Петрочко Дитина в СЖО

Залучення дітей відповідно до віку до вирішення власних проблем в різних соціальних інститутах дає змогу формувати в них потребу в участі комплексно і різнобічно. Зокрема, як слушно відзначає О. В. Безпалько, участь дітей та молоді в житті громади дає чимало переваг як самим підростаючим особистостям, так і громаді. Діти та молодь отримують нові знання та вміння щодо суспільних процесів, чітко розуміють процедуру ухвалення та впровадження рішень, розкривають свій лідерський потенціал, знаходять нові шляхи для самореалізації, розширюють мережу соціальних контактів. Натомість, в результаті участі, у громаді зростає кількість волонтерів, виникають молодіжні ініціативи, розвивається партнерство підростаючого покоління з дорослими [27, с. 116]; з'являються молоді лідери, зростає до них довіра.

Шляхом участі вжитті громади діти вчаться виражати себе; через участь створюються умови для прояву творчості, здобуваються навички захищати власні права (у навчальному закладі, вдома, у громаді тощо); підвищується самооцінка дітей, впевненість, з'являється ентузіазм від привнесення користі у вирішенні проблем однолітків чи громади; розвиваються навички роботи в команді; формується толерантність, діти усвідомлюють власну правову суб'єктність тощо. Водночас батьки і члени громади набувають поваги до поглядів, думок дитини, її прав, підвищуючи таким чином статус дитини, значення її голосу; діти визнаються «соціальними акторами», які здійснюють позитивний внесок у громаду і суспільство; діти змінюють ставлення дорослих [324, с. 26-27].

Участь сама по собі вже є розвитком, мета якого бути вільним і здатним зробити вибір. Всдночас участь є засобом розвитку, фундаментом набуття

й збагачення життєвого досвіду. У процесі співпраці, діалогу з дорослими

удітей розвивається комунікабельність, уміння орієнтуватися в інформаційному просторі, планувати дії, прогнозувати результати, брати на себе відповідальність за прийняте рішення.

Цілком підтримуємо позицію А. Н. Нестеренко [338, с. 153], що участь у процесах прийняття рішень - один із сучасних підходів до організації роботи з дітьми та молоддю, оскільки дорослі не лише мають можливість почути бажання і думки дітей, а й побудувати систему партнерської взаємодії, організувати спільну роботу, а відповідно - отримати високі результати. При цьому «найкращими елементами процесу спільного прийняття рішень в усіх можливим варіантах партнерства — «дитина - дорослий», «дитина — дитина», «дитина - установа, організація», - зазначає провідний науковець у галузі соціальної педагогіки Г. М. Лактіонова [329, с. 192], - є переговори, дискусія, компроміс.

Міжнародні агенції, що досліджують питання участі дітей, все частіше звертають увагу на програми з участю дітей як найефективніші стратегії для

264

запобігання виникненню проблем у дитячому та молодіжному середовищах. У такий спосіб наголос ставиться на важливості формування у підростаючого покоління навичок співпраці, колективного прийняття рішень, що стають дієвими інструментами подолання різних соціальних негараздів.

За дослідженнями зарубіжних вчених (Ескалопа, Шюбель, Раундапен, Капелера де Вінтера), діти, які беруть активну участь у прийнятті рішень, які вірять, що їх участь може щось змінити, менш схильні до депресії та суїциду; досягають вищих рівнів морального розвитку, у них менше психологічних і соціальних проблем [458, с. 13].

Питання участі дітей і молоді в житті суспільства ґрунтовно вивчено Центром соціальних дій Університету де Монфорт (Лейстер, Велика Британія) [458, с. 15]. Участь дітей розглядається британськими науковцями як ефективний метод соціальної роботи, що базується на положеннях: наявність у фахівця (дорослого) спеціальних знань і навичок не дає йому права приймати рішення замість дітей чи молодих людей; всі люди мають право самостійно сформулювати власну проблему і самостійно діяти; соціальний працівник має сприяти створенню об'єднань для соціально вразливих груп населення, бо діючи узгоджено і разом, вони отримують більше можливостей.

Потрібно підкреслити, що процес участі дітей ґрунтується на реальних життєвих ситуаціях і проявляє варіативність за ступенем складності відповідно до здібностей дитини. Тому неправильно організована участь може мати для особистості й негативне значення [107, с. 346]. Окрім того, участь обов'язково добровільна, тому, якщо дитина не хоче бути залучена до прийняття рішень, її позицію слід поважати. Участь не може нав'язуватися дітям, котрі пережили психологічну травму, стали жертвами жорстокого поводження чи насильства. Юні громадяни мають право самі вирішувати, якою мірою і яким чином вони братимуть участь у прийнятті рішень.

Участь дітей можна розглядати як процес, що об'єднує три взаємопов'язаних етапи. Перший - це усвідомлення дітьми власних проблем, бажання і можливість приймати рішення стосовно свого життя; другий - участь дітей у вирішенні проблем інших, здатність надати відповідну допомогу; третій - можливість брати участь у прийнятті рішень на державному рівні. Водночас це циклічний процес: чим значнішою є чия-небудь участь, тим більш досвідченою, компетентною й упевненою стає людина, тим ефективнішою буде її подальша участь.

Формування навичок прийняття рішень теж відбувається поетапно: 1. Підготовка до участі у виробленні й прийнятті рішень, формування

ціннісного ставлення до участі.

2. Виконання разових громадських доручень; розвиток вмінь висловлюватися, аргументовувати й доводити власні погляди.

265

3.Вироблення умінь аналізувати, оцінювати власну діяльність і робити відповідні корективи.

4.Розвиток навичок прогнозувати й планувати участь на засадах партнерства.

5.Вироблення вмінь працювати в команді, розвиток вмінь ефективної комунікації, ведення переговорів, компромісного прийняття рішень тощо.

6.Реалізація організаторських і виконавчих здібностей в різних сферах життя.

Утакому контексті цілком виправдане твердження Н. І. Савенко, що для забезпечення ефективності участі потрібно чітко відповісти на такі запитання: Навіщо? Хто? Де? Коли? Яким чином? [338, с. 166-167].

Аналогічно схема дій, що базується на принципі участі дітей, розроблена співробітниками Університету де Монфорт, складається із трьох основних блоків: визначення і аналізу ситуації (Що? Чому?); планування і дій, спрямованих на зміну ситуації (Як? Дії, заходи); оцінки ефективності дій, досягнутих результатів і планування наступного циклу (Оцінка. Що?) [458, с. 15]. При цьому актуальності набуває підхід: «сьогодні

-організатор, лідер, ведучий, завтра-виконавець, а післязавтра-знову організатор, лідер».

Одним із основоположників теорії участі дітей у житті суспільства є Роджер А. Харт, котрий визначає участь як процес спільного прийняття рішень, що впливають на життя людини та громади, в якій вона живе.

Тому суспільство, до якого нам потрібно прагнути, - це таке суспільство, в якому діти вчаться бути компетентними, турботливими громадянами шляхом участі в громадських процесах разом з компетентними, турботливими дорослими [517].

Роджер А. Харт розглядає вісім сходинок «Драбини участі»: 1-а сходинка - Маніпуляція (діти не мають реального розуміння проблеми, роблять чи говорять те, що хочуть від них дорослі); 2-га-Декорація (діти беруть участь у заходах, подіях, але не усвідомлюють їх значення); 3-я - Пасивна участь дітей у прийнятті рішень - Балаканина (діти висловлюються щодо проблем, проте реальні кроки щодо впровадження висловлених ідей не здійснюються); 4-а - Призначення дорослими й інформування (дорослі запрошують дітей до участі, але діти обмежені лише інформацією, що її надають дорослі); 5-а - Консультування й інформування (діти виступають консультантами проекту); 6-а - Рішення приймаються за ініціативою дорослих разом з дітьми; 7-а - Рішення приймаються за ініціативою дітей під керівництвом дорослих; 8-а сходинка - Рішення приймаються за ініціативою дітей у партнерстві із дорослими. 1-3 сходинки Харт вважає «неучастю», 4-5-а - «формальною участю», 6—8-а - «реальною участю».

Плануючи проекти дитячої та молодіжної участі, не варто очікувати швидких результатів. їх успішність залежить від попереднього досвіду

266

дитини, тому всі форми участі, у т. ч. й пасивної, збагачують набуті нею навички, що стає основою для прийняття рішень у майбутньому. Отож, щоб не перетворитися на одноразову акцію без будь-якої стратегії досягнення її стійкості в майбутньому, участь має перебувати в центрі уваги впродовж тривалого періоду [329, с. 223].

Водночас немає стандартної моделі участі, котра була б придатна для повсюдного відтворення. Можна лише окреслити загальні умови ефективного впровадження в життєдіяльність дітей принципу «участі»: ініціатива дітей та бажання здійснити зміни; наполегливість; обізнаність стосовно своїх прав і обов'язків; налагоджена співпраця між усіма зацікавленими сторонами; планування та впровадження запланованого; прозорість у процесі діяльності і прийнятті рішень; гнучкість, можливість зміни обраного шляху; залучення експертів, досвідчених фахівців, які можуть надати професійну допомогу дітям.

Аксіологічну основу забезпечення права дітей на участь у житті суспільства становлять такі переконання-твердження: зрілість не обов'язково залежить від віку; дитина відповідного віку спроможна приймати обґрунтовані рішення, вносити значущі пропозиції нарівні з дорослими в питаннях, що стосуються дітей; діти хочуть брати участь у житті суспільства; це їхня соціогенна потреба.

Підростаючі особистості потребують наставництва, заохочення до участі, тому доцільними є правила, відповідно до яких діти мають: розуміти, в чому полягає суть проекту за їх участю, для чого він призначений, а також свою роль у ньому; відчувати підтримку дорослого; бути залученими до адекватних віку форм участі при перших проявах ініціативи. Діти мають право на повагу свого досвіду участі, а також право відмовитися від участі на будь-якому етапі.

Найсуттєвішими в участі дітей є стосунки з іншими дітьми і дорослими, ключ яких-партнерство, що передбачає поділ влади і спільне прийняття рішень. Домінантами побудови взаємостосунків між дорослими і дітьми під час впровадження принципу «участь дітей» є: самостійність формулювання дітьми проблеми і самостійність дій; допомога дітям, прогнозуючи результати, а не прийняття рішень за них; спонукання дітей до створення об'єднань та груп, бо спільні дії мають більше впливу і можливостей; чутливість до обізнаності й досвіду дитини; уважність до осіб з особливими потребами.

Партнерство між дітьми і дорослими залежить від різних факторів, серед яких: співвідношення довіри і виховання; зменшення різниці владних повноважень між дітьми та дорослими; збільшення можливостей дітей впливати на зміни в групі їх однолітків, у родині, громаді; здатність дорослих залучити дитину до партнерства у дружній манері, такій, що сприяє вихованню та створює почуття захищеності.

267

В ідеальному вираженні участі рівень повноважень дітей наближається до рівня повноважень дорослих. Результати спільно з дорослими прийнятого рішення вирізняються варіативністю: а) одна сторона переконає іншу (певна група осіб добровільно відмовляється від попередньої точки зору й переходить на нову позицію); б) одна сторона «капітулює» (дитина повинна мати можливість розглянути весь спектр точок зору й не може вважати себе зрадником у разі зміни власної позиції); в) обидві сторони знаходять нову альтернативу (у такому разі нікому не доводиться відмовлятися від власних переконань, обидві сторони відчувають себе переможцями); г) група поіншому формулює питання (намагаючись досягнути консенсусу, групи переглядають запити); д) кожна із сторін чимось поступається; е) сторони домовляються відкласти рішення [174, с. 66-67].

Розвиток партнерських стосунків дорослих і дітей у процесі участі залежить від максимізації її сильних сторін (активність і позитивна спрямованість лідерів дитячої групи; дружні стосунки з однолітками; активність місцевої громади; авторитет дорослого, компетентного в питаннях участі дітей та ін.). Підсилюють значення участі дані емпіричних досліджень (анкетування, відгуки, аналіз документів тощо) щодо переваг участі, досвіду впровадження інших проектів на партнерських засадах з дітьми.

Форми залучення дітей до життя суспільства та прийняття рішень різнопланові: обговорення актуального питання у класі, групі; «мозковий штурм»; демонстрація та скерована практика; рольова гра; робота в малих групах; освітні ігри та моделювання ситуації; вивчення ситуації; «круглі столи»-семінари для дітей-лідерів чи за їх участю; дебати; практичне відпрацювання життєвих навичок у межах певного контексту з іншими учасниками; створення карти рішення або дерев проблеми; листи дітей до організації-друга; тренінги «Права дитини», «Участь дітей»; фокус-групи

здітьми-лідерами з питань обговорення: документів, соціальної реклами тощо; волонтерські групи з числа випускників інтернатних закладів; рубрика

вмісцевій пресі, журналі; тематична зміна в таборі оздоровлення та відпочинку; скринька пропозицій; статті дітей в місцевій пресі, виступи на місцевому радіо; анкетування дітей; конкурс творів дітей; створення груп дітей, що працюють за методикою «рівний - рівному»; різні спільні заходи

зорганами шкільного самоврядування тощо. Усі вищезазначені форми можуть бути поділені за такими напрямами: «виявлення нездійснених прав дітей; розробка стратегій дій, що дають змогу дітям вимагати здійснення своїх прав і знаходити розв'язання проблем; надання дітям можливості брати участь у реалізації рішень проблем, а також у контролі, оцінці й звітності про хід роботи» [329, с. 221]. Утім, виправдано акцентувати увагу

268

на важливості правильного вибору тієї чи іншої форми участі дітей, адже не кожна форма придатна в усіх випадках.

Об'єктивність оцінки участі дітей в житті суспільства та прийнятті рішень залежить від правильного визначення вимірів (критеріїв, показників), а саме: мета участі; середовище, рівень та глибина участі; вплив участі; значущість участі на рівні громади; готовність дітей до участі.

Одним із важливим критеріїв участі є цілі (мета) участі (розвиток здатності до партнерства з дорослими; заохочення до співпраці з однолітками; створення умов для висловлення різних думок при вирішенні актуальних питань громади; підвищення компетентності в питаннях участі; розвиток самоповаги та навичок виконувати різні соціальні ролі; вироблення навичок розпізнавати питання, що стосуються дітей тощо). Водночас ключова мета участі - виховання поваги до прав усіх людей і дітей зокрема.

Другим критерієм є середовище (сім'я, однолітки, школа/організація, громада, ЗМІ, держава-законодавчий процес, підготовка програм, участь у моніторингу), рівні («сходинки» за Р. Хартом) участі (обмежений, визначений, на запрошення, за згодою, з власної ініціативи, партнерська взаємодія з дорослими), а також її «глибина» (спостереження, вислуховування, оцінка інформації, розробка, прийняття рішень, виконання).

Третій критерій - вплив участі на життя дитини. Важливим моментом є необхідність звернення уваги на вплив проектів з участю дітей на щоденне життя кожної конкретної дитини. Нерідко соціальні проекти, програми мають безперечне значення з позиції їх мети, але не мають ніякого впливу на родину дитини, її однолітків, школу та ін.

Четвертий критерій-значущість участі на рівні громади - передбачає такі показники: визнання та цінність участі дітей на рівні громади (влади); партнерство із ЗМІ; надання приміщень та матеріальних ресурсів для участі; створення безпечних і сприятливих умов для участі; підтримка проектів за участю дітей, поширення кращого досвіду; презентація та поширення результатів проекту, капіталізація досвіду участі.

П'ятий критерій-готовність конкретної дитини до участі. Показниками готовності дітей до участі є: усвідомлення дитиною власної суб'єктності в процесі соціалізації; обізнаність про сфери, «сходинки», форми, ризики та перешкоди участі та доступ до відповідної інформації про предмет участі; стійкість соціально значущих мотивів й сформованість моральних цінностей, у т. ч. сприйняття цінностей іншої людини; досвід участі, в т. ч. прийняття самостійних рішень - збір, аналіз, застосування інформації, планування та виконання дій, у т. ч. у співпраці з дорослими; психологічні особливості особистості - віра у себе, прийняття ролі, саморегуляція, вміння ризикувати, розпізнавати проблеми, вміння спілкуватися, надійність, «соціальне співчуття» та ін.

269

Окрім зазначених вимірів, потрібно брати до уваги й кількісні локазникипараметри -тривалість участі, добровільність участі, різноманітність ролей, кількість дитячих ініціатив, кількість спільних дій з дорослими та ін.

Право участі є важливим і актуальним для сучасних дітей України. Про це свідчать результати проведеного нами опитування «Права дитини» (червень-липень 2008 p.). Зокрема, 28,9% дітей вважає, що право вільно висловлювати свою думку, мати власні погляди та переконання порушується в Україні найчастіше; кожна п'ята опитана дитина (20,4%) у своєму житті хоче покращити можливість вільно висловлювати свою точку зору.

Діти визнають, що їхню думку не завжди беруть до уваги батьки, однокласники, друзі по об'єднанню, вчителі. Так, менше половини опитаних (40,1 %) зазначили, що «батьки завжди або майже завжди враховують їхню точку зору». Щодо однокласників, друзів, вчителів, то ці показники ще менші: відповідно22,2%, 19%, 14,1%. На особливу увагу заслуговують показники, що відображають варіанти відповіді дітей «рідко» чи «ніколи або майже ніколи» на запитання «Чи враховують твою точку зору?» (див. рис. 5.1).

И Батьки

Н Однокласники

ВДрузі по об'єднанню

• Вчителі

Рис. 5.1. Розподіл відповідей дітей на запитання «Чи враховують твою точку зору?», позиції «рідко» і «ніколи або майже ніколи», %

Майже аналогічні результати було зафіксовано у дослідженні, що проводив Центр моніторингу столичної освіти (2009 p.). Відповіді учнів загальноосвітніх навчальних закладів м. Києва на запитання «Як часто враховують твою точку зору» розподілилися таким чином: «рідко» - адміністрація ЗНЗ-34,6%; вчителі -26,0%; однокласники-15,2%; батьки - 8,5%;,.«ніколи»-адміністрація ЗНЗ-1,1%; вчителі -1,9%; однокласники- 1,4%; батьки-1,2%.

270

34,6

	Рідко		Ніколи
Н Батьки	Ш Однокласники	В Вчителі	• Адміністрація 3H3

Рис. 5.2. Розподіл відповідей учнів на запитання «Як часто враховують твою точку зору», позиції «рідно» і «ніколи», %

Діти хочуть брати активну участь у різних заходах, проявляючи організаторські й лідерські вміння. Зокрема, кожна п'ята опитана дитина (20,4%) вважає, що для неї і сучасних підлітків найцікавішими є заходи, що проводяться за методикою «рівний -рівному». Значна кількість хлопців та дівчат готові особисто поширювати інформацію про права дітей, розповідати про права своїм однокласникам, друзям.

45,1

• Так 0 Ні

В Не знаю

Рис. 5.3. Розподіл відповідей дітей на запитання

«Чи хотів би/ла б ти особисто поширювати інформацію про права дітей (розповідати про права своїм однокласникам,

друзям)?» (дослідження «Права дитини», %)

Неврахування зазначених положень, спричиняє низку труднощів, ризиків та перешкод, які можуть постати при застосуванні принципу участі. Основні серед них: брак довіри дітей до дорослих; недостатня співпраця

271

між зацікавленими сторонами; обмежений доступ дітей до інформації; невпевненість у власних силах; брак навичок, культури участі та досвіду; обмаль ресурсів; нереалістичні очікування дітей від своєї діяльності; недостатнє усвідомлення необхідності професійної допомоги від спеціалістів - дорослих; зосередження на дрібницях; недостатня поінформованість щодо процесів ухвалення та впровадження рішень; брак вільного позанавчального часу; проживання далеко від центрів ухвалення рішень; психологічні чинники (побоювання, залякування та ін.).

«Життя засвідчує: право на участь на практиці реалізувати найважче, тому що для цього необхідні соціальні та політичні зміни, принципово інше ставлення та реагування дорослих на дитину, справжнє визнання її творчого потенціалу. Світова історія доводить, що дитячу активність можуть експлуатувати, розглядати як ресурс для досягнення ідеологічних цілей. У такому разі, навіть якщо дитяча активність декларується, проголошується, найчастіше вона-ілюзія, результат «гри в демократію» [329, с. 185].

Україна має чималий досвід реалізації права дитини на участь в житті суспільства. Нині соціальне становлення і підтримка юних громадян, консолідація дитячого та молодіжного руху-один із пріоритетних напрямів соціальної політики нашої держави.

Громадські ініціативи щодо захисту дітей за безпосередньою участю самих дітей почали впроваджувати в Україні з 2002 р. Проведення такої роботи було ініційоване громадськими організаціями і підтримане Міністерством України у справах сім'ї, молоді і спорту та Представництвом Дитячого фонду ООН в Україні (ЮНІСЕФ). Як результат, з 2005 р. започатковано проведення щорічного національного форуму «Держава, що чує дітей». До участі у форумі, під час роботи якого обговорюються основні результати та подальші кроки з реалізації державної політики щодо охорони дитинства, запрошується представники Уряду, керівники державних адміністрацій всіх територіально-адміністративних одиниць країни та діти.

Одним із механізмів залучення дітей до процесу захисту прав юних громадян є інститут дитячих омбудсменів, який було засновано в грудні 2005 р. Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини на основі відкритого конкурсу, що проводився серед дітей України. Дитячі омбудсмени розглядають звернення щодо порушених прав дітей, які надходять до Уповноваженого, асистують у розгляді програмних питань правозахисної діяльності в галузі прав дітей, беруть участь у нарадах та конференціях з питань прав дітей в Україні і за кордоном, здійснюють поїздки по місцях, де, можливо, були порушені права дітей, для контактів з причетними особами та розгляду даної справи. Проте інститут дитячих омбудсменів поки ще має декоративний характер, оскільки діти України або не знають про його існування, або мало обізнані щодо цього.

272

У сучасних умовах розвитку демократії в Україні робляться перші цілеспрямовані кроки задля утвердження партнерства дітей і дорослих на всіх рівнях з метою розвитку взаєморозуміння та розподілу повноважень. Приклад налагодженої взаємодії на локальному рівні - створення дорадчих органів з числа дітей. Наприклад, при управлінні у справах молоді та спорту Волинської облдержадміністрації молодіжна громадська рада з 2008 р. перейменована на громадську раду при управлінні у справах молоді та спорту у зв'язку із включеннями до її складу також дитячих громадських організацій.

Водночас до факторів, що перешкоджають розвитку співпраці дитячих об'єднань з органами державної влади, належать: недостатнє усвідомлення з боку керівників органів місцевого самоврядування, депутатів місцевих рад важливості делегування повноважень громадським організаціям; відсутність системи пошуку, виховання та підтримки дітей, які мають активну життєву позицію та є неформальними лідерами свого оточення. Така робота, як правило, не планується при розробці місцевих соціальних програм, заходів.

Яскравим показником зацікавленості територіальних громад та подолання зазначених перешкод у забезпеченні права дітей на участь в житті суспільства є створення і впровадження моделі місцевого самоврядування «Місто, дружнє до дитини». Зокрема, досвід реалізації такої моделі, за підтримки Представництва ЮНІСЕФ в Україні, мають 10 міст Львівської та Сумської областей (Жовква, Дрогобич, Червоноград, Кролевець, Білопілля, Вінники, Тростянєць, Лебедин, Ромни, ІІІостка). Результати реалізації проекту: валідизація критеріїв міста, дружнього до дитини, та розробка місцевих програм; створення та регуляторне закріплення функціонування місцевих координаційних комітетів та дитячих дорадчих рад; тренінги з прав дитини для муніципальних службовців та представників дитячих дорадчих рад.

На особливу увагу заслуговує досвід створення дитячих дорадчих рад при міському голові. Зокрема, у Сумській області такі дорадчі органи створені за розпорядженням міських голів із дітей віком 12-18 років - представників шкільного самоврядування, дитячих та молодіжних громадських організацій, інших дитячих об'єднань. Основними завданнями рад є: залучення дітей до участі в місцевому самоврядуванні, до державотворчих процесів, становлення громадянського суспільства; розвиток суспільної активності дітей; пропаганда прав дитини.

Дитячі дорадчі органи створено у містах Шостка, Ромни, Лебедин, Білопілля, Тростянєць, Кролевець. Так, дитячою дорадчою радою м. Ромни спільно із центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, відділом освіти та жіночою радою лише у 2007 р. проведено: конкурс

273