Петрочко Дитина в СЖО
.pdfСоціально-педагопчне забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, можливе за таких загальних умов:
- усвідомлення прав дитини в контексті її потреб; першочергова реалізація «захисного» права дитини виховуватися у сімейному оточенні;
-налагодження тісної партнерської взаємодії між різними соціальними інститутами (державними та неурядовими організаціями), фахівцями соціальної сфери, які відповідно до своїх компетенцій працюють з дітьми, котрі опинилися у складних життєвих обставинах, та їхніми сім'ями, на основі єдиної позиції, підходів до здійснення такої діяльності, на засадах суб'єкт-суб'єктної взаємодії;
-визначення і впровадження пріоритетних технологій соціальнопедагогічного забезпечення прав різних груп дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, й, зокрема, оцінки потреб дитини та її сім'ї як базової технології такої діяльності;
-залучення дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, до ухвалення рішень, що стосуються їхньої життєдіяльності, та участі в житті суспільства задля формування їх суб'єктної позиції;
-обґрунтування освітньо-методичних засад підготовки майбутніх соціальних педагогів, підвищення професійної компетентності фахівців соціальної сфери щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей та здійснення такої діяльності.
Сприятливі умови соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, потрібно створити на державному, локальному і професійно-діяльнісному рівнях, враховуючи їх взаємообумовленість.
Державний рівень
Політично-нормативні умови:
-формування та реалізація державної соціальної політики щодо створення й розвитку системи соціально-педагогічного забезпечення прав дітей;
-координація зусиль центральних органів виконавчої влади, які формують державну політику щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей;
-належне нормативно-правовє забезпечення; розробка і затвердження стандартів надання соціальних послуг дітям, які опинилися у складних життєвих обставинах,
-схвалення і впровадження, на основі міжнародного досвіду, нових підходів до побудови системи соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах;
-підвищення рівня контролю за дотриманням положень законів України та інших нормативних актів щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей;
152
громадянсько-суспільні умови:
-формування громадської думки щодо інтересів і потреб дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, і небайдужого ставлення до долі таких дітей;
-активізація громади щодо підтримки дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах: залучення дітей до життя суспільства;
науково-дослідницькі умови:
-проведення наукових досліджень з питань соціально-педагогічного забезпечення прав дітей та популяризація їх результатів для використання
впрактичній діяльності;
-розробка і впровадження міжвідомчих технологій соціально-педаго- гічного забезпечення прав дітей у контексті задоволення їх потреб;
-вивчення та поширення кращого досвіду роботи з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Місцевий (локальний) рівень
Інституційно-управлінські умови:
-активізація роботи органів виконавчої влади, неурядових організацій щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах;
-розвиток мережі служб, центрів, комплексів, що працюють з дітьми й
вінтересах дітей;
-контроль за дотриманням стандартів надання соціальних послуг дітям, які опинилися у складних життєвих обставинах;
-координація дій між суб'єктами соціальної роботи з сім'ями та дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах;
-кадрове укомплектування інституцій, що працюють з дітьми і для дітей;
-матерільно-технічне забезпечення такої діяльності;
організаційнотехнологічні умови:
-підготовка органів місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування до впровадження інноваційних технологій роботи з сім'ями і дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах.
-планування роботи в громаді, визначення об'єму необхідних послуг і ресурсів на основі оцінки потреб дітей та сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах;
-впровадження на місцевому рівні міжвідомчих технології соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей;
-залучення територіальної громади до активних дій в інтересах дітей; навчально-підтримувальні умови:
-функціонування системи підвищення професійної компетентності фахівців, котрі працюють з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах,
153
- підвищення компетентності батьків з питань соціально-педагогічного забезпечення прав дітей;
-супервізійне управління діяльністю фахівців соціальної сфери в напрямі соціально-педагогічного забезпечення прав дітей.
Діяльнісно-професійний рівень
особистісно-иіннісні умови:
- усвідомлення фахівцями соціальної сфери важливості пріоритетної реалізації «захисного» права дитини виховуватися в сімейному оточенні як ії базової потреби для гармонійного розвитку;
- сформованість соціально-правових знань й умінь (в т. ч. обізнаність з нормативно-правовими документами щодо забезпечення прав дітей в Україні, з переліком усіх закладів соціального обслуговування, закладів соціального захисту, інших інституцій у громаді, що працюють з дітьми, їхніми батьками і для дітей);
-усталеність переконань щодо потреб та інтересів дітей, які опинилася
ускладних життєвих обставинах;
-здіснення соціально-педагогічної діяльності відповідно до стандартів надання соціальних послуг клієнтам;
-розуміння значущості соціально-виховного середовища для дитини, прагнення до його створення;
-сформованість мотивації залучення дорослих і дітей до соціально значущих правових дій;
-бажання підвищення рівня власної професійної компетентності щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей;
педагогічні умови:
-реалізація суб'єкт-суб'єктних стосунків фахівців соціальної сфери й дитини, яка опинилися у складних життєвих обставинах;
-використання особистісно зорієнтованого та індивідуального підходів
до роботи з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах;
-створення й збереження сприятливого соціально-виховного середовища для дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах;
-врахування і використання потенційних можливостей усіх напрямів соціально-педагогічного забезпечення прав дітей та відповідний їх дидак- тично-методичний супровід;
-спрямування соціально-педагогічного впливу на розвиток самостійності дитини, її здатності до самозахисту власних прав, участі в житті суспільства та прийнятті рішень;
методично-інструментальні умови:
-володіння методами та організаційними формами соціально-педаго- гічного забезпечення прав дітей;
-оптимальне поєднання традиційних й інноваційних форм, методів та засобів соціально-педагогічного забезпечення прав дітей;
154
- використання у роботі з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, різних груп методик та інструментів роботи.
Водночас зазначені умови є категорією інтегрально-змінною, бо залежать від соціально-економічних перетворень, оновлень полікультурного середовища, перадигмальних та феноменологічних явищ.
Критеріями успішності соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних житєвих обставинах, є:
1)сприятливість середовища перебування дитини задоволенню її потреб;
2)відчуття дитиною власної захищеності;
3)дієвість мехінізмів соціально-педагогічного забезпечення прав дітей;
4)професійна готовність фахівців соціальної сфери, в т. ч. соціальних педагогів, до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.
Показниками названих критеріїв визначено:
1)сприятливість середовища перебування дитини задоволенню її потреб:
-факт зростання дитини в стабільному, здоровому сімейному оточенні,
-перебування дитини в соціально-виховному середовищі поза межами сім'ї;
-компетентність батьків щодо забезпечення прав дітей;
2)відчуття дитиною власної захищеності:
-сформованість у дитини цінності права, наявність правових ідеалів, сприйняття іншої людини як найвищої соціальної цінності;
-обізнаність дитини щодо інституцій, фахівців соціальної сфери, які в разі потреби зможуть надати соціально-педагогічну підтримку; прагнення збагатити свою поінформованість щодо прав дитини та шляхів їх забезпечення;
-усвідомлення дитиною можливостей реалізації прав і задоволення власних базових потреб на рівні сім'ї, громади, держави;
-готовність дитини та членів її сім'ї долати складні життєві обставин; прояв підростаючою особистістю ініціатив, спрямованих на реалізацію,
охорону і захист власних прав й прав інших дітей; - наявність позитивного соціального досвіду щодо відстоювання
власних прав, їх відновлення тощо;
3)дієвість мехінізмів соціально-педагогічного забезпечення прав дітей:
-спрямованість державної політики на пріоритетність забезпечення прав дитини, дитиноцентризм:
-залучення громадськості до обговорення та вирішення питань дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах;
-здійснення моніторингу випадків порушення прав дітей,
-удосконалення й дотримання законодавства щодо дітей та сімей з дітьми згідно із міжнародними стандартами;
-наявність мережі інституцій, що надають оптимальні соціальні послуги дітям та їх сім'ям;
155
4) професійна готовність фахівців соціальної сфери, в т. ч. соціальних педагогів, до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах:
-високий рівень професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів до здійснення соціально-педагогічного забезпечення прав дітей;
-якість здійснення оцінки потреб дитини та її сім'ї;
-успішність і реалістичність використання обраних ресурсів з метою допомоги дитині та її сім'ї у подоланнні складних життєвих обставин;
-інтенсивність залучення дітей та кола їх найближчого оточення до різних видів діяльності щодо забезпечення прав людини;
-рівень взаємодії фахівця соціальної сфери (соціального педагога) з представниками інших соціальних інституцій, до компетенції яких належить забезпечення прав дитини та її сім'ї;
-якість посередництва між дитиною і соціальним оточенням та представлення інтересівдитини в державних і неурядових організаціях тощо.
Розгортання діяльності відповідно до презентованої концепції дозволяє підняти соціально-педагогічну роботу на якісно новий рівень, забезпечити
їїцілісність, комплексність, ефективність.
155
РОЗДІЛ з ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ
ДІТЕЙ, ЯКІ ОПИНИЛИСЯ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ
3.1. Загальна технологія соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах
Завдання і водночас потреба сучасного суспільства полягає в ефективному менеджменті соціально-педагогічних процесів з метою їх оптимізації. Як правило, оптимальність такого управління залежить від впровадження технологічного алгоритму як неодмінної умови успішності соціально-педагогічної практики.
Суттєве значення для розкриття теми цього підрозділу має науковий висновок Л. І. Міщик, що побудова концепції соціально-педагогічної діяльності в т. ч. передбачає виявлення сутності, змісту та структури ...
соціально-педагогічних технологій, які відповідають стадіям становлення й розвитку особистості і закликані їх забезпечувати; виявлення особливостей і механізмів практичної реалізації соціально-педагогічних проектів і технологій» [241, с. 54].
Проблема технологій соціально-педагогічної роботи знайшла своє широке відображення у працях вітчизняних (Л. М. Артюшюна[14], RX. Вайноли [54-56], І. Д. Звєрєвої [132; 411], А. Й. Капської [444], І. М. Трубавіної [454] та ін.) і зарубіжних (М. А. Галагузової, Л. В. Мардахаєва [2.30], Г. М. Штинової [487], Є. І. Холостової [472], Л. Є. Нікітіної [256; 257] та ін.) учених. Зокрема, Л. Є. Нікітіна визначає соціально-педагогічну технологію як оптимально підібраний відповідно до заданих параметрів (стандартів) комплекс соціальних і педагогічних засобів: методів, процедур, ресурсів і алгоритму їх використання - для розв'язання чітко сформульованої соціальнопедагогічної проблеми з гарантією високого результату (для чого визначені відповідні параметри виміру ефективності) [256, с. 139].
У даному дослідженні ми керуємося визначенням технології соціально-
педагогічної роботи, |
запропонованим українською дослідницею |
P. X. Вайнолою: «Це |
сукупність способів, дій соціальних педагогів, |
спрямованих на встановлення, збереження та поліпшення соціального функціонування об'єкта, сприяння саморозвитку особистості, реалізації її творчого потенціалу, здібностей, задатків» [56, с. 15]. «Основними завданнями розвитку соціально-педагогічних технологій сьогодення, - зазначає науковець, - є розробка шляхів результативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; застосування технологізації як способу оптимізації соціального результату» [54, с. 163-164].
Специфіку сучасних технологій у соціальній сфері обумовлюють такі фактори: «динамічність (гнучкість), яка проявляється в постійній зміні
157
змісту та форм роботи; неперервність, що визначається потребою постійної підтримки контакту з клієнтом; циклічність, тобто закономірне повторення етапів, операцій; дискретність, що проявляється у нерівномірному ступені впливу на клієнта різних видів діяльності» [56, с. 13].
Можливість розробки технологій соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, обумовлена зазначеною вище специфікою, а також тим, що соціально-педагогічна діяльність має відповідну структуру й логіку розгортання.
Існують різні підходи до окреслення технологій роботи з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах. Зокрема, колектив російських вчених під керівництвом М. А. Галагузової і Л. В. Мардахаєва доводять, що соціально-педагогічна технологія може носити загальний чи частковий (функціональний) характер, і відповідно виокремлюють соціальнопедагогічні технології загального призначення (загальні соціально-педагогічні технології) і соціально-педагогічні технології функціонального чи часткового призначення (функціональні соціально-педагогічні технології) [230, с. 34]. Для загальної соціально-педагогічної технології характерна поетапність. Утім, таку структуру може мати й функціональна технологія. Проте в кожної такої технології є власні етапи, що відображають особливість її змісту і реалізації. їх можна розглядати як складові етапів загальної технології, а саму функціональну технологію - частиною загальної.
На нашу думку, є всі підстави вважати соціально-педагогічне забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, на діяльнісно-професійному рівні загальною соціально-педагогічною технологією (полтехнологічним комплексом, що інтегрує ряд функціональних технологій). У такому разі, функціональними технологіями будуть: ведення випадку; оцінка потреб дитини та її сім 7; представлення та відстоювання інтересів дитини; залучення дітей до ухвалення рішень та участі в житті
суспільства; |
соціальний |
супровід/соціальне |
супроводження; |
реінтеграція |
дітей-сиріт |
та дітей, позбавлених |
батьківського |
піклування; |
|
взаємопідбір |
батьків |
і дітей під час створення прийомної сім'ї чи |
||
дитячого будинку сімейного типу, сімейні групові наради та ін. Важливим для нас є розгляд такої функціональної і водночас базової
технології соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, як-от ведення випадку [144; 408; 417; 457]. Це одна із ключових технологій соціальнопедагогтчної робота з конкретною проблемною ситуацією, спрямована на розв'язання психологічних, міжособистісних, соціальних та інших негараздів клієнта, його розвиток і забезпечення доступу до ресурсів. Технологія ведення випадку передбачає здійснення оцінки потреб особи та її сім'ї, залучення фахівців різних інституцій, здійснення координації роботи, надання відповідних послуг і відстеження результатів, тому
158
індикатор ефективності даної технології - результативність впровадження інших часткових технологій, що входять до її складу [144, с.157].
Технологія ведення випадку цінна саме орієнтацією на комплексноінтегрований підхід у соціально-педагогічній роботі з дитиною. Головна мета ведення випадку - гарантувати максимальне залучення клієнта до розв'язання власних проблем на всіх етапах ведення випадку. Завдання технології: розвиток здатності клієнта до подолання кризових ситуацій; створення ефективної системи надання соціальних послуг дитині та її сім'ї, сприяння розвитку такої системи; побудова зв'язків між клієнтами і системами, що надають послуги та володіють ресурсами тощо [417, с. 273].
Існують різні моделі ведення випадку: мультидисциплінарна. трансдисциплінарна, міждисциплінарна (міжпрофесійна), в основі яких лежить командний підхід до координації послуг, що підсилює ефективність цієї технології [408, с. 31].
Фахівці соціальної сфери, котрі реалізують технологію ведення випадку, діють як команда. Відповідно мультидисциплінарна команда - група незалежних експертів із різних галузей, які виконують певні завдання, керуючись окремими планами (проте рекомендації щодо соціальних послуг, які пропонуються членами мупьтидисциплінарної команди клієнту, часто не скоординовані). Трансдисциплінарна команда працює через представника, який транслює клієнту свої експертні рішення (це звільняє особу чи сім'ю від необхідності контактувати з багатьма фахівцями). Утім, найефективнішою є міждисциплінарна команда, бо здатна скласти оптимальний і скоординований план надання соціальних послуг дитині та її сім'ї.
Міждисциплінарна група фахівців характеризується чітким порядком взаємодії і спрямованістю на досягнення домовленості. На регулярних зустрічах команди, іноді й за участю членів сім'ї, обговорюють особливості випадку, процедуру його ведення. Усі етапи ведення випадку погоджуються з клієнтом і фіксуються в договорі. Члени міждисциплінарної команди для забезпечення комплексності соціальних послуг дитині та її сім'ї можуть взаємодіяти з представниками інших агенцій. Основні принципи функціонування такої команди-професіоналізм, інтеграція, колективна відповідальність.
Координує роботу міждисциплінарної команди менеджер випадку, яким може бути й соціальний педагог. Його основні завдання: організація зустрічей, введення фахівців-експертів у курс справи, захист прав та інтересів клієнта (недопущення дострокового закриття випадку), фасилітація, аналіз здійсненої роботи, забезпечення оптимального режиму праці, ведення обліку роботи з клієнтом та контроль за виконанням плану, направлення особи, котра отримує послуги, у разі потреби до інших організацій тощо.
159
Ведення випадку міждисциплінарною командою має такі етапи: розгляд випадку; обмін думками; розподіл обов'язків; оцінка ситуації і планування втручання; надання послуг; аналіз роботи, завершення випадку. У ході реалізації даної технології обираються різні стратегії втручання: термінового втручання, паралельних дій, спільних дій, стратегія обстеження, розподілу і аналізу та ін. Вибір стратегії втручання залежить від індивідуальної ситуації клієнта та можливостей фахівців соціальної сфери.
Принципами реалізації технології ведення випадку є:
1.Професіоналізм і висока кваліфікація членів мультидисциплінарної команди. (Важлива умова професіоналізму команди-формування єдиних переконань і поглядів щодо завдань ведення випадку. Постійне підвищення професійної компетентності - вимога до всіх членів команди, незалежно від їхнього досвіду.)
2.Пріоритет інтересів клієнта та добровільність користування послугами. (Даний принцип завбачає визнання сім'ї пріоритетним і найкращим середовищем для розвитку дитини; він припускає формування або зміну пріоритетів клієнта, якщо, з погляду фахівця, вони не відповідають його реальним потребам.)
3.Активна участь клієнта у веденні випадку, розвиток його власного потенціалу. (Ведення випадку передбачає наявність у клієнта не тільки прав, але й обов'язків. Активна участь клієнта - його внесок у формулювання цілей, завдань і заходів плану, причому відповідальність за виконання багатьох запланованих заходів покладається саме на клієнта.)
4.Ефективний обмін інформацією за випадком (Для забезпечення злагодженої роботи членів команди всі фахівці мають вчасно отримувати повну, точну, детальну інформацію про клієнта і періодично аналізувати динаміку розвитку випадку.)
5.Конфіденційність інформації про клієнта (Принцип конфіденційності поширюється на всіх членів команди незалежно від фаху.)
6.Послідовність і поетапність надання допомоги. (Незалежно від тривалості ведення випадку, всі кроки у процесі надання допомоги мають бути логічними і послідовними.)
7.Індивідуальна відповідальність фахівця за ведення випадку. (Міждисциплінарний підхід до ведення випадку передбачає розподіл обов'язків між фахівцями у наданні різних видів допомоги й відповідальність за ухвалення рішення.)
8.Повноцінне використання спільних ресурсів і мінімізація витрат (Фахівці мають визначити, як оптимально залучити і розподілити усі наявні
угромаді ресурси.)
9.Постійна оцінка якості й ефективності міждисциплінарної допомоги. (Оцінка якості й ефективності на рівні випадку здійснюється на робочих зустрічах з аналізу випадку.)
160
10. Оптимізація навантаження на членів команди. (Кількість співробітників команди ведення випадку відповідає обсягу та складності поставлених цілей і завдань, а також залежить від особливостей клієнта.) [325, с. 3—5].
Однією з базових функцій соціального педагога з погляду соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей і водночас функціональною соціально-педагогічною технологією є представлення та відстоювання інтересів клієнта (представництво інтересів) в різних інституціях (advocacy) [144, с. 45-52].
Відповідно до статті 237 Цивільного кодексу України, представництво- правовідношєння, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право здійснювати правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі угоди, закону чи з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Тип представництва (професійне, громадське, юридичне, колективне, індивідуальне, самопредставництво, представництво рівних) визначається специфікою проблеми, що розв'язується, й самого клієнта. Зокрема, два основні типи представлення та відстоювання інтересів дитини обґрунтовує І. М. Трубавіна: 1) індивідуальне (соціальний педагог може звернутися в організації по необхідні послуги або допомогти дитині задовольнити свої потреби); 2) групове (соціальний педагог вивчає проблеми певної групи дітей, фіксує спільне і виступає захисником виявлених інтересів дітей) [454, с. 97].
У плані даного дослідження найбільш вагомим видається індивідуальне представлення та відстоювання інтересів дитини, що може здійснюватися в т. ч. й соціальним педагогом. Шість етапів цього процесу вичленовує українська дослідниця Т. В. Семигіна [334, с 53]: 1) представлення проблеми (з'ясування бачення проблеми клієнтом); 2) збір інформації (отримання додаткової інформації, комплексна оцінка); 3) дослідження прав клієнта (вивчення законодавства та нормативно-правових документів, відповідних умов надання послуг; допомоги, уточнення компонентів стану клієнта, що дають право на отримання певних соціальних гарантій тощо); 4) інтерпретація інформації та погодження з клієнтом плану дій (обговорення з клієнтом зібраної інформації, визначення стратегії і тактики дій, спільне планування); 5) намагання досягти домовленостей (проведення переговорів у ході зустрічі чи телефонної розмови з іншою стороною); 6) застосування формальних механізмів (написання офіційних звернень, листів, подання позовів до суду, забезпечення клієнтові доступу до послуг професійного юриста тощо).
Важливими навичками соціального педагога для успішного представлення та відстоювання інтересів дитини та її сім'ї є: аналіз нормативноправових актів; отримання чи оформлення необхідних документів; упевнене і тверде відстоювання власної думки; ведення переговорів; подолання
1S1