеріями, на базі яких визначається специфіка різних моделей господарювання, є:

• цільове спрямування економіки;

• форми і структура власності (зокрема, питома вага державної власності);

• важелі і форми втручання держави в економіку, які розрізняються співвідношенням державного і приватного секторів, їх структурою і значенням, а також методами і комбінаціями взаємодії при регулюванні економічних процесів на різних рівнях.

Таким чином, сутність різноманітних моделей розвитку національних ринкових економік полягає в тому, що в них поєднується регулююча роль ринкових механізмів з державним управлінням на макроекономічному рівні, що дає змогу підвищити темпи економічного зростання і на цій підставі ефективніше розв'язувати соціальні питання, захищати інтереси всього народу.

На сучасному етапі багато розвинутих країн перейшли до соціально-ринкової економіки.

Соціально-ринкова економіка – це такий тип економічного розвитку, коли свобода ринку і підприємництва тісно поєднується з демократичністю і соціальним захистом усіх членів суспільства.

Найважливішими критеріями цієї моделі є оптимальне поєднання ринкового і планового господарства, тобто регульована економіка з відповідною системою соціального захисту населення.

В Україні нині розбудовується соціально орієнтована ринкова економіка, де головним завданням є утвердження демократичного, соціально відповідального, солідарного суспільства, що ґрунтуватиметься на історичних традиціях та менталітеті українського народу, органічно поєднуватиме в собі працю, талант та капітал суспільства, яке забезпечуватиме права і свободи кожної особи.

Формування та розвиток в Україні сучасних цивілізованих ранкових відносин є вирішальним засобом для швидкого економічного зростання національного виробництва та піднесення добробуту народу.

2. Перехідна економіка в контексті суспільних і природних процесів

У процесі еволюції будь-яка економічна система проходить декілька стадій:

• зародження і становлення;

• зрілість і розвиток на власній основі;

• регрес і вмирання.

Регрес старої економічної системи супроводжується становленням нової. Взаємодія зазначених процесів становлення і регресу утворює пере­хідні (трансформаційні) економічні процеси. Вони не є процесами виклю­чно становлення або регресу, а являють собою синергетичний результат їх взаємодії, а також мають власну сутність, зміст і основи руху.

Перехідна економіка – це не стаціонарна економіка, що якісно змінюється, в якій процеси відмирання старих і становлення принципово нових відносин домінують над процесами їх функціонування. Це еконо­міка суспільства, що здійснює перехід з однієї історичної епохи в іншу, від попереднього ступеня свого руху до наступного. Отже, перехідна економіка – це економіка, яка якісно трансформується.

Одним з перших, хто вказав на необхідність виокремлення перехідного стану суспільства, був французький економіст Сен-Сімон. Він розрізняв два типи епох: органічну (нормально функціонуючу систему) і критичну (перехідну).

Важливо зазначити, що матеріальною основою перехідних станів (а отже, і критеріями їх визначення) є, з одного боку, зміна домінуючого фактора виробництва, з іншого – зміна характеру відносин між людьми. Так, за умов переходу від аграрного до індустріального суспільства змінюється, відповідно, і домінуючий фактор: від землі він переходить до капіталу. У свою чергу особисті, засновані на звичаях (традиціях) відносини аграрного суспільства трансформуються у ринкові, речові відносини, адекватні індустріальному суспільству.

У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється процес якісних змін в основах того чи іншого суспільства, спрямованих на перехід до нового соціально-економічного ладу.

Головний зміст перехідного періоду – це зміни в економіці. Економіка, таким чином, набуває за умов перехідного періоду особливої якості, вона характеризує своєрідний «проміжний» стан суспільства. Звідси випливає і особливий характер перехідної економіки, який відрізняє її від «звичайних» економік.

Риси перехідної економіки:

1) особливий характер неврівноваженості перехідної економіки;

2) альтернативний характер перехідної економіки, тобто перехідна економіка повинна обов'язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки;

3) особливий характер суперечностей у перехідній економіці, а саме суперечності між новим (прогресивним) і старим (регресивним), при цьому виступають як суперечності розвитку;

4) наявність у перехідній економіці особливих – перехідних економічних форм (поєднання в собі елементів як старого, так і нового);

5) історичність перехідної економіки.

Середовище її існування визначають головні сфери (складові) люд­ської життєдіяльності – економічна, політична, соціальна, духовна, при­родно-екологічна, які суттєво впливають на її зміст, характер, напрямки руху (рис. 15.2).

Рис. 15.1. Середовище перехідної економіки

Природно-екологічне середовище характеризується багатоманітніс­тю географічних, кліматичних ознак, станом флори і фауни, наявністю по­кладів корисних копалин тощо.

Економічне середовище представлене стаціонарними, неперехідни­ми економічними процесами та явищами, в яких функціонування домінує над розвитком.

Політичне середовище охоплює такі найважливіші складові, як:

• незалежні держави з притаманними їм формами правління, полі­тичними режимами, формами устрою;

• різноманітні міждержавні та наддержавні утворення (наприклад: СНД, ЄС тощо);

• політичні партії і політичний процес.

Соціальне середовище характеризується багатоманітністю взаємо пов'язаних людських верств, прошарків і угруповань, а також інститутів громадянського суспільства за такими ознаками: демографічні, расові, національні, майнові, професійні, релігійні тощо.

Духовне середовище представлене складною системою форм суспі­льної свідомості (наукова, естетична, етична, моральна, релігійна); типів культур, традицій, генотипів різних народів; інститутів та організацій, що їх обслуговують (творчі спілки, наукові організації, релігійні конфесії, етичні норми та правила, національні звичаї і т.д.).

Таблиця 15.1

Типи перехідної економіки

Тип	Його сутність
Локальна перехідна економіка	дає уявлення про характер перехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі – в окремій країні чи певному регіоні та є вихідним типом перехідної економіки
Глобальна перехідна економіка	характеризує єдиний процес змін у масштабах усього світового господарства чи у межах певної цивілізації. Відносно до локальної перехідної економіки глобальна є визначальною, оскільки характеризує і визначає глобальні перспективи першої
Природно-еволюційний тип перехідної економіки	відображає природну ходу еволюції економічних систем. Цей тип лежить в основі переходу від одного економічного стану до іншого. Більшою мірою він прийнятний для глобальних перехідних процесів
Реформаторсько-еволюційний тип	характеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства, тобто свідоме використання об'єктивних факторів економічного прогресу. Даний тип характерний для локального типу перехідної економіки