Петрочко Дитина в СЖО
.pdfзаходами тощо); відновна та примирна (правосуддя в справах неповнолітніх має бути не каральним, а передовсім таким, що відновлює порушені права та свободи жертви злочину або потерпілого від правопорушення, сприяє усвідомленню правопорушником необхідності відповідати за свої вчинки і здійснює заходи для відшкодування завданої шкоди шляхом досягнення порозуміння між сторонами судового процесу із залученням їх соціального оточення та представників місцевих громад); реабілітаційна (ювенальний суд має стати координатором реабілітаційних програм і проектів, а також центральною інституцією серед низки державних та недержавних організацій, що працюють з дітьми, котрі перебувають у конфлікті із законом).
В існуючий судовій практиці України причини участі дитини в судовому засіданні різні: позбавлення батьків батьківських прав; розлучення батьків; розгляд справ, де діти виступають свідками злочинних дій дорослих; побачення з дитиною для одного з батьків, позбавленого батьківських прав; розгляд справ, де діти виступають свідками злочинних дій щодо інших дітей; розгляд справ, де діти виступають жертвами; розподіл майна після розлучення батьків; розгляд справ щодо майна чи житла дитини; скасування усиновлення та ін.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» справи про обмеження батьків у дієздатності, відібрання дітей та позбавлення батьківських прав, виселення осіб, позбавлених батьківських прав, якщо їх спільне проживання з дітьми, щодо яких вони позбавлені батьківських прав, неможливе; про поновлення батьківських прав і розв'язання спорів між батьками щодо місця проживання неповнолітніх; щодо інших питань, пов'язаних з особистими і майновими правами дітей розглядаються спеціально уповноваженими на те суддями (складом суддів) за участю представників службу справах дітей, крім випадків, передбачених законом.
Водночас висловлювання дитиною своєї думки в суді в рамках цивільного процесу недостатньо забезпечено. Так, Цивільний процесуальний кодекс України не передбачає процедури заслуховування думки дитини, яка не є свідком, у справах, що стосуються її прав та інтересів. Відповідно, на практиці суди часто використовують висновки органів опіки та піклування для з'ясування інтересів дитини, а думки самої дитини не заслуховують [8, с. 23].
На жаль, судова практика нерідко травмує психіку дитини, яка й без того перебуває в складній життєвій ситуації. Сказане підтверджують результати дослідження в п'яти судах Харкова й Харківської області, проведеного в грудні 2008 р. фундацією «Громадська альтернатива» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID проекту «Україна:
294
верховенство право» [358], Критерієм оцінки судів стала «дружність до дитини» - зручність та психологічний комфорт участі дітей у судових засіданнях у тій чи іншій ролі.
Результати дослідження засвідчили, що ситуація із дотриманням прав дитини в українському суді далека від європейських стандартів. Проблема, на думку експертів «Громадської альтернативи», обумовлена низкою факторів, головними серед яких є недосконалість українського законодавства з цього питання, недостатня підготовленість суддів до роботи з дітьми.
Моніторинг виявив цілу низку проблемних моментів, що роблять перебування дитини в суді некомфортним й обмежують право дитини на правосуддя. Зокрема, ані суддя, ані сторони зазвичай не мають змоги зробити повне індивідуальне медичне, психологічне, соціально-педагогічне вивчення потреб і проблем дитини через відсутність уповноважених служб, на які було б покладено виконання функцій досудового обстеження. Дітям не пояснюється суть прийнятих рішень, інформація про судовий процес не адаптована до сприйняття дитини. Справжнім випробуванням стає для дитини очікування судового засідання, оскільки жоден із судів не має спеціально обладнаної кімнати для дітей. Окрім цього, в районним судах нерідкісні випадки, коли батьки приводять дітей з собою на судові засідання, бо їм ніде й ні з ким їх залишити. У жодному з харківських судів немає ані спеціальних приміщень, де б слухалися справи за участю дітей, ані навіть зручних для дітей стільців в існуючих залах засідань. Ґрати для утримання підсудних справляють на дітей гнітюче враження і не сприяють створенню в суді довірливої атмосфери. Описана ситуація є типовою і для інших суддів, про що свідчить, наприклад, дослідження львівського фонду «Право й демократія» [331].
Участь дитини в розслідуванні та судових процесах часто стає для неї черговим джерелом страждань, викликає почуття розгубленості. Багаторазові опитування, довготривалі процедури, що тягнуться по декілька років, брак підтримки і допомоги, недостатність професійної компетентності фахівців, які ведуть опитування, недосконала регуляція судочинства повторно кривдять дитину.
Важливе значення у світлі реалізації права дитини на судовий захист та врахування позиції, думки дитини в судовому процесі має Європейська конвенція про здійснення прав дітей (набрала чинності для України 01.04.2007 p.). Україна ратифікувала дану конвенцію із заявою до статті 1, що дія документа поширюється на розгляд судами справ, які стосуються усиновлення дитини, встановлення опіки, піклування над дитиною, визначення місця проживання дитини, позбавлення або оспорювання батьківських прав, будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім'ї (у т. ч. її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном).
295
Згідно з положеннями Конвенції дитина під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами, використання яких вона може вимагати, а саме: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; бути поінформованою про можливі наслідки реалізації цих думокта про можливі наслідки будь-якого рішення.
Згідно із статтею 4 даної Конвенції дитина має право подавати особисто або через інших осіб чи органи клопотання про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, що стосуються її у випадках, коли внутрішнє законодавство позбавляє суб'єктів батьківської відповідальності права представляти дитину внаслідок виникнення у них конфлікту інтересів з останньою.
Під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки й приділяє висловленим думкам належну увагу (стаття 6).
Реалізація права бути вислуханим під час ухвалення рішень дуже важлива для дітей, які опинилася у складних життєвих обставинах. Ефективність участі дітей цієї групи в ухваленні рішень зростає прямо пропорційно до їх фізичного та розумового розвитку. Діти розкриваються, коли відчувають, що їх слухають і чують, сказане ними має значення, і коли розуміють мету власної участі.
Світова практика довела, що дитина має особливі потреби в юридичних процедурах й може давати свідчення лише в сприятливих умовах опитування. Такі умови означають передусім гарантування почуття безпеки, що дозволяє обмежити страх і відчуття безсилля та безпорадності, пов'язані із відтворенням травматичної події [74, с. 2.8-29].
Відповідно до Європейської конвенції про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуальною розбещення (відкрита до ратифікації в листопаді 2007 p.), кожна сторона вживає необхідних законодавчих та інших заходів, щоб розслідування та кримінальні переслідування здійснювалися в інтересах та поважали права дитини, а саме: зобов'язується надавати дітям можливість відповідно до процесуальних правил та внутрішнього законодавства бути вислуханими, обирати засоби вираження своєї точки зору; гарантувати безпеку дітей, а також безпеку їхніх сімей від погроз, помсти та повторної віктимізації; забезпечувати уникнення контакту між жертвами та правопорушниками в суді та приміщеннях правоохоронних органів, окрім випадків, коли розслідування чи кримінальне переслідування вимагають такого контакту (стаття ЗО).
Конвенція проголошує, що допит дитини має проводитися в спеціально обладнаному для цього приміщенні; кількість таких допитів має бути зменшена, а свідчення дитини записані на відеоплівку (стаття 35); слід
296
забезпечити можливість дитині-жертві свідчити, не знаходячись при цьому у залі суду, а через комунікаційні технології (стаття 36).
Цілком поділяючи викладені положення, зауважимо, що Україна робить лише перші кроки до ратифікації й реалізації зазначеної Конвенції. Наше законодавство не передбачає ніякої підготовки дитини до інтерв'ю; не дає відповіді на питання, як проводити інтерв'ю з дитиною, потерпілою від насильства; де проводиться таке інтерв'ю, щоб захистити права дитини; як підготувати юну особистість до опитування. Залишається проблемним і питання безпосередньої участі дитини в судовому засіданні, оскільки не передбачається можливість запису її показань та їх подальшого оприлюднення з метою звільнення дитини від повторних свідчень, що травмують психіку.
Значних успіхів на шляху впровадження європейських стандартів дотримання прав дитини в кримінально-процесуальному законодавстві й практиці розслідування кримінальних справ, що стосуються неповнолітніх осіб, досягла Польща. У такій ситуації для України надзвичайно важливо вивчити зокрема інноваційну діяльність польського Фонду «Нічиї Діти», спрямовану на захист юних свідків (див. підрозділ 1.4).
Враховуючи міжнародний досвід, у 2008 р. розпорядженням Міністра внутрішніх справ України було прийняте рішення про створення «зелених кімнат» при відділах кримінальної міліції у справах дітей. Уже створено 325 таких кімнат, де з дітьми проводяться комплексні профілактичнореабілітаційні заходи. Нині прийнято рішення про укомплектування «зелених кімнат» психологами, що дозволить надавати дітям, які пережили емоційні перевантаження та стресові ситуації, більш фахову допомогу.
Проте існуючі «зелені кімнати» відповідають європейським вимогам гарантування прав дітей-свідків не повною мірою. Рішучою спробою виправити ситуацію стала реалізація упродовж 2008-2009 pp. Українським фондом «Благополуччя дітей» проекту «Впровадження пілотної моделі структурної профілактики насильства щодо дітей» (проект здійснювався в Дарницькому, Оболонському, Подільському, Святошинському районах м. Києва).
Основну цільову групу проекту склали: соціальні педагоги і психологи дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, спеціалісти ЦСССДМ, служб у справах дітей, співробітники правоохоронних органів, судді, які розглядають справи дітей. Опосередкованими учасниками проекту були сім'ї з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах; діти, які зазнали жорстокого поводження та діти, які стали свідками насильства.
Одним з інноваційних результатів реалізації проекту стало відкриття, за аналогією до досвіду Польщі, у травні 2009 р. на базі притулку для дітей служби для дітей Київської міської державної адміністрації дружньої кімнати для опитування дітей-свідків та дітей, потерпілих від насильницьких дій.
297
Нині триває робота із внесення відповідних змін до кримінальнопроцесуального законодавства України, щоб судді, прокурори, слідчі, психологи, соціальні педагоги могли користуватися кімнатою, розуміючи, яке важливе значення це має для забезпечення якості опитування дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах, захисту її прав.
Згідно з чинним законодавством України неповнолітній свідок викликається до суду через його законних представників (ч, 3 статті 166 КПК України). Якщо присутність представників дитини необхідна при її допиті, про це зазначається у повістці. Проте функції представника дитини недостатньо окреслені яку законодавчому, так і методичному плані.
Сформувати уявлення про дії представника дитини в процесі реалізації її права взяти участь в ухваленні рішень під час судового засідання допомагають положення Європейської конвенції про здійснення прав дітей. Відповідно до статті 10 даного міжнародного документу під час розгляду судовим органом справ, що стосуються дитини, її представник: надає дитині всю відповідну інформацію, якщо згідно з внутрішнім законодавством дитина визнається такою, що має достатній рівень розуміння; надає дитині певні роз'яснення стосовно можливих наслідків реалізації її думки та стосовно можливих наслідків будь-якої дії представника; з'ясовує думку дитини та доводить її до відома судового органу.
За кримінально-процесуальним законодавством України передбачається допит дитини, що є свідком або потерпіла від вчинення злочину, на стадії досудового слідства і на стадії судового розгляду справи, у ході якого всі учасники процесу, а також суддя та прокурор мають можливість ставити їй запитання.
Зауважимо, що нерідко має місце залякування дітей як свідків з боку кривдника, інших дорослих, навіть членів сім'ї. Залякування свідків, пряме чи опосередковане, може набувати різних форм, але здійснюється воно з однією метою позбутися доказів проти звинувачуваних. Тому важливо вживати заходів, щоб установити баланс між правами на захист та інтересами жертви і свідків. Із досвіду різних країн світу, серед таких заходів: аудіо-та відеозаписи слухання справ дітей, дозвіл дитині зробити копію запису на замовлення; відео-конференція в суді тощо.
Відповіднодо частини 1 статті 168 та статті 307 КПК України при допиті свідка у віці до 14 років, на розгляд слідчого чи суду, і у віці від 14 до 16 років викликається педагог. Законодавство України допускає, а фахівці рекомендують залучати до опитування педагога, котрий знає особливості та схильності дитини й легко встановить з нею психологічний контакт. Перед особою, котра проводить опитування дитини-свідка, стоять два завдання: отримати повний достовірний опис того, що відбулося, і захистити психіку дитини, травмовану пережитим. При цьому, чим молодша дитина, тим
298
менше вона розуміє, про що потрібно розповідати, і тим більше боїться. Отже, беручи свідчення в дитини, потрібно ознайомитися з результатами оцінки її потреб, щоб не ставити травмуючих запитань чи таких, які не
мають сенсу. Водночас незрозумілим залишається питання, про якого саме педагога йдеться в законодавстві й які його повноваження.
Певним консультантом у цьому процесі чи самим «педагогом» може бути соціальний педагог, котрий знає дитину, працював з нею раніше, здійснював комплексну оцінку потреб дитини та її сім'ї. Варто підкреслити, що активність педагога чи психолога може проявлятися не лише під час опитування. Його основне завдання - підготовка дитини до надання інформації, свідчень, судового засідання загалом шляхом пояснення її ролі в провадженні, а також морально-психологічна підтримка під час процесуальної дії.
Соціальному педагогу/представнику важливо пояснити дитині, що свідок-людина, яка знає щось важливе й може допомогти іншій людині; бути свідком - дуже відповідальна робота. Він розповідає дитині, хто такий суддя, підзахисний (звинувачуваний), адвокат, прокурор, свідок, секретар судового засідання; підкреслює, що інші люди беруть пасивну участь у судовому засіданні, тому тихо сидять і слухають.
Доцільно поінформувати дитину про хід (процедуру) судового засідання, акцентуючи увагу на правах і обов'язках неповнолітньої особи в суді, а саме:
1. Уважно слухати запитання: потрібно переконатися, що запитання зрозуміле. В іншому разі, можна і потрібно сказати: «Я не розумію»; якщо теж саме запитання ставиться знову, варто сказати: «Вибачте, я все ж не розумію»; якщо ставиться декілька запитань одночасно, потрібно сказати: «Будь ласка, не ставте мені кілька питань відразу».
2.Сміливо відповідати на запитання: добре подумати перед тим, як говорити; говорити чітко, голосно; не вигадувати відповіді, а чесно сказати: «Я не знаю»; ніхто не має права вчити дитину, що саме говорити; дитина може використовувати будь-які слова у своїй розповіді, навіть якщо вони видаються грубими; судді можна розповідати будь-який секрет.
3.Гэворити правду: надзвичайно важливо говорити лише правду; не можна нічого добавляти від себе; не можна упускати деталі, навіть ті, які видаються неважливими; потрібно обговорити, що таке неправда; деякі запитання можуть бути подібними, їх задають для того, щоб пересвідчитися, чи дитина говорить правду; якщо дитина помилилася, чи щось пропустила у своїй розповіді, вона має сказати про це судді; суддю потрібно повідомити, якщо щось заважає під час судового засідання, погіршився стан здоров'я тощо [492, с. 330-334].
Серед інших правил можуть бути: представитися одразу після прохання судді; звертатися до судді «Ваша честь»; виконувати вказівки довіреної особи; бути чемним і охайним. Надзвичайно важливо подолати страх дитини,
299
обговорити з нею питання «секретів», оскільки кривдник, щоб уникнути покарання, постарається зробити все, аби дитина не виказала правду.
Цінним видається досвід підготовки дитини, яка потерпіла від торгівлі людьми та сексуальної експлуатації, до інтерв'ю (інших юридичних процедур), напрацьований Міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда-Україна». Зокрема, у результаті практичної роботи фахівцям центру вдалося довести, що така підготовка: поліпшує проходження юридичної процедури, бо дитина краще розуміє свою роль, власні дії та наслідки; зменшує психологічну травму дитини, що знижує якість показань.
Процес підготовки потерпілої дитини до інтерв'ю та інших юридичних процедур складається з двох етапів:
Етап 1-й - встановлення контакту між дитиною та фахівцем (бажано провести 1-2 зустрічі соціального педагога, психолога, вчителя чи іншого фахівця та дитини. Якщо зустріч одна, то на її другому етапі до роботи долучається працівник органів внутрішніх справ [347, с. 185];
Етап 2-й - безпосередня підготовка дитини до інтерв'ю (рекомендовано 2-3 зустрічі з дитиною соціального педагога (психолога, працівника служби у справах дітей, іншого фахівця) та представника органу внутрішніх справ. На цьому етапі з дитиною обговорюються такі теми: права дитини; юридичні терміни; страхи дитини; порядок проходження справи і досудового розслідування; правила, яких мають дотримуватися всі особи, котрі беруть участь в юридичних процедурах; особи, які можуть захистити дитину й допомогти їй під час допиту в суді та ін.
Методи підготовки дитини до юридичних процедур: бесіда, малюнки, рольові ігри, імітування ситуацій з анатомічно правильними іграшками, відвідування залу суду й місця допиту, зустріч із слідчим, вправи для знаття напруження тощо.
На етапі підготовки дитини до інтерв'ю важливо: з'ясувати рівень розвитку пізнавальних процесів дитини (пам'яті, мовлення, сприйняття, уваги); встановити, чи здатна дитина відтворювати зв'язок об'єктів, послідовність подій, їх кількість, час; дізнатися, як дитина називає своїх батьків, родичів, поставити запитання стосовно одиниць вимірів (часу, відстані, розмірів) тощо [228, с. 19].
Після проведення такої підготовки дитина під час розмови із слідчим, прокурором, суддею буде краще розуміти юридичні терміни, назви, власну роль у судовій справі. Між дитиною і представником органів внутрішніх справ, присутнім під час підготовки до інтерв'ю, встановлюються довірливі стосунки. З іншого боку, фахівцям у ході подальших юридичних процедур легше формулювати влучні запитання.
Командна робота за участю представників правоохоронних органів, соціальних педагогів, психологів, інших фахівців сприятиме якнайкращому
300
дотриманню прав дитини, збору необхідної інформації та найкращого врахування інтересів дитини. Яким чином буде надаватися соціальнопедагогічна підтримка дитині, яка опинилася у складних життєвих обставинах, вирішується в кожному конкретному випадку. Водночас форми, методи, способи такої роботи повинні враховувати вразливість особистості, яка формується, відповідати положенням Конвенції ООН про права дитини, інших міжнародних документів.
Таким чином, реалізація права дитини, яка опинилася в складних життєвих обставинах, бути вислуханою під час ухвалення рішень є обов'язковою умовою розвитку її демократичних умінь, навичок приймати рішення, брати участь в обговореннях, вирішеннях спорів. Разом з тим: у нашій державі не існує системного підходу до врахування думки дитини на всіх рівнях суспільного життя; намагаючись забезпечити захист найкращих інтересів дитини, Закон України «Про охорону дитинства» не передбачає процедури врахування думки дитини, відкриваючи тим самим шлях до порушення права дитини на повагу до особистості, її життя; право виражати власні погляди у суді має недостатнє процесуальне закріплення, практика заслуховування дитини в цивільних процесах залишається непоширеною [8, с. 24].
Подолання зазначених перешкод і покращення умов для здійснення права дитини, яка опинилася у складних життєвих обставинах, бути вислуханою під час ухвалення рішень - важливе завдання на шляху створення стрункої і прозорої системи соціально-педагогічного забезпечення прав дітей в Україні.
301
РОЗДІЛ 6 ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ТА ФАХІВЦІВ
СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ ДО СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОПЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ДІТЕЙ, ЯКІ ОПИНИЛИСЯ
УСКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ
6.1.Професійна підготовка майбутніх соціальних педагогів до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей,
які опинилися у складних життєвих обставинах
ДЛЯ якісної трансформації соціально-педагогічної підтримки населення України, функціонування системи соціально-педагогічного забезпечення прав дітей актуалізується завдання оновлення професійної освіти соціальних педагогів з урахуванням вимог часу. Йдеться про перегляд сутності й характеру підготовки конкурентоздатних фахівців соціальної сфери, й зокрема майбутніх соціальних педагогів, в умовах ВНЗ відповідно до орієнтирів Болонського процесу.
У різних аспектах проблема професійної підготовки студентів - майбутніх соціальних педагогів знайшла своє відображення в наукових працях українських вчених: Л. І. Міщик (педагогічні, психологічні та управлінські питання підготовки [240-241]); В. А. Поліщук (професійна підготовка в умовах неперервної освіти [315-316]), С. Я. Харченко (дидактичні основи підготовки студентів до соціально-педагогічної діяльності [469]), В. X. Вайноли (педагогічні засади особистісного розвитку майбутнього соціального педагога [54-55]). 0 . Г. Карпенко (професійне становлення соціального працівника [150]), 1. М. Ковчиної (теорія та практика підготовки майбутніх соціальних педагогів до соціально-правової діяльності [167-169]) та ін. Зокрема, В. А. Поліщук обґрунтовує професійну підготовку соціальних педагогів як процес і результат оволодіння цінностями соціально-педагогічної діяльності, професійно необхідними знаннями, уміннями й навичками, професійно важливими особистісними якостями, які є основою формування готовності до професійної соціально-педагогічної діяльності [316, с. 139].
У наукових досліджень існують різні тлумачення поняття «готовність», як-от: активно-діяльнісний стан особистості; функціональний стан, що сприяє успішній діяльності, забезпечує високий її рівень; особистісне новоутворення, складові якого взаєморозвиваються, піддаються цілеспрямованому формуванню; властивість, якість, структурне утворення, до якого входять знання, вміння, навички, професійно значущі якості, якими має володіти людина для успішної адаптації до діяльності, що забезпечує успішне включення фахівця у відповідну діяльність [54; 150; 168; 316]. Сучасним акцентом у студіях зазначеної наукової проблеми є максимізація важливості
302
осмислення студентами готовності як професійної цінності, що формується на основі відповідних мотивів, потреб, інтересів та ідеалів [293].
Не викликає сумніву той факт, зазначає О. Г. Карпенко, що готовність до виконання професійних функцій служить показником професійної культури, загальної соціальної орієнтації людини і значною мірою визначає її професійне самопочуття, рівень професійної майстерності спеціаліста....
Вона є одночасно і рисою особистості, і умовою результативної діяльності, пробуджуючи у випускника ВНЗ соціально-професійну активність, прагнення виробити в собі добросовісне ставлення до громадянського обов'язку, до обраної професії [150, с. 56-57].
За наявності різних наукових позицій очевидним залишається те, що готовність - результат підготовки, тобто підготовка до чого-небудь - це формування готовності.
У контексті нашого дослідження: підготовка до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей - це формування системи знань, умінь, навичок, особистісних і професійних якостей, мотивів і цінностей майбутнього соціального педагога, що сприяють здійсненню ним соціально-педагогічних дій у відповідних напрямах соціально-педагогічного забезпечення прав дітей; готовність до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей - це результат підготовки майбутнього соціального педагога, настанова на оптимальність виконання професійних завдань соціально-педагогічного забезпечення прав дітей.
Підготовка студентів до соціально-пєдагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, орієнтована на активний соціально-правовий саморозвиток майбутніх соціальних педагогів, на ініціювання професійних стратегій, на професійну мобільність. Відповідно готовність - це певна морально-психологічна і соціальна зрілість особистості студента, досягнення ним соціальних стандартів поведінки щодо соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах; це «інтегрована якість особистості, спрямована на адекватну реакцію щодо можливості ситуативного вирішення універсальних освітніх завдань за допомогою активізації і застосування набутої у навчальновиховному процесі системи компетенцій» [293, с. 54-55].
В. О. Сластьонін наголошує, що поняття «професійна компетентність педагога» відображає сутність його готовності до професійної діяльності [385]. Тому використання компетентнісного й особистісного підходів задля обґрунтування підготовки студентів до соціально-педагогічного забезпечення прав дітей є цілком виправданим.
Особистісний підхід у професійній підготовці педагога, акцентує Р. X. Вайнола, розглядається як система педагогічних впливів, зорієнтованих
303