Петрочко Дитина в СЖО

4.3. Соціально-педагогічна допомога бездоглядним та безпритульним дітям

Наявність безпритульних дітей - переконливий аргумент недосконалості системи забезпечення прав дитини в Україні. Становище бездоглядних та безпритульних дітей, які стали заручниками перетворень у новій соціальноекономічній реальності, є гострою соціальною проблемою сьогодення, що носить складний, інтегрований, багатоаспектний характер й тому має розглядатися та розв'язуватися в різних контекстах.

Враховуючи причини поширення даного асоціального явища (неспроможність батьків утримувати дітей, жорстоке поводження з дітьми, їх експлуатація, криза стосунків між батьками і дітьми тощо), із середини 2000-х р. філософія державної соціальної політики України щодо бездоглядних та безпритульних дітей змінилася. До проявів такої зміни слід віднести надання службам у справах дітей повноважень не лише вилучати дітей з вулиці, але й влаштовувати їх, розвивати нові заклади соціального захисту.

На даний час в Україні, як і в усьому світі, активно впроваджуються у практику різноманітні інноваційні форми допомоги безпритульним та бездоглядним дітям, у т. ч. й в умовах вулиці.

Вулична соціальна робота - форма допомоги бездоглядним та безпритульним дітям, що здійснюється безпосередньо на вулиці та являє собою спосіб установлення і підтримки контакту між фахівцями та цільовою групою, потенційно зацікавленою в послугах, що надаються [369].

Основні завдання соціально-педагогічної роботи в умовах вулиці: виявлення дітей, які потребують допомоги; налагодження контакту з безпритульними та бездоглядними дітьми безпосередньо в місцях їх перебування; консультування в умовах вулиці; мотивування дітей до добровільної зміни способу життя; спрямування або супроводження дітей для отримання допомоги в різні інституції. Така робота здійснюється на основі низки принципів: неупереджене ставлення до дитини; надання правдивої інформації; добровільність отримання послуг; конфіденційність; міждисциплінарний підхід [325; 369].

Соціально-педагогічна робота на вулиці пов'язана з певним ризиком, тому до складу команди вуличних працівників входять як мінімум дві особи: соціальний працівник / соціальний педагог та психолог. Проте найбільш ефективною є вулична робота, що здійснюється міждисциплінарною командою фахівців соціальної сфери. Для розв'язання завдань, які потребують нестандартних вирішень, креативних підходів та ідей, швидкого реагування, зокрема під час надання екстреної допомоги на вулиці, міждисциплінарна команда виявляється надзвичайно продуктивною.

234

Важливим етапом в організації роботи на вулиці є картування території (визначення та фіксування характеристик місць проживання і перебування бездоглядних та безпритульних дітей), розробка маршрутів. Під час картування і починається ведення випадку - встановлення контакту з дітьми, експрес-оцінка їх потреб, надання допомоги в умовах вулиці (надання предметів першої необхідності: шкарпетки, гігієнічні засоби), консультування тощо).

Завдання фахівця соціальної сфери в у мовах вулиці - підвищити рівень знань дитини стосовно ризикованих типів поведінки та їх наслідків; навчити її ефективним навичкам подолання ризикованих ситуацій, пов'язаних з наркотичними речовинами та сексуальною практикою; підтримати поведінку, що сприяє зменшенню ризику. Водночас вулична соціальнопедагогічна робота може бути ефективною лише за умови комплексного підходу до вирішення проблеми безпритульності та бездоглядності дітей і знаходить своє логічне продовження в закладах соціального захисту.

Механізми й порядок діяльності органів опіки та піклування з моменту виявлення дитини, яка залишилась без піклування батьків, до її влаштування та здійснення контролю за умовами її проживання і виховання визначає Порядок діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини. Відповідно до Порядку дитина, яка залишалися без батьківського піклування, може бути за направленням служби у справах дітей за місцем виявлення дитини тимчасово влаштована в притулок для дітей служби у справах дітей, центр соціально-психологічної реабілітації дітей.

Притулок для дітей - це заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування дітей віком від 3 до 18 років. Діти можуть перебувати в притулку протягом часу, необхідного для їх подальшого

влаштування, але не більш як 90 діб.

Центр соціально-психологічної реабілітації дітей - заклад соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинились у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги. Дитина може перебувати у центрі протягом часу, необхідного для її реабілітації, але не більше ніж 9 місяців у разі стаціонарного перебування та 12 місяців-денного перебування.

Згідно з Положенням про притулок для дітей до притулку приймаються діти, які: заблукали; були покинуті батьками або піклувальниками; жебракують і місце знаходження їх батьків не встановлено; залишилися без піклування батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників); залишили сім'ю чи навчальний заклад; вилучені кримінальною міліцією у справах дітей органів внутрішніх справ із сімей, перебування в яких загрожувало їх життю і здоров'ю; втратили зв'язок з батьками під час

235

стихійного лиха, аварії, катастрофи, інших надзвичайних подій; не мають постійного місця проживання і засобів до життя, підкинуті та безпритульні діти; самі звернулися за допомогою до адміністрації притулку; відбували покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк. Однак, за статистичними даними, переважна більшість дітей-вихованців притулку, - це діти, вилучені з вулиці під час проведення профілактичних рейдів, і діти, вилучені із сім'ї в результаті соціального інспектування.

Відповідно до Положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей до центру приймаються діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, переведені з притулків для дітей, залишилися поза сімейним оточенням, зазнали насильства. У таких центрах групи тривалого (стаціонарного) перебування формуються з дітей, які потребують тривалої соціальногісихологічної реабілітації; групи денного перебування - з дітей, які проживають у сім'ях, інтернатних закладах тощо і потребують соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

Прийняття дітей до центру соціально-психологічної реабілітації здійснюється за висновком психолого-медико-педагогічної комісії на підставі направлення відповідної служби у справах дітей, за клопотанням органів опіки та піклування, органів управління освітою, у справах сім'ї та молоді, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, кримінальної міліції у справах дітей, притулків для дітей, батьків. Дитина також може особисто звертатися за допомогою до центру.

Нині Міністерство України у справах сім'ї, молсді та спорту ініціює реорганізацію притулків для дітей у центри соціально-психологічної реабілітації дітей і переорієнтацію їх на роботу за індивідуальними планами розвитку вихованців. Враховуючи зазначене, існує нагальна потреба вивчення, ґрунтовної розробки та узагальнення практики соціально-захисної діяльності щодо бездоглядних і безпритульних дітей у закладах соціального захисту (притулках для дітей та центрах соціально-психологічної реабілітації дітей). До того ж запровадження ефективних форм і методів роботи з дітьми, які перебувають у таких закладах, визначено одним із завдань Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 pp.

Особливе значення для «дітей вулиці» має забезпечення їх прав: на відновлення стосунків з біологічними батьками, на сім'ю, на охорону здоров'я, освіту, на захист від жорстокого поводження і насильства, на гідний рівень життя, повноцінне харчування та ін. Однак прояви соціальнопсихологічних деформацій особистості бездоглядної та безпритульної дитини (див. підрозділ 2.1) ускладнюють процес забезпечення прав особистості. Для того, щоб ця діяльність стала ефективною, стосунки між вихованцем закладу соціального захисту і фахівцем цього закладу (вихователем, соціальним педагогом) мають будуватися на довірі та впевненості дитини у захисті від «будь-кого» та «будь-чого».

236

Під змістом процесу соціально-педагогічного забезпечення прав бездоглядних дітей у притулках для дітей варто розуміти безпосередньо захист дитини від пережитого морального, соціального чи психологічного стресу, забезпечення її фізичної, психологічної та соціальної безпеки, озброєння дитини первинними знаннями та ресурсами для самостійного опору різним негативним впливам, формування власного способу самозахисту та підготовку до подальшого життя за межами притулку [147, с. 109].

Таким чином, до функціональних обов'язків працівників притулку щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей належить:

-проведення психолого-педагогічних обстежень дітей;

-здійснення заходів для встановлення особи дитини, повідомлення батьків, у заклад, організацію, де навчалася чи працювала дитина, про місце

їїперебування (відповідно до чинного законодавства адміністрація закладів соціального захисту та служби у справах дітей за місцем виявлення дітей протягом двох місяців проводять роботу щодо встановлення особи дитини та її родинних зв'язків, розглядають питання про її повернення на виховання до батьків або осіб, які їх замінюють);

-встановлення правового статусу дитини; -повідомлення в службу у справах дітей про батьків чи посадових осіб,

які порушують права та інтереси дитини, провокують її на асоціальну поведінку або підштовхують до самовільного залишення сім'ї, навчального закладу, створюють загрозу здоров'ю дитини, її інтелектуальному розвитку; у разі потреби працівники притулку порушують клопотання про застосування до батьків заходів громадського впливу, притягнення їх до кримінальної, адміністративної чи цивільно-правової відповідальності;

-інформування дітей про їхні права, проведення індивідуальних чи групових корекційних заходів, терапевтичних занять, що сприяють налагодженню позитивних соціальних взаємодій дитини з середовищем;

-створення належних умов для реалізації права дитини на освіту, охорону здоров'я, повноцінне харчування, змістовне дозвілля;

-надання практичної допомоги працівникам закладу з питань чинного законодавства, правових дій силами юристів притулку.

Безперечно, заклади соціального захисту, відповідно до мети і завдань своєї діяльності, володіють потужним потенціалом щодо забезпечення прав дітей, які опинились у складних життєвих обставинах. Проте їх функціонування значно оптимізується, можливості зростуть, якщо змістову основу соціально-захисної діяльності притулків для дітей та центрів соціальнопсихологічної реабілітації дітей становитиме професійна комплексна допомога бездоглядній та безпритульній дитині. В основу такої допомоги, як зазначає дослідниця педагогічних умов соціального захисту бездоглядних дітей у притулках для дітей Л. В. Кальченко, по-перше, покладено принцип

237

поєднання психологічної, медико-оздоровчої, педагогічної, правової та соціальної реабілітаційно-адаптаційної допомоги, що базується на діагностичній основі, індивідуальній корекції та терапії, зорієнтованій навчально-виховній діяльності, що гарантує основні права і задовольняє потреби та інтереси дитини; по-друге, провідними видами діяльності, що виступають системоутворюючим чинником у процесі соціального захисту бездоглядних та безпритульних дітей у притулках, є соціально-психо- логічна реабілітація та корекційно-виховна робота [146, с. 62-63].

Ми цілком погоджуємося із науковими висновками Б. О. Купан про п'ять етапів технології соціально-психологічної реабілітації дітей в умовах закладу соціального захисту: визначення вихідного реабілітаційного потенціалу бездоглядної дитини; складання індивідуальної комплексної програми реабілітації; реалізація розробленої програми та її періодичне корегування; надання рекомендацій вихованцю; супровід життєдіяльності дитини [193, с. 22-26].

Відповідно до цього ведення випадку вихованця притулку для дітей чи центру соціально-психологічної реабілітації дітей починається з початкової оцінки потреб дитини та її сім'ї (з'ясування, які саме права дитини порушені, якої першочергової допомоги вона потребує).

На першому етапі перебування дитини у притулку для дітей чи центрі соціально-психологічної реабілітації відбувається збір інформації про минуле життя дитини, її родинну історію, причину, через яку дитина опинилася у складних життєвих обставинах. Важливо визначити, хто є чи були батьки дитини, де вони проживали, що саме дитину не влаштовувало в її родині, що спричиняло негативні стосунки, та разом з нею обговорити шляхи уникнення цього в майбутньому. Така інформація дає можливість з'ясувати налаштованість самої дитини, бачення нею свого майбутнього. Водночас відмова дитини від спогадів про свою сім'ю, від контактів з родичами вказує на значні психологічні травми, яких вона зазнала в минулому.

Цінною інформацією про дитину є відомості про її втрати, їх характер та види. Зокрема, розрізняють передбачувані втрати - ті, що є невід'ємною частиною нашого життя (втрата літніх батьків; дітей, що виросли й переїхали до власних домівок; вихід на пенсію та втрата роботи через вік) і непередбачувані втрати (хвороба, травми, розлучення, смерть дитини, смерть батьків у молодому віці). Втрати в реальному житті «перетинаються». Наприклад, втрата близької людини може бути пов'язана з втратою душевного, а іноді і фізичного здоров'я; втрата матеріальних цінностей може спричинити втрату гідності тощо.

Враховуючи положення М. В. Шакурової, що провідний метод соціальнопсихологічної реабілітації-створення ситуації успіху та зменшення емоційної значимості конфлікту дитини із оточуючим світом [478, с. 106], «подолання»

238

втрат - обов'язковий момент соціально-педагогічної роботи з дітьми в притулку чи центрі соціально-психологічної реабілітації.

Специфіка оцінки потреб дитини в умовах закладу соціального захисту полягає в тому, що в притулку для дітей/центрі соціально-психологічної реабілітації дітей оцінюються власне потреби вихованця (здоров'я, освіти, емоційний розвиток, сімейні стосунки та ін.), потенціал батьків дитини оцінюють спеціалісти ЦСССДМ за місцем проживання дитини, фактори сім'ї і середовища - працівники ЦСССДМ за підтримки співробітників притулку для дітей/центру соціально-психологічної реабілітації дітей. При цьому робота даної мультидисциплінарної команди буде ефективною, якщо працівники служби у справах дітей, закладу соціального захисту чітко розумітимуть показники й індикатори усіх компонентів оцінки потреб дитини (батьківського потенціалу та факторів сім'ї і середовища). Така обізнаність допоможе їм прийняти спільне рішення щодо дитини, найбільш відповідне її інтересам.

Отже, оцінка потреб вихованця притулку для дітей/центру соціальнопсихологічної реабілітації дітей проводиться мультидисциплінарною командою, до складу якої можуть входити: психолог, вихователь, методист, медичний працівник закладу соціального захисту, спеціаліст ЦСССДМ, вчитель загальноосвітнього навчального закладу, який відвідує дитина, та ін. Бездоглядні та безпритульні діти дуже вразливі щодо зловживань їхніми правами, втягування їх у злочинну діяльність. Тому до кола фахівців та служб, від яких необхідно отримати інформацію, можна залучити представників органів внутрішніх справ, судових органів.

Процедура збору інформації/даних про дитину та її батьків передбачає опитування (інтерв'ю, анкетування), фокус-групи, бесіди, структуровані та цілеспрямовані дискусії, спостереження, тестування, вивчення документації тощо. Так, якщо за інформацією ЦСССДМ оцінка потреб дитини - вихованця закладу соціального захисту здійснювалася спеціалістами центру раніше, слід ознайомитися з її результатами й враховувати їх під час моніторингу стану задоволення потреб дитини на момент влаштування у притулок/центр.

Усі члени мультидисциплінарної команди збираються на спільні зустрічі з метою обговорення ходу і результатів оцінки, обміну інформацією, враженнями, висновками щодо стану дитини та її сім'ї. Координувати таку роботу може або працівник служби у справах дітей, або психолог закладу соціального захисту, або інший спеціаліст (відповідно до обставин і кваліфікованостї працівника щодо питань оцінки потреб клієнта).

Діти - вихованці закладів соціального захисту є особливими дітьми, які відчули у своєму житті багато негативних емоцій, втратили довіру до дорослих і тому потребують досить делікатного підходу. Зокрема, увага

239

соціального педагога під час оцінки потреб дітей даної групи спрямовується на оточення дитини і її потребу в сімейному вихованні, наявність якої безпосередньо залежатиме від причин втечі дитини з дому.

Найважливішою умовою ефективності роботи з дитиною - вихованцем закладу соціального захисту є складання на основі оцінки потреб оптимального індивідуального плану роботи з нею. Це документ, що відображає логіку, зміст та процедуру досягнення реабілітаційних цілей, включаючи шляхи, інструменти та способи їх реалізації, надання послуг з метою подолання складних життєвих обставин, в яких опинилася дитина. Особливості плану визначатимуть обставини, за яких дитина потрапила до закладу, її правовий статус, вік, соціально-психологічні особливості та завдання щодо постійного місця влаштування у майбутньому.

Такий план роботи носить комплексний характер, складається реалізується із залученням психолога, соціального педагога, юриста, медичного працівника, вихователя, які діють як єдина команда. Водночас загальний план, за потребою, може деталізуватися в окремих узгоджених планах фахівців відповідно до їх компетенції.

Окрім фахівців, які працюють у закладі, до планування та реалізації запланованих дій залучаються й представники інших служб, відомств (державних, неурядових). Індивідуальний план, створений спільно всіма спеціалістами закладу, а також інших структур, дає змогу забезпечити однакове розуміння цілей та стратегій роботи з дитиною та гарантувати узгодженість дій для найкращого врахування інтересах та потреб дитини. Такий план у відповідності до наказу Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 18.11.2008 р. погоджується, затверджується та координується комісією з питань захисту прав дитини при держадміністрації/ міськвиконкомі.

У цілому, як зазначає українська дослідниця-психолог О. А. Сорокіна, процес соціально-психологічної реабілітації бездоглядних та безпритульних дітей здійснюється шляхом реалізації комплексного підходу, а саме:

психолого-педагогічної реабілітації внутрішнього простору дитини, тобто проведенням безпосередньої психолого-педагогічної роботи з дитиною, її соціально-психологічної підтримки; соціально-психологічної реабілітації зовнішнього простору дитини, тобто її соціального середовища - біологічної сім'ї, опікунів, прийомних батьків та ін. [176, с. 153-154].

Отже, процес реабілітації розгортається паралельно як шляхом допомоги дитині, так і допомоги батькам. Це означає, що прийняття рішення в інтересах дитини насамперед передбачає активну роботу з її біологічною родиною з моменту потрапляння дитини у заклад, а саме: формування у батьків мотивації на співробітництво, пошук сімейних ресурсів, допомога батькам у вирішенні проблем, які перешкоджають довірливим контактам з дитиною.

240

Загальна мета реабілітації в закладі соціального захисту визначається потребами та соціальною ситуацією розвитку кожної дитини, яка опинилась у складних життєвих обставинах. Можливі три шляхи подальшої життєдіяльності дитини, а саме: 1) повернення в біологічну сім'ю - реінтеграція на чуттєво-емоційному рівні; 2) влаштування до сімейних форм виховання (усиновлення, опіка, піклування, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу) - реінтеграція на формально-емоційному рівні; 3) підготовка до самостійного життя за умов відсутності можливості повернення дитини в біологічну сім'ю чи влаштування її до сімейних форм виховання - реінтеграція на соціально-інституційному рівні.

Підкреслимо, дитина - вихованець притулку для дітей чи центру соціально-психологічної реабілітації дітей має право на власну думку, своє бачення ситуації та шляхів виходу з неї. Враховуючи, що дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, притаманний низький рівень суб'єктивного контролю над будь-якими життєвими ситуаціями, а тим більше значущими в їхньому житті, вельми важливо формувати в дітей здатність приймати рішення самостійно та брати відповідальність за їх реалізацію [491; 495].

При вирішення питання про подальше влаштування дитини реалізується право дитини бути вислуханою посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї (стаття 171 Сімейного кодексу України). Ігнорування ставлення дитини до того, що з нею відбувається, куди вона буде влаштована після притулку, порушує низку прав дитини, визначених Конвенцією ООН про права дитини.

Від обраного шляху виходу дитини із закладу соціального захисту залежить вибір реабілітаційних методик, форм і методів роботи, що підготують дитину до змін у найближчому майбутньому. Соціальнопедагогічна робота задля підготовки вихованця до повернення в біологічну родину полягає у відновленні або створені нових позитивних стосунків дитини з батьками та родичами. Паралельним процесом підготовки дитини до повернення у біологічну родину є робота з сім'єю дитини, що проводиться у співпраці зі спеціалістами центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді за місцем проживання сім'ї. Порядок та особливості реінтеграції дитини у сімейне оточення було детально описано у підрозділі 4.2.

Для повернення дитини в біологічну родину соціальний педагог керується передусім такими двома основними правилами:

1. Обов'язок фахівців соціальної сфери - надавати дитині правдиву інформацію про її минуле в тому разі, якщо у неї є запитання та інтерес до цього. Якщо дитина хоче дізнатися про своїх родичів, важливо допомогти їй у пошуках. Але так само важливо не загострювати травми, які переживала дитина в минулому, та не висловлюватись у присутності дитини негативно про її сім'ю.

241

2. Якщо батьки дитини позбавлені батьківських прав, то вони не мають права вимагати зустрічей з дитиною. Такі зустрічі можливі лише за згоди самої дитини, у присутності працівника служби у справах дітей, закладу соціального захисту дітей (за умови, що це не суперечить рішенню суду про можливість чи неможливість таких зустрічей).

Переважно діти потрапляють до притулку через асоціальність батьків, яка зумовлена залежністю батьків від алкоголю, наркотиків, їх психологопедагогічною неспроможністю. 10% дітей до притулку приводять їх батьки і ще 10%-найближчі родичі [356, с. 53]. Водночас заклади соціального захисту досить часто формально ставляться до роботи з батьками. Натомість відомо, що автоматичне повернення дитини з притулку додому без активної професійної допомоги членам родини не вирішує проблему, адже виникнуть нові конфлікти, непорозуміння і як наслідок - знову втеча дитини й влаштування у заклад соціального захисту. Так, за оцінками працівників притулку, в третині випадків повернення дитини після перебування в притулку до біологічної сімї (у разі непроведения з нею відповідної реабілітаційної роботи) є таким, що не відповідає інтересам дитини та порушує її право на безпечні умови проживання та розвитку [356, с. 67]. При збереженні високого рівня довіри дітей до членів своєї сім'ї та висловленому бажанні двох третин з них повернутися з притулку додому, про що свідчать результати соціологічного дослідження [356, с. 55], робота з метою подолання проблем сім'ї вихованця закладу має стати більш змістовною й ефективною.

Правильно організована робота з біологічними батьками насамперед передбачає чітке усвідомлення соціально - психологічних та характерологічних особливостей батьків вихованців закладів соціального захисту, а це: різного роду залежності (алкогольна, наркотична); низький рівень осівти та здатності навчатися; вузьке коло соціальних контактів; труднощі в сімейному спілкуванні; власний негативний досвід, отриманий у батьківській сім'ї (постраждалі від насильства); стереотипність у виховних підходах; нерозуміння міри своєї відповідальності за ситуацію, що склалася; нереалістичні очікування від дитини; низький рівень взаємодії з дитиною; низький рівень розвитку батьківських навичок; перекладання усієї вини на дитину, школу, середовище, друзів, державу; схильність до депресій; емоційні проблеми та проблеми з самоконтролем тощо.

Як правило, сім'я вихованця закладу соціального захисту має цілий спектр проблем, і вибудувати ефективну роботу щодо нормалізації її функцій та повернення дитини в родину складно. У багатьох випадках процес взаємодії з батьками ускладнюється через: невідвідування батьками дитини; відсторонення від взаємодії, агресивне ставлення до працівників закладу соціального захисту, перенесення відповідальності на них; небажання приймати будь-яку допомогу; байдужість до ситуації в

242

цілому; неузгоджене ведення справи силами різних фахівців соціальної сфери; неготовність працівників закладу до проведення роботи з батьками, в т. ч. й через відсутність відповідних методичних рекомендацій.

Проте, як наголошує Ю. М. Удовенко [176, с. 282], вищезазначені складності не мають жодним чином впливати на пошук персоніфікованих шляхів взаємодії з батьками та родичами кожної дитини, яка перебуває у закладі соціального захисту. Без такої діяльності говорити про комплексність процесу реабілітації, його орієнтації на повернення дитини в біологічну родину неможливо. Спроби реабілітації дитини без роботи з батьками криють великий ризик копіювання ситуації, її загострення, повторної травматизації дитини, дистанціювання батьків і дитини тощо. Утім, у закладах соціального захисту є вихованці, чиї батьки відкриті до взаємодії, готові переосмислити свою поведінку та сприймають свої помилки у вихованні дитини, прислухаються до рекомендацій спеціалістів (хоча в більшості випадків співпрацює із закладом лише хтось один із батьків).

З усього спектру проблем, що можуть існувати у батьків, фахівці закладу, здійснюючи соціально-педагогічне забезпечення прав своїх вихованців, концентруються на вирішенні проблем, що лежать у межах компетенції закладу, а саме - на соціально-психологічній роботі з батьками, формуванні батьківських навичок, підвищенні батьківської компетенції. Саме тому робота фахівців притулку чи центру соціально-психологічної реабілітації з батьками здійснюється паралельно з роботою представників інших інституцій, у межах компетенції яких лежить вирішення соціальноекономічних, побутових, соціально-педагогічних проблем сімей з дітьми.

Основні завдання закладу соціального захисту в роботі з батьками: сприяти у вирішенні психоемоційних проблем (ресурсами фахівцяпсихолога закладу або ж залученого спеціаліста), роз'яснювати психохарактерологічні та вікові особливості дитини: рекомендувати ефективні соціально-педагогічні форми і методи роботи з дитиною; моделювати складні ситуацій у взаємодії з дитиною та розробляти шляхи виходу з них; розвивати здібності батьків сприяти розвитку дитини (використання книг; іграшок, ігор й інших інструментів взаємодії з дитиною з метою розвитку її когнітивних, соціальних і мовних навичок); зміцнювати прив'язаність між батьками та дитиною (формувати навички тактильного спілкування, адекватних реакцій на спроби дитини спілкуватися, оптимізувати емоційне спілкування тощо) [176, с. 283].

На шляху підвищення батьківського потенціалу за допомогою різних організаційних форм (лекторії, індивідуальні бесіди, консультації, тренінги, клуби вихідного дня) важливо: вибудовувати стосунки з батьками з опорою на їх сильні сторони; враховувати психоемоційні особливості, рівень їхнього розумового та емоційного розвитку, самооцінки; постійно

243