Петрочко Дитина в СЖО
.pdfподальшому - висловлювати власну думку. Усі фахівці, котрі беруть участь у нараді, мають бути обізнані з правами дітей та передбачити обставини, що можуть загрожувати безпеці дитини.
Участь дітей у СГН обов'язкова, адже нарада проводиться заради них. Перш за все, дитині розтлумачується, що таке СГН, яке її значення для неї особисто та її батьків. Важливо розпитати в дитини, як вона хоче, щоб проходила СГН; де і біля кого бажає сидіти під час проведення зустрічі. Загалом будь-яка інформація, отримана від дитини, є корисною для успішного проведення наради.
Важливо визначити серед запрошених на нараду значущу для дитини особу, котра поділятиме позицію дитини. Така людина гарантує, що під час наради думка дитини буде почута і врахована. Як підтримуюча сторона на нараду, в разі потреби, запрошується друг/подруга дитини. У підготовці дитини до наради може брати участь соціальний педагог закладу, де вона навчається.
Якщо дитина не хоче бути присутньою на СГН, координатор шукає інші шляхи, щоб думка дитина була почута. Зокрема, дитина може написати лист-звернення до сім'ї або проголосити усну промову й записати її на аудіо/відеоносії.
Таким чином, запровадження технології сімейних групових нарад має велике суспільне значення, оскільки: сприяє соціальній єдності в суспільстві, бо громадяни, які вступили в конфлікт із суспільством, мають можливість самі знайти рішення в межах своєї родини, культури; активізується потенціал сім'ї та її соціального оточення; створюється можливість дуже точно визначити і задовольнити потреби членів родини; втручання у процес догляду за дитиною та її виховання відбувається від імені сім'ї та її соціального оточення, що робить його більш прийнятним; сім'я залишається відповідальною за проблему, її члени зберігають контроль над власною життєдіяльністю; рішення знаходять у рамках культурного середовища цієї сім'ї, дитина залишається частиною сім'ї; рішення щодо дитини ухвалюються разом із нею, сім'єю та її соціальним оточенням; розроблений план має значну довготривалу підтримку; співпраця між сім'ями та представниками різних інституцій стає ефективнішою; підвищується статус сім'ї.
Соціально-педагогічна підтримка сімей з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, насамперед спрямовується на захист підростаючої особистості від недбалого поводження, експлуатації, насильства, що є основною причиною вилучення дитини із сімейного оточення. В українському законодавстві чітко прописані положення, що гарантують захист дитини від жорстокого поводження та насильства: «Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи
214
покаранню. Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається» (стаття 289 Цивільного кодексу України); «Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей (...). Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини» (стаття 150 Сімейного кодексу України); «Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім'ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини» (стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства»).
Утім, особливістю чинного законодавства є те, що воно більшою мірою спрямоване на покарання винного в насильстві над дитиною, ніж на попередження таких дій. Відносно упорядкована нормативно-правова база вступає у суперечність із відсутністю дієвих механізмів для реалізації права дитини бути захищеною від жорстокого поводження в сім'ї.
Єдиної формули кризового втручання для всіх випадків жорстокого поводження з дитиною немає, проте, як правило, існує необхідність довготривалої роботи різних спеціалістів як з дитиною, так і з усіма членами сім'ї. Зокрема, завдання соціального педагога спільно із психологом: допомогти батькам усвідомити, що існуючий у сім'ї спосіб виховання є різновидом жорстокого поводження з дитиною та травмує дитячу психіку; разом з батьками розробити стратегію та тактику ефективного виховання дитини; сприяти зменшенню вдитини відчуття провини, безсилля, сорому; допомогти дитині сформувати почуття власної гідності, позитивну, стійку самооцінку; сприяти диференціюванню взаємодії дитини з оточуючими людьми; розвивати сприйняття дитиною власних особистісних кордонів. Рекомендовані технології у роботі з дітьми, які зазнали жорстокого поводження: гра гештальт-терапія, психодрама, арт-терапія, рухова терапія тощо.
Держава вживає низку заходів для викорінення в Україні жорстокого поводження з дітьми, однак це негативне явище продовжує поширюватися. Потенційними жертвами жорстокого поводження і насильства можна вважати 138 тис. дітей, які проживають у сім'ях, що опинилися у складних життєвих обставинах.
Водночас має місце низький рівень знань щодо індикаторів насильства у спеціалістів, які вирішують питання захисту прав дітей; недостатність теоретичного висвітлення проблеми та технологій роботи з дітьми, котрі зазнали жорстокості, у навчальних програмах вищих навчальних закладів, методичних посібниках для практичних працівників тощо.
215
Нерідко насильство над дітьми, зокрема сексуальні домагання, здійснюють знайомі й близькі їм особи, тому діти мають вміти розпізнавати випадки жорстокого поводження і не боятися повідомляти про них. Проблема ускладнюється тим, що діти часто соромляться, бояться розповісти про знущання над ними, звернутися у відповідні органи чи вважають це нормою, бо не знають іншого ставлення до себе. Діти внаслідок поверхової обізнаності щодо своїх прав не завжди усвідомлюють, що зазнають жорстокого поводження; часто про права дітей не знають батьки.
Відповідальність щодо виявлення випадків і передавання інформації у відповідні органи покладається на фахівців соціальної сфери, і перш за все на педагогічних працівників, соціальних педагогів. Це обумовлено тим, що в першу чергу мають бути готовими виявляти ознаки насильства над дитиною дорослі, які знаходяться з нею у постійному контакті.
Помітною подією щодо захисту дітей від жорстокого поводження і насильства є відкриття для підписання у .Панцароті (Іспанія) 25.10.2007 р. Конвенції ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення. Відповідно до зазначеного документа, кожна сторона має забезпечити отримання дітьми інформації про ризики сексуальної експлуатації та сексуального розбещення, способи самозахисту у формі, що відповідає їх віковим можливостям (така інформація має надаватися у співпраці з батьками).
Особливо важливо попереджувати та мінімізувати ризики повторюваних правопорушень сексуального характеру стосовно дітей, зосереджуючи зусилля на зміцненні співпраці різних інституцій, що опікуються дітьми. При цьому, соціально-педагогічна допомога дитині - жертві насильства має тривати до повного фізичного і психологічного відновлення дитини, її повернення до повноцінного соціального життя.
У системі захисту дітей від насильства повинні знайти своє активне місце пересічні громадяни й різні інституції, щоб у міру можливості й компетенцій здійснювати просвітницьку роботу, інформувати дітей проте, куди і до кого звертатися у разі порушення їхніх прав. Серед завдань на найближчий період - формування у дорослих переконань, що замовчування потреби дитини у допомозі - теж порушення її прав.
Вагомий досвід у здійснення профілактично-просвітницької і реабілітаційної роботи серед дітей і дорослих в Україні з питань жорстокого поводження і насильства має низка неурядових організацій, серед яких Український фонд «Благополуччя дітей», Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», міжнародний гуманітарний центр «Розрада», Всеукраїнська неурядова організація «Ла-Страда-Україна», Міжнародна неурядова організація ЕКПАТ, Представництво МОП-ІПЕК в Україні тощо.
216
Таким чином, завданням соціально-педагогічної підтримки сімей з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, - надання допомоги щодо нормалізації стосунків між батьками та між батьками і дітьми на основі: реалізації першочергового права дитини на зростання та виховання в сім'ї; добровільності в прийнятті допомоги; поваги до людини, визнання її цінності незалежно від реальних досягнень та поведінки; недопущення жорстокого поводження з жодним членом сім'ї; індивідуального та диференційованого підходів до кожної особи, сім'ї з урахуванням їхніх потреб та особливостей; системності, комплексності, доступності соціальних послуг; толерантності та гуманізму, відповідальності за дотримання норм професійної етики.
Пріоритетом соціально-педагогічної підтримки сімей з дітьми на сучасному етапі розвитку соціально-педагогічної роботи є активізація членів сім'ї, представників її найближчого оточення, громади в подоланні складних життєвих обставин, мотивація клієнтів до самостійного вирішення назрілих негараздів, педагогізація родинного середовища.
4.2. Соціально-педагогічна робота з вихованцями закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування
У сучасних складних умовах розвитку України найбільш незахищеними виявилися вихованці закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (медичних, навчальних, виховних закладів, закладів й установ праці та соціального захисту населення, в яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування).
Соціальний педагог у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до положень чинного законодавства, може виконувати одну чи одночасно декілька ролей. Виходячи із класифікації груп, у які об'єднуються рольові репертуари [378, с. 46], ролі соціального педагога можна розподілити таким чином: група посередницьких ролей - захисник прав та інтересів дитини; група практичних ролей - учитель соціальних умінь, консультант; агент із питань соціальних змін, організатор змістовного дозвілля; група сервісних ролей ~ керівник практики студентів. Детальніше зупинимося на характеристиці окремих з них.
Реалізуючи роль «агента з питань соціальних змін», соціальний педагог виступає одночасно у двох іпостасях: з одного боку, виявляє і аналізує потреби дітей, класифікує відповідні факти, оцінюючи їх причини та наслідки; з іншого - надає підтримку дітям, мобілізує і координує їх зусилля, сам ініціює соціальні зміни у державних та громадських структурах. Під особливий контроль беруться діти, котрі щойно прибувають до закладу.
217
Усю інформацію про дитину інтегрує в собі особова справа вихованця закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (соціальний педагог має до особових справ вихованців доступ у разі потреби). Крім визначених законодавством дою/ментів, до особової справи також долучаються: учнівська справа (вона об'єднує інформацію проте, як навчається дитина, характеристика та табель успішності учня); акт відвідування дитини (цей документ фіксує факти, хто із родичів вихованця інтернату і коли цікавилися ним, відвідували чи забирали на короткий термін (на вихідні і святкові дні); щоденник педагогічних спостережень; психологічна карта (вона відображає перелік та зміст бесід, консультацій психолога та висновки спеціаліста за результати роботи з дитиною); спеціальна картка (заводиться на дитину, яка перебувала чи перебуває на обліку в кримінальній міліції у справах дітей, має девіантну поведінку чи схильна до правопорушень).
Документи, що знаходяться в особовій справі вихованця, - це вже керівництво до дії соціального педагога щодо забезпечення прав вихованця. Добросовісне ставлення працівників інтернатів до ведення особових справ дітей дозволяє уникнути кризових і не передбачуваних ситуацій у разі їх переведення до іншого закладу, усиновлення чи влаштування в прийомну сім'ю, початку судової процедури тощо. З іншого боку, зазначена інформація стає основою для оцінки потреб дитини.
Отримавши первинну вичерпну інформація про дитину, соціальний педагог прогнозує процес її виховання і навчання, планує індивідуальну роботу, яка б відстежувала та забезпечувала нормальний фізичний і розумовий розвиток дитини. Працюючи за індивідуальною програмою розвитку вихованця (індивідуальним планом опіки), соціальний педагогдіє у тісній співпраці з усім педагогічним колективом: заступником директора з виховної роботи, психологом, медичним працівником, вчителями та вихователями.
Особливе значення надається співпраці соціального педагога з вихователями, оскільки саме вони впроваджують систему педагогічних впливів на дитину, ведуть щоденник педагогічних спостережень. Картина негативних, а також позитивних якостей дитини, що вимальовується з таких записів, дозволяє фахівцям спільно визначити доцільні форми і методи впливу на вихованця з метою соціально-педагогічного забезпечення його прав.
Виконуючи роль «консультанта», соціальний педагог використовує інформацію, спеціальні знання для надання допомоги дітям у розв'язанні їхніх життєвих проблем, а також організаціям, установам для налагодження ефективної взаємодії, розробки та реалізації різних соціальних програм. Індивідуальна та групова інформаційно - консультативна робота з вихованцями дитячих будинків та шкіл-інтернатів
218
здійснюється з питань прав дитини, профілактики шкідливих звичок, формування здорового способу життя, девіантної поведінки, самотності, агресивності, життєвих криз та їх наслідків тощо. Соціальний педагог втілює функцію примирення, вирішення конфліктів між дітьми, між дитиною
та працівником закладу тощо. |
|
Метою виконання соціальним педагогом ролі |
«організатор |
змістовного дозвілля» є реалізація і розвиток потенціалу |
особистості |
вихованців щодо реалізації їхніх прав на відпочинок, дозвілля, права брати участь в іграх та розважальних заходах. Зміст виконання ролі - допомога у створенні та проведенні культурно-дозвіллєвих програм, навчання дітей практичним навичкам дозвілля або їх удосконапення. Для подолання ізольованості вихованців закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з ініціативи соціального педагога проводяться спільні свята із дітьми дошкільних чи загальноосвітніх навчальних закладів, екскурсії, туристичні походи, організовуються зміни в дитячих закладах оздоровлення та відпочинку тощо. Для реалізації права на збереження індивідуальності, права брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом на базі закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, створюються гуртки, клуби, інші творчі об'єднання дітей, керівництво одним із яких за бажанням може взяти на себе соціальний педагог.
Організація різних видів діяльності передбачає створення необхідних умов розвитку дітей, а саме для: самоорганізації індивідуального життєвого середовища вихованця, колективної життєдіяльності, розвитку трудових навичок дітей, занять спортом, медичних і гігієнічних процедур. У разі неналежності зазначених умов соціальний педагог має лобіювати їх створення чи покращення, діючи в напрямі реалізації прав дитини.
Обов'язковим напрямом роботи соціального педагога щодо забезпечення прав вихованців інтернатних закладів є проведення оцінки потреб дитини. Безперечно, здійснення оцінки потреб дитини та її сім'ї повинно відбуватися на ранніх етапах, ще до моменту вилучення дитини з родинного оточення. Згідно з новими положеннями чинного законодавства і стратегічними напрямами розвитку державної політики щодо охорони дитинства, дитина влаштовується у заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування лише на основі результатів оцінки її потреб, відповідно до зазначених результатів повинна плануватися робота і в самому закладі. Розробка інструментів для реалізації названого, відпрацювання механізмів впровадження оцінки потреб дитини в різних середовищах її перебування - справа найближчої перспективи. Водночас уже сьогодні активно відпрацьовується така соціально-педагогічна інновація, якздійснення оцінки потреб учнів випускних класів інтернатного закладу. її мета - виявити рівень
219
підготовленості дитини/молодої людини до самостійного життя для визначення соціальних послуг, необхідних для забезпечення успішності цього періоду соціальних змін.
У процесі оцінки аналізується: стан задоволеності потреб дитини та рівень оволодіння нею основними життєвими навичками; здатність та готовність батьків/осіб, що їх замінюють, родичів підтримати дитину на етапі її адаптації до самостійного життя; фактори сім'ї та середовища, а саме умови, в які повернеться дитина після інтернатного закладу.
Методику оцінки потреб та рівня оволодіння життєвими навичками молодої людини, яка залишає чи залишила інтернатний заклад, апробувало Представництво благодійної організації «Кожній дитині» в Україні. Відповідно до експериментальної методики, початкову оцінку потреб дитини здійснює соціальний педагог/вихователь закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Її результати направляються за місцем походження дитини для розгляду комісії з питань захисту прав дитини.
Комплексну оцінку потреб проводить спеціаліст ЦСССДМ міста/ району, звідки дитина була направлена до закладу. За потребою він залучає до неї представника служби у справах дітей, відділу сім'ї і молоді, медичного працівника, інших фахівців. Результати оцінки презентуються та обговорюються на засіданні групи спеціалістів, залучених до оцінки, а в разі необхідності знову виносяться на обговорення комісії з питань захисту прав дитини.
Відповідно до вищезазначеного підходу, оцінка розглядається не лише як вимір певного стану, якостей чи навичок дитини, а як один із методів налагодження контакту з дитиною, відновлення її зв'язків з батьками, родичами, найближчим оточенням. У ході заповнення відповідних форм оцінки, обговорення визначених індикаторів установлюється тісна взаємодія з вихованцем закладу, розвиваються довірливі стосунки, що допомагає зібрати необхідну детальну інформацію та на її основі визначити перелік дій/заходів, які найкраще відповідатимуть потребам та особливостям конкретної дитини/молодої людини й сприятимуть її успішній адаптації до самостійного життя. Однією з непрямих цілей здійснення оцінки є налагодження співпраці соціальних педагогів шкіл-іитернатів зі спеціалістам ЦСССДМ за місцем подальшого влаштування дитини, а також розвиток у них навичок командної роботи.
Результатом оцінки потреб учнів випускних класів закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є індивідуальний план адаптації до самостійного життя. У плані вказуються обов'язки та зони відповідальності різних спеціалістів. Зокрема, реалізацію заходів плану за місцем фактичного перебування дитини координує соціальний педагог закладу, за місцем майбутнього перебування (повернення) - спеціаліст відпо-
220
відного ЦСССДМ (бажано той, хто здійснював комплексну оцінку потреб). Підготовка вихованця інтернатного закладу до самостійного життя, формування в нього навичок адаптації - ключовий вектор роботи соціального педагога щодо охорони прав дітей. Саме в рамках цього напряму він реалізує роль «учителя соціальних змін», мета якої навчити
дітей мистецтву ефективної взаємодії з соціальним оточенням. Завдання діяльності соціального педагога визначаються рольовим
репертуаром і передбачають: зняття психологічної напруженості перед виходом з інтернатного закладу; формування навичок самостійного та відповідального прийняття рішень; орієнтація на правильний вибір професії з урахуванням здібностей, інтересів дитини і потреб регіонів (надзвичайно важливо в школах-інтернатах упроваджувати програми психологічної та практичної підготовки до праці, професійного самовизначення вихованців); усвідомлення дітьми юридичних норм щодо захисту власних прав; вирішення питань спілкування, налагодження контактів з іншими людьми, виходу з конфліктних ситуацій; оволодіння навичками самообслуговування, побутового забезпечення життєдіяльності.
Загальними принципами діяльності соціального педагога щодо підготовки дітей до самостійного життя стають: відповідність потребам (орієнтування змісту, форм та методів роботи на задоволення потреби дітей у набутті певних
знань і навичок); комплексність |
(налагодження співпраці з іншими |
інституціями, в т. ч. за місцем |
повернення дитини); реалістичність |
(планування реалістичних заходів, виконання посильних завдань); спрямованість на розвиток власної активності (робота в напрямі зміцнення суб'єктної позиції особистості - власної спроможності вирішувати проблеми в самостійному житті); практичність (акцентування увагу на тому, як і де можна використовувати отримані знання, вміння) тощо.
Надзвичайно важливо в роботі з дитиною - вихованцем інтернатного закладу з метою її адаптації до самостійного життя моделювати уявлення та переконання юної особистості про функціонально спроможну сім'ю (формування цілісного образу сім'ї з усвідомленням її функцій, механізмів розвитку, розподілу ролей тощо); виробляти необхідні навички створення власної здорової сім'ї.
Нині в Україні розроблено та впроваджено декілька навчальних програм, провідна мета яких сприяти дітям в оволодінні життєвими навичками, формувати в них навички здорового способу життя, розвивати правову, екологічну культури. При цьому сучасна практика свідчить, що програми навчання життєвим навичкам для дітей, підлітків та молоді мають бути обов'язковою складовою шкільного навчального плану, визначатися як факультативний курс або додаткові компенсаторні заняття. Зокрема, на особливу увагу заслуговує інтегрований курс «Культура життєвого
221
самовизначення» [195-197]. Його розробку було ініційовано громадською організацією Християнський дитячий фонд (нині Український фонд «Благополуччя дітей») і підтримано Представництвом Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні.
Культура життєвого самовизначення розглядається як активне визначення людиною своєї позиції стосовно суспільної системи цінностей (моральних, соціальних, комунікативних, естетичних, професійних тощо), що дає їй змогу виявляти й утверджувати себе в різних життєвих обставинах. Тому метою курсу «Культура життєвого самовизначення» є формування у дітей шкільного віку життєвих навичок соціальної компетентності - базису для адаптивної та позитивної поведінки, - я к і дозволяють людині адекватно виконувати норми і правила, прийняті в суспільстві, ефективно вирішувати проблеми повсякденного життя. У змісті курсу зроблено акцент на формуванні таких життєвих навичок, як комунікація (спілкування), ухвалення рішень, критичне і творче мислення, управління емоціями, стресами та конфліктними ситуаціями, розпізнавання та формування цінностей.
Спеціально для роботи з учнями випускних класів інтернатних закладів Державним інститутом проблем сім'ї та молоді (нині Державний інститут розвитку сім'ї та молоді) за сприяння Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) розроблена навчальна програма та навчально-методичне забезпечення спецкурсу «Формування навичок самостійного життя»
(автор даного дослідження |
- керівник авторського колективу |
з розробки |
і апробації цієї програми) |
[75]. Завдання спецкурсу - |
допомогти |
вихованцям закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, повірити в себе, розкрити й розвинути позитивний особистісний потенціал, прагнення самореалізуватися, сформувати досвід самостійного ухвалення рішень. Програма спецкурсу містить 11 модулів, серед яких: «Який я?», «Школа успішного спілкування», «Запобігання конфліктам, поведінка у конфліктних ситуаціях», «Опановуємо соціальні ролі», «Як зробити правильний вибір професії», «Статеві особливості та культура взаємин між юнаком і дівчиною», «Що потрібно знати про сімейно-шлюбні стосунки», «Відповідальне батьківство», «Секрети домашньої економіки» та «Як зробити дозвілля змістовним і цікавим». На вивчення кожного модуля відводиться від 1 до 7 годин, загалом 37. До викладання навчального курсу можуть бути залучені вчителі, вихователі, психологи та соціальні педагоги інтернатних закладів, а також спеціалісти ЦСССДМ.
Дані спецкурси добре інтегруються яку навчальну програму інтернатного закладу, так і в позанавчальну виховну роботу. Розроблені теми - матеріал для роботи соціального педагога чи психолога закладу з дітьми, основа для тренінгів, що можуть проводитися спеціалістами ЦСССДМ, працівниками різних державних органів і недержавних організацій, які опікуються проблемами дітей з метою їхньої підготовки до самостійного життя.
222
Найвідповідальнішою роллю соціального педагога в закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є роль
«захисник прав та інтересів дітей». Вона передбачає використання всього арсеналу правових норм для захисту прав та інтересів дітей, вт. ч. притягнення до юридичної відповідальності осіб, які вдаються до прямих чи опосередкованих протиправних дій щодо дитини.
Влаштування дитини до закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, не позбавляє органи опіки та піклування за місцем проживання та за місцем перебування дитини від обов'язку продовжувати діяльність щодо реалізації права цієї дитини на сімейне виховання. Тому, працюючи в таких закладах, соціальний педагог основним своїм завданням
має вважати реалізацію права дитини жити в сім'ї.
Здійснюючи соціально-педагогічне забезпечення такого права, соціальний педагогу закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, залежно від життєвої історії конкретної дитини: ініціює встановлення її правового статусу (у разі його відсутності); оформляє документи для встановлення опіки (піклування) над дитиною; сприяє якнайшвидшому усиновленню, працює з потенційними усиновителями; лобіює питання передачі дитини до прийомної сім'ї чи будинку сімейного типу; за необхідністю надає консультації після влаштування дитини до прийомної сім'ї чи будинку сімейного типу спеціалістам ЦСССДМ, котрі здійснюють соціальне супроводження цих сімей; вирішує питання реінтеграції дитини в біологічну сім'ю.
Значний обсяг робіт соціального педагога в закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, пов'язаний із захистом житлових та майнових прав дітей [127]. Основними діями соціального педагога щодо зазначеного можуть стати:
-запобігання відчуженню житла і майна, що є власністю дітей, з порушенням їхніх прав (засобом протидіє є збір та передача в органи опіки та піклування відповідної інформації; направлення позовів, розгляд документів спільно з іншими фахівцями на засіданні комісії з питань захисту прав дітей);
-збір та підготовка необхідних документів для установлення опіки над
майном і житлом дитини в передбачених законом випадках;
-розроблення і здійснення самостійно або в співпраці з іншими державними органами виконавчої влади заходів щодо забезпечення законних інтересів дітей, контроль за виконанням цих заходів;
-сприяння притягненню у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили порушення житлових та майнових прав дітей;
-представництво інтересів дітей в суді у випадках, визначених законом;
-надання іншим державним органам, установам та організаціям незалежно від форм власності, громадським організаціям та громадянам
223