Петрочко Дитина в СЖО

конфліктів. Водночас не існує універсальної моделі представлення та відстоювання інтересів дитини - його стратегія формується відповідно до потреб клієнта.

Соціальний педагог може представляти інтереси дитини безпосередньо або навчити відповідних умінь та навичок волонтерів, залучити до роботи інших фахівців. У будь-якому разі програма представництва вважається ефективною, якщо завдяки їй вдалося створити мережу з групи організацій або/і окремих осіб, які плідно співпрацюють над вирішення певних проблем клієнта. З метою успішного представлення та відстоювання інтересів дитини створюється міжвідомча чи мультидисциплінарна команда. При цьому діяльність соціального педагога в гурті фахівців-однодумців залежатиме від характеру життєвих обставин, а також від можливостей організації, служби, яку він представляє.

Хоча в Україні на законодавчому рівні не визначено форми, методи та повноваження фахівця соціальної сфери, котрий представляє та захищає інтереси клієнта, певний досвід зазначеного напрацьовується неурядовими організаціями, а саме: якщо представником інтересів дитини виступає не спеціаліст центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді чи служби у справах дітей, то його дії спрямовуються на подання звернення до відповідної інстанції; проведення переговорів (бесіди); оскарження дій спеціалістів (написання звернення до вищої інстанції, Уповноваженому з прав людини, депутату тощо); звернення до суду з вимогою забезпечити виконання відповідного законодавства [334, с. 55].

Різновидами представлення та відстоювання інтересів дитини можна вважати донесення соціальним педагогом думок та побажань дитини (клієнта) до членів міжвідомчої чи мультидисциплінарної команди під час проведення комплексної оцінки її потреб, планування чи надання послуг сім'ї, а також самопредставництео дитини (ЇЇ участь в житті суспільства та ухваленні рішень, про що детально йтиметься у розділі 5).

Інструментально-методичну базу тієї чи іншої технології соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, складають методи соціально-педагогічної роботи, що визначаються як «способи взаємозв'язаної діяльності соціального педагога і клієнта, які сприяють накопиченню позитивного соціального досвіду, соціалізації чи соціальній реабілітації останнього» [230, с. 225226]. Не вдаючись до загальної характеристики груп методів, котрі можна використовувати в роботі з дітьми та сім'ями, які опинилися в складних життєвих обставинах (соціально-економічні, організаційні (адміністративні), педагогічні, психологічні та соціологічні [412, с. 73-75]; методи індивідуальної, групової та масової роботи [125, с. 99]), назвемо такі, як-от: педагогічне спостереження, моделювання, розповідь, бесіда, ілюстрація, демонстрація,

162

педагогічна вимога, звернення, приклад, стимулювання, вправи, переконання, навіювання тощо.

У роботі з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, у нагоді стають методи, обґрунтовані у дослідженнях В. Є. Штифурак [488], В. М. Оржеховської, О. І. Пилипенко [271 ], а саме: метод моральної підтримки та зміцнення віри у власні сили (стимулювання позитивної самооцінки, створення ситуацій, в яких найкращим чином проявляються моральні якості, внаслідок чого пробуджується почуття власної гідності, зміцнюється віра у власні сили); метод залучення до соціально-орієнтованої діяльності

(розвиток самоконтролю, опанування новим соціальним ДОСВІДОМ,

вироблення	навичок соціально орієнтованої поведінки); метод десенси-
білізації (визначення		і закріплення у власному життєвому досвіді	таких
емоційних	переживань, що раніше блокували ефективні дії);		метод
активізації	позитивних почуттів (відновлення відкритості, довіри в
стосунках, стимулювання позитивних вчинків).
Організаційними		формами соціально-педагогічної роботи в досліджу-

ваному напрямі є: консультації, диспути, дискусії, ігри, конкурси, вікторини, зустрічі з фахівцями, семінари, тренінги, акції тощо.

Вибір тієї чи іншої технології залежить від складу групи дітей, котрі опинилися у складних життєвих обставинах, а також від пріоритетів соціально-педагогічного забезпечення прав таких дітей. Зокрема, загальна технологія соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, котрі виховуються в сім'ях, що опинилися у складних життєвих обставинах, окрім базових технологій-ведення випадку, оцінки потреб дитини та її сім'ї, представлення та відстоювання інтересів дитини, - включає технологію соціального супроводу/соціального супроводження, технологію проведення сімейних групових нарад і т. д. Детальний опис функціональних технологій соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей різних груп представлено в розділі 4.

Оскільки ключовими напрямами соціально-пєдагогічногозабезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, є реалізація прав особистості, захист прав та їх охорона, вважаємо, що технології такої діяльності потрібно розглядати в трьох площинах, а саме: профілактичноосвітній: реабілітаційно-захисній та охоронно-адаптаційній.

Як зазначалося у підрозділі 2.1, діти, які опинилися в складних життєвих обставинах (вихованці закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, бездоглядні і безпритульні діти, діти із сімей, в яких існує загроза вилучення дитини), найбільшою мірою потерпають від порушення прав й нерідко для зміни ситуації на краще потребують негайних і комплексних заходів. Аналіз вищевикладеного став підґрунтям для детальнішого вивчення загальної технології соціально-педагогічного забезпечення прав дітей досліджуваних груп у реабілітаційно-захисній

163

площині. Сэме у цій площині загальна технологія базується на технології ведення випадку.

Звернувшись до наукових розвідок вітчизняних і зарубіжних вчених, пересвідчуємося в різноманітті науково-дослідницьких висновків щодо етапів технології. Зокрема, називаються чотири етапи соціальнопєдагогічної роботи з дітьми: мотиваційний (він має за мету створення високої особистісної зацікавленості дитини в запропонованих заняттях); орієнтаційний (дитині пропонується різні альтернативи, вибори); установчий (формуються установки, наприклад, на правову безконфліктну поведінку); діяльнісний (розробка і реалізація спільно з дитиною планів та програм подальших дій) [143, с. 338]. Проте такий підхід викликає певні сумніви, оскільки поза увагою залишається діагностичний етап, під час якого вивчаються потреби дитини та її сім'ї, атакожпідсумковий-етап, наякому підбиваються результати соціально-педагогічної роботи з дитиною.

Заслуговує більшої уваги думка колективу російських вчених під керівництвом М. А. Галагузової і Л. В. Мардахаєва, що соціально-педагогічна технологія має п'ять етапів: діагностико-прогностичний; етап вибору (розробки) оптимальної технології; етап безпосередньої підготовки до реалізації вибраної технології; етап реалізації; експертно-оцінювальний етап [230, с. 33-34].

Враховуючи зазначене, в дослідженні ми визначаємо такі етапи загальної технології соціально-педагогічного забезпечення прав дітей у реабілітаційно-захисній площині: 1) діагностично-прогностичний; 2) етап планування; 3) діяльнісно-реалізаційний; 4) результативно-оцінювальний.

Кожен із етапів передбачає різні види роботи:

-діагностично-прогностичний: обстеження житлово-побутових умов проживання клієнта, соціальне інспектування; оцінка потреб дитини та її сім'ї; аналіз та узагальнення результатів оцінки; конкретизація мети та завдання соціально-педагогічної роботи з дитиною та її сім'єю;

-планування: прогнозування подальшого життєвого шляху дитини, проектування її поведінки відповідно до норм правової культури; складання індивідуального плану роботи з дитиною та її сім'єю; соціально-педагогічне моделювання подальших спільних дій на виконання плану;

-діяльнісно-реалізаційний: посередництво; надання окремих соціально-педагогічних та інших соціальних послуг з метою корекції поведінки дитини та представників її найближчого оточення; соціальний супровід і соціальне супроводження; представлення та відстоювання інтересів дитини в різних інституціях; сімейні групові наради; реалізація інших часткових технологій;

-результативно-оцінювальний: перегляд індивідуального плану роботи з дитиною та її сім'єю; оцінка результатів соціально-педагогічної роботи; складання перспективних життєвих планів.

164

Послідовність етапів загальної технології соціально-пєдагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, залежить від успішності подолання цих обставин. Зокрема, закриття випадку може стати 5-м етапом у разі позитивного результату соціальнопедагогічного впливу, або 8-м - у разі негативних результатів. За потреби з 8-го етапу (результативно-оцінювального) соціальний педагог повертається на етап планування соціально-педагогічної роботи чи навіть діагностично-прогностичний, якщо було допущено помилку в оцінці потреб дитини та її сім'ї (див. рис. 3.1).

Упровадження даної технології нерозривно пов'язано із середовищем, де вона реалізується. У цьому плані цінною видається думка групи російських дослідників (Б. М. Алмазов, М. О. Беляева, И. М. Бессонова [230]), що реабілітаційно-захисна площина впровадження технології має три рівні: індивідуальний, груповий та рівень громади. Зокрема, на індивідуальному рівні реабілітаційної роботи, як правило, використовують технології консультування. На груповому - організовуються і проводяться різні групові форми і методи роботи: бесіди, лекції, диспути, дискусії, збори, тренінги. На рівні громади - дискусії, акції, свята. Мета соціальнопедагогічної діяльності на рівні роботи з громадою - активізувати зусилля людей щодо подолання складних життєвих обставин, виявити конструктивних лідерів. Реалізація форм і методів роботи з громадою передбачає: виявлення потреб населення, привернення громадської уваги до соціальних проблем, стимулювання громадської благочинності її реклама; пропагування цінностей тощо. Громадська думка, контроль з боку сусідів вельми корисні для дитини та її сім'ї, особливо якщо власних ресурсів для задоволення потреб дитини недостатньо.

Враховуючи досвід побудови технологічних моделей іншими вченими (P. X. Вайнола [55, с. 22]; Г. Г. Глухова [85, с. 9]), вважаємо, що загальну технологію соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, у реабілітаційно-захисній площині складають два блоки: змістово-процесуальний і соціальнопросторовий (див. рис. 3.1).

Соціальне середовище існує завдяки великій кількості взаємовідносин його членів і соціальних інститутів. «І чим більша, різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтєнсивніший його розвиток і різноманітніші умови життєдіяльності особистості» [410, с. 32]. Тому умовою успішного соціально-педагогічного забезпечення прав дітей є створення сприятливого соціально-виховного середовища.

Таке середовище можна класифікувати за багатьма ознаками: за видом спільноти, за способом впливу на форму свідомості, за віком, за емоційним ставленням, за соціальною спрямованістю, за ступенем контактів [410].

165

їзз

є

з

ю

ІкX

ф

З-

о

є

о

<>І з-

*

з

я

іо

•'З

со

з;

з

І

Є

о

.5

'J3ї « » с:

.CD

О

Со ціа льно -прос гор о вий блок

З м і с т о в о - п р о ц е с у а л ь н ий блок

Звернення / направлення

Відкриття випадку

т г

1-й етап діагностично-прогностичний

-оцінка потреб дитини та її сім'ї,

-аналіз та узагальнення результатів оцінки;

-конкретизація мети та завдання соціально-педггогічноГ

діяльності	Тсрмінове	втручання

2-й етап: планування

-прогнозування подальшого життєвого шляху дитини;

-проектування поведінки відповідно до норм правової культури,

-охпадання індивідуального плану роботи з дитиною та її сім'єю,

-соціально-педагогічне моделювання подальших спільних дій

3-й етап: діяльнісно-реалізаційний

-надання окремих соціальних послуг

-посередництво

-представлення та відстоювання її інтересів дитини

врізних інституціях;

-сприяння захисту прав дитини;

-здійснення соціального супроводу;

- реалізація різних форм і методів індивідуальної

і групової роботи,

-реалізація інших часткових технологій (проведення сімейних групових нарад, реінтеграція у біологічну сім'ю тощо)

4-ий етап результативно-оцінювальний

-перегляд індивідуального плану роботи з дитиною та її сім'єю;

•оцінка результатів (впливу) соціально-педагогічної роботи;

-складання перспективних життєвих планів;

-прийняття спільного рішення про закриття випадку

Закриття випадку (як 5-й етап)

©

Пі X

5'

с

Соціально-виховне середовище

Рис. 3.1. Загальна технологія	соціально-педагогічного
забезпечення прав дітей у реабілітаційно-захисній		площині
166

Різнобічна характеристика проблем соціального середовища простежується

у працях В. Г. Бочарової [48], Т. Г". Дементьева [100], А. Й. Капської	[410],
М. П. Лукашевича [216], А. В. Мудрика [245; 246], С. О. Савченка	[371],
А. В. Семенової [377] та ін.

Соціально-виховне середовище - це ознака соціального середовища або сукупність умов життєдіяльності особистості, що цілеспрямовано впливають на її свідомість і поведінку з метою формування певних якостей, переконань, духовно-ціннісних орієнтацій та потреб.

Результат створення сприятливого соціально-виховного середовища для успішного соціально-педагогічного забезпечення прав дітей полягає в такому: відбувається інтеграція зусиль суб'єктів соціально-виховної діяльності; розширюється діапазон можливостей виховного впливу на особистість; спеціально моделюються і створюються умови для самореалізації і самоствердження особистості, що сприяє прояву неповторної індивідуальності, гуманізації міжособистісних стосунків тощо.

Мета соціально-виховного середовища має відповідати низці вимог: орієнтуватися на розвиток особистості, запити найближчого соціального оточення і очікування людини; бути діагностичною, й може бути сформулювала таким чином: планомірна та впорядкована допомога дитині в розвитку її внутрішнього потенціалу; наснаження до самовдосконалення, саморозвитку, самореалізації в діяльності, спілкуванні, пізнанні, в результаті чого удосконалюються її потреби, виробляється особистісний сенс життя.

У моделюванні соціально-виховного середовища ми брали до уваги системний підхід, який передбачає функціонування в такому середовищі виховної системи як «сукупності впливів педагогічних факторів» (В. Г. Бочарова) [48, с. 296]; як «взаємодії результатів, засобів, умов формування особистості» (О. В. Киричук) [155, с. 11].

Основні функції соціально-виховного середовища з позиції системного підходу визначено С. А. Мукомел: культурологічна (формування правової культури індивіда); соціалізаційна (координація та керування шляхом виховання спрямованістю та ефективністю перебігу процесу соціалізації); адаптаційна (навчання ефективним моделям освоєння індивідом нових життєвих ситуацій): ціннісноутворююча (закріплення цінностей у свідомості і поведінці індивіда); інтегративна (об'єднання людей шляхом опанування взірців поведінки); нормативна, що передбачає закріплення в поведінці особистості соціальних норм (зразків поведінки), схвалених суспільством; функція соціального контролю (вироблення системи групових реакцій у вигляді санкцій, що адекватні соціальним цінностями) [247. с. 75-76].

В основі соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, що здійснюється в соціально-виховному середовищі, лежать соціально-педагогічні події як механізм організації такого середовища. Вони виникають у результаті

167

як ініціативної діяльності дорослих, так і діяльності дітей щодо освоєння і присвоєння соціального досвіду. Отже, соціально-виховне середовище - це конкретно-історичне середовище, в якому інтегруються формування соціального досвіду, освіта та індивідуальна соціально-педагогічна допомога.

Таке середовище може мати суттєві характереологічні відмінності, що обумовлюють його типологію. Зокрема, чотири типи соціально-виховного середовища: догматичне, безтурботне, кар'єрне і творче, - розглядає М. В. Шакурова [479, с. 77-79]. Науковець обґрунтовує, що догматичне середовище сприяє розвитку пасивності й залежності людини і характеризується переваженням авторитарних методів виховання, жорсткої дисципліни, муштри, культом зовнішнього порядку, сліпим схилянням перед традиціями і ритуалами. Для такого типу соціальновиховного середовища характерні самообмеження, самоздолання, непохитна впевненість в особистій правоті та ін. Оскільки пасивність, зазвичай, трансформується у відчуженість і апатію, то даний тип середовища формує залежну особистість.

Безтурботне середовище сприяє вільному розвитку, але й передбачає формування пасивності людини, яка живе в атмосфері внутрішнього благополуччя, поблажливості до негараздів соціального життя, в ідеалізованому світі, з власним світосприйняттям. У такому середовищі формується особистість, яка в принципі завжди задоволена тим, що в неї є. Рисами такої особистості є: нездатність до протидії та боротьби; самоусунення від подолання труднощів.

Кар'єрне середовище сприяє розвитку активності, проте спрямоване на саморекламу, зарозумілість, заздрість, злість, зловтіху. Основними рисами особистості, яка формується в такому середовищі, є фальш і лицемірство.

Творче середовище сприяє вільному розвитку особистості, відрізняється високою внутрішньою мотивацією її діяльності, що супроводжується емоційним піднесенням, позитивним, оптимістичним настроєм. У такому середовищі формується особистість, якій притаманна активність у засвоєнні і перетворенні навколишнього світу, висока самооцінка, відкритість, свобода суджень і вчинків.

Отже, під час аналізу і характеристики соціально-виховного середовища важливим є визначення його спрямованості. Якщо ми, говорячи про соціально-виховне середовища, маємо на увазі позитивний виховуючий вплив на людину, то в такому розумінні соціально-виховне середовище - це конкретний прояв суспільних відносин, який сприяє ефективній соціалізації індивіда, підвищенню адаптивних можливостей особистості до мінливого середовища, усвідомленню себе людиною, котрій близькі і зрозумілі інтереси інших людей. Це умови певним чином організованої життєдіяльності, які впливають на духовність, свідомість та регулюють поведінку [247, с. 75].

168

При побудові й розвитку соціально-виховного середовища враховується єдність процесів ідентифікації (зі своєю спільнотою і її членами), за допомогою якого дитина засвоює цінності і традиції соціальної групи, соціуму, і відокремлення (обособления) особистості в колективі, які сприяють формуванню індивідуальності підростаючої особистості.

Основним способом впливу такого середовища на дитину є консолідація сил, зацікавлених у її соціальному становленні. Соціально-виховне середовище охоплює інституції, що безпосередньо чи опосередковано виконують ті чи інші соціальні функції, при цьому їх окремі функції в такому середовищі можуть змінюватися. Тому можна стверджувати, що в межах соціально-виховного середовища діють механізми соціальної взаємодії,

єдності й наступності виховного впливу.	Як влучно	підкреслює
Т. Ф. Алєксєєнко, «створення виховуючого	середовища	передбачає

організацію спільних справ, взаємну відповідальність учасників педагогічного процесу, співпереживання, взаємодопомогу, здатність спільно долати труднощі, домінування творчого підходу в організації життєдіяльності дитини й позитивного до нього ставлення» [7, с. 60]. Водночас характер діяльності дитини в такому середовищі визначається її активністю, самостійністю, ініціативністю і самодіяльністю.

Отже, в соціально-виховному середовищі здійснюється комплексний соціалізаційний процес - від аналізу потреб та виявлення проблем особистості до визначення соціалізуючих факторів та створення умов для їх застосування з конкретною метою і стосовно конкретної людини.

У цілому ефективність і зміст соціально-виховного середовища дзеркально відбиває стан культури в суспільстві, його розвиток, правову, морально-політичну та духовну атмосферу соціального життя, які в сукупності становлять своєрідний соціальний простір виховання підростаючого покоління.

Соціально-виховне середовище відтворює власну специфіку в шляхах та педагогічних прийомах цілеспрямованого впливу на дитину. Це обумовлюється таким: у дитини, яка опинилася в складних життєвих обставинах, поведінка, як правило, не відповідає загальноприйнятим нормам і правилам; її усвідомлення тих чи інших уявлень про права інших і власні неглибоке й залежить від соціального досвіду дитини та правосвідомості батьків; така дитина неохоче залучається до виховного процесу, бо відчуває невпевненість, переживає комплекс меншовартості.

Інноваційні наукові орієнтири доцільної організації процесу соціального виховання сформулював академік І. Д. Бех [36, с. 10-22]. Поділяючи наукову позицію вченого, на основі визначених автором психомаяків та ключів виховного успіху ми сформулювали ті орієнтири, які, на нашу думку,

169

можуть стати основою функціонування соціально-виховного середовища, де здійснюється соціально-педагогічне забезпечення прав дитини, а саме:

-цінності дитини щодо прав іншої людини та своїх власних мають підпорядковуватися закону сполучення, за якого кожна суспільно значуща цінність виховується в контексті розвитку іншої (наприклад, милосердя, моральної рішучості, покірливості, толерантності та ін.);

-суб'єктами різних форм і методів соціально-педагогічної роботи мають стати вихованці з різним статусом у колективі, оскільки свої права, обов'язки, привілеї діти пов'язують із власним становищем у системі міжособистісної взаємодії;

-моменти зародження у дитини почуття зверхності мають вчасно фіксу-

ватися і пов'язуватися із доброчинними діями підростаючої особистості;

-виховання моральної мужності як готовності особистості рішуче діяти

вскладних життєвих ситуаціях, обстоюючи власну позицію, має передувати формуванню морально-правових якостей дитини;

-дитина має усвідомлювати себе надбанням для інших людей чи об'єднань задля зміцнення її зв'язку з соціальним оточенням;

-професійно-технологічна і ціннісно-особистісна позиції мають поєднуватися у діяльності соціального педагога: помічаючи навіть досить ілюзорні переваги, сильні сторони дитини, наставник не втрачає емоційно теплого ставлення до неї;

-у соціально-педагогічній роботі має використовуватися комплекс прийомів переконання, до яких долучаються виховні дії, що ґрунтуються на механізмі самосвідомості дитини;

-почуття розпачу дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах, не має залишитися поза увагою, бо воно може трансформуватись у втрату впевненості в собі;

-вихованець не має вимагати задоволення усіх його потреб; у формуванні розумного ставлення до власних потреб важливо трансформувати ситуацію потреби у емоційну площину, долучивши дитину до світу переживань дорослого, який прагне їй допомогти;

-задоволення потреби дитини має пов'язуватися з певним суспільно значущим способом поведінки;

-процес засвоєння підростаючими особистостями різних умінь і навичок у соціально-виховному середовищі має вибудовуватися як співпраця дітей з дорослими, у ході якої дорослий показує взірець правової поведінки, дій щодо захисту власних прав, підтримує дитину в складній

житгєвій ситуації, створює умови для її успіху і радіє цьому; - уся система стосунків у соціально-виховному середовищі має

орієнтуватися на виникнення у дитини почуття гідності й власної цінності, задоволення потреби у любові та визнанні іншими;

170

-діти мають активно включатися у вирішення власних проблем і в життя групи, суспільства загалом.

Таким чином, загальна технологія соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, на діяльніснопрофесійному рівні дозволяє упорядкувати цей процес, зменшити його об'єктивні труднощі, надати більшої розвивальної динаміки, а створення позитивного соціально-виховного середовища - мобілізує усі виховні ресурси, посилює й удосконалює соціалізуючий вплив на дитину.

3.2. Оцінка потреб дитини та її сім'ї як базова складова

загальної технології соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах:

зміст та досвід здійснення

Упродовж останніх п'яти років в Україні зусилля державних і неурядових організацій задля підвищення якості соціальних послуг населенню відповідно до його потреб помітно активізувалися. У зв'язку із цим виникла необхідність у пошуку чи створені інструменту встановлення та гарантування якості соціальних послуг, регулювання їх надання різними соціальними інституціями. Одним із таких інструментів стало розроблення та впровадження в практику соціально-педагогічної роботи оцінки потреб клієнтів.

Проаналізуємо лінгвістичне пояснення лексеми «оцінка». Так, у сучасному тлумачному словнику української мови зазначається: «Оцінка - думка, міркування про якість, характер значення кого-, чого-небудь» [431, с. 336]. Визначення у словнику С. І. Ожегова доповнює зміст слова «оцінка» -- «це думка про цінності, рівень чи значення кого-, чого-небудь», відповідно «оцінити - висловити думку, судження про цінність, значення кого-, чогонебудь» [262, с. 476].

З позиції психології, оцінка - вимірювання індивідуальних відмінностей, пов'язаних з характерними особистісними рисами [480, с. 317]; обґрунтована гіпотеза щодо значущості якого-небудь фактора [43, с. 587].

Дещо іншим, але близьким до нашого розуміння, є визначення оцінки з позиції соціології - це співвідношення будь-якого об'єкта з прийнятими критеріями, зразком, нормою [405, с. 230].

З позиції філософії, оцінка - одне із основних понять аксіології та логіки оцінок, яке відображає ціннісний аспект взаємодії дійсності та людини. Оцінка може даватися за різними ознаками, проте найчастіше-добре/погано (авт. так/'ні). Висловлювання з оцінки містить дескриптивну і недескриптивну частини. Перша описує стан справ, друга висловлює щось із цього приводу. Найчастіше смисл оцінки імплікативно пов'язаний з дескриптивним. Шкала оцінки відбиває властивості об'єкта оцінка [464, с. 461].

171