Петрочко Дитина в СЖО

2.3. Міжнародний досвід забезпечення прав дітей

Усі цивілізовані держави світу усвідомлюють, що дитині для повноцінного гармонійного розвитку потрібно зростати в сімейному оточенні в атмосфері любові, поваги і безпеки. Водночас у плині багатьох років увага державних органів та неурядових організацій різних країн сконцентрована на питанні, як найкращим чином допомогти дітям та сім'ям, котрі опинилися у складних життєвих обставинах.

Відповідно до концепції забезпечення прав дитини основними характеристиками міжнародних стандартів щодо прав і свобод дитини є: дотримання інтересів дитини; сприяння повноцінному, гідному життю дитини в суспільстві; протидія дискримінації і забезпечення захисту кожної дитини незалежно від статі, раси, віросповідання тощо; прояв поваги до думки і гідності кожної дитини, її участі у процесах прийняття рішень; підтримка та допомога сім'ї дитини, щоб процес її соціалізації проходив успішно [310, с. 136].

Як правило, ключові елементи систем соціального захисту дітей у зарубіжних країнах-це державні виплати (пенсії, пільги, різні види державної допомоги), соціальне страхування і соціальна допомога (для окремих категорій населення за рахунок бюджету чи приватних осіб). Водночас кількісні та якісні показники систем соціального захисту дітей у зарубіжжі значною мірою визначаються рівнем економічного розвитку тієї чи іншої країни, а ступінь інтеграції суб'єктів соціального захисту (державних і неурядових інституцій) перебуває в тісній взаємодії з обраною соціальноекономічною моделлю. Російська дослідниця Т. М. Піддубна називає три типи таких моделей: 1) максимальна участь державного сектору в системі соціального захисту дітей (Австрія, Бельгія, Німеччина, Італія, Франція, Японія та ін.).; 2) мінімальна участь держави в системі соціального захисту дітей (Аргентина, Венесуела, Бразилія, Перу, Чилі та ін.); 3) змішана система соціального захисту (Велика Британія, Данія, Норвегія, Швеція, Польща, країни СНД та ін.) [310, с. 144-146].

Основу державної політики країн, що мають першу модель соціального захисту дитинства, становить піклування про здоров'я матері і дитини за рахунок перерозподілу доходів на користь сім'ї з дітьми (відповідно до їх кількості). Майже всі країни із цієї групи (окрім Італії) мають систему універсальних дитячих чи сімейних виплат, незалежних від доходів сім'ї.

Щодо країн, які мають другу модель соціального захисту дитинства, то тут майже відсутні державне соціальне забезпечення, безкоштовна освіта і доступне медичне обслуговування. Держава забезпечує лише мінімальні соціальні послуги для найбіднішого прошарку населення.

Третя модель соціального захисту дитинства поєднує державну і приватну форми захисту дітей. У таких країнах значний внесок у забезпечення прав

122

дітей здійснюють міжнародні організації (ЮНІСЕФ, ВООЗ, Європейський Союз та ін.) і міжнародні фонди («Відродження», Дитячий християнський фонд, «Допомога і підтримка» та ін.).

Визначаючи власні стратегії побудови системи охорони дитинства, Україна неодноразово зверталася до аналізу досвіду Австрії, Греції, Великої Британії, Словаччини, Угорщини, Сполучених Штатів Америки, Болгарії, Іспанії та ін. [104, с. 80-87], Проте, враховуючи вищезазначене, особливо цінним для нас є досвід країн, де, як і в Україні, функціонує змішана система соціального захисту дітей та сімей з дітьми, тому детальніше зупинимося на досвіді Росії, Польщі, Швеції й Великої Британії. Такий вибір обумовлюється тим, що автор дослідження мав змогу вивчати цей досвід безпосередньо у кожній із названих країн.

Європейською країною, яка успішно будує державну політику щодо забезпечення прав дітей, є Велика Британія [21,71; 12.9; 158; 310; 365; 366], Протягом останніх десятиліть ця країна досягла системних змін у формуванні цілісної стратегії захисту дітей та реформуванні системи послуг для них. Початком таких змін стало прийняття у 1989 р. Закону «Про дітей», із змінами і доповненнями 2004 p., який по праву вважають найважливішою реформою у британському законодавстві з питань дітей [158, с. 551-552]. У нормзтивноправове підґрунтя системи забезпечення прав дітей було закладено принцип, що тільки рідна сім'я може надати дитині можливість для найповнішого розвитку, й принцип максимального дотримання бажання дитини, наскільки це можливо, при вирішенні проблем її виховання та утримання, коли дитина досягає такого рівня розвитку, що може вести усвідомлену розмову про себе та про власне майбутнє.

Відповідно основними напрямами державного піклування про дітей у Великій Британії є: пріоритет рідної сім'ї в розвитку і вихованні дитини; першочерговість влаштування дитини в сім'ю родичів і лише за відсутності такої можливості - у фостерну сім'ю; збереження батьківських прав і відповідальності біологічних батьків; встановлення й підтримування партнерства держави і батьків щодо захисту дітей; визнання права батьків брати участь у заходах допомоги дитині та ін.

Тривалий час державним органом, компетентним у питаннях захисту дітей, було Міністерство охорони здоров'я. Проте у липні 2007 р. у Великій Британії створено Міністерство у справах дітей, шкіл і сімей. Така державна ініціатива обумовлена тим, що надання послуг дітям та їх сім'ям було мало скоординоване на місцевому рівні, існували різні умови та процедури надання послуг, з'явилася необхідність прийняття нової стратегії уряду в інтересах дітей тощо.

Загалом нова політика держави «Кожна дитина має значення: зміни для дітей» має такі пріоритети: бути здоровим; залишатися в безпеці;

123

радіти та досягати; робити позитивний внесок (участь дітей); економічне благополуччя. Реалізація зазначеної державної політики - крок до радикальних змін в інтересах дітей, оскільки посилює увагу до потреб підростаючого покоління з акцентом на створенні якнайкращих можливостей для реалізації права дитини на участь в житті суспільства (участь у прийнятті

рішень (діти, незалежно від віку, мають право на участь у	консультаціях
щодо будь-яких питань, які їх стосуються), розвиток	впевненості,

самостійне успішне вирішення складних життєвих ситуацій тощо). Основні засади і напрями державної політики Великої Британії щодо

дітей від 0 до 19 років на національному рівні об'єднує Дитячий план, що визначає стратегію уряду до 2020 р. під гаслом «Зробити країну найкращим місцем для зростання та розвитку дітей». Принципами даного документу стали: батьки, а не уряд виховують дітей; діти мають насолоджуватися власним дитинством; усі діти мають потенціал для досягнення успіхів; завжди краще запобігати негативним явищам, ніж долати їх наслідки; послуги мають розроблятися із врахуванням думки дітей. Дитячий план орієнтується на найвищий рівень задоволення потреб дітей, вимірювані цілі у сфері охорони дитинства і має амбітну мету - створити найкращу систему забезпечення прав дітей у світі.

У Великій Британії відповідальність проводити моніторинг дотримання прав дітей, передбачених Конвенцією ООН, а також функції пропагування та розповсюдження інформації про права дитини, покладена на Уповноваженого з прав дітей сера Ал Айслі Гріна, який був призначений на цю посаду у 2005 р. постановою уряду Великої Британії. Кожного року Уповноважений готує звіт до Парламенту про стан справ з дотриманням прав дітей у країні. Відстежує реакцію й відповідні дії уряду на зауваження та рекомендації Уповноваженого неурядова організація «Альянс: дотримання прав дітей».

На місцевому рівні нагляд за умовами проживання дітей здійснюють місцеві ради територіальних одиниць. Кожна державна одиниця самоврядування має соціальний підрозділ, що об'єднує освіту, охорону здоров'я, поліцію, соціальну службу та інші структури. При місцевих органах створюються спеціальні Ради з питань влаштування дитини - професійні міжвідомчі органи, до складу яких поряд із фахівцями можуть входити й поважні члени громади [57, с. 169].

Для ухвалення відповідних рішень кожна місцева влада має у своїй структурі комітет із захисту дітей, який переважно складається з представників благодійних організацій, що спеціалізуються з питань захисту прав дітей [104, с. 160].

Майже всі заходи щодо дітей здійснюються у Великій Британії за рахунок місцевих бюджетів і пожертв. Інституція, що виконує основну

124

роботу з клієнтами на місцевому рівні, - соціальна служба-створюється місцевими органами влади і в особі соціального працівника надає населенню соціальні послуги за місцем проживання, в денних центрах, школах, інтернатах та ін.

Помітне місце серед інституцій, що надають соціальні послуги населенню, займають центри підтримки сім'ї. Вони здійснюють превентивну діяльність, а також допомагають сім'ям у кризових станах. Існує два типи таких центрів: перші працюють із клієнтами, котрих направила до них соціальна служба відповідного адміністративнотериторіального підрозділу, другі самі запрошують до себе мешканців певного району (центри за місцем проживання). Потрібно зауважити, що суди мають право винести рішення про обов'язкове відвідування батьками і дітьми відповідних центрів або закріпити за сім'єю соціального працівника, завдання якого полягатиме у наданні кваліфікованої методичної допомоги щодо корекції недоліків виховання дитини [71, с. 25-27].

Діяльність всіх інститутів у Великій Британії, що працюють у напрямі забезпечення прав дітей, відбувається на засадах тісної співпраці. Як зазначають українські дослідники цього питання 3. І. Баторі-Тарці та І. В. Козубовська, агентства координують свою діяльність так, щоб не дублювати одне одного, розгортати специфічну роботу тощо. Зокрема, в регіоні Тейсайд (Шотландія) робота із соціально-правого захисту дитини починається з наради фахівців (служби поліції, охорони здоров'я, соціальної роботи та ін.). Кожна соціальна служба має працівника, відповідального за організацію таких зустрічей-нарад по справі дитини. Про проведення такої наради може попросити будь-яка із служб, агентств [21, с. ЗО].

Для координування міжвідомчої співпраці від 2005 р. у Великій Британії почали діяти спеціальні дитячі фонди (трасти), до складу яких увійшли представники освіти, охорони здоров'я, соціальних служб для дітей, молоді і сімей. Для забезпечення доступності послуг такі трасти функціонують переважно на базі великих шкіл або центрів для дітей.

Важливу роль у процесі надання послуг для сімей з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, відіграють інституції управління, моніторингу та підтримки якості послуг. Ці функції виконують неурядові громадські організації, що отримали відповідні повноваження від Міністерства у справах дітей, шкіл та сімей [158, с. 555].

Специфікою системи забезпечення прав дітей у Великій Британії є регіональний фактор, до якого належать умови проживання не лише в сім'ї, але й в общинах (У Великій Британії існують общини з різним соціокультурним середовищем) [366].

Особливо цінним для України є досвід створення й розвитку у цій країні інституту прийомних (фостерних) сімей. Такі сім'ї можуть мати власних

125

дітей і брати на виховання ще не більше трьох дітей-сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування. Наявність штабу сприяння таким дітям і прийомним батькам дозволило створити умови для функціонування понад 6 тис. прийомних сімей. Отож, більшість дітей, які залишилися без піклування батьків або через певні обставини не можуть виховуватися у власній родин:, виховуються саме у прийомних сім'ях.

У Великій Британії з самого початку створення такої форми влаштування дитини виховання у прийомній сім'ї розглядається як тимчасовий період (до настання умов виходу дитини із прийомної сім'ї: усиновлення; подолання проблем у біологічній сім'ї дитини; вихід у самостійне життя; переведення до спеціального дитячого закладу (внаслідок хвороби, неможливості жити в сім'ї, скоєння злочину).

За дитиною-сиротою чи дитиною, позбавленою батьківського піклування, закріплюється соціальний працівник, в обов'язки якого входить: розробка індивідуального плану життя дитини; налагодження зв'язку з її біологічними батьками та всіма дорослими і фахівцями, які мають піклуватися про неї; стимулювання повернення дитини додому. Концепція законодавства Великої Британії щодо захисту дитини передбачає співпрацю між соціальним працівником на місцевому рівні та усіма членами родини дитини.

На сьогодні в країні існує велика кількість інституцій, що забезпечують право дитини на відпочинок і змістовне дозвілля. Зокрема, досить розгалужену систему являють собою юнацькі служби, що об'єднують пришкільні центри і позашкільні організації. Багато юнацьких організацій сьогодні зберігають національні традиції клубів із давніх часів. Значна кількість клубів чи центрів для дітей та юнацтва виникають за місцевими ініціативами й мають різнопланові напрями діяльності [166, с. 20].

Дієвим елементом системи допомоги дітям у Великій Британії є служба «Телефон довіри». Досвід функціонування цієї інституції відомий у багатьох країнах світу. Отримуючи значну державну підтримку, користуючись популярність серед дітей усієї країни, а також серед дорослих, працівниками служби «Телефону довіри» відпрацьовано низку механізмів, що дозволяють захищати права дітей, в т.ч. й у випадках судових розглядів.

До світових лідерів у сфері забезпечення прав дітей належить Швеція [129; 311]. Доктрина політики цієї держави визнає захист дитини і сім'ї національним пріоритетом. Соціальне забезпечення Швеції будується відповідно до універсальної моделі. Це означає, що соціальна і сімейна політика спрямована на все населення країни, щоб у такий спосіб уникнути обмеження представників уразливих груп. Соціальні служби відповідно до законодавства зобов'язані компенсувати їхню вразливість. Особлива увага приділяється у Швеції неповним сім'ям, виплатами і пільгами тут користуються навіть іммігранти.

126

Рівень і якість життя у Швеції досить високі. Середня тривалість життя становить 82 років для жінок і 78 років для чоловіків. Смертність немовлят щороку зменшується і сягає близько 3 померлих на 1000 немовлят. У структурі загального населення країни діти становлять близько 22%. Це процентне співвідношення залишається досить стабільним у плині останніх років.

У системі соціального захисту дітей важливу роль відіграє Відомство уповноваженого з прав дитини (дитячого омбудсмена), що контролює дотримання Швецією Конвенції ООН про права дитини; при ньому організована інформаційна лінія, що дозволяє дітям звертатися до омбудсмена по консультації стосовно своїх прав [104, с. 164].

Шведські діти мають можливість реалізовувати власні права у розгалуженій мережі дитячих закладів: підліткових клубах, молодіжних будинках, станціях допомоги неповнолітнім, службах планування сім'ї та ін. В усіх навчальних закладах діють програми санітарної просвіти, пропаганди здорового способу життя, сексуальної освіти, етики сімейних стосунків тощо. Зокрема, «з 10 років у шведських школах починається сексуальна освіта, що є обов'язковою для всіх школярів. До проведення занять залучаються медики, психологи, батьки дітей» [57, с. 173].

У Швеції є кілька груп дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах: діти алкоголіків і наркоманів, діти батьків з розумовими розладами; підлітки із серйозними проблемами в стосунках з батьками, діти, які перебувають у конфлікті із законом, діти-біженці. Більшість дітей «підвищеного ризику» належать до нижчих прошарків населення, походять із неповних сімей, родин-імміграитів.

З 1980-х політика Швеції спрямована на підтримку дітей та сімей з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах. Наприклад, при багатьох муніципалітетах створено групи підтримки для дітей з родин алкоголіків; групи самодопомоги для батьків з розумовими розладами і їхніх дітей, самотніх матерів, батьків-біженців, а також молодих людей, що потерпіли від сексуальних домагань. Відповідно до законодавства при муніципалітетах мають існувати сімейні консультації, а також групи продовженого дня дітей дошкільного віку. Хорошою можливістю підтримати дитину, яка опинилася у складних життєвих обставинах, є контакгні родини. Ними часто стають сусіди й інші люди, котрі згодні безкорисливо допомагати сім'ям, наприклад, беручи дитину до себе на суботу-неділю.

Що стосується довгострокової соціальної допомоги, прийомні сім'ї залишаються її основною формою. Кількість дітей, влаштованих у прийомні родини, щороку стабільна і становить приблизно 11 000 осіб. Відповідно до шведського законодавства, діти можуть бути влаштовані в прийомні родини як на добровільній (велика частина випадків), так і примусовій основі.

127

Середній термін перебування дитини в прийомних сім'ях становить 21,8 місяця, коли справа стосується влаштування на добровільній основі, і 69,6 місяця, коли влаштування здійснюється за вимогою соціальних органів. Які у випадках соціальної допомоги за місцем проживання, більш ніж у 50% випадків дитина влаштовується в соціальні інститути на термін до 6 місяців.

Потрібно зазначити, що в Швеції попит на допомогу в соціальних установах, за винятком розміщень маленьких дітей, в останні роки збільшився. Багато прийомних сімей були реорганізовані в маленькі заклади, що нагадують звичайні сім'ї, які функціонують на приватній основі. Таке перетворення означає, що прийомні батьки з часом стають професіоналами з правом на заробітну плату й утримання штату працівників-помічників.

Якщо дитина потрапила в складні життєві обставинна, спочатку вона може бути записана в групу допомоги за місцем проживання і лише потім поміщена в прийомну родину чи заклад. Зауважимо, шведські соціальні заклади досить малі в порівнянні з установами в інших країнах. Кількість дітей у них обмежена, до 20% установ охоплюють 9 дітей або менше. Коли кількість вихованців у закладі більше 20, діти об'єднуються в менші групи, що мають окремі приміщення. Спеціальні заклади для дітей-правопорушників можуть, у крайніх випадках, мати більше ніж 20 дітей. Середній час перебування дитини в установах підрахувати складно. Виявляється різниця в середній тривалості перебування в закладі залежно від того, розподіл туди відбувається на добровільній основі, чи ні. Різниця перебування в закладі залежить також від того, чи установа приватна чи державна.

Діти з особливими потребами (розумовими і фізичними вадами) у Швеції не влаштовуються в заклади. Остання установа для такого типу дітей була закрита у 2000 р. Діти з особливими потребами виховуються або в будинках сімейного типу, або сім'ях; додаткова допомога таким дітям здійснюється через центри денного догляду.

Особливістю системи забезпечення прав дітей у Швеції є те, що більшість установ з надання допомоги дітям до 13 років приймають дітей разом з батьками. Це є хорошим рішенням для збереження сім'ї без розлучання дитини з батьками, проте коли справа йде про довгострокове влаштування дітей у віці від 13 до 17 років, перевага віддається прийомним сім'ям.

Щороку Швеція приймає близько 1000 усиновлених дітей з-за кордону. За останні роки велика частина таких дітей прибули з Китаю, Колумбії, Індії, Південної Кореї і В'єтнаму.

Соціальне забезпечення дитячого населення здійснюється в основному державою і муніципалітетами. Винятком є лише виправні заклади для малолітніх злочинців, що фінансуються безпосередньо державою. Недержавних організацій, що займаються поліпшенням соціальної

128

допомоги дитячому населенню (наприклад «Врятуй дітей, Швеціє!»), мало, і більшість з них субсидуються державою. Водночас зростання приватного сектора в діяльності установ з надання допомоги дітям призвело як до бюджетних проблем для муніципалітетів, так і до ускладнення оцінки й контролю над програмами допомоги. Середня вартість надання соціальної допомоги за місцем проживання одній дитині досягає 350 доларів на день. У порівнянні, вартість влаштування дитини в прийомну родину дорівнює 80 доларів на день.

Незважаючи на зазначене, у Швеції реалізується державна політика, спрямована насамперед на розвиток і впровадження профілактичних заходів. Віра в ефективність соціальної допомоги на ранніх етапах кризи традиційна для цієї країни.

Досить цікавим є досвід забезпечення прав дітей у Польщі. Реформування системи забезпечення прав дітей у цій країні почалося в 1998-1999

pp.паралельно з реформою територіально-адміністративного устрою країни

іделегуванням великих обсягів владних повноважень органам місцевого самоврядування. По-перше, осередки опіки над дітьми було передано від Міністерства праці та соціальної політики Польщі у повіти [104, с. 86]. «З початку 1999 р. у повітах були сформовані нові структури для управління службами соціальної допомоги дітям і сім'ям: центри сімейної допомоги. У цих структурах працює лише декілька службовців, які контролюють діяльність служб соціальної допомоги, інтернатних закладів (дитячих будинків, центрів виховання) і прийомних сімей» [357, с. 70]. Фінансування цих об'єктів із січня 2005 р. стало здійснюватися за рахунок місцевих бюджетів. На рівні громад функціонують громадські центри соціальної допомоги, але вони обмежують свою діяльність наданням соціальної, переважно фінансової, допомоги найбільш незахищеним сім'ям.

По-друге, важливим напрямом реформування став розвиток прийомних сімей та родинних дитячих будинків. Законодавство Польщі передбачає, що перебування дитини в громадському осередку опіки повинно мати перехідний характер і тривати до часу її повернення у свою родину чи розміщення в прийомній сім'ї; воно встановлює порядок відшкодування повітам витрат на виховання дітей у прийомних сім'ях, а також зобов'язує повітові центри допомоги сім'ї організовувати для прийомних батьків різні форми навчання.

У країні створено центри швидкого реагування, завданням яких є тимчасове розміщення дітей до визначення судовими органами та місцевою владою місця їх подальшого перебування. Оскільки частина повітів не має на своїй території центрів швидкого реагування, у Польщі поширилася практика створення родин швидкого реагування. Така родина отримує дотацію з бюджету повіту за спроможність і згоду негайно

129

прийняти дитину, яка з тих чи інших причин вилучена із сім'ї чи іншим шляхом позбавлена піклування з боку дорослих [104, с. 87]. Таким чином держава відповідально заявила про гарантії зростання дитини в сімейному оточенні в умовах безпеки.

По-третє, справи щодо дітей, їх опіки, влаштування, позбавлення батьківських прав тощо веде сімейний суд, що розв'язує проблеми юних громадян на високому рівні професійної компетентності.

Нарешті, з метою залучення ресурсів на вирішення проблем захисту дітей законодавством Польщі передбачено податкові пільги підприємствам, об'єднанням громадян, фондам, що беруть участь у реалізації державних програм у сфері забезпечення прав дітей.

Відповідно до чинного законодавства, в Польщі діють такі заклади: центри денного перебування, заклади для надання допомоги в кризових ситуаціях, інтернатні заклади для тривалого перебування, установи для неповнолітніх правопорушників та ін. Водночас кожен заклад може виконувати різні функції. Тому, наприклад, як зазначає польський дослідник-практикТомаш Полковскі, дедалі більше дитячих будинків почали виконувати функції центрів допомоги в кризових ситуаціях, центрів денного перебування, консультаційних пунктів. Окрім цього, існують стандарти надання послуг в інтернатних закладах, що визначають відповідальність останніх за забезпечення індивідуальних потреб дитини, порядок виконання індивідуальних планів роботи з дітьми та їхніми сім'ями [357, с. 71 ]. У цілому багато дитячих будинків у Польщі після 2000 р. зазнали реформування. Деякі з них було перебудовано на автономні квартири для невеликої кількості дітей під одним дахом; в іншому випадку організовувалися автономні житлові комплекси за межами дитячого будинку [357. с. 75-76].

Сильною стороною політики і практики Польщі щодо охорони підростаючого покоління стала тісна взаємодія держави із неурядовими організаціями. Останні зайняли важливу і помітну нішу в системі забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Нині неурядові організації, будучи виконавцями державного замовлення, виступають флагманами впровадження інновацій у соціальній роботі з дітьми та сім'ями з дітьми, активно пропагують кращий міжнародний досвід у цьому напрямі. Зокрема, у Польщі перші форми сімейного влаштування дітей були запропоновані і апробовані саме громадськими організаціями. Серед піонерів такого почину товариство «Наш дім».

Зараз «Наш дім» - велика громадська організація, яка займається лобіюванням інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на рівні державного законотворення і зокрема підтримкою й реалізацією проектів щодо створення малокомплектних закладів сімейного типу для польських дітей. Товариство створює так звані «групи набуття

130

самостійності», в яких молоді люди набувають досвіду самостійного життя, розпоряджатися коштами, готувати їжу, прибирати тощо. «Наш дім» є співзасновником сімейних будинків дитини в Польщі. Виступаючи проти традиційних державних форм опіки, товариство бере активну участь у розробці нормативно-правової бази з питань прийомної опіки, тісно співпрацюючи з Міністерством праці та соціальної політики й Міністерством освіти Польщі.

Однією із організацій, відомою цінними доробками у соціальній сфері у багатьох країнах світу, є Фонд «Нічиї діти». Це один із перших некомерційних фондів у Польщі, створений в 1991 p., що надає як негайну, так і довготривалу допомогу дітям-жертвам фізичного, психічного, сексуального насильства, їхнім сім'ям, а також психологічні, педагогічні та юридичні послуги фахівцям, які працюють в інтересах таких дітей, займаються проблемою жорстокого поводження з ними.

На сучасному етапі Фонд «Нічиї діти» розгортає свою діяльність у рамках низки програм: «Академія безпечного зв'язку через Інтернет» (ця програма охоплює дослідження, просвітницьку роботу і безпосереднє надання послуг, допомоги; спрямована на дітей, їхніх батьків та фахівців); «Допомога жертвам торгівлі дітьми і дітям біженцям» (пріоритетом програми є опитування дітей -жертв торгівлі людьми, а також тих, хто претендує на отримання статусу «дитина - біженець»); «Добрі батьки - добрий початок» (перша в Польщі програма, спрямована на профілактику скривдження дітей раннього віку; охоплює батьків, фахівців, в т.ч. медичних працівників); «Дитинство без насильства» (у рамках цієї програми Фонд здійснює дослідницьку роботу, організовує конференції різних рівнів, займається видавничою діяльністю тощо); «Дитина-свідок, яка потребує особливого піклування» (пріоритетом програми є робота з фахівцями, котрі займаються опитуванням дітей-свідків. Цей проект має декілька рівнів, найвищий серед яких - створення коаліції організацій, що обслуговують кімнати допиту (опитування) дітей: ведення банку даних таких кімнат по всій Польщі, їх сертифікація.

Актуальність окресленої проблеми, динамічні зміни в практиці участі дітей в юридичних процедурах породили нові проекти в державному і громадську секторах Польщі. Так, результатом дванадцяти років роботи Фонду «Нічиї діти» й водночас інновацією у напрямі покращення становища маленьких свідків стало створення у Варшаві Центру допомоги дітям «Мазовецька». Такі дії - наслідок усвідомлення необхідності облаштування певного місця, де діти -жертви злочинів, насильства могли б отримати спеціалізовану допомогу відповідно до своїх потреб.

Рішенням вищеназваних проблем стало створення кімнат для допиту (опитування) дітей та роботи дорослих, котрі брали участь у цій процедурі [74].

131