Петрочко Дитина в СЖО

Отже, клієнтами Центру стали: діти, які опинилися у складних життєвих обставинах, в т. ч. діти, котрі потребують юридичного захисту прав (були жертвами сексуального насильства чи свідками жорстокості стосовно іншого члена сім'ї); батьки таких дітей; педагоги, психологи, соціальні працівники, а також службовці поліції, прокуратури, судді, психологи, ті, кому потрібні поради, консультації з питань участі дітей у судових розглядах.

Цінним у контексті нашого дослідження є досвід другого осередку Фонду «Нічиї діти» - Центру допомоги дитині і сім'ї імені Аліни Маргосіс-Еделман. Тут реалізуються чотири програми: «Добрі батьки - добрий початок», «Допомога дітям і їхнім батькам - Празька», «Телефон довіри» і частина програми Фонду «Академія безпечного зв'язку через Інтернет».

Важливим напрямом функціонування Фонду «Нічиї діти» є ініціювання різних рекламних кампаній, що поширюються багатьма країнами світу, й безпосередня активна участь у них. Серед таких кампаній: «Дитинство без насильства» (у ході кампанії було створено бігборди, рекламні матеріали, що розповсюджувалися на різних територіях (у кампанії брала участь й Україна); до спільних дій вдалося залучити багато державних організацій); «Дитина, яка потребує особливої уваги» (мета кампанії - звернути увагу на роль дитини, яка є свідком і водночас жертвою насильства; нині триває другий етап кампанії, спрямований на суддів); «Безпека дітей в Інтернеті» (кампанія триває в Болгарії, Молдавії, Македонії; її основне рекламне гасло «Ніколи не знаєш, хто знаходиться по другий бік монітора»); «Подивись, побач, почуй і скажи» (кампанія зосереджена на консолідації уваги громадськості щодо проблеми насильства над дітьми в сім'ях; її рекламне гасло «Батьки, які б'ють своїх дітей, намагаються це приховати». В Україні така кампанія розпочалася в кінці 2008 p.); «Діти не продаються» (це освітньо-інформаційна кампанія для фахівців, які займаються питаннями протидії торгівлі дітьми) та ін.

Підтримка і захист прав дітей - одна із найважливіших функцій Росії як держави [91; 111; 141; 213; 310; 311; 332; 336; 357]. Відповідно до Національного плану дій в інтересах дітей, основними напрямами розвитку державної політики щодо охорони дитинства в Росії є: охорона здоров'я і сприяння здоровому способу життя; забезпечення належної освіти, виховання і розвитку дітей; покращення економічних умов життєдіяльності дітей.

У 1998 р. у цій країні був прийнятий Федеральний Закон «Про основні гарантії прав дітей у Російській Федерації», що визначив напрями державної політики: законодавче закріплення прав дітей; підтримка сім'ї з метою забезпечення виховання, відпочинку і оздоровлення дітей, захисту їхніх прав, підготовки до повноцінного життя в суспільстві; сприяння дитині в реалізації і захисті її прав; захист прав дитини в процесі здійснення діяльності, пов'язаної з її освітою і вихованням; забезпечення прав дітей

132

на охорону здоров'я; захист прав дітей у сфері професійної орієнтації, професійної підготовки і зайнятості; захист прав і законних інтересів дитини при формуванні соціальної інфраструктури для дітей; захист дитини від інформації, пропаганди і агітації, що завдають шкоду її здоров'ю, моральному і духовному розвитку; підтримка громадських об'єднань й інших організацій, що здійснюють діяльність із захисту прав дітей; захист прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Згідно із вищезазначеним Законом, права дитини в Росії забезпечуються федеральними органами державної влади, органами державної влади суб'єктів Російської Федерації, органами місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями (організаціями) та іншими некомерційними організаціями, що здійснюють діяльність в інтересах дітей. Безпосередньо функцію захисту прав і свобод дітей виконують міністерства (Міністерство охорони здоров'я і соціального розвитку РФ, Міністерство освіти і науки РФ); комітети (Комітет із соціальної політики, Комітет Державної думи у справах жінок, сімей і молоді); комісії (Комісія з питань жінок, сімей і молоді при президенті РФ); виконавчі органи управління соціальним захистом дитинства на регіональному та місцевому рівнях (комісія у справах неповнолітніх і захисту їх прав; органи управління соціальним захистом населення; органи управління освітою; органи опіки і піклування, органи у справах молоді; органи управління охороною здоров'я; органи внутрішніх справ та ін.).

«Важливу роль серед суб'єктів забезпечення прав дітей відіграє мережа закладів соціального обслуговування сімей і дітей, що надає різні послуги клієнтам, які опинилися у складних життєвих обставинах: дитячі будинки різних типів; територіальні центри соціальної допомоги сім'ям з дітьми; соціально-реабілітаційні центри для неповнолітніх; центри допомог дітям, які залишилися без піклування батьків; реабілітаційні центри для дітей і підлітків з обмеженими можливостями; соціальні притулки для дітей; центри психолого-педагогічної допомоги населенню; центри екстреної психологічної допомоги по телефону; приватні соціальні служби й організації» [111, с. 43].

Елементами сучасної російської моделі соціального захисту дитинства є: інтегрування російської системи соціального захисту дитини в міжнародну шляхом приведення внутрішнього законодавства у відповідність до міжнародних стандартів; удосконалення відповідної нормативно-правової бази, в т. ч. й на рівні суб'єктів Федерації; впровадження в практику окремих компонентів зарубіжного досвіду (наприклад, дитячого омбудсмена); підвищення ролідержави і її структур, а також неурядового сектору в теорії і практиці соціального захисту дитинства; деталізація соціального захисту дитинства в регіональному законодавстві [310, с. 131].

У Росії традиційно в попі уваги перебувають діти, які опинилися у складних життєвих обставинах. Водночас, попри всі заходи держави й

133

громадськості, кількість дітей, які залишилися без піклування батьків, залишається високою. Понад 40% з них становлять діти, чиї батьки позбавлені батьківських прав. Не зменшується й кількість дітей, залишених у пологових будинках і відділеннях лікарень. Кожен рік в столиці Росії відмовляються від 600 до 800 новонароджених [336].

Державна мережа освітніх закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в Росії ще досі велика. Зберігається тенденція збільшення числа дитячих будинків змішаного типу (для дітей дошкільного і шкільного віків), що пов'язано із стартом на початку 90-х р. процесу розукрупнення інтернатних закладів, ліквідації вікової ступінчастості, організації життєдіяльності дітей у різновікових групах, наближених до умов сімейного виховання.

Найпоширенішою формою сімейного влаштування дітей-сиріт у Росії є опіка (піклування). Згідно із Федеральним Законом «Про внесення змін і доповнень до Громадянського процесуального кодексу РСФСР», опіка встановлюється над дітьми до 14 років, піклування - з 14 до 18 років. Обов'язки з опіки (піклування) виконуються безкоштовно. На утримання дитини виплачуються щомісячно гроші, порядок і розмір виплат яких установлює уряд РФ.

Опіка та піклування над дітьми покладається в Росії на органи народної освіти; стосовно недієздатних чи частково недієздатних батьків - на відділи охорони здоров'я; стосовно недієздатних осіб, що потребують піклування за станом здоров'я - на відділи соціального захисту. Водночас опіка, соціальний захист, комісії у справах неповнолітніх і захисту їхніх прав - ось ті «сосни, в яких сьогодні блукає російське базове законодавство щодо дітей і російська практика» [280, с. 10].

Утім, долаючи об'єктивні і суб'єктивні перешкоди, подальший розвиток отримують нові форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. Органами управління освітою суб'єктів Російської Федерації разом з органами місцевого самоврядування активно ведеться робота з удосконалювання інституту прийомної родини; розвивається така форма сімейного влаштування дитини, тимчасово відібраної від батьків (введено наказом Міністерства праці і соціального розвитку в 1997 p.), як сімейна виховна група та патронатна сім'я. Більш детально зупинимося на патронатних сім'ях як можливій для України формі влаштування дітейсиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Така форма сімейного виховання базується на основі договору між органами опіки та піклування і батьками про передачу дитини на виховання на строк, установлений договором. Батьки отримують плату за свою працю і виконують функції вихователів.

Патронатне виховання в Росії визнано як форма опіки на загальнодержавному рівні федеральним законом № 48 від 01.09.2008 р. із пере-

134

адресацією до регіональних законів (Закони про патронат і патронатне виховання прийняті в м. Москві (1997 р. із змінами та доповненнями у 2001 р.), у Калінінградській області (1998), Пермській області (2000 р. із змінами та доповненнями 2003 p.), Республіці Алтай (2000), Новгородській області (2001), Оренбурзькій області (2001), Курганській (2001), Республіці Карелія (2002), Московській області (2003) та ін. [10]). Зокрема законодавством Москви з липня 2001 р. введено патронат над дітьми, який здійснюється у формах патронатного виховання чи соціального патронату. Соціальний патронат ~ це надання необхідної допомоги уповноваженою службою (організацією) у вихованні і захисті прав дитини, яка знаходиться в сім'ї, але визнаної такою, що потребує державного захисту.

Договір про патронатне виховання складається між уповноваженою службою і патронатним вихователем при обов'язковій умові розподілу відповідальності щодо захисту прав конкретної дитини між батьками (законними представниками), уповноваженою службою (організацією), патронатним вихователем. Уповноваженою службою в даному випадку виступає структурний підрозділ органу опіки та піклування чи виховний, лікувальний заклад соціального захисту населення (інший аналогічний заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування).

УРосії найкращий досвід розвитку патронатної системи спостерігається

вПермській області. Зокрема відповідно до прийнятого гам закону, патронатне виховання - форма влаштування дитини на виховання в сім'ю патронатного вихователя при збереженні обов'язків опікуна стосовно дитини в органу опіки та піклування.

Заклад, що передає дитину на патронатне виховання, - це заклад, що здійснює утримання, виховання та підготовку дітей до влаштування на виховання у сім'ї, а також пошук, відбір патронатних батьків, реабілітаційну роботу з дітьми, переданими в сім'ї патронатних батьків. Патронатний вихователь є співробітником закладу, а дитина числиться в контингенті даного закладу. Уповноважена служба - служба, що здійснює функції з охорони прав неповнолітніх відповідно до Закону «Про патронатне виховання» в редакції закону Пермської області від 02.07.2003 р. № 878169, Така служба може створюватися в складі органу опіки та піклування як самостійний заклад, а також на базі закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; її діяльність регулюється нормативно-правовими актами муніципальних структур.

До напрямів діяльності уповноваженої служби належать: а) надання допомоги дітям: координація цієї роботи з іншими органами, закладами; здійснення комплексної діагностики, реабілітації, соціальної адаптації дитини з метою підготовки її влаштування на виховання; надання екстреної допомоги дітям, які постраждали від насильства в сім'ї; б) захист прав

135

та законних інтересів дітей: підготовка і затвердження плану захисту прав дитини, внесення в нього змін і доповнень; здійснення заходів, передбачених планом; в) інформаційно-правове забезпечення: розгляд звернень громадян з питань охорони прав дітей; інформування дітей, їх батьків про види допомоги, які надають державні і громадські служби допомоги сім'ям з дітьми; консультування громадян з питань охорони прав дітей тощо.

Проте, потрібно зазначити, що перешкодою для розвитку патронатного виховання є відсутність фінансування уповноважених служб. У результаті діти надовго залишається без контролю, є випадки, коли дитину доводилося вилучати з сім'ї через жорстоке ставлення до неї [332, с. 164-165].

Сьогодні все гостріше постає питання про необхідність реформування органів опіки та піклування в Росії. Передумови зазначеного такі:

-відбувається фактичне наділення органів місцевого самоврядування державними повноваженнями щодо захисту прав людини. Здійснюючи ці функції, органи опіки та піклування несуть чималі витрати, оскільки зобов'язані не лише організовувати опіку та піклування, а ще й щомісячно виплачувати із ресурсів місцевого бюджету гроші на дітей, над якими встановлена опіка (піклування);

-серйозну небезпеку становить відсутність будь-якого контролю за діяльністю органів опіки та піклування (за винятком контролю з боку прокуратури). Незважаючи на те, що орган опіки та піклування в Росії приймає велику кількість рішень щодо прав та інтересів громадян, відсутні єдині критерії діяльності таких органів, єдині підходи до прийняття рішень;

-гострою є проблема штатної забезпеченості органів опіки та піклування спеціалістами з охорони дитинства.

Попри всі труднощі здійснення опіки та піклування в Російській Федерації можна назвати цілий ряд областей, міст, де є унікальний досвід організації роботи з надання допомоги дітям. Це Московська, Саратовська, Костромська, Смоленська області, м. Арзамас, Арзамаський і Княгинський райони Нижньогородської області, Автозаводський район м. Нижній Новгород, Сегажський район Республіки Карелія, м. Лиська Пермської області, муніципалітет Южне Бутово м. Москви. Узагальнюючи напрацьоване, слід відмітити:

1.Розширення власного функціоналу і забезпечення штатними спеціалістами регіональних і муніципальних міжвідомчих комісій у справах неповнолітніх і захисту їх прав, що покликані координувати роботу всіх відомств і закладів з надання необхідної „швидкої допомоги" і реалізації комплексних індивідуальних програм соціального супроводу і соціальної реабілітації дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

2. Затвердження відомчими наказами посад районного координатора соціальної роботи в органах охорони здоров'я, освіти та ін.; введення посад спеціалістів соціальної роботи у всіх закладах "території дитинства і сім'ї".

136

3.Залучення громадських ініціатив. Створення при сільських, селищних адміністраціях, у міських мікрорайонах, на виробництві громадських комісій

усправах неповнолітніх і захисту їх прав.

4.Розвиток інфраструктури сімейного влаштування, створення служб сімейного влаштування у всіх інтернатних закладах; розширення програми влаштування вихованців дитячих закладів в сім'ї громадян на період канікул і програм сімейного наставництва [336].

Усе більш значущою для реалізації державної політики Росії в інтересах дітей є взаємодія державних органів влади з неурядовими організаціями (відділення Дитячого фонду, спілка Червоного Хреста, Московський Дім милосердя, благочинні фонди «Душа людини», «Схід-Захід», «Надія по всьому світу», Міжнародний неурядовий фонд «Дім дітей-сиріт», Асоціація допомоги біженцям, Асоціація «Підтримка материнства» та ін.

Таким чином, на специфіку системи забезпечення прав дітей у будьякій країні впливає історичний досвід, національні традиції і, безперечно, особливості й рівень соціально-економічного розвитку. Кожна країна має також свої відмінності, що стосуються форм та шляхів влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, надання соціальних послуг сім'ям з дітьми. У кожній країні формуються притаманні саме їй механізми та засоби подолання проблем соціалізації дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Але безперечним залишається переконання: тільки сім'я володіє потенціалом, що дозволяє дитині розвиватися в руслі вимог сучасного стилю соціалізації.

Узагальнений у даному підрозділі досвід країн світу заслуговує на першочергову увагу України, оскільки впровадження вищеописаних інновацій може зміцнити систему забезпечення прав дітей, яку зобов'язалася вибудувати Україна відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини.

2.4. Концепція соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах

Концепція соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, насамперед обумовлюється становищем дітей, актуальністю даної проблеми для держави, станом її розробленості, а також стратегічними напрямами і пріоритетами системи забезпечення прав дітей в Україні.

Розвиток соціально-педагогічного забезпечення прав дітей в Україні залежить від інституційного і законодавчого механізмів. Зокрема, його нормативно-правовою базою є: міжнародний правозахисний документ Конвенція ООН про права дитини, Підсумковий документ Спеціальної сесії

137

в інтересах дітей Генеральної Асамблеї ООН «Світ, сприятливий для дітей», Сімейний та Цивільний кодекси, закони України «Про охорону дитинства»; «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю», «Про соціальні послуги», «Про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» та ін.

За останнє десятиріччя в організації і здійсненні соціально-педагогічної роботи відбулися помітні позитивні зміни: розроблено і впроваджено інноваційні змістовні технології соціальної профілактики, соціальної реабілітації, соціального супроводу, соціальної адаптації дітей та молоді, підготовки їх до самостійного життя; відроджено соціально-педагогічну роботу в громадах: оновлено підходи до роботи з волонтерами, дітьмилідерами щодо реалізації їх права на участь у житті суспільства та ухваленні рішень тощо.

Водночас інституційний підхід, групова робота, що донедавна домінували в організації забезпечення прав дітей України, безперечно, вплинули на характер соціально-педагогічної діяльності. Соціальна і соціальнопедагогічна робота з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, не завжди була ефективною, бо планувалася не відповідно до потреб клієнта, а до завдань і заходів певного нормативного документа, державної чи місцевої програми, можливостей інституції, що надавала соціальні послуги.

Не сприяє створенню системи соціально-педагогічного забезпечення прав дітей недосконалість соціальних стандартів діяльності служб, що опікуються дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах; невисока активність громади щодо вирішення проблем дітей; недостатній розвиток різних форм сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; повільне реформування закладів усіх форм власності для дітей даної групи.

Недоліками соціально-педагогічної роботи щодо забезпечення прав дітей залишається: відсутність єдиного бачення щодо предмета і стратегічних напрямів розвитку соціально-педагогічної діяльності; недостатній рівень міжвідомчої взаємодії, брак ресурсів, й зокрема кадрових, для успішного здійснення відповідної діяльності; недостатність і непріоритетнїсть соціально-профілактичної роботи серед сімей з дітьми з метою запобіганням негативним явищам, в т. ч. факту вилучення дитини з сімейного оточення; поверховість забезпечення потреб населення в соціальних послугах на рівні громади; недостатня професійна компетентність фахівців соціальної сфери; відсутність системи експертизи, апробації та впровадження інноваційних технологій та відповідного соціального замовлення на таку діяльність.

138

138 Теоретико-методолоГІчний базис концепції соціально-педагогічної о забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, формують системний, особистісний, аксіологічний (якосновні), комплексноінтегрований, синергетичний, компетентнісний (якдсдаткові) наукові підходи.

В основі даної концепції лежить бачення, що соціально-педагогічне забезпечення прав дітей - система, науково-практичні засади якої відображаються у її основних складових: теоретико-методологічній (поняття, мета, завдання, об'єкт, предмет, принципи, підходи, цінності); функціонально-операційній (функції, пріоритети, напрями діяльності,

операції і	дії); процесуально-технологічній (технології, етапи, зміст, окремі
форми й	методи роботи); соціально-просторовій	(соціально-виховне

середовище, різнорівневі умови розгортання соціального-педагогічного забезпечення прав дітей, людські та матеріально-технічні ресурси); моніторингово-аналітичній (критерії та процедури систематичної оцінки соціального-педагогічного забезпечення прав дітей); результативній (захищеність дитини, дієвість механізмів забезпечення прав дітей, наявність сприятливого середовища для задоволення потреб дитини тощо). Сукупність складових системи соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, схематично представлено на рис. 2.12.

Мета концепції- обґрунтувати науково-практичні засади соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Завдання концепції:

-визначити мету, завдання, об'єкт, предмет, принципи, підходи і цінності соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах;

-окреслити напрями, функції, пріоритети соціально-педагогічного

забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах;

-охарактризувати зміст, етапи, технології соціально-педагогічного забезпечення прав різних груп дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах;

-визначити загальні умови соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, та умови успішного здійснення досліджуваного процесу на різних рівнях: державному, локальному, діяльнісно-професійному (особистісному);

-окреслити пріоритети, напрями, базові функції та особливості соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних

життєвих обставинах, на діяльнісно-професійному (особистісному) рівні; - визначити критерії та показники соціально-педагогічного забезпечення

прав дітей, які опинилися у складних житгєвих обставинах.

Специфіка соціально-педагогічної системи визначається насамперед її призначенням. Ця система створюється суспільством для підготовки підростаючих поколінь до життя і праці, передачі їм позитивного соціального досвіду старших поколінь.

Метою соціально-педагогічного забезпечення прав дітей як системи (у широкому розумінні) є: скоординована оптимізація й інтеграція соціальних взаємодій, стосунків підростаючої особистості й соціального середовища, спрямована на створення сприятливих умов для задоволення базових потреб дитини, свідомої і відповідальної реалізації нею можливостей, гарантованих державою, в своїх найкращих інтересах й інтересах суспільства; утвердження цінностей права, формування власної гідності дитини, поваги до інтересів інших.

Основні засади соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, мають практичне втілення через різновекторну реалізацію технологій соціально-педагогічної роботи на діяльнісно-професійному рівні. Відповідно метою соціальнопедагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, як діяльності є: здійснення командою фахівців соціальної сфери на основі суб'єкт-суб'єктної взаємодії реалізації, охорони та захисту прав дитини, й зокрема права виховуватися у функціонально спроможній, здоровій і стабільній сім'ї.

Завдання соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах:

-комплексно-інтегроване й раціональне використання в процесі соціально-педагогічного забезпечення прав дітей соціально-виховного потенціалу різних соціальних інститутів, що працюють з дітьми чи в інтересах дітей;

-створення соціально-педагогічних умов, які сприяють реалізації, охороні та захисту прав дітей різних груп на всіх етапах їх розвитку.

Об'єкти соціально-педагогічного забезпечення прав дітей як системи (у контексті даного дослідження) -діти, які опинилися у складних життєвих обставинах: бездоглядні і безпритульні діти (в т. ч. діти із функціонально неспроможних сімей, де існує загроза вилучення дитини з сімейного оточення); діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування (вт. ч. вихованці інтернатних закладів, прийомні діти, діти - вихованці дитячих будинків сімейного типу).

Основні суб'єкти соціально-педагогічного забезпечення прав дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, - представники (в т. ч. фахівці) різних інституцій соціальної сфери, серед яких: центри медикосоціальної реабілітації для дітей; будинки дитини; дитячі санаторії; дитячі лікарні; дружні клініки для молоді; консультаційні пункти при пологових

140

стаціонарах (сфера охорони здоров'я)', загальноосвітні навчальні заклади різного типу; школи-інтернати; дитячі будинки; позашкільні навчальні заклади (освітня сфера); школи/училища соціальної реабілітації; виховні колонії; кримінальна міліція у справах дітей (реабілітаційно-виховна сфера);

дитячі та молодіжні об'єднання, в т. ч. й громадські організації	(громадська
сфера); центри соціачьних служб для сім'ї, дітей та молоді -	ЦСССДМ і

спеціалізовані соціальні служби; заклади соціального обслуговування: центри соціально-психологічної допомоги, консультаційні пункти соціальної роботи в сільській та гірській місцевості; соціальні гуртожитки; соціальні центри матері та дитини; центри соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями, центри для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді; служби у справах дітей - ССД і заклади соціального захисту: притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; управління/відділи у справах сім'ї, молоді та спорту; служби «Телефону довіри»; інформаційно-тренінгові центри та ін. (сфера

соціального захисту та соціального обслуговування населення).

Соціально-педагогічне забезпечення прав дітей здійснює команда фахівців соціальної сфери, до складу якої входять: соціальні педагоги, психологи, вчителі, медичні працівники, спеціалісти центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, служб у справах дітей, управлінь у справах сім'ї, молоді та спорту, органів внутрішніх справ, представники неурядових організацій, інші фахівці, а також члени сім'ї дитини, представники її найближчого оточення та ін. (див. рис. 2.7).

Спільна діяльність представників команди фахівців соціальної сфери гарантує комплексність надання соціальних послуг, забезпечення різних прав дитини. На основі адекватних рольових включень, реалізації особистісного потенціалу кожного члена команди досягається успішне виконання поставлених завдань. При цьому успіх зусиль команди залежить від готовності її членів плідно співпрацювати в конкретній ситуації.

Особливого значення для успішного здійснення соціально-педагогічного забезпечення прав дітей набуває єдина позиція суб'єктів цього процесу як стійка усвідомлена сукупність ставлень, активність під час вирішення конфлікту обов'язків або ідей; якособистісна характеристика, що виражає морально-ціннісний аспект соціального стану суб'єкта, перетворення існуючих норм на внутрішні переконання та установки.

Запорукою оптимальності командної роботи є єдине бачення стратегії діяльності, взаємодоповнюючі навички, взаємні зобов'язання й довіра, діяльнісно зорієнтована згуртованість, функціонально-рольова мобільність тощо. Добре збалансована командна робота мінімізує ризик у процесі вироблення і прийняття рішення, чим гарантує хорошу колективну роботу, характерною ознакою якої є продуктивність.

141