Петрочко Дитина в СЖО

допомоги, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, соціальних гуртожитків для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, соціальних центрів матері та дитини, центрів для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді (наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту № 1695 від 22.04.2008 p.);

-задекларовано державне забезпечення спеціальної підготовки і перепідготовки керівників та фахівців (педагогів, соціальних психологів, соціологів, юристів, медичних працівників і працівників правоохоронних органів) (Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 p. № 20/95-ВР);

-доручено Міністерству освіти і науки України забезпечення за спеціальними програмами підготовки спеціалістів-педагогів і вихователів для державних і недержавних закладів для роботи з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також підготовку працівників органів опіки та піклування (Закон України «Про забезпечення організаційноправових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 p. № 2342-IV, стаття 36);

-передбачено проведення навчально-практичних семінарів для спеціалістів центрів, медичних працівників з профілактики раннього соціального сирітства (Порядок взаємодії центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді із закладами охорони здоров'я щодо профілактики раннього соціального сирітства, наказ Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров'я України № 2643/420 від 24.07.2007 р.) тощо [135].

Водночас достатнє законодавчо-організаційне врегулювання професійної підготовки фахівців соціальної сфери не є гарантом довершеності змісту даного процесу:

- по перше, не досягнуто системності в підготовці фахівців соціальної сфери до забезпечення прав дітей; навчання з окремих актуальних питань здійснюється фрагментарно й переважно за кошти неурядових організацій. Наприклад, співпраця Державної служби для сім'ї, дітей та молоді з міжнародними благодійними організаціями, що діють в інтересах дітей на теренах України, безперечено, є плідною і доцільною, проте підвищення професійної компететності спеціалістів ЦСССДМ та інших суб'єктів соціальної роботи на локальному рівні здійснюється лише в межах завдань і можливостей відповідних проектів, тому позбавлене плановості й логічної побудови програми навчання фахівців у перспективі;

- по-друге, постійно діючі курси підвищення професійної компетентності фахівців соціальної сфери діють лише відповідно до щорічних наказів Міністерства України у справах сім'ї, дітей та молоді «Про підвищення кваліфікації працівників органів виконавчої влади з питань реалізації

314

державної політики стосовно сімей, дітей та молоді в Державному інституті розвитку сім'ї та молоді» відповідно до затвердженого плану-графіка проведення навчання. Натомість, ресурсів даного Інституту недостатньо для комплексного охоплення усіх актуальних проблем забезпечення прав дітей в нашій країні, в т. ч. проведення міжвідомчого навчання з питань мультидисциплінарного ведення справи клієнта;

- по третє, даються взнаки відсутність у спеціалістів ЦСССДМ, особливо на рівні району, селищ, освіти за фахом «соціальна педагогіка» чи «соціальна робота», досвіду співпраці з міжнародними благодійними організаціями, що впроваджують інновації соціально-педагогічної роботи тощо.

Зазначене підтвердило необхідність обґрунтування теоретикометодичних засад різновекторного і водночас інтегрованого навчання фахівців соціальної сфери з метою підготовки їх до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Така підготовка вибудовується на засадах андрагогіки, що керується своїми методологічними засадами. Зокрема, специфічні особливості підвищення професійної компетентності фахівців (дорослих), підкреслює

B.І. Луговий, визначають статус дорослого й такі принципи організації навчання, як: забезпечення актуальності й практичної спрямованості; висока якість за змістом, застосування активних форм навчання; побудова взаємодії учасників занять на рівноправній основі; здійснення оперативного зворотного зв'язку [288, с. 118]. Особливості уміння дорослої людини описує і

C.У. Гончаренко, називаючи серед них: наявність внутрішнього спонукання до навчання, яке допомагає самому ставити собі завдання, будувати план їх розв'язання і здійснювати його; самостійність якуміння організувати процес розв'язування задач і керувати ним; залежність ступеня включеності людини

впроцес навчання від автономності мислення, здатності до інновацій, до співробітництва, учитися і передавати іншим набуті знання; мобільність, постійне прагнення людини будувати свою професійну діяльність на основі нової інформації [272, с. 66]. Відповідно до Концепції розвитку освіти дорослих в Україні [384] дорослий, що навчається, вирізняється: усвідомленням себе більш самостійною, самокерованою особистістю; накопиченням більшого запасу життєвого досвіду, що стає важливим джерелом навчання його самого і колег; мотивацією до навчання; прагненням до невідкладної реалізації здобутих знань, умінь і навичок.

Потрібно відмітити, що андрагогіка черпає свої теоретичні узагальнення і нормативні положення із двох джерел знань: із доробку гуманітарних та соціальних наук, а також із власних досліджень дорослих в освітніх ситуаціях [272, с. 10]. Так, організоване нами навчання задля підвищення професійної компетентності фахівців соціальної сфери покликане виконувати три базові функції: адаптаційну (дозволяє на основі власного досвіду зрозуміти і

315

г,,., пиш їсирп соціально-педагогічної діяльності, форми і методи роботи); інформаційну (озброює слухачів вміннями знаходити, відбирати, використовувати необхідну інформацію); та розвиваючу (сприяє оволодінню новими способами діяльності) [272, с. 155].

Згідно з компетентнісним підходом зміст підготовки фахівців соціальної сфери до соціально-пєдагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, окреслюється нами за компонентами компетентності особистості. Зокрема навчальні заняття спрямовуються на:

- підвищення поінформованості фахівців соціальної сфери з питань теорій розвитку дитини, індикаторів цього процесу; концепції прав дитини, положень Конвенції ООН про права дитини; впровадження інноваційних форм і методів роботи з дітьми різних груп тощо (когнітивний компонент);

-формування прагнення учасників занять підвищувати власну обізнаність з питань виховання і розвитку дитини, відпрацювати механізми

ішляхи налагодження міжвідомчої взаємодії, ефективних прийомів оцінки потреб дитини та її сім'ї тощо (емоційно-ціннісний компонент);

-утвердження переконання фахівців соціальної сфери щодо найкращого врахування інтересів і потреб дитини, розвиток таких важливих якостей, як соціальна відповідальність та солідарність, адаптивність і комунікабельність, турбота про якість виконуваної роботи тощо (соціапьноособистісний компонент);

-відпрацювання навичок встановлення контакту з дитиною, проведення консультування, зустрічей із членами сім'ї, організації засідань мультидисциплінарної команди, планування роботи, ведення документації тощо (поведінковий компонент);

-вироблення навичок обміну досвідом, управління інформацією, її аналізу й переадресування, письмової й усної комунікації; розвиток вмінь застосовувати різні форми і методи роботи з дітьми відповідно до їх потреб; ознайомлення зі способами профілактики власного професійного виснаження тощо (операційно-технологічний компонент).

Організовуючи і здійснюючи підготовку фахівців соціальної сфери до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, ми ставили за ціль «поступальне збагачення діяльнісних здатностей особистості» [384, с. 18]. Тому основний вектор підвищення їх професійної компетентності спрямовується на розробку і впровадження у практичну діяльність передових технологій, на навчання вмінню творчо використовувати соціально-педагогічні інновації відповідно до умов та запитів регіону, міста, громади.

На шляху досягнення поставленої цілі певним орієнтиром стає задоволення потреби фахівців соціальної сфери у професійному спілкуванні, що передбачає створення під час навчальних занять комфортного

316

освітнього середовища для спілкування дорослих, у якому вони мають можливість збагатити свій освітній потенціал. Спільна діяльність дозволяє фахівцям соціальної сфери не тільки обмінюватися певною інформацією, але і більш адекватно - з позиції інших - оцінювати свої сильні і слабкі сторони. У результаті проведені заняття допомагають учасникам подивитися на питання захисту дітей ширше, об'ємніше й зрозуміти, що без об'єднання зусиль фахівців соціальної сфери, громади зрушити стереотипи мислення і дій щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей практично неможливо.

Задля впровадження основних положень концепції соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, автором дослідження одноосібно чи у складі творчого колективу розроблено, організовано і проведено низку активних форм навчання-тренінгів, семінарів-тренінгів, «круглих столів», презентацій, прес-конференцій. Загальною метою усіх заходів є формування і утвердження у дорослих, які приймають рішення стосовно юних громадян, суб'єктної позиції шляхом підсилення мотивації отримати такі нові знання і вміння, що дозволить значно покращити функціонування існуючої системи забезпечення в Україні прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, на всіх рівнях. При цьому ми свідомі того, що зазначена вище мотивація зростає на фоні посилення практичної спрямованості й емоційної насиченості навчального процесу.

Організовані й проведені нами навчальні заходи з фахівцями соціальної сфери можна умовно об'єднати у чотири різновекторні за цільовим спрямуванням групи: 1) налагодження міжвідомчої взаємодії; 2) впровадження соціально-педагогічних інновацій щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах; 3) розкриття особливостей забезпечення прав дітей окремих груп; 4) обмін кращим досвідом соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Проаналізуємо детальніше лише окремі тренінги, що якнайкраще презентують основні положення концепції соціально-педагогічного забезпечення прав дітей. Безперечно, особливої ваги у підготовці фахівців соціальної сфери набувають тренінгові заняття з питань налагодження міжвідомчої взаємодії як загальної умови успішного здійснення соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей. Прикладом зазначеного є проведення автором у складі тренерської групи та одноосібно тренінгів «Менеджмент та взаємодія служби у справах дітей та центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді щодо захисту прав дітей: стратегія змін», «Лідерство. Партнерство. Взаємодія». Зокрема, мета тренінгу «Лідерство. Партнерство. Взаємодія»: ефективне забезпечення прав дітей шляхом

317

підвищення професійної компетентності фахівців соціальної сфери в районі (місті) з питань менеджменту міжвідомчої та командної взаємодії.

Проводячи дане заняття слід уважно розглянути мету та завдання діяльності усіх інституцій на локальному рівні в аспекті забезпечення прав клієнтів; виробити навички аналізу процесу розвитку організації, делегування повноважень та прийняття рішень; визначити функціональні й організаційні аспекти міжвідомчої співпраці щодо захисту прав сімей і дітей.

Рефлексивне ставлення людини до власного досвіду, переоцінка чогось завдяки іншим, є неодмінною умовою цього досвіду. Під час спільних занять представників різних галузей відбувається постійне співвідношення власного досвіду учасників із досвідом соціальним . Водночас «партнерське» навчання фахівців (соціальних педагогів, психологів, працівників органів освіти, внутрішніх справ та ін.) сприяє їх консолідації навколо принципів соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, базовими серед яких є верховенство права, розуміння людини як соціальної цінності, соціальна рівність і справедливість.

Такі тренінги стають поштовхом до акцентуації необхідності командної роботи на локальному рівні, традиційного проведення тренінгів міжвідомчої взаємодії на старті всіх соціально-педагогічних проектів, що стосуються дітей та їхніх сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Певними орієнтирами в побудові логіки інтегрованого навчання спеціалістів різних галузей є: спільні уявлення фахівців щодо найкращого врахування інтересів і потреб дитини, навички командної роботи, інтегровані технології, вміння здійснювати оцінку своєї діяльності та долати поточні труднощі. Відповідно перший етап навчальної роботи у хсді тренінгів міжвідомчої взаємодії ставить завдання виробити єдині переконання учасників; другий - відпрацювати рольові функції, навички спільних дій у команді, вміння обміну інформацією щодо дитини, її сім'ї, складних життєвих обставин, порядку прийняття рішень на локальному рівні; третій — озброїти фахівців соціальної сфери технологією оцінювання, навчити критично аналізувати професійні судження, обмінюватися досвідом, обговорювати труднощі, що виникають у повсякденні, й шляхи їх подолання.

Наприклад, задля вироблення у фахівців соціальної сфери єдиних переконань щодо інтересів дитини ключове місце в тренінгах займає вправа «За -- Проти», що стимулює дискусію учасників заняття навколо тверджень: кожна сім'я має право на допомогу; дитина вилучається в іншу сім'ю чи заклад інтернатного типу, якщо батьки не в змозі забезпечити її безпеку; після вилучення дитини із сім'ї необхідно продовжити роботу з батьками для забезпечення повернення дитини; в роботі з сім'єю найважливіше враховувати інтереси сім'ї; розвиток дитини в сімейному оточенні є найкращим.

318

Для фахівців соціальної сфери вкрай важливо чітко усвідомлювати основні концептуальні засади забезпечення прав дітей і теоретичні підходи до побудови системи охорони дитинства в Україні. Зокрема, тренінг «Захист прав дитини як пріоритетний напрям соціально-педагогічної роботи»

розв'язує завдання: ознайомити учасників з Конвенцією ООН про права дитини як базовим документом шодо захисту прав дитини; розглянути функції і повноваження ЦСССДМ, органів виконавчої влади й місцевого самоврядування, а також можливості неурядових організацій щодо захисту прав дітей і сімей; розкрити значення для підростаючої особистості реалізації права на участь у житті суспільства і прийнятті рішень.

Особливістю такого тренінгу є роз'яснення сутності правової соціалізації дитини, ролі суб'єкт-суб'єктних відносин у процесі забезпечення її прав, а також висвітлення причин та наслідків представлення та відставання інтересів дитини фахівцями соціальної сфери. Відповідно основні сесії навчального заняття ~ Конвенція ООН про права дитини як міжнародна конституція прав дітей; роль залучення дітей до прийняття рішень (аналіз положень нормативних документів: «Світ, сприятливий для дітей», Національний план дій України щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини); представництво інтересів дітей соціальними працівниками.

За допомогою різних форм роботи (інформаційні повідомлення із слайдовою презентацією «Передумови та генезис прийняття Конвенції ООН з прав дитини» й «Участь дітей», вправи «Зміст та принципи Конвенції ООН про права дитини», «Нові нормативні документи України щодо захисту прав дітей», «Рівні участі»; творчі завдання в групах для напрацювання цікавих форм участі дітей тощо) основна увага в процесі навчання приділяється вивченню й усвідомленню фундаментального принципу забезпечення прав дітей «Участь у житті суспільства та ухаленні рішень». Предметом окремого детального обговорення стають шляхи, форми і методи залучення дітей до участі у житті суспільства, тема суб'єктної позиції дитини в процесі її соціалізації, роль батьків та фахівців соціальної сфери у збагаченні позитивного життєвого досвіду юної особистості.

Тренінгові заняття, спрямовані на впровадження соціально-педагопчних інновацій щодо соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, передбачають теоретико-методичний аналіз інновацій; накопичення фактичного інформаційного матеріалу та його систематизацію; співставлений умов впровадження інновації з існуючою нормативно-правовою базою; узагальнення матеріалу та вироблення рекомендацій щодо використання інновацій в певних соціальних умовах, з конкретними групами дітей.

Відповідно до концепції базовим напрямом і водночас інноваційною технологією соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які

319