Петрочко Дитина в СЖО

на розвиток не окремих якостей особистості, а структури особистості в цілому; як інтеграція зовнішніх педагогічних факторів впливу з внутрішньою структурою особистості, яка призводить до особистісного розвитку. При цьому особистісно-соціальний підхід як похідний від особистісного у професійній підготовці майбутніх соціальних педагогів полягає у включенні особистості в систему соціальних зв'язків, набутті досвіду не лише персоніфікованих ставлень, а й досвіду взаємодії в соціумі [55, с. 15-16].

З позиції особистісного підходу, досліджуючи підготовку соціального педагога як суб'єкта професійної діяльності, А. М. Віцукаєва зазначає, що суб'єктність проявляє себе через дієву позицію, у якій життєва активність поєднується з високим рівнем рефлексії. Саме на щаблі індивідуалізації (1928 років) відбувається становлення суб'єкта професійної діяльності - «індивіда як носія бажання, готовності й уміння виконувати діяльність; носія здібності відповідати за її виникнення, здійснення й розвиток; носія здатності бути носієм своєї професійноїдіяльності» [69, с. 94]. Суб'єктність студента розкривається через прояв ним ініціативи, відповідальності, творчості, проектування майбутнього, а також шляхом формування в майбутнього фахівця технологічних, організаторських, творчих та інших здібностей.

Компетентнісний підхід у підготовці майбутніх соціальних педагогів до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей актуалізує необхідність загострення уваги до формування відповідального ставлення студентів до своєї правової обізнаності, відповідних вмінь і навичок, а також розвиток умінь того, хто вчиться, розв'язувати непрості соціально-педагогічні задачіситуації із життя осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах. Водночас для організації навчального процесу майбутніх соціальних педагогів згідно із компетентнісним підходом важливо усвідомлювати ознаки правової компетентності особистості.

Правова компетентність соціального педагога - важлива інтегративна характеристика особистості, підґрунтям якої виступають її знання та досвід поведінки в правовій сфері життєдіяльності, а виявом - спроможність орієнтуватися в ситуаціях, пов'язаних із правовими відносинами. По суті правова компетентність є складовою усіх блоків професіограми соціального педагога як фахівця, забезпечуючи успішність виконання ним не лише суто охоронно-захисної, алей інших функцій [159, с. 176]. Інакше, формування професійної компетентності студента вищого навчального закладу, котрий здобуває спеціальність «Соціальна педагогіка» чи «Соціальна робота», щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, є наскрізною метою його підготовки як майбутнього фахівця соціальної сфери.

Щоб сформувати правову компетентність, підкреслює Я. В. Кічук, важливі два моменти: орієнтир на інтерактивні, проектні технології, що мають на

304

меті забезпечити необхідний і достатній мінімум правових знань студентів та досвіду правових дій, а також розвиток мотивації до формування правової компетентності [160, с. 28].

Цілком поділяючи висловлену позицію, відмічаємо визначальну роль прагнення студента до професійно-педагогічного самовдосконалення у справі забезпечення прав дітей (емоційно-цінісний компонент компетентності). Наявність такої мотивації як основного детермінанта готовності проявляється в стійкому позитивному ставленні до професійної діяльності; у почутті відповідальності за свій розвиток і якість професійної діяльності; у наявності високих цілей особистісного професійного зростання [53, с. 6].

Зараз особливої ваги набуває операційно-технологічний компонент компетентності педагога, його технологічна культура. Як зазначає дослідниця даного питання М. М. Левіна, сучасна технологія підготовки педагога передбачає формування знаючого і творчого фахівця, навчання його трансляції наукових знань, прийняттю рішень, аналізу і відбору інформації тощо [205]. Підтримуючи наукові висновки дослідниці, вважаємо, що професійна підготовка майбутнього соціального педагога щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей вибудовується відповідно до трьох орієнтирів: збереження, оновлення, доцільності.

Зокрема, збереження забезпечує дотримання властивостей педагогічної системи, сталості змісту інформації незалежно від форми її передавання; оновлення реалізується через сприйняття і трансляцію нової інформації, нових підходів у роботі з особами, які зазнають життєвих негараздів; доцільність полягає у виправданості застосування у роботі з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, інноваційних технологій та у дотриманні зв'язку нового і традиційного.

Таким чином, готовність до професійної діяльності слід розглядати у контексті сутності її взаємопов'язаних компонентів Зокрема, Ю. В. Пелех стверджує, що структура ціннісно-смислової готовності майбутнього педагогаєдність таких взаємодіючих функціональних компонентів, як-от: 1) ціннісномотиваційного (професійно-значущі потреби, інтереси й мотиви педагогічної діяльності); 2) професійно-організаційного(знання про зміст професії, про вимоги професійних ролей, про структуру педагогічної діяльності, способи вирішення професійно-педагогічних завдань; самооцінка професійної підготовленості тощо); 3) емоційно-вольового (інтеріоризація професійних цінностей, почуття відповідальності за результати педагогічної діяльності; самоконтроль, уміння керувати діями, з яких складається виконання обов'язків педагога); 4) операційно-дієвий (наявність професійних знань, умінь, навичок, способів виконання професійних завдань, адаптація до труднощів); 5) мобілізаційного (здатність і можливість керувати своїми психологічними станами у реальних педагогічних ситуаціях) [293, с. 257].

305

Вищезазначена наукова позиція частково збігається з нашим підходом, відповідно до якого структуру готовності до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей складають такі компоненти:

-когнітивний (засвоєння, закріплення та застосування знань, усвідомлення змісту навчальної діяльності; самооцінка професійної готовності до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей тощо);

-емоційно-ціннісний (наявність цінностей, ідеалів, позиції стосовно найкращих інтересів дитини, яка опинилися у складних життєвих обставинах; емоційно-чуттєве сприйняття навчального матеріалу, стійкість мотивації досягнення успіху в професійній діяльності щодо соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей тощо);

-діяльнісно-технологічний (оволодіння способами, формами, методами та прийомами ефективного застосування здобутих професійних знань і вмінь у практичній діяльності; уміння оптимізувати діяльність, використовуючи інноваційні й раціональні підходи до соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей);

- мобілізаційно-активізаційний (здатність проявити педагогічну компетентність у складних професійних ситуаціях; зосередження сил і акумуляція засобів для досягнення мети; пропагування й популяризація кращого соціально-педагогічного досвіду й стилю діяльності, умов якнайкращого врахування і задоволення потреб дітей; можливість активізувати інтелектуально-творчі процеси, прояв ініціативності, професійне самовдосконалення тощо).

У ході дослідження нами встановлено, що формування готовності майбутніх соціальних педагогів до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей залежить від об'єктивних організаційно-змістових умов процесу навчання в педагогічному вищому навчальному закладі. Зокрема, у ВНЗ України підготовка майбутніх соціальних педагогів до дій у сфері забезпечення прав громадян здійснюється, як правило, в рамках навчальної дисципліни «Соціально-правовий захист населення» чи «Основи соціально-правового захисту особистості». Разом з тим, ряд ВНЗ готують майбутніх соціальних педагогів за професійною спеціалізацією «Соціально-правовий захист населення» (Інститут психології, історії і соціології Херсонського державного університету, Інститут соціальної роботи і управління Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка, Харківська академія культури).

Питання підготовки студентів до соціально-правової діяльності комплексно висвітлено в докторській дисертації «Теорія та практика підготовки майбутніх соціальних педагогів до соціально-правової діяльності», захищеній І. М. Ковчиною у 2008 р. Там дослідниця обґрунтовує авторську

306

модель підготовки студентів до соціально-правової діяльності, що охоплює п'ять взаємопов'язаних компонентів (мотиваційний, змістовий, процесуальний, комунікативний, соціально-правовий), і виокремлює п'ять основних блоків, за якими здійснюється відповідна підготовка студентів (блок актуалізації, матеріал спрямований на створення позитивної установки на вивчення предметного матеріалу, усвідомлення переваг соціально-правової діяльності в сучасній освітній системі; психологічний: охоплює проблеми, що вивчаються шляхом застосування різноманітних рольових ігор тематичного напряму та виявлення психологічних основ соціально-правового захисту особистості; дидактичний: передбачено обґрунтування мети та принципів соціально-правової діяльності й розкриття змісту підготовки майбутніх соціальних педагогів; діагностичний: научіння студентів здійснювати оцінку реального стану соціально-правових знань дітей, їх сімей та молоді; технологічний: матеріал блоку спрямовано на використанням різноманітних форм роботи, що дозволяє змоделювати життєві ситуації та виконати різні дидактичні завдання) [167, с. 23-24].

Враховуючи вищезазначене, є підстави стверджувати, що теоретичні й методичні засади професійної підготовки студентів - майбутніх соціальних педагогів до соціально-правової діяльності певною мірою розроблено й експериментально перевірено. Проте, незважаючи на значні теоретикопрактичні здобутки в організації і здійсненні підготовки студентів до соціально-правового захисту населення, варто виокремити низку проблем, що потребують вирішення, а саме:

- зміст навчальних планів підготовки майбутніх соціальних педагогів не відтворює повної картини функціонування соціального педагога в предметному полі його компетенції. Як наслідок, на старті своєї професійної кар'єри такому фахівцю важко зорієнтуватися щодо пріоритетів власної діяльності і своєї ролі у соціально-виховному середовищі;

- не завжди у змісті навчальних дисциплін враховуються сучасні тенденції розвитку державної політики в Україні щодо вразливих груп населення, в т. ч. дітей, які опинилися у складних ЖИТТЄВИХ обставинах;

-не в усіх випадках соціально-педагогічне забезпечення прав дітей розглядається як різнорівнева система;

-недостатньо простежуються і поєднуються специфіка соціальноправової діяльності й особливості соціально-педагогічного забезпечення прав дітей різних груп;

-мало уваги приділяється роботі фахівців соціальної сфери у складі мультидисциплінарної команди, що є ключовою умовою якісного соціально-педагогічного забезпечення прав клієнта;

-не завжди увага викладачів акцентується на переконаннях студентів якаксіологічної основи соціал ьно-педагогічного забезпечення прав дітей,

307

й зокрема на подоланні в молодих людей помилкових поглядів щодо розуміння інтересів дитини, вт. ч. ймовірності створити сприятливе для її гармонійного розвитку середовище в умовах інтернатного закладу тощо.

Враховуючи актуальні проблеми підготовки майбутніх соціальних педагогів до правозахисної діяльності, а також здобутки вітчизняних вчених щодо цього, нами розроблено і впроваджено у навчальний процес Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка авторську робочу програму і підготовлено навчальний посібник з курсу «Основи соціально-правового захисту особистості», що є складовою дисциплін нормативної частини циклу професійноорієнтованої підготовки (загальний обсяг курсу 162 год.) [295].

Робоча програма, укладена згідно з вимогами кредитно-модульної системи організації навчання, визначає обсяги знань, які мають опанувати бакалаври відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики, алгоритм вивчення навчального матеріалу дисципліни «Основи соціальноправового захисту особистості», необхідне методичне забезпечення, складові та процедуру оцінювання навчальних досягнень студентів.

Зміст програми вибудувано відповідно до компонентів готовності майбутнього соціального педагога до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей. Зокрема, визначено, що мета цієї навчальної дисципліни - розкрити теоретико-методологічні основи соціально-правового захисту особистості; охарактеризувати реалізацію державної політики України у сфері соціально-правового захисту дітей, молоді та сімей з дітьми; обґрунтувати функціонування соціального педагога в системі соціальноправового захисту особистості; висвітлити організаційно-технологічні засади цього процесу.

Під час семінарських і практичних занять, індивідуальної навчальнодослідницької та самостійної роботи зусилля студентів спрямовуються на набуття умінь та навичок: аналізувати державну політику України щодо захисту прав особистості; виокремлювати принципи соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей; аналізувати чинне законодавство України на предмет механізмів та форм соціально-правового захисту різних груп населення; досліджувати пріоритетні напрями захисту прав дітей та молоді, які опинилися у складних життєвих обставинах; аналізувати міжнародний досвід захисту прав людини; підбирати матеріал для підготовки вправ, тренінгових занять з питань соціально-правового захисту дітей, сімей та молоді, формування їх правової культури для подальшого використання в професійній діяльності; опрацьовувати інформаційні джерела з метою ознайомлення з інноваційними технологіями соціально-правового захисту підростаючої особистості.

Особливості змісту підготовки студентів до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах,

308

обумовлюються основними положеннями розробленої нами концепції, й зокрема діяльністю соціального педагога у відкритому середовищі, що висуває вимогу оволодіння комплексом знань, умінь і навичок ефективно взаємодіяти з різними соціальними інститутами, адміністративними органами, фахівцями соціальної сфери залежно від конкретних обставин, реалізуючи функцію посередництва між особистістю й суспільством.

Зокрема, зміст навчальної дисципліни «Основи соціально-правового захисту особистості» розкривається у таких тематичних модулях: модуль 1 - «Теоретико-методологічні основи соціально-правового захисту особистості»; модуль 2 - «Реалізація державної політики України у сфері соціальноправового захисту особистості»; модуль 3 - «Функціонування соціального педагога у системі соціально-правового захисту особистості»; модуль 4 - «Актуальні питання соціально-правового захисту окремих груп населення».

історія розвитку ідеї прав дитини, сутність та ознаки прав дитини; фундаментальні принципи Конвенції ООН про права дитини та інші питання вивчаються під час розгляду теми «Концепція забезпечення прав дитини: поняття, історія, принципи» (модуль 1). У рамках модуля 2 висвітлюються теми «Законодавче забезпечення прав дітей, сімей та молоді в Україні» та «Інституційна база соціально-правового захисту особистості». Та все ж центральним для вивчення студентами у контексті даного дослідження є модуль 3, що розпочинається темою «Соціальнопедагогічне забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми» (4 год.). На лекційних заняттях з даної теми розглядаються такі питання; соціальнопедагогічне забезпечення прав клієнтів як система; мета та завдання, принципи та рівні соціально-педагогічного забезпечення прав людини; види діяльності соціального педагога, його права у сфері соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей, молоді та сімей з дітьми; напрями соціально-педагогічного забезпечення прав дітей та молоді; умови реалізації соціально-педагогічного забезпечення прав особистості та тощо. Серед інших тем даного модуля: позасудові інституції захисту прав особистості; представництво інтересів клієнта; реалізація права дитини на участь у житті суспільства; протидія найгіршим формам дитячої праці, жорстокому поводженню і насильству, торгівлі дітьми; захист житлових та майнових прав дітей; соціально-правовий захист особистості у сфері освіти й охорони здоров'я. У модулі 4 об'єдналися актуальні питання забезпечення прав представників окремих груп населення, й зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, бездоглядних і безпритульних дітей, дітей-інвалідів та ін.

Засвоюючи навчальну дисципліну «Основи соціально-правового захисту особистості», керуючись зазначеною вище логікою побудови навчального матеріалу, студенти насамперед усвідомлюють сутність

309

концепції забезпечення прав дитини, зміст соціально-педагогічного забезпечення прав дитини, ключові напрями такої діяльності (створення умов для реалізації прав дитини, охорона прав й захист прав підростаючої особистості, оцінка потреб дитини та її сім'ї, дослідницько-методична діяльність з питань прав дітей). Саме останні стають векторами професійної підготовки студентів до соціально-правової діяльності, а в розкритті їх змісту полягає новизна й специфіка авторської робочої програми даної навчальної дисципліни.

Віссю професійної підготовки студентів до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей маєстати питання посередництва і представництва як ключових функцій соціального педагога у цьому процесі. Для студентів важливо зрозуміти, що соціальний педагог - фахівець, який організовує взаємодії різних інституцій у соціально-виховному середовищі задля подолання складних життєвих обставин клієнта. У такий спосіб він виконує об'єднуючо - інтегративну роль «зв'язкового» між державними, неурядовими структурами, дитиною та її сім'єю. Магістральне завдання соціального педагога долати неузгодженість, різновекторність дій соціальних інститутів в інтересах дитини на професійно-діяльнісному рівні. Саме тому значне місце в підготовці студентів до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей займають питання: функціоналу всіх інституцій, що працюють з дітьми, молоддю, сім'ями з дітьми на державному і локальному рівнях; нормативного підґрунтя їх соціального партнерства; сутності громадського, журналістського розслідування фактів порушення прав дитини тощо.

Реальним середовищем для набуття й усвідомлення досвіду використання правових норм у взаємодії, співпраці стає спільна, продуктивна діяльність викладача і студента. Тут важливою є особистісна позиція викладача як організатора навчального процесу і носія правової культури, оскільки в мікросистємі «викладач - учень» відбувається упровадження зразків суб'єкт-суб'єктних стосунків.

Кожне правове поняття, твердження чи навчальні ситуації як ілюстрації складних обставин, у які потрапляють дорослі й діти, пояснюються викладачем через призму минулого досвіду студента і з перспективою використання набутих знань, вмінь, навичок у майбутній професійній діяльності. При цьому, як влучно зазначає В. В. Гузинін, характеризуючи конкретні правові норми, слід показувати їх зв'язок із мораллю, на якій право ґрунтується; ілюструючи порушення норм права, не потрібно зловживати негативними прикладами - краще використовувати зразки, що вчать, як потрібно діяти у певній соціально-правовій ситуації [97, с. 161].

Важливою складовою формування і розвитку професійної компетентності майбутнього соціального педагога щодо соціально-

310

педагогічного забезпечення прав дітей є його практико-орієнтована нормативно-правова підготовка в процесі навчання, що передбачає отримання й інтеграцію знань положень цивільного, сімейного, процесуального законодавства. Оволодіваючи знаннями щодо чинного законодавства України, міжнародного права, соціального захисту населення тощо, студенту важливо осмислити набуте через призму професійної компетенції соціального педагога як фахівця, реальних напрямів, форм, методів, функцій соціально-педагогічної роботи з клієнтом з метою успішного представлення і відстоювання інтересів дитини/молодої людини в різних інституціях.

Варто зазначити, що підготовка до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей перш за все позитивно впливає на рівень правової культури самого студента - майбутнього соціального педагога. Ми розглядаємо правову культуру як явище багатоаспектне, ступінь правової розвиненості особи, характер її правової діяльності, рівень засвоєння суб'єктом правових норм

іможливостей об'єктивної оцінки, прогнозування подальшого розвитку суспільства і держави, характер участі в перетворенні правової дійсності, міру її правової активності; як оволодіння культурою правового мислення. Крім того, правова культура може бути охарактеризована як процес, спосіб

іформа реалізації знань і переконань особи під час здійснення правової діяльності. І нарешті, правова культура - одна із передумов духовного розвитку людини і суспільства в цілому. Отже, правова культура студента - майбутнього соціального педагога складається з правових знань, правових переконань, правових почуттів, правової поведінки (діяльності з реалізації норм права) та передбачає соціально-правову активність, нетерпимість до протиправної поведінки. Йдеться про усвідомлене сприйняття молодою людиною основ права, перетворення їх на міцні правові знання, щобазуються на відповідних особистісних поглядах, ставленнях і переконаннях, що в кінцевому результаті є основою вмотивованої правомірної діяльності.

Рівень правової культури студентів багато в чому визначає рівень їх готовності до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, правовиховної роботи з дітьми. Тому в процесі професійної підготовки майбутнім соціальним педагогам важливо також отримати базові знання й вміння щодо методики формування правових уявлень у підростаючих особистостей, а особливо підготовки і проведення різних організаційних форм роботи на тему залучення дітей до участі в житті суспільства.

Суттєве місце під час лекційних і практичних занять із навчальної дисципліни «Основи соціально-правового захисту особистості» займає обговорення передового міжнародного і національного досвіду соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей. Зокрема, особливе зацікавлення студентів викликає інформація стосовно моніторингу прав дитини,

311

н ™ т п и ш уповноважених з прав дитини на громадських засадах, створення і функціонування прийомних сімей різного типу, сімейно орієнтованих будинків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тощо.

Опанування студентами матеріалом, що дозволяє їм простежити, проаналізувати і зрозуміти складний процес забезпечення функціонування прийомних сімей/ДБСТ, має на меті навчальна дисципліна «Створення та соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу» (автором дослідження у складі творчого колективу підготовлено відповідний навчально-методичний комплекс до зазначеної навчальної дисципліни - робочу програму, зміст лекційних та практичних занять, завдання для самостійної та індивідуальної роботи студентів та ін. [425]).

Узмісті даної навчальної дисципліни (її обсяг 54 год.) поєднується розгляд як загальних, такі більш конкретних питань роботи фахівців соціальної сфери

зприйомною сім'єю/ДБСТ. Акцент робиться на індивідуальному підході до кожної сім'ї, взаємній адаптації, складанні соціальної мережі її підтримки.

Урезультаті вивчення навчальної дисципліни «Створення та соціальний супровід прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу» студенти отримують знання щодо: причин та наслідків поширення в Україні соціального сирітства; форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; особливостей соціальнопедагогічної роботи з дітьми цієї категорії; етапів створення і розвитку прийомної сім'ї/ДБСТ; методів, форм, порядку здійснення соціального супроводження прийомної сім'ї /ДБСТ тощо.

Уконтексті соціально-педагогічного забезпечення прав прийомних дітей/ дітей-вихованців майбутні соціальні педагоги оволодівають умінням: використовувати нормативно-правові акти, що регламентують процес створення та забезпечення функціонування прийомних сімей/ДБСТ; проводити рекрутування та попередню роботу з кандидатами на створення прийомної сім'ї/ДБСТ; налагоджувати співпрацю між спеціалістами, які захищають права дітей; здійснювати соціальне супроводження прийомних сімей/ДБСТ; запобігати чи долати типові помилки у роботі задля задоволення потреб дитини та найкращого врахування її інтересів тощо.

Таким чином, багатоплановість і нерідко суперечливість професійної діяльності соціального педагога вимагає реалізації в навчальній діяльності студентів «репродукції й творчості, раціонального й емоційного, логічного

йевристичного впливу на усвідомлені й підсвідомі процедури діяльності

йрегулювання даного процесу [54, с.70].

Уцілому, підготовка студентів - майбутніх соціальних педагогів до соціально-пєдагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних

312

життєвих обставинах, має змістову й процесуальну специфіку, оскільки зміст відповідних дисциплін потребує систематичного доповнення й оновлення відповідно до змін у державній політиці України, чинному законодавстві, схвалення соціально-педагогічних інновацій тощо.

Базовими принципами формування готовності майбутніх соціальних педагогів до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей є цілеспрямованість, системність, комплексність, поетапність й інтегрованість, а методологічними орієнтирами -сутність соціально-педагогічної діяльності, основні функції, напрями та завдання соціального педагога, готового в умовах змін до прояву професійної активності, творчості, підвищення рівня власної професійної компетентності. При цьому важливо, щоб професійна компетентність стала цінністю для фахівця соціальної сфер, бо тільки в такому разі вона перетворюється на чинник самореалізації, засіб самоствердження й самовираження особистості на всіх етапах його подальшої професійної діяльності.

6.2. Змістово-організаційні аспекти підготовки фахівців соціальної сфери до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей,

які опинилися у складних життєвих обставинах

На початку третього тисячоліття особливої актуальності й ваги набуває питання професійної готовності фахівців соціальної сфери як основи їх життєздатності й мобільності, що зрештою детермінує спроможність людини вчасно реагувати на ситуацію, формуючи «уміння бути» [288, с. 201]. Така готовність передбачає наявність у фахівця професійно-етичних переконань, самовладання, професійного оптимізму, здатностей до подолання труднощів та розв'язування професійних проблем, задоволення потреб у професійному самовихованні.

Однією з умов успішного соціально-педагогічного забезпечення прав дітей є наявність висококваліфікованих фахівців соціальної сфери, які мають ґрунтовну теоретичну підготовку та готові раціонально користуватися різними технологіями соціально-педагогічної діяльності в царині охорони дитинства.

Вимоги до професійної підготовки фахівців соціальної сфери визначені законодавчо:

-встановлено перелік повноважень фахівців із соціальної роботи, які надають соціальні послуги сім'ям, дітям та молоді; рівні набуття спеціалістами професійних знань і навичок, умови атестації таких фахівців (Закон України «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю» в редакції 2009 p.);

-визначено умови атестації працівників закладів соціального обслуговування (Порядок атестації працівників центрів соціально-психологічної

313