149. Ниркова недостатність

Ниркова недостатність (уремія) — патологічний синдром, що викликається різними причинами та проявляється раптовими та прогресуючими порушеннями функцій нирок з явищами олігоанурії, азотемії, розладів водно-електролітного балансу. Причини: • порушення ниркової гемодинаміки (шок, колапс тощо) • різні екзогенні інтоксикації (отруєння сулемою, чотирьоххлористим вуглецем, дихлоретаном, сполуками вісмута, миш'яка, отруйними грибами, укуси змій тощо) • алергійно-токсичні впливи (сульфаніламідні препарати, антибіотики, рентгеноконтрасні речовини тощо) • різні інфекційні хвороби (геморагічна гарячка з нирковим синдромом, лептоспіроз тощо) • гострі захворювання нирок • обструкція сечових шляхів • ускладнення еклампсії та інших захворювань. Виділяють дві основні клінічні форми: гостру та хронічну. При всіх цих формах розвивається некронефроз, тобто некроз епітелію канальців, набряк та клітковинна інфільтрація інтерстиціальної тканини, пошкодження капілярів нирок. Визначають чотири періоди розвитку синдрому: 1. початковий — клініка визначається причиною, що викликала ураження нирок 2. олігоанурічний — проявляється різким зниженням добового діурезу 3. відновлення діурезу • фаза початкового діурезу • фаза поліурії 4. одужання — починається з моменту зникнення гіперазотемії. Види: Гостра та хронічна ниркова недстатність.

150. Уремія

гостре або хронічне самоотруєння організму, зумовлене нирковою недостатністю; накопиченням в крові головним чином токсичних продуктів азотного обміну (азотемія), порушенням кислотно-основного і осмотичного балансу. Уремію слід вважати також клінічним синдромом. У випадку розвитку гострої уремії це розглядають також як невідкладний стан. Уремія не є самостійною хворобою, вона завжди виникає на тлі якоїсь хвороби як ускладнюючий її фактор. Оскільки затримка і накопичення азотистих продуктів є постійними ознаками уремії, то її називають азотемічною (справжня уремія). Також накопичуються ортофосфатна, сірчана (сульфатна) та щавлевакислоти[1]. • порушення ниркової гемодинаміки (шок, колапс, тощо); • різні екзогенні інтоксикації (отруєння сулемою, чотирьоххлористим вуглецем, дихлоретаном, сполуками вісмута, миш'яка, отруйними грибами; укуси змій, тощо); • алергійно-токсичні впливи (сульфаніламіди, антибіотики, рентгенконтрастні речовини, тощо); • деякі інфекційні захворювання (геморагічна гарячка з нирковим синдромом, лептоспіроз, тощо); • гострі захворювання нирок; • обструкція сечових шляхів; • ускладнення еклампсії та інших захворювань. Виділяють дві основні клінічні форми уремії: гостру та хронічну. Причиною гострої уремії, може бути гостра ниркова недостатність через порушення у системі кровообігу, шок, травми, а також внаслідок тяжких опіків, отруєнь. Гостра ниркова недостатність є умовно виліковною. Хронічна ниркова недостатність розвивається повільно і є наслідком незворотних процесів згасання функцій паренхіматозної тканини нирок. Крім того, уремія може виникнути на фоні хронічного нефриту, непрохідності сечовивідних шляхів, закупорки судин нирок. 151. Поняття про Пієлонефрит Пієлонефри́т — неспецифічне бактеріальне захворювання нирок, що вражає паренхіму нирок, переважно інтерстиціальну тканину, лоханку та чашечки. Може бути одно- та двостороннім, за клінічним перебігом — первинним або вторинним. • Первинний пієлонефрит — необструктивний, тобто, немає процесів, що порушують відтік сечі. • Вторинний пієлонефрит виникає там, де є порушення відтоку сечі, а саме: природжені аномалії, подвоєння нирок, конкременти, нефроптоз. Також вирізнять за клінічним перебігом гострий і хронічний пієлонефрит: • Гострий пієлонефрит — частіше односторонній інфекційний запальний процес різної міри інтенсивності. Може переходити в хронічну форму, одужання або спричинювати смерть. • Хронічний пієлонефрит — це уповільнений, з періодичними загостреннями запальний процес в нирках, що призводить до склерозу і деформації нирки, а також до підвищення артеріального тиску і до хронічної ниркової недостатності. Хронічний пієлонефрит частіше буває як наслідок перенесеного гострого пієлонефриту, але може бути і первинно хронічним процесом. На сьогодні хронічний пієлонефріт розглядають в збірному понятті «хронічна хвороба нирок». • Збудниками є кишкова паличка, ентерокок, протей, стафілококи та стрептококи, синьогнійна паличка, ентеробактерії та ін. Є дані про можливість вірусної етіології пієлонефриту, а також про роль протопластів та L-форм бактерій у виникненні його рецидивів. Важливе значення у розвитку пієлонефриту має стан макроорганізму, ослаблення його імунобіологічної реактивності, а також стаз сечі (звуження та перегини сечових шляхів, нефроптоз, нефролітіаз та ін.), порушення венозного та лімфатичного відтоку з нирки. • Гострий пієлонефрит У клініці внутрішніх хвороб зазвичай лікують гострий серозний пієлонефрит, в урологічній — гострий гнійний, який у подальшому може перейти в апостематозний нефрит та карбункул нирки. Початок гострий, з'являються гарячка, озноб, біль у попереку, явища інтоксикації, зрідка — дизурічні розлади (часте болюче сечовипускання). Постукування поперекової ділянки болюче. У крові — лейкоцитоз, підвищення ШОЕ, в сечі — велика кількість лейкоцитів (лейкоцитурія) і білка за рахунок появи протеїнів (протеїнурія). При посіві сечі виявляють різні бактерії, частіше ентерококи та стафілококи. При двосторонньому пієлонефриті часто ознаки ниркової недостатності. Хронічний пієлонефрит Пієлонефрит хронічний найчастіше є наслідком гострого пієлонефриту, але може бути й «первинно-хронічним». Виділяють декілька форм перебігу хронічного пієлонефриту: латентна, що характеризується скудністю клінічних проявів, рецидивуюча з чергуванням загострень та ремісій, гіпертонічна з переважанням гіпертонічного синдрому, анемічна (на перший план виступає анемія) азотемічна, коли першими проявами хвороби є ознаки хронічної ниркової недостатності (стадія пієлонефритично зморщеної нирки). Хронічний пієлонефрит супроводжується ураженням паренхіми нирок. Клінічно ураження сечовивідних шляхів може бути невиражене або відсутнє. В анамнезі можуть бути скарги на прояви гострої інфекції сечовивідних шляхів. При латентному перебігу характерна артеріальна гіпертензія, при цьому хвороба може перебігати з мінімальними змінами у сечі, а стійка висока артеріальна гіпертензія призводить до збільшення лівого шлуночка, змін очного дна, на ЕКГ та інших ознак, які утруднюють диференційну діагностику пієлонефриту з гіпертонічною хворобою.