Петрочко Дитина в СЖО

f

ґрунтовно до вирішення завдань розробки і впровадження технології оцінки потреб дитини та її сім'ї вдалося наблизитися Представництву благодійної організації «Кожній дитині» в Україні [144; 283]. Уперше досліджувана технологія була апробована Представництвом у Київській області у рамках проекту ЄС «Розвиток інтегрованих соціальних служб для вразливих дітей і сімей» та описана в методичному посібнику «Оцінка потреб дитини та її сім'ї» (2006-2007 pp.) [282] (автор дослідження працювала експертом проекту з даного питання). Узагальнені результати теоретичного осмислення та практичного впровадження технології оцінки потреб дитини та її сім'ї в Україні упродовж 2006-2.010 pp. представлено в підрозділі 3.3.

Таким чином, різноманіття практики здійснення оцінки потреб дитини та її сім'ї засвідчило як позитивні, так і негативні чинники впровадження даної технології. Серед позитивних чинників, наявних на державному рівні, можна назвати такі:

-є нормативно-правове підґрунтя впровадження оцінки потреб дитини та її сім'ї;

-створено умови міжвідомчої і мультидисциплінарної взаємодії, що зумовлено наявністю певної нормативно-правової бази, спільних переконань фахівців соціальної сфери та відпрацьованих механізмів такої взаємодії на місцях (локальному рівні);

-існує досвід впровадження оцінки потреб у різних соціальних інституціях, що доводить універсальність такої технології.

Водночас є низка негативних чинників, які певною мірою створюють труднощі впровадження та затвердження цієї технології на різних рівнях:

1.Більшість організацій, що мають досвід здійснення оцінки потреб клієнта, перейняли дану технологію, виходячи із досвіду своїх іноземних партнерів, а відповідно:

-відсутнє спільне тлумачення сутності потреб дитини та їх класифікації;

-не має системного і комплексного підходу до розуміння концепції й теоретичного підґрунтя даної технології;

-відсутні спільні переконання щодо змісту оцінки потреб та процедури

їїздійснення.

2.Міжнародні методики проведення оцінки адаптовані, однак їх апробація в усіх регіонах України ще триває.

3.Розроблено порядок та процедуру оцінки потреб, проте алгоритм такої оцінки нормативно-правовими документами різних рівнів ще не закріплено.

4.Додаткової апробації потребують форми документування оцінки потреб клієнта у зв'язку з недостатністю матеріальних і кадрових ресурсів центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді як головної інституції, що здійснюватиме оцінку потреб дитини та сім'ї, які опинилися у складних життєвих обставинах.

184

182 5. Оцінка потреб клієнта нерідко перекладається на плечі недостатньо підготовлених до цього працівників.

6. Відсутні необхідні матеріально-технічні ресурси для впровадження даної технології у повному обсязі.

Вказані негативні чинники поставили перед нами дослідницькі завдання: обґрунтувати теоретичні основи оцінки потреб дитини та її сім'ї і забезпечити її науково-методичний супровід; сприяти оволодінню фахівцями соціальної сфери знаннями, вміннями і навичками щодо сутності та застосування даної технології, налагодження співпраці з дитиною та її сім'єю на засадах суб'єкт-суб'єктної взаємодії, активізації участі клієнта в процесі оцінки його потреб; окреслити специфіку оцінки потреб дітей різних груп; передбачити підготовку майбутніх соціальних педагогів/соціальних працівників до здійснення оцінки потреб дитини та її сім'ї. Реалізацію поставлених завдань відображено у наступних підрозділах.

3.3. Теоретико-методичні аспекти оцінки потреб дитини та її сім'ї

Для впровадження концепції соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, насамперед потрібно обґрунтувати теоретико-методичні основи оцінки потреб дитини та її сім'ї як базової технології даного процесу.

Вивчення й узагальнення міжнародного і вітчизняного досвіду дозволяє говорити, що оцінка потреб дитини та її сім'ї базується на цілому ряді наукових теорій і концепцій, серед яких ключове місце займають теорії прив'язаності, відновлення, періодизації розвитку дитини, концепція сильних сторін людини.

Чільне місце в теоретичній базі оцінки потреб дитини та її сім'ї посідає теорія прив'язаностей [1; 45; 46; 389]. Джон Боулбі (Bowlby) і його послідовники (Ainsworth, Fahlberg, Cassidy, Crittenden, Durkin, Goldfarb та ін.) довели важливість для повноцінного розвитку дитини, формування її ідентичності встановлення прив'язаностей між дитиною і батьками чи особами, котрі їх замінюють, забезпечення зв'язку, стабільних і тривалих стосунків дитини і дорослих.

Уведене в науковий обіг поняття «прив'язаність/прихильність» - багатогранне. Зокрема, Джон Боулбі розглядав прив'язаність як вроджену поведінкову систему, що виникла у приматів у процесі природного добору. Та хоча прив'язаність існує й у світі тварин, створюючи можливість для фізичного виживання і безпеки виду, в середовищі людей вона забезпечує не лише задоволення базових, але й вищих потреб особистості. Тому дефініцією «прив'язаності» може бути: «близькі, теплі, засновані на любові стосунки між людьми» [495, с. 42], що дають можливіст ь розвивати базову довіру до світу.

Усвоїй теорії Джон Боулбі вперше довів зв'язок прив'язаності, адаптації

івиживання дитини. Одним із центральних понять теорії прив'язаності є «робоча модель», на основі якої будується взаємодія дитини із світом. Така модель охоплює модель «власного Я» і близької людини, при цьому сприйняття себе визначається сприйняттям об'єкта прив'язаності [274 с. 20]. Щоб розвиватися, дітям потрібна стимуляція та взаємодія з боку дорослих, адже саме в дорослих, які ставляться до них з увагою, вони

вчаться пізнавати світ. У результаті, як зазначає Л. М. Щипіцина, «стійкість і ригідність схем поведінки, що є узагальненим досвідом стосунків із матір'ю, багато в чому пояснює тривалі кризи, що виникають у дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах [495, с. 43].

Узагальнено прив'язаність можна визначити як тривалий близький зв'язок між двома людьми, що не залежить від їх місцезнаходження і є джерелом емоційної близькості (В. Фалберг); як прагнення до близькості з іншою людиною і збереження цієї близькості упродовж життя [282, с. 10].

Глибокі емоційні зв'язки із значущими людьми є життєвою потребою (нуждою) для кожної людини і особливо для дитини. Дітям просто необхідно відчувати і переживати прив'язаність. Від неї залежать їхні почуття безпеки, власної гідності, емпатії, розвиток совісті, логічного мислення, здатності контролювати свої емоції тощо.

Психологічний процес, протягом якого в дитини розвиваються зв'язки в ході «циклу збудження - розслаблення», описала В. Фалберг (1991). Відповідно до вчення Фалберг, батьки реагують на потреби дитини, в результаті чого вона розслабляється, допоки не виникає нова потреба. Якщо дорослі реагують послідовно і постійно на потреби дитини, вона вчиться довіряти батькам і почуває себе в безпеці, що призводить до розвитку самоповаги і самооцінки.

Дитина, в якої сформована прив'язаність, нормально розвивається, вчиться розрізняти власні почуття і почуття інших, мислить логічно, зміцнює соціальні зв'язки, довіряє оточуючим, стає впевненою в собі, менше заздрить, проявляє любов і ніжність до інших. Натомість, порушення прив'язаності може негативно впливати не лише на соціальні контакти дитини, у т. ч. здатність розуміти почуття інших, але й на емоційний, соціальний, фізичний, розумовий розвиток дитини загалом. Саме тому прив'язаність і втрата знаходяться «у серці» усієї роботи щодо захисту прав дітей [272, с. 10].

Середовище, в якому формується прив'язаність, - сім'я, поза сім'єю встановити її дуже складно. Найважливішим для формування прив'язаності є здатність дорослого сприймати будь-які сигнали дитини і реагувати на них. Сприяють розвитку прив'язаності ніжність дорослого, доброзичливість, підтримка та підбадьорювання дитини тощо. Позитивні моделі поведінки батьків зміцнюють поведінку прив'язаності дитини. Натомість, діти, чиї

186

батьки не приділяли їм належної уваги, виростають тривожними і невпевненими. Негативне батьківське ставлення, неадекватна організація спілкування з дитиною, прояви авторитаризму, гіперопіки чи байдужості сприяють порушенню задоволення потреб дитини.

Розрізняють первинну і вторинну прив'язаності. Так, первинна прив'язаність формується в дитини протягом першого року життя. Вона є базовою, оскільки закладає базис для подальшого розвитку дитини і самої прив'язаності. Первинна прив'язаність-стійка, вона здатна проявлятися у дорослих в їх подальшому житті під час вибору партнера, у процесі самосприйняття і самооцінки, у ставленні до роботи, у подоланні труднощів міжособистісного спілкування тощо. Вторинною прив'язаністю часто називають стосунки, що встановлюються і розвиваються в дитини з вихователями, вчителями, друзями, родичами.

Теорія прив'язаності особливо важлива для усвідомлення стану дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, й зокрема тих, котрі втратили батьків. Діти тяжко переживають розлучення з батьками: спочатку вони протестують, плачуть, не приймають турботу інших, але згодом затихають, стають байдужими, пасивними - настає стадія відчуження. «Тиха» дитина залишається на самоті зі своєю тривожністю, що лише погіршує її психологічний стан. Особливий ризик становить сепарація (розлучення) матері і дитини раннього віку.

Сумарно основні положення теорії прив'язаності можна представити таким чином: діти потребують стабільних і позитивних стосунків, що базуються на любові; відсутність таких стосунків веде до затримки розвитку дитини; забезпечення гармонійного розвитку дитини можливе лише в сім'ї, якщо стабільні, хороші стосунки налагоджені, дитина здатна частково відновити втрачене в розвитку.

Отже, теорія прив'язаності змінила уявлення про потреби дитини, адже стало зрозуміло, що найважливішою потребою є перебування дитини разом із особою, яка стабільно піклується про неї, проявляючи при цьому емпатію, ніжність, любов.

Проблема формування та збереження прив'язаностей дитини є на сьогодні пріоритетною у сфері захисту прав підростаючого покоління. Зокрема, прив'язаність як потреба дитини знайшла своє відображення у Декларації прав дитини. У свою чергу базовий міжнародний документ Конвенція ООН про права дитини закріпив право дитини задовольняти потребу в прив'язаності у сприятливих для цього умовах (у сімейному середовищі; під супроводом фахівців; у процесі профілактичної роботи з метою формування навичок усвідомленого батьківства тощо).

Для здійснення оцінки потреб дитини та її сім'ї важливо розуміти закономірності розвитку дитини, виявляти ознаки порушення її прив'яза-

187

ностей, усвідомлювати наслідки їх утрати для подальшого становлення особистості дитини. Якраз раннє діагностування слабких прив'язаностей чи їх відсутності, зосередження на емоційному розвитку дитини та здатності батьків оточити дитини емоційним теплом, пошук значущих для дитини людей, з якими збереглися прив'язаності тощо, може стати відправною точкою в соціально-педагогічній роботі, спрямованій на зміну ситуації клієнта на краще, подолання складних життєвих обставин.

Наступна теорія, що лежить в основі оцінки потреб дитини та її сім'ї, - теорія відновлення(Daniel, В., Wassel!, S., Gilligan, R. і Grotberg) [505; 506; 509; 510]. Її базою є положення проте, що діти захищені не лише природою розвитку, але й діями дорослих і власними діями, розвитком своїх сильних сторін, можливостями досягненням успіху й успішним життєвим досвідом (Masten, A. and Coatsworth, J.) [513]. Йдеться про здатність дитини до відновлення внутрішніх ресурсів після кризи, стресу за допомогою самомобілізації, підтримки найближчого оточення та середовища.

Здатність до відновлення залежить від сукупності певних якостей, вмінь, інших характеристик, що проявляються на різних рівнях: особистісному/індивідуальному, груповому/сімейному та суспільному/ середовищному. Зокрема, серед характеристик здатності до відновлення на індивідуальному рівні вирізняють: безумовне прийняття (ставлення до себе, що базується на відчутті власної гідності, усвідомленні особистісної цінності); адекватна самооцінка; ініціатива (можливість і прагнення діяти); оптимізм (життєрадісне світосприйняття, віра в краще майбутнє, успіх); довіра (впевненість у добросовісності, щирості інших і побудоване на цьому ставлення до інших); прив'язаність (просторово-часове почуття близькості, що створює міцний емоційний зв'язок, відчуття захищеності); опанування соціальними ролями (володіння соціальними ролями як ресурс позитивної самоідентифікації та власної гідності); участь у прийнятті рішень та житті суспільства (можливість ухвалювати рішення; здатність брати відповідальність за власні вчинки; розвиток саморегуляції, вт. ч. контролю власних емоцій та поведінки; бажання та вміння планувати; здатність раціонального осмислення подій (вміння проаналізувати те, що сталося; небоязнь робити помилки, готовність вчитися на власних помилках, розглянувши всі їх причини та наслідки, навички розрізняти небезпеку); відкритість до нових стосунків та комунікабельність (бажання та вміння налагоджувати нові стосунки, конструктивно спілкуватися); гумор (беззлісновисміююче ставлення до чогось, що допомагає уникати негативних емоцій, встановлювати та підтримувати міжособистісні зв'язки) та ін.

До факторів, що сприяють відновленню дитини на груповому рівні, належать: батьківська компетентність; здоровий спосіб життя; вміння створити для дитини розвиваюче середовище; доступ до ресурсів громади;

188

широка мережа соціальних контактів сім'ї; здатність батьків виявляти ознаки кризи/стресу на ранніх етапах та приймати кваліфіковану допомогу.

У теорії відновлення особлива увага приділяється необхідності створення мережі підтримки дитини та її сім'ї в громаді, і водночас розвитку усвідомлення ними власної приналежності до цієї громади. Також відзначається, що добре побудована мережа підтримки може стати ефект ивним буфером для дитини в період послаблення родинних зв'язків (хвороба батьків, тимчасова відсутність, втрата батьками роботи тощо), іншої складної життєвої ситуації.

Значною мірою сприяють відновленню дитини такі фактори суспільного рівня - середовища: наявність значущого дорослого за межами сім'ї (родичі, вчителі, керівники творчих об'єднань та ін.); участь у діяльності різних дитячих об'єднань, в т. ч. неформальних; наявність у громаді соціальних інституцій (центрів, служб, клубів тощо), що діють в інтересах дітей. Водночас потрібно зазначити, що здатність дитини до відновлення не обов'язково триватиме протягом довгого періоду, особливо, якщо в житті дитини виникатимуть інші суресові фактори чи негаразди.

Щоб максимізувати потенціал дитини до відновлення, потрібно якнайшвидше переводити її в сімейні форми виховання (Johnson et аі., 2006), оскільки батьки мають особливі зв'язки з дитиною й емоційно запрограмовані на її захист [99, с. 33].

Більшість людей під розвитком особистості, у першу чергу, розуміють подолання недоліків, роботу із слабкостями, й лише в другу-використання й примноження сильних сторін (власних потенцій, спроможностей і здібностей). Однак саме в сильних сторонах полягає головний потенціал особистості.

Будь-яка оцінка стану людини має враховувати складні синергетичні взаємодії її достоїнств і недоліків, сильних і слабких сторін. Отже, одним із найважливіших моментів процесу оцінки потреб дитини та її сім'ї є оцінка сильних сторін і здатностей усіх членів сім'ї.

Сильна сторона дитини, сім'ї - все те, що допомагає особі/групі справитися з проблемами. Відповідно оцінка сильних сторін допомагає зрозуміти, що саме дитина, члени її сім'ї можуть зробити, щоб самостійно розв'язати проблему, подолати складну життєву обставину.

Потрібно визнати, що в соціально-педагогічній практиці нерідко недостатньо уваги приділяється сильним сторонам і досягненням дитини, її сім'ї чи соціального оточення. Підхід у соціально-педагогічній роботі і водночас її принцип, у рамках якого аналізуються сильні і слабкі сторони дитини та її сім'ї, дозволяє збалансовано оцінювати факгори ризику і фактори безпеки клієнта. При цьому наявність і усвідомлення членами сім'ї факторів безпеки (позитивних конструктивних якостей) зменшує рівень ризику. З

189

іншого боку, здійснення оцінки сильних сторін є досить ефективним підходом, оскільки сприяє налагодженню стосунків фахівця з клієнтом, адже кожна особа буде вдячна за позитивне ставлення до її родини. Більш того, це сприятиме позитивній самооцінці особистості, формуванню її власної гідності, зростанню поваги членів сім'ї один до одного, своїх рідних.

Водночас наявність сильних сторін далеко не завжди очевидна як для соціального педагога, так і для членів сім'ї. Багато хто із людей розглядає власні сильні сторони як щось буденне і не надає їм особливого значення. Окрім цього, сильні сторони людини, сім'ї не завжди яскраво проявляються. Нерідко сім'ї недооцінюють наполегливість, креативність, з якими вони долають життєві негаразди.

Прикладами сильних сторін сім'ї можуть бути: батьки правильно пояснюють потреби дитини і реагують на її поведінку; батьки вміють контролювати власні емоції, використовують лише ненасильницькі методи підтримання дисципліни у дітей; члени сім'ї сприймають сім'ю як дружній колектив, команду та ін.

Сильні сторони мають виявлятися у прив'язці до факторів ризику дитини, сім'ї. Підкреслимо, якщо підмічати сильні сторони без такої прив'язки, то скоріше за все отримаємо перелік якостей чи характеристик, що мало сприяють безпеці дитини, подоланню складних життєвих обставин [109].

Сильні сторони дитини, сім'ї, родичів, знайомих, друзів, готових прийти на допомогу, аналізуються протягом усього процесу оцінки. Повнота аналізу вимагає узагальнення даних і отримання відповідей на такі запитання: що у членів сім'ї виходить добре, чим вони гордяться, що саме дозволяє їм відчувати задоволення, впевненість; чи мала сім'я досвід подолання аналогічних складних життєвих обставин; чи вмотивована сім'я до зміни, розвитку; що хочуть батьки для себе і своїх дітей; що допоможе зміцнити сильні сторони сім'ї та ін.

У контексті загальних закономірностей розвитку дитини особливої ваги набуває єдність біологічного і соціального, що простежується через особливості особистісного становлення в різні вікові періоди. Періодизація - поділ життєвого циклу на окремі періоди чи вікові етапи -дозволяє краще зрозуміти закономірності і специфіку розвитку дитини. Зміст (назва) періодів, їх вікові рамки визначаються уявленнями автора періодизації про найбільш важливі, суттєві аспекти розвитку. Відповідно існують різні вікові періодизації, їх історичні корені дуже глибокі (відомі періодизації Аристотеля,

Я.-А. Коменського, Ж. Ж. Руссо). Найбільш значущими є періодизації

Л.С. Виготського, Д. Б. Ельконіна, В. В. Давидова, А. В. Петровського, Е. Еріксона [68; 291; 292; 496; 497]. Зокрема, основними положеннями періодизації Л. С. Виготського є існування кризових і стабільних періодів розвитку, що визначають його послідовність та динаміку.

1 9 0

Криза - це стрімкий перебіг подій як за темпом, так і за змістом змін, що відбуваються. Під час кризових періодів дитина за дуже короткий термін змінюється в цілому і в основних якостях особистості зокрема. Якщо під час стабільних періодів дитина повільно і непомітно накопичує кількісні зміни, то під час кризових - якісні.

Широко визнаною в психології є періодизація Д. Б. Ельконіна, відміною рисою якої є не лише визначення провідної діяльності я к суттєвої особливості в розвитку дитини, а й поглиблення цього поняття з позиції ПОСЛІДОВНОСТІ розвитку сфер особистості: безпосередньо-емоційного спілкування, предметно-маніпуляційної діяльності, навчальної діяльності, рольової гри, інтимно-особистісногоспілкування, навчально-профєсійної діяльності.

Цілісний життєвий шлях особистості від народження до глибокої старості простежив Е. Еріксои. За його теорією, особистість, розвиваючись, проходить низку послідовних стадій, на кожній з яких вона здобуває певну якість, що фіксується в структурі особистості і зберігається в наступні періоди життя. Важливим для розуміння закономірностей розвитку людини є виокремлення в теорії Е. Еріксона радіуса значущих стосунків як основи для становлення особистості. Саме такі стосунки з представниками кола найближчого оточення формують у дитини відчуття захищеності, опори.

У сучасній науці прийнята періодизація дитячого віку, основою якої є стадії психічного і фізичного розвитку й умови, в яких відбувається виховання та становлення особистості: немовлячий вік - до 1 року; переддошкільний період - 1 - 3 роки; дошкільний вік-3-6 років (молодший-3-4 роки; середній - 4-5 років; старший - 5-6 років); молодший шкільний вік—6—10 років; середній шкільний вік - 1 0 - 1 5 років; старший шкільний вік - 1 5 - 1 8 років [282].

Отже, під час здійснення оцінки потреб дитини та її сім'ї враховуються: провідна діяльність дитини певного віку; особливості вікової кризи та характер її перебігу; вчасність вікових новоутворень, їх стійкість; нюанси ситуації соціального розвитку дитини та характеристики зони її найближчого оточення; радіус та якість значущих стосунків дитини в різний період.

Концепцію оцінки потреб дитини та її сім'ї, яка опинилися у складних життєвих обставинах, можна представити за допомогою моделі, розробленої і затвердженої Департаментом охорони здоров'я Об'єднаного Королівства Великобританії та Ірландії. В основі такої концепції лежить ідея, що лише в разі повного врахування потреб дитини, високого батьківського потенціалу, сприятливого впливу сім'ї і умов довкілля, дитина захищена й забезпечена всім необхідним для гармонійного розвитку.

Врахувавши міжнародний досвід, а також групування базових потреб дитини (див. підрозділ 1.1), пропоноване нами графічне зображення оцінки потреб дитини та її сім'ї міститьтри компоненти: потреби дитини для розвитку; батьківський потенціал; фактори сім'ї та середовища (див. рис. 3.2).

191

иннеаЛнснїшіЛф

и BJ.	K|d0J 3|
BHtfjd

инсшЛ taoiAgou - о а о и і и ж

пізикнивс

ntfoxotf

і.ир ujliedjaiH;

внчігеїіпоо

Hlrfewodj wadAaad

.5

0

re

S

=3

Ї

3

5

з

ГО

a>

1

о

с

з

•5 3- 0

1

ї

Ш

і

a

VO

о

a>

ї

T

<e

£

CN

d 3 0.

1 9 2

Компоненти-комплексні поняття, саме тому графічне зображення змісту оцінки представлено у формі рівностороннього трикутника, кожна сторона якого (компонент) об'єднує низку показників. Зокрема, компонент «потреби дитини» складають такі показники: здоров'я, освіта, емоційно-ціннісний розвиток, самоусвідомлення, сімейні і соціальні стосунки, самоствердження.

Надзвичайно важливим компонентом для забезпечення прав дитини є здатність батьків піклуватися про дитину, виховувати і розвивати її, задовольняти потреби, їх вміння пристосовуватися до зміни цих потреб з плином часу, одним словом - батьківський потенціал. Це поняття можна визначити як засоби, джерела, які є і можуть бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення цілі, розв'язання будь-яких завдань, здійснення плану тощо [386, с. 215].

Батьківський потенціал визначається рівнем компетентності батьків. Це сукупна здатність та готовність батьків до виховання дитини, вміле використання відповідних знань і вмінь, що базується на індивідуальному підході до особистості, яка розвивається. Показниками компонента «батьківський потенціал» є: елементарний догляд, гарантія безпеки, емоційне тепло, стимулювання, життєві орієнтири та обмеження, стабільність.

Стан дитини та інших членів сім'ї значною мірою залежить від системи взаємозв'язків, взаємозалежності умов, що визначають її специфіку. Предметом нашої уваги є такі елементи системи сімейних факторів: соціально-культурний фактор-мікроклімат у якому формується підростаюча особистість; соціальні цінності сім'ї-те, що передається дитині; особиста і педагогічна культура її членів - те, що є прикладом для дитини, ідеалом для наслідування; ставлення батьків до виховання дитини; соціально- економічний-майнові можливості сім'ї, її матеріальні ресурси, що можуть бути використані для розвитку і виховання дитини; зайнятість членів сім'ї на роботі, їх можливості займатися вихованням дитини; технічно-гігієнічний - місце проживання дитини (місто, село), умови проживання, особливості способу життя сім'ї (гігієнічна культура); демографічний фактор-структура і склад сім'ї (повна, неповна, багатодітна та ін.) [386, с. 259-260].

Широкий спектр навколишніх умов можуть як сприяти, так і перешкоджати функціонуванню сім'ї та розвитку дитини. На всіх членів сім'ї впливає (позитивно чи негативно) соціальне середовище (довкілля): родинне оточення, сусіди, колеги по роботі та ін.

У площині соціально-педагогічної роботи з дітьми та сім'ями з дітьми все більшої значущості набуває громада як важливий чинник соціального впливу на особистість, проміжна ланка між макросистемою суспільства в цілому і мікросистемою сімейної та особистісної підтримки. У сучасній практиці соціально-педагогічна робота з клієнтами переважно здійснюється у територіальній громаді (це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одини-

193