21. Дифілоботріоз м’ясоїдних.

Хворобу спричинюють стьожкові черви родини Diphyllobothriidae ряду Pseudophyllidea. Вони локалізуються в тонких кишках м’ясоїдних тварин, хутрових звірів, іноді свиней, ведмедів, а також людини.

Збудники. Diphyllobothrium latum — стьожак широкий. Це гельмінт дуже великих розмірів (від 1 до 20 м завдовжки, 1,5 см завширшки). У хутрових звірів його довжина становить у середньому 1,5 м. Сколекс має дві глибокі

ботрії-щілини. Членики короткі, але широкі. На їх бічних краях розміщені 700 – 800 сім’яників, що мають вигляд крапок. Дволопатевий яєчник нагадує за формою крила метелика. Статеві отвори відкриваються з вентрального боку посередині членика. Матка відкритого типу, займає медіальну частину членика.

Яйця овальні, жовтого кольору, трематодного типу, з кришечкою на одному з полюсів, середнього розміру, (0,063...0,073) × (0,042...0,052) мм.

D. minus — стьожак малий (завдовжки до 26 см, завширшки до 1,1 см).

Цикл розвитку. Стьожаки — біогельмінти. Проміжними хазяями є веслоногі ракоподібні роду Cyclops та діаптомус (Diaptomus gracilis), додатковими — риби (окунь, йорж, форель, минь, щука, судак, бичок та ін.).

Статевозрілі паразити виділяють яйця, які з фекаліями можуть потрапити у

водойми. Там через 20 – 25 діб у них розвиваються личинки — корацидії. Вони мають округлу форму, вкриті війками. Корацидії заковтують проміжні хазяї — рачки-циклопи, в організмі яких упродовж 14 – 20 діб формуються процеркоїди. Згодом ракоподібних заковтують риби, в організмі яких процеркоїди проникають у м’язи, ікру, печінку, підшкірну клітковину, де через 3 – 4 тижні перетворюються на плероцеркоїдів (інвазійні личинки завдовжки 0,6 – 1 см).

Дефінітивні хазяї заражаються при згодовуванні їм інвазованої плероцеркоїдами риби. В кишках собак стьожак широкий досягає статевої зрілості за 13 – 23 доби, лисиць — 16 – 36, песців — 21 – 26, людини — 60 діб. Тривалість життя паразитів у собак і песців становить більш як один рік, у лисиць — близько 4 міс, у котів — до одного місяця, у людини — близько 30 років.

Епізоотологічні дані. Хвороба поширена в багатьох країнах світу, переважно в басейнах великих річок, озер та інших водойм. Резервуарними хазяями збудників є хижа риба, в тілі якої накопичується значна кількість плероцеркоїдів (до 650 личинок). Основну роль в епізоотології інвазії відіграє людина.

Патогенез та імунітет. Стьожаки чинять механічний вплив на стінки тонких кишок. Ботріями вони травмують слизову оболонку і спричинюють катаральне запалення. Продукти метаболізму є потужним джерелом антигену, виникнення алергічних реакцій та нервових явищ. Істотно змінюється склад кишкової мікрофлори, порушується травлення, виникає дисбактеріоз, гіповітаміноз В12, розвивається анемія. Як правило, спостерігається еритропенія, лейкоцитоз або лейкопенія, еозинофілія, збільшується кількість юних форм нейтрофілів, знижується рівень гемоглобіну.

Клінічні ознаки. У хворих м’ясоїдних тварин спостерігають пригнічення або збудження, відсутність чи спотворення апетиту, проноси або запори, блідість слизових оболонок, блювання, виснаження. У хутрових звірів помітно знижується якість хутра.

Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів установлюють катаральне

запалення слизової оболонки тонких кишок, іноді закупорювання їх паразитами.

Діагностика. Основну роль у встановленні діагнозу відіграють лабораторні

методи. З метою виявлення яєць збудників фекалії досліджують за методами Фюллеборна або Щербовича. Під час гельмінтоскопії фекалій знаходять членики стробіли. Посмертно діагноз установлюють на основі патологоанатомічних змін та виявлення паразитів великих розмірів у тонких кишках дефінітивних хазяїв.

Під час дослідження риби звертають увагу на наявність плероцеркоїдів у шлунку, печінці, кишках. Личинки світло-сірого кольору можуть паразитувати на поверхні цих органів або у вигляді цист на ікрі, м’язах.

Лікування. Для дегельмінтизації собак, котів та інших м’ясоїдних тварин застосовують бромід ареколіну (бромистоводневий ареколін), бунамідин гідрохлорид, препарати, що містять ніклозамід, празиквантел, та комбіновані лікарські засоби (брованол, брованол плюс, дронтал плюс, поліверкан, праловет, танавер) у дозах згідно з настановами.

Бромід ареколіну згодовують собакам у дозі 4 мг/кг з молоком або м’ясним

фаршем після 12 – 14-годинної голодної дієти, лисицям і песцям антигельмінтик призначають у дозі 10 – 60 мг/кг. Фенасал задають у дозі 150 – 250 мг/кг з кормом. Бунамідин дають з м’ясним фаршем у дозі 50 мг/кг двічі з інтервалом 4 дні. Препарати празиквантелу згодовують усім м’ясоїдним тваринам у дозі 5 мг/кг, ніклозаміду — 100 мг/кг одноразово.

Профілактика та заходи боротьби. У неблагополучних районах не допускається згодовування м’ясоїдним тваринам сирої риби. У разі низької інтенсивності інвазії для її знезараження застосовують фізичні та хімічні засоби: заморожування при – 15 °С упродовж однієї доби, консервування рибного фаршу 1 – 2%-ми розчинами мурашиної, соляної чи сорбінової кислот від 6 год до 5 діб, 2%-м розчином формаліну — впродовж 12 діб. Засолювання риби розсолом міцністю 24° за Боме знищує личинок за 7 – 8 діб. Інтенсивно уражену рибу потрібно направляти на технічну утилізацію.

Слід оберігати водойми від забруднення фекаліями м’ясоїдних тварин і особливо людей. Тому не рекомендується будувати звіроферми й туалети поблизу річок та інших водойм.