Петрочко Дитина в СЖО

цями, або об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр). Параметри аналізу громад: природно-економічні особливості території; соціокультурні традиції; гендерно-віковий склад населення; сукупність соціальних установ, громадських організацій та ін. Вивчення параметрів конкретної громади забезпечує диференційований та індивідуальний підхід до планування і надання соціальних послуг дітям та сім'ям з дітьми [95].

Відповідно показниками компонента «фактори сім'ї та середовища»

є. історія	сім'ї і її функціонування,	рідня,	житлово-побутові	умови,
зайнятість,	доходи, соціальна інтеграція		сім'ї, ресурси громади.

Отже, компоненти оцінки потреб дитини та її сім'ї - сторони трикутника (потреби дитини для розвитку, батьківський потенціал і фактори сім'ї та середовища) - містять показники, кожен з яких потрібно враховувати, тобто жодним із них не можна нехтувати, якщо соціальний педагог хоче вплинути на ситуацію клієнта, змінити її на краще.

Оцінка потреб починається власне з вивчення потреб дитини. При цьому важливо підкреслити: кожна потреба дитини оцінюється в контексті усіх показників батьківського потенціалу (здатності батьків піклуватися про дитину, задовольняти її потреби). Наприклад, оцінюючи здоров'я дитини, проаналізувавши індикатори задоволення цієї потреби, визначені відповідно до віку і фізичного стану дитини, потрібно виявити й уточнити сильні сторони батьків/опікунів чи наявні проблеми у виконанні батьківських функцій, спрямованих на забезпечення умов для збереження чи покращення здоров'я дитини. Слід з'ясувати, як впливає на задоволення потреби дитини щодо здоров'я елементарне піклування батьків; як вони гарантують їй безпеку; передають емоційне тепло, що є чинником емоційного здоров'я; чи стимулюють дитину до збереження здоров'я та формування здорового способу життя; які життєві орієнтири батьки формують у дітей щодо здоров'я і які обмеження, правила встановлено в сім'ї стосовно цього; чи стабільними є дії батьків під час догляду за дитиною, дотримання її режиму харчування, сну, купання, що є неодмінною умовою забезпечення її здоров'я.

За аналогічною схемою оцінюються інші потреби дитини: в освіті, ємоційно-ціннісному розвитку, самоусвідомлення тощо. Наступним кроком після оцінки потреб дитини і відповідно здатності батьків їх задовольняти є оцінка факторів сім'ї та середовища.

Оцінка всіх компонентів завершується аналізом комплексної взаємодії факторів в рамках трьох систем, що часто є непростою; з'ясуванням, як факти за визначеними показниками-ііндикаторами впливають на розвиток дитини і батьківський потенціал.

Основу оцінки потреб дитини та її сім'ї складають принципи, реалізація яких є чинником й умовою успішного досягнення кінцевої мети оцінки. Серед принципів: комплексність; недискримінація; верховенство інтересів дитини;

194

рівність можливостей; екологічність ПІДХОДІВ; активна участь дитини, дорослого, громади у процесі оцінки й прийнятті рішень тощо; повага до індивідуальності дитини та культурних особливостей її сім'ї; опора на сильні сторони дитини та її сім'ї; повага до поглядів та позиції дитини; забезпечення стабільності й наступності у догляді за дитиною та її вихованні; підвищення відповідальності батьків за реалізацію батьківських прав і виконання батьківських обов'язків; розуміння людини та її потреб в контексті її соціальних зв'язків і життя в громаді; опора на факти, а не домисли; міжвідомче та мультидисциплінарне партнерство тощо.

Оцінка потреб дитини та її сім'ї, які опинилися у складних життєвих обставинах, має певні етапи здійснення, основними серед яких є початкова оцінка і комплексна оцінка (див. рис. 3.3).

Рис. 3.3. Основні етапи оцінки потреб дитини та і'с/мї

195

Так, етап початкової оцінки передбачає збір і аналіз узагальненої інформації, отриманої з різних джерел (фахівці, організації, установи, які працюють з дорослими та дітьми або співпрацювали з ними в минулому, а також представники громади, родичі, сусіди тощо). Під час початкової оцінки потреб дитини та її сім'ї в першу чергу увага звертається на безпеку дитини та наявність ризику заподіяння шкоди її життю та здоров'ю. Окрім цього, до питань початкової оцінки належать: значні події (позитивні - негативні) в житті дитини; взаємостосунки дитини з найближчим оточенням; прояви неадекватної поведінки тощо. Фахівець з'ясовує: чи дитина, сім'я насправді потребують допомоги, чи є необхідність негайних дій, які основні проблеми розвитку дитини й здатності батьків реагувати на них, які послуги необхідно надати, чи необхідно проводити комплексну оцінку.

Реальну можливість розробити стратегію втручання в існуючу ситуацію з метою якнайкращого забезпечення інтересів дитини створює комплексна оцінка потреб. Вона спрямована, з опорою на сильні сторони особи, сім'ї, громади, на глибше вивчення всіх аспектів потреб дитини та спроможності її батьків/опікунів відповідно реагувати на ці потреби через призму можливостей родини як мікро-, громади як мезота суспільства як макросередовища змінити ситуацію на краще.

Відповідальним за ведення справи клієнта та здійснення комплексної оцінки потреб, як правило, стає спеціаліст (фахівець із соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю) сільського, районного, міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, соціальний педагог чи психолог закладів соціального захисту чи соціального обслуговування, інші фахівці. Проте при великій кількості клієнтів та невеликій кількості фахівців відповідальність за ведення випадку може також покладатися і на інших членів міждисциплінарної команди (соціальних педагогів, психологів ЗНЗ, медичних працівників, вихователів та ін).

Детальніше специфіку здійснення оцінки потреб дитини та її сім'ї відповідно до місця перебування дитини (біологічна сім'я, прийомна сім'я/дитячий будинок сімейного типу, заклад соціального захисту, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування) буде розкрито у розділі 4.

Фахівець соціальної сфери, й зокрема соціальний педагог, який здійснює оцінку потреб дитини та її сім'ї, має володіти комплексом відповідних знань, умінь і навичок, серед яких особливо важливі ті, що стосуються: 1) оцінки безпечності середовища перебування дитини; 2) оптимального завершення оцінки й вірної інтерпретації її результатів.

Щодо знань, умінь і навичок першої групи, то це: знання цілей проведення оцінки і цінностей, що лежать в її основі; знання сильних сторін особистості, що гарантують їй безпеку; знання індивідуальних, сімейних і навколишніх факторів, що можуть спричинити випадки жорстокого поводження з дитиною; розуміння того, як потреби сім'ї, проблеми й умови

196

середовища можуть взаємодіяти одні з одними, тим самим збільшуючи потенційний ризик жорстокого поводження з дитиною; знання шляхів збору детальної інформації про фактори ризику й безпеки від осіб, що перебувають з даною сім'єю в родинних зв'язках різного ступеня; знання сильних сторін дитини, її батьків та найближчого оточення, які можуть зменшити ризик і захистити дітей від випадків жорстокого поводження в родині в майбутньому; знання того, як отримати інформацію з інших джерел, щоб доповнити й,перевірити,Bifl0M0qji,( отримані від дитини та членів її родини; уміння компілювати й оцінювати інформацію, щоб визначити, наскільки високий ступінь ризику заподіяння шкоди фізичному або психічному стану дитини існує зараз або в майбутньому; уміння визначати сильні сторони найближчого оточення, сусідів і громади в цілому, які можуть зменшити ризик і гарантувати безпеку дитини.

Щодо знань, умінь і навичок другої групи, то це: комплексне розуміння індивідуальних потреб, проблем сім'ї та умов середовища, що мають бути проаналізовані в процесі здійснення оцінки; розуміння того, що стабільність родини, її ресурси, конструктивні навички виховання дітей, внутрішньосімейна підтримка, підтримка громади допомагають батькам захистити своїх дітей; усвідомлення важливості проведення оцінки разом із членами родини для одержання більш точної й глибокої інформації; уміння аналізувати, порівнювати й синтезувати інформацію, що надходить для оцінки з різних джерел, перевіряти її точність, робити висновки щодо її значення стосовно безпеки дитини; усвідомлення того, що існуючі відмінності в практиці догляду за дитиною, культурні особливості сім'ї можуть заважати проведенню оцінки й сприяти виникненню некоректних висновків щодо дитини та її сім'ї; знання ризику і потенційної небезпеки для дітей у випадку, якщо план роботи, складений після проведення оцінки, базується на неповній і неточній інформації.

Типову послідовність дій у процесі оцінки потреб дитини, її сім'ї та подальшої роботи з клієнтами відображають форми оцінки. Пакет форм документування оцінки потреб клієнта складають: форма звернення/ направлення і збору первинної інформації (експрес-оцінка); форма початкової оцінки та форма комплексної оцінки [282, с. 44-53], які містять нотатки проміжних і загальних висновків оцінки, а також пропозиції щодо доцільних соціальних послуг дитині та її сім'ї.

Зазначимо, що в процесі оцінки дитини та її сім'ї надаються різні соціальні послуги, а саме: соціально-педагогічні (інформування про ресурси громади, служби, організації, заклади, установи, що працюють у сфері захисту прав дітей; переадресація до інших служб, установ, закладів; допомога у формулюванні запиту, написанні звернення, заяви тощо; поширення інформаційно-просвітницьких та рекламних матеріалів про сім'ю як

197

сприятливе середовище для повноцінного розвитку дитини, відповідальність батьків за виховання дитини тощо); соціально-психологічні (проведення групових та індивідуальних діагностичних методик; індивідуальне консультування дітей та дорослих щодо поліпшення взаємин з оточенням, з інших питань); юридичні послуги (надання консультацій з питань чинного законодавства; сприяння в оформленні (відновленні) документів, необхідних для розв'язання проблем сім'ї та її членів, в т. ч. для отримання державних допомог та виплат, субсидій тощо.

Успіх здійснення оцінки потреб залежить від наявності партнерських стосунків соціального педагога/соціального працівника й інших членів міжвідомчої чи мультидисциплінарної команди з дитиною та її сім'єю на

засадах су6 'єкт-суб 'єктної взаємодії.

Підкреслимо, що партнерство як форма регулювання соціальних і особистісних відносин передбачає: солідарність у прийнятті рішень; спільні дії щодо визначення необхідних соціальних послуг, їх організації та отримання; терпимість як атрибутивну вимогу до активної спільної діяльності; сприяння досягненню спільних домовленостей тощо. Партнерство під час здійснення оцінки потреб дитини та її сім'ї насамперед полягає в спільному управлінні процесом оцінки й недопущенні будь-якої дискримінації його учасників.

Активна участь дітей в процесі оцінки - одна із умов відноапення особистісного потенціалу, зміцнення самооцінки дитини, усвідомлення нею власних прав, формування її суб'єктної позиції. Для розвитку останнього дитині надзвичайно важливо: уміти «бачити», що відбувається і що роблять інші; домагатися, щоб «бачили» її і зважали на її дії; чути, що кажуть інші; говорити самій і зробити так, щоб її почули. У цьому зв'язку, як зазначає І. Д. Бех, актуальним є положення про активність особистості як індивідуальну налаштованість до себе: «Я ставлюся до себе як до активного» [37, с. 9].

Точка зору дітей на свій життєвий досвід-важливе джерело інформації. Діти надають значення подіям, що відбуваються; переживають відповідні почуття щодо них; мають свої міркування стосовно спрямованості рішень і яким чином ці рішення виконуватимуться, - і все це береться до уваги в процесі здійснення оцінки потреб дитини та її сім'ї, яка опинилася у складних життєвих обставинах.

Враховуючи те, що суб'єктна позиція особистості передбачає: здатність до самостійного вибору; наявність волі (механізму утримання концентрації уваги і зусиль, спрямованих на практичну діяльність щодо здійснення вибору); діяльність, яку необхідно спланувати та реалізувати, а значить, наявність уміння проектувати, - ми стверджуємо, що потрібно крок за кроком вибудовувати соціально-педагогічну роботу з дитиною, керуючись названими орієнтирами.

198

Перший крок розгортання стосунків соціального педагога і дитини на засадах суб'єкт-суб'єктних взаємодії під час оцінки потреб дитини та її

сім'ї -установчий-	налагодження контакту з дитиною, роз'яснення мети
та процедури оцінки потреб.
Другий крок -	фіксуючо-пошуковий - констатування факту складних

життєвих обставин; вербалізація постановки проблеми (промовляння її самою дитиною), спільна оцінка проблеми з точки зору її значимості для дитини; обговорення спільно з дитиною причин виникнення проблеми (складних життєвих обставин), з'ясування погляду дитини на ситуацію.

Третій крок - проективно-договірний~ проектування дій соціального педагога і дитини (визначення кола осіб, котрі можуть бути залучені до оцінки, обговорення умов взаємодії, зручного місця для подальших зустрічей, методів оцінки тощо).

Четвертий крок - діагностично-рефлексивний - оцінка спільно з дитиною задоволення біогенних, психогенних і соціогенних потреб дитини.

П'ятий крок - мотиваційно-діяльнісний - схвалення дій дитини, стимулювання прояву нею ініціативи, координація діяльності команди фахівців, котрі залучаються до здійснення оцінки, надання дитині та її сім'ї соціально-педагогічних, психологічних та юридичних послуг відповідно до власних повноважень і компетенції.

Шостий крок - підсумково-результативний - обговорення з дитиною успіхів і невдач спільної діяльності, констатація факту розв'язання проблеми або усвідомлення причин складних життєвих обставин; повідомлення дитині результатів оцінки; ознайомлення її із заповненою формою комплексної оцінки; висловлення дитиною коментарів щодо висновків, ходу та процедури здійснення оцінки; внесення пропозицій до індивідуального плану роботи, осмислення дитиною нового соціального досвіду.

Оцінка потреб може проводитися в різних умовах: за місцем проживання дитини, сім'ї, в центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, загальноосвітньому навчальному закладі, лікарні, центрі соціальнопсихологічної допомоги тощо. Однак спільною вимогою до її здійснення є врахування за будь-яких обставин віку, статі дитини, рівня її когнітивних здібностей/здатностей, можливого негативного впливу емоційного стресу на розуміння дитиною процедури оцінки і сприйняття незнайомого чи малознайомого дорослого.

Варто пам'ятати, що дитина до п'яти років схильна вважати, що все знає, і навіть на риторичні запитання до дорослих не завжди чекає відповіді, тому найкращий метод вивчення дітей цього віку - спостереження. У роботі з дітьми дошкільного віку краще використати такий метод збору інформації, як гра-інтерв'ю. Відповіді на серйозні запитання можна отримати від дітей, яким пропонується пограти в казку, помандрувати в іншу країну, на іншу

199

планету, перетворитися у казкового персонажа. Такий метод допомагає дитині заспокоїтися, перебороти страх перед спілкуванням з дорослим. Дитина поступово входить у роль і сміливіше дає відповіді на уточнюючі запитання. З дітьми старше 7-8 років доцільно проводити короткотривале інтерв'ю (до ЗО хв.), проте для підвищення ефективності взаємодії з ними стане у нагоді конструювання різних методик з використанням гри, малюнку, графіки тощо. Бажаним методичним інструментарієм для роботи з дітьми підліткового віку є анкета, тест.

Водночас похибка в правдивості дітей, у порівняні з представниками інших вікових груп, залишається найвищою. Мотиви брехні хлопчиків і дівчаток (м'якше кажучи, неправдивої інформації): уникнення покарання; самозахист чи захист значущого дорослого; захист друзів від неприємностей; прагнення завоювати визнання та інтерес з боку оточуючих; бажання не створювати неприємну ситуацію; уникнення сорому і ганьби; охорона особистого життя, своєї придатності; прагнення довести свою перевагу перед кимось, у чиїх руках сила, влада та ін. [423].

Дуже важливо в спілкуванні з дитиною звертати увагу на найменші її досягнення, успіхи; бути відверто зацікавленим її життя. За таких обставин дитина почуватиметься невимушено, буде готова довіряти і ділитися інформацією, вона зацікавиться справою, яку запропонував фахівець. Отже, реалізація під час оцінки суб'єкт-суб'єктних засад взаємодії передбачає «постановку дитини у зацікавлено діяльнісну позицію, адже саме емоція є імпульсом до усвідомлення певної життєвої соціокультурної ситуації» [37, с. 8].

Під час оцінки потреб інтереси дитини залишаються понад усе, тому ніколи не можна створювати ситуацію, пов'язану із збільшенням ризику для юного клієнта. Навпаки, доцільно виявляти надзвичайну делікатність та чутливість, обговорюючи з дітьми теми насильства, сексуальної експлуатації, дискримінації та ін.

Отже, під час оцінки потреб забезпечується доступ дітей до зрозумілої і чіткої інформації про процес оцінки та його наслідки; з ними радяться стосовно методів проведення оцінки (кожна дитина може надавати перевагу різним способам вираження думок - вербально, через гру, творчість чи письмово); дітям створюється можливість висловити побажання про те, як їхні думки краще представити у формах документування оцінки, звіті тощо. Водночас співпраця й партнерство в ході оцінки потреб не означає за будьяких обставин погоджуватися з дитиною, адже мета фахівця соціальної сфери насамперед гарантувати безпеку дитини, захищати її права, сприяти добробуту.

Для правильної організації продуктивних спільних дій в інтересах дитини важливо дотримуватися низки правил: ставитися до дитини та членів її сім'ї з гідністю та повагою; пізнавати та оцінювати потреби дитини у контексті

200

культурних, в т. ч. релігійних, особливостей її сім'ї та громади; переконатися в тому, що діти та їх батьки знають свої права та обов'язки, в т ч. право на допомог/, а також право відмовитися від запропонованої допомоги та наслідки такої поведінки; досягти усвідомлення дитиною та її батьками необхідності оцінки потреб, розуміння її процедури. Узгодити бажану оперативність дій фахівців та запити дитини, її сім'ї (вони, можливо, потребують додаткового часу для налагодження співпраці); не втручатися в приватне життя сім'ї більше, ніж того потребують інтереси захисту прав дитини; поважати конфіденційність міркувань членів сім'ї, якщо тільки немає необхідності передати інформацію іншим особам задля захисту дитини [283].

Основними партнерами в оцінці потреб дитини мають стати дорослі члени родини. Проте батьки, які опинилися у складних життєвих обставинах, нерідко переживають страх і гостре відчуття втрати контролю над ситуацією у своїй сім'ї. Вони бояться бути сприйнятими іншими як невдахи; що інформація, з'ясована під час оцінки, матиме шкідливий вплив на майбутні стосунки з дітьми (особливо підліткового віку) тощо.

Причин емоційного супротиву батьків багато: наляканість, стан шоку, нерозуміння потреб дитини, стереотипи сімейного виховання та стосунків у родині, вороже ставлення до незнайомих осіб тощо. Атмосфера недовіри і недоброзичливості вимагає додаткових особистісних зусиль фахівця для її нейтралізації і водночас успішного здійснення своїх професійних завдань.

Особливо цінується батьками під час проведення оцінки: підхід, що всіляко вселяє впевненість у своїх силах; відкрите, відверте, вчасне інформативне спілкування з фахівцем, який слухає, заспокоює, радить, на якого можна покластися. Така співпраця «на рівних» дозволяє уникнути ризиків оцінки, підвищує її результативність. Основні методи роботи з батьками -- співбесіди в родинному колі, спостереження, тестування, анкетування, дискусії, вивчення історії сім'ї, сімейних фотоальбомів тощо.

У ході оцінки увага звертається на вміння батьків розпізнавати/брати відповідальність за свою поведінку; реально оцінювати власні можливості; бути незалежними, приймати рішення, робити вибір; аналізуваги свої сильні сторони. Водночас траплятимуться ситуації, коли батьки (дорослі), попри всі зусилля фахівця, не захочуть співпрацювати з ним, їхня поведінка відверто агресивна, образлива і загрозлива. У такому разі вони мають бути поінформовані про проведення оцінки і їхню можливість, за бажанням, взяти у ній участь. Пасивність батьків не позбавляє фахівця обов'язку шукати шляхи і форми залучення дорослих членів сім'ї до процесу оцінки. Проте прагнення співпраці з батьками будь-якою ціною не може переважити пріоритет дотримання безпеки дитини.

Нами встановлено, що, налагоджуючи партнерські стосунки з батьками та іншими членами родини, важливо: знати ресурси громади, які можуть

201

бути використані для підтримки сім'ї; передбачати перешкоди, екологічні, культурні й місцеві бар'єри, що заважатимуть сім'ї одержати необхідні соціальні послуги; розуміти цінність пошуку природних систем підтримки дитини серед далекої рідні, сусідів, друзів батьків тощо.

Оцінка потреб проводиться задля оптимально складеного індивідуального плану подальшої роботи з дитиною та її сім'єю, реалізація якого дозволить змінити ситуацію на краще, задовольнити потреби, захистити права дитини. Суб'єкт-суб'єктна взаємодія в процесі оцінки передбачає активне залучення дитини та її батьків до вироблення рекомендацій, пропозицій до індивідуального плану роботи/плану соціального супроводу.

Головна мета такого плану - повернути клієнту здатність діяти самостійно, реалізувати його право вибору соціальних послуг; мотивувати клієнта брати відповідальність за прийняття рішень стосовно свого життя, шляхів вирішення життєвих труднощів [125, с. 149].

Коли дитина, її батьки самостійно планують соціальні послуг, вони значною мірою зберігають контроль над своїм життям, що допомагає долати природну супротив-реакцію на «втручання» фахівця в сімейні справи. Спільне складання плану як результат оцінки й моніторингу його виконання підвищують рівень довіри членів сім'ї до фахівця соціальної сфери (соціального педагога/соціального працівника), а робота з сім'єю як групою в цілому зміцнює її, наснажує до відновлення функціональних потенцій.

Таким чином, є всі підстави говорити, що в ході оцінки потреб соціальний педагог, дитина відповідного віку і її батьки (сім'я) утворюють команду, яка прагне спільними зусиллями подолати існуючі негаразди, складні життєві обставини. Усе це відіграє неабияку роль у формуванні суб'єктної позиції особистості, розвитку її життєвих навичок.

Загалом оцінка потреб дитини та її сім'ї має обґрунтовані теоретикометодичні основи, що підсилює її значення в системі соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Положення теорії прив'язаності, відновлення, періодизації розвитку дитини, концепції сильних сторін людини - підґрунтя для здійснення такої оцінки, формування її індикаторів. Проте, окрім закономірностей розвитку особистості, важливо усвідомлювати значення компонентів і показників оцінки, розуміти логіку загального підходу до її здійснення та особливості усіх етапів соціально-педагогічної роботи з дитиною.

Врахування заначеного є умовою результативної оцінки потреб дитини та її сім'ї, що проводиться з метою пересвідчення, чи підростаюча особистість розвивається і виховується в сприятливому середовищі. Іншими словами, чи дитина як на особистісному рівні, так і на рівні соціуму включена в систему довготривалих і емоційно позитивних соціальних взаємодій, зв'язків, що є основою відчуття нею власної захищеності, гарантованості своїх прав.

202

РОЗДІЛ 4 СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ

ДІТЕЙ УРАЗЛИВИХ ГРУП

4.1. Соціально-педагогічна підтримка сімей з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах

Соціально-економічними трансформаціями останніх років обумовлено падіння рівня життя української сім'ї як провідного чинника соціалізації особистості, послаблення виконання нею своїх функцій (репродуктивної, соціалізуючої, терапевтичної, виховної, рекреативної, господарськоекономічної), зростання конфліктності у взаєминах, жорстокість у ставленні до дітей.

Відповідно до чинного законодавства, сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Її складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно (стаття 3 Сімейного кодексу України).

З наукового погляду, сім'я - мала соціальна група, створена на основі офіційного чи неформального (незареєстрованого) шлюбу або кровної спорідненості, члени якої об'єднані спільним проживанням і веденням домашнього господарства, виконанням сімейних функцій, емоційними зв'язками та взаємними юридичними й моральними зобов'язаннями стосовно один одного, родинними традиціями [28, с. 85].

Зупинимося на соціально-педагогічному портреті сім'ї, в якій дитина почувається захищеною, її потреби задовольняються, а права не порушуються. Таку сім'ю можна назвати здоровою [417, с. 37]. її основні ознаки: згуртованість; відкритість для встановлення нових стосунків; любов, оптимізм і турбота; здатність самостійно вирішувати завдання свого розвитку; готовність до зміни ролей; залучення всіх членів до ухвалення сімейних рішень; стабільність; відкрита прихильність членів сім'ї один до одного; ясні та зрозумілі очікування один від одного; наявність спільних цінностей, а також відповідність вчинків кожного з членів сім'ї цим цінностям; наявність емпатії і відверте спілкування в сім'ї; традиції; прийняття і взаєморозуміння тощо. Натомість у сім'ях, які опинилися у складних життєвих обставинах, має місце комплекс негативних проявів, а саме: батьки зловживають спиртними напоями, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт із морально-правовими нормами суспільства (тобто припускаються різних видів правопорушень); дорослі мають низький морально-культурний рівень розвитку, безвідповідально ставляться до виховання та розвитку дітей тощо.

203