Тема 9. Домогосподарство в системі економічних відносин

План

1. Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин, їх переваги

2. Доходи домогосподарств та їх розподіл

3. Витрати на споживання. Заощадження домогосподарств

1. Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин, їх переваги

Під домашнім господарством розуміють економічний суб'єкт, який складається з одного або більше індивідів, що спільно здійснюють господарську діяльність і мають спільний бюджет.

Домашні господарства країни – це сукупність усіх приватних господарств, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб.

Домогосподарство як економічна категорія близьке за змістом до поняття “сім’я”. Різниця між ними полягає в тому, що домогосподарство є більш місткою категорією, оскільки ведеться не лише у межах сім’ї, але й одинокими чоловіками і жінками. Проте найповніше функції домогосподарств можуть бути реалізовані в сім’ї.

Сім’я –це сукупність осіб, що живуть разом, пов’язаних родинністю та спільним бюджетом.

Чинники, які визначають роль домашніх господарств у економічному розвитку суспільства:

• домогосподарства беруть активну участь у кругообігу ринкової економіки як самостійні незалежні суб'єкти господарювання, які мають власні потреби та інтереси;

• домогосподарства одночасно діють як виробники (продавці) і як споживачі (покупці);

• задоволення потреб домогосподарств у різноманітних товарах та послугах є метою національного виробництва, а попит на них цього економічного суб'єкта є одним із найвагоміших компонентів сукупного попиту;

• частина доходу, що залишається невикористаною домогосподарствами при витратах на поточні споживчі потреби накопичується і може стати потужним джерелом формування фінансових ресурсів держави.

Домогосподарства беруть участь в економічному кругообігу ринкової системи, наглядно цей процес зображено на рисунку 9.1.

Рис. 9.2. Функції домогосподарств

Раціональну поведінку споживача описують сукупність переваг домогосподарства, які мають відповіда­ти певним властивостям.

Властивості домогосподарств:

1. Повнота означає, що індивід повинен уміти оцінити набори благ з точки зору їх відповідності його потребам та бюджетним можливостям.

2. Транзитивність означає, що не потрібно зіставляти всі можливі варіанти споживання один з од­ним, достатньо знати, який з них є найкращий.

3. Раціональний вибір полягає в тому, що реалізується той фінансово можливий план, який має найвищий рейтинг, тобто перший.

З'ясування властивостей переваг індивіда підводить до розуміння того, як можна виміряти корисність певного набору благ, які може обрати індивід. В економічній тео­рії щодо цього є дві концепції: кількісна і порядкова.

Таблиця 9.1

Концепції корисності

Назва	Характеристика
Кількісна концепція корисності	Теоретичні засади закладені пред­ставниками Австрійської економічної школи наприкінці XIX ст. (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк та ін.), полягає в тому, що індивід у змозі виміряти кількість «корисності», яку він має від споживання кожного блага, а отже, і від певного набору благ. Сучасний кількісний підхід до корисності домогосподарства представлений у підручнику К.Р. Макконнела, С.Л. Брю «Зкономикс: принципы, проблеми и политика». Згідно з цією концепцією поведінка споживача зводиться до того, що він обирає корисніший план. Проте залишаєть­ся нез'ясованим питання: як виміряти «корисність», в яких одиницях?
Порядкова концепція корисності	Родоначальниками вважають італій­ського економіста і соціолога В. Парето і англійця Ф. Еджворта, полягає в тому, що той план, який індивід обирає за певних обмежень, і є найкращим, означає для нього найвищу корисність.